Юрій Уланович
Так званий еоантроп – «пілтдаунська людина», дуже яскраво ілюструє те, як запекла боротьба проти передових досягнень науки, координована мракобісами, неминуче штовхає певну частину науковців на фальсифікацію фактів і прямий обман.
Еоантроп – людина зорі
Незадовго до Першої світової війни особою на ім’я Чарльз Доусон у 70 милях на південь від Лондона, поблизу Пілтдауна, були знайдені останки істоти, схожої на казкових персонажів. Істота мала людські та тваринні частини тіла: людську мозкову коробку з усіма параметрами черепу сучасних людей, і нижню щелепу, котра дуже нагадувала щелепу шимпанзе.
Будова черепа людини (макет), Старобільський медичний коледж
Знайомство науковців із цією знахідкою відбулося під час спеціального засідання 18 грудня 1912 р. в Лондоні. Доповідачі – відомий англійський палеонтолог Сміт Вудварт і сам Чарльз Доусон – твердили, що мозкова коробка і щелепа належали одній істоті, і що ця істота була безпосереднім предком сучасних людей, які жили приблизно півмільйона років тому. На цій підставі Вудварт запропонував називати цю істоту еоантропом, тобто людиною зорі. Нехай цей «перший англієць», – заявляв Вудварт, – харчувався, як мавпа, зате він вже мислив, як людина. На підтвердження своїх припущень Вудварт посилався на знайдені поряд з еоантропом майже необроблені уламки каміння, котрі нібито були людськими знаряддями праці.
Перед ученими постала проблема: як пояснити даке дивне поєднання людської черепної коробки та мавпячої щелепи? Щойно виділений з мавп пітекантроп (а це сталося приблизно мільйон років тому) за своєю будовою тіла дуже мало відрізнявся від них. І його майже мавпяча мозкова коробка цілком відповідала майже мавпячому жувальному апарату. В більш пізніх представників людського роду ці частини тіла змінювалися також пропорційно. Науковці розуміли: визнати, що «пілтдаунська людина» реально існує – значить відкинути еволюційну теорію.
Скільки років викопним останкам?
Фахівців бентежила й повна невизначеність віку знахідки, без чого неможливо було навіть і думати про її правильну оцінку. Бурий колір кісток еоантропа вказував на їх старший вік (понад півмільйона років). Адже тільки протягом такого терміну вони могли увібрати в себе солі заліза, що знаходилися у ґрунті. Між тим, наука про походження людини на підставі численних фактів обґрунтовано встановила, що викопні останки людського черепа, подібного до нашого, можуть мати вік не більше кількох десятків тисяч років.
Об’єктивна складність приблизного визначення часу, коли жила «пілтдаунська людина» була обумовлена тим, що разом з її залишками було знайдено кістки стегодонта і мастодонта, що жили на землі багато мільйонів століть тому, і два зуба сучасних бобрів. Незрозумілим було й те, звідки півмільйона років тому в Європі могли з’явитися мавпи, якщо вони повністю зникли на цій території набагато раніше. Зрештою, постало просте питання: чому «перший англієць», який був наділений, судячи з розміру та будови черепної коробки, таким само мозком, як і ми, мав такі знаряддя праці, що фактично не відрізнялися від звичайного каміння та були значно більш примітивними за знаряддя пітекантропа?
Всі ці складнощі змусили більшість фахівців вельми скептично дивитися на знахідку та її оцінку, надану Доусоном і Вудвартом. Лише англійські вчені підтримали їх. Ще б пак – приємно було вважати англійців першими розумними істотами на землі!
Можливо, пілтдаунська «знахідка» не залишила б помітний слід у науці про походження людини, якби в 1917 р. Вудварт подав на розгляд учених другий примірник мозкової коробки «пілтдаунської людини». Разом із нею він подав і корінний зуб, точнісінько такий, як і в щелепі, що була знайдена раніше. Ці кістки мали однаковий бурий колір, як і кістки першої знахідки. За словами Вудварта, нові залишки еоантропа були знайдені Доусоном усього у двох милях від місця першої знахідки в купі каміння, зібраного граблями.
Науковці повинні перевіряти всі теорії
Науковий світ опинився у складному становищі. З одного боку, нова знахідка не розв’язала суперечностей, пов’язаних із першою. А з іншого – неможна було ігнорувати факт точного їх співпадіння чи пояснювати його випадковістю.
Світова наукова спільнота одноголосно відкидає міркування, висловлені Вудвартом. Українські вчені також мають сумніви щодо їх обґрунтованості. Спираючись на результати досліджень академічної науки, вчені вбачають у теорії походження людини головне – правильне відображення дійсного процесу перетворення тварин на людей. Тому вони не можуть прийняти на віру доводи, що докорінно їй суперечать. Втім, деякі європейські науковці свого часу погодилися з доводами Вудварта. Внаслідок цього «пілтдаунська людина» посіла своє місце в підручниках і наукових працях. І це є цілком зрозумілим. В усі часи серед учених траплялися особи, що перебували в полоні позитивістської філософії з її поклонінням навіть перед випадковими фактами, з її нехтуванням до теорії та об’єктивних законів розвитку природи та суспільства. Тому ці псевдонауковці відкидали теорію Чарльза Дарвіна як єдину наукову теорію походження людини. Вони оголошували її просто одним зі зручних способів пояснення фактів, що можна легко відкинути з появою нового матеріалу.
Важливою причиною, що обумовила визнання деякими фахівцями істинності пілтдаунської знахідки, стала також позиція церкви. Остання одразу ж долучилася до дискусії про еоантропа. Церква від самого початку стала повністю і безапеляційно відстоювати думку про істинність знахідки і правильність її оцінки Вудвартом.
Така позиція церкви теж була не випадковою. До того часу, коли було зроблено «відкриття» Доусона і Вудварта, богослови вже змінили тактику боротьби проти еволюційної теорії Дарвіна. Вони стали проповідувати, що дарвінівське вчення може бути правильним, але тільки стосовно походження тіла людини. Головне ж у людини, – наголошували вони, – це її душа, розум, які даровані людині богом.
Як було викрито фальсифікацію
Пілтдаунська «знахідка» стала дуже доречною для доведення істинності такого розуміння походження людини. Щелепа еоантропа нібито свідчила про його прямий біологічний зв’язок з мавпячими пращурами. Водночас його розвинений мозок, який суттєво відрізнявся від мозку мавп, повинен був слугувати підтвердженням того, що душа і розум могли з’явитися тільки як результат діяльності «вищої розумової сили» – бога, і жодним чином не пов’язаний із процесом природної еволюції тіла. Широка пропаганда цих поглядів не могла не вплинути на віруючих учених, які під впливом церкви намагалися примирити свої наукові позиції з релігією.
Однак у листопаді 1953 р., тобто за 41 рік після першого повідомлення про «пілтдаунську людину», з’ясувалося, що науковий світ став жертвою самої безсовісної та спритної підробки, найбільшої містифікації в історії науки. Використовуючи нові технологічні методи визначення віку знахідок, англійські вчені зрештою встановили, що нижня щелепа «пілтдаунської людини» належить сучасній мавпі. Для того, щоб надати їй древній вигляд і підігнати її до викопного черепа сучасної людини, її підпилили та пофарбували двохромокислим калієм. Теж саме зробили й із зубом шимпанзе із другої «знахідки». Виявилася підробленою також і друга черепна кришка.
Цей випадок ще раз наочно показав усю глибину прірви, що розділяє науку та релігію. Містики різного штибу, езотерики й церква не тільки всіма силами відстоюють такі, що сеперчать науці та здоровому глузду цінності та ідеї, але і всіляко підтримує фальсифікацію фактів, теоретичну плутанину в головах учених, аби посилити свій вплив на них.