Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- «Спеціальне тактичне спорядження» – мімікруючі пройдисвіти (документи) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» (ТОВ «СТС») – не тільки шахраї, але й «ухилянти» (документ) -
- Повернути своїх: від слів до дій у процесі обміну ув’язненими -
- Саботаж мобілізації в ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» -
- Передавання засуджених і ув’язнених із тимчасово окупованих територій до України -
Банківська система будь-якої країни є своєрідною «кровоносною системою» економічного організму нації та держави, що обумовлює особливе становище її суб’єктів. Національні банки (центральні банки, регулятори) завжди виділені окремо з-поміж усіх інших центральних органів державної влади та поставлені в особливе привілейоване становище.
Правові засади забезпечення банківської таємниці
Щодо банківських структур (безпосередньо банків), то гарантії їх діяльності пронизані поняттям «банківська таємниця». Ці питання регулюються іноді десятками нормативно-правових актів вищої юридичної сили. В Україні це спеціалізовані галузеві закони «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні послуги» тощо, а окремі норми, які стосуються банків і особливостей банківської діяльності та статусу рахунків, клієнтської діяльності містяться в десятках інших вищих актів (законів і кодексів).
Гроші – це завжди особливий ресурс, який знаходиться під особливим захистом і з особливим гарантіями їх збереження, недоторканності, «схованості». Окремі держави та національні економіки цю банківську «фішку» поставили в основу національної економіки. Тут одразу згадується стале та зрозуміле усім словосполучення швейцарська банківська таємниця. Вона є вкрай привабливим фактором, який спонукає людей з усього світу вкладати гроші у надійно захищену систему, щоб заощадження накопичувалися у ній, створюючи додатковий актив.
З урахуванням цього, для кожної економіки вкрай важливо максимально забезпечити недоторканність грошей і навіть штучно ускладнити можливості доступу до них з боку інших учасників правовідносин, зберігши, водночас, їх «рухливість», ліквідність і доступність.
В Україні, на жаль, виникла дещо інша ситуація, розвиток якої не може не тривожити, позаяк поняття «банківська таємниця» та «недоторканності банкіських коштів» знівельовано.
Автоматичний арешт коштів на банківських рахунках
Уявімо, що якимось судом ухвалюється рішення про стягнення коштів з одного суб’єкта на корись іншого. Не має значення те, про що був спір або в чому полягає стягнення – чи це аліменти, чи штрафи, чи шкода, завдана залиттям квартири чи ДТП, неповернутий банківський кредит чи невиконані зобов’язання за звичайно розпискою, штрафи або зобов’язання зі стягнення коштів за контрактом господарського характеру.
Виконання рішень судів (або інших органів, приміром, виконавчих написів нотаріусів тощо) – це добре. Однак ця процедура не може бути «легкою» з точки зору доступності до коштів боржника. Законодавство про виконавчі провадження передбачає механізми звернення стягнень на активи боржників, регламентуючи їх доволі складними та тривалими процедурами. Можна навіть твердити, що банки «підігрують» своїм клієнтам. Банки максимально створюють перестороги від зовнішнього впливу та доступу до коштів, починаючи навіть від встановлення формальних зачіпок «не та печатка, не чіткий підпис, не повністю вказана назва банку тощо».
Приватні рахунки взагалі не обліковувалися централізовано. Податкові органи реєстрували та обліковували лише рахунки юридичних осіб і суб’єктів підприємництва. Водночас, депозитні рахунки, карткові, зарплатні – були поза контролем держави. Для того, щоб їх вирахувати доводилося витратити значні ресурси (запити в конкретну банківську установу та інші способи).
Однак декілька років тому в банківське законодавство була введена новація так званого «автоматичного арешту коштів» на рахунках клієнта в банківських установах. Це означало таке: як тільки до підрозділу виконавчої служби (приватному виконавцю) надходив і обліковувався виконавчий документ, негайно автоматизована система «підтягувала» всі банки (які були підключені до цієї системи) і накладала арешти на всі кошти боржника в усіх банках.
Процедура виконання, яка раніше була складною та марудною, виявилась спрощеною до максимуму.
Інтеграція банків до системи автоматизованого арешту коштів
Що дивно та вражає – практично всі банки з превеликою радістю погодилися «підключитися» до згаданої системи. Вони здійснили все необхідне для інтегрування програмного забезпечення банків і виконавчої служби. Тим самим банки просто зрадили клієнтів, зробивши небезпечним і невигідним зберігання коштів на банківських рахунках. Який сенс так робити, якщо будь-якої миті ці кошти можуть бути арештовані та стягнені?
Це призвело до відтоку коштів з рахунків у готівку. Зберігати гроші «під диваном» виявилось більш безпечним, аніж у банку. Безпечніше стало виведення активів за кордон, використання квазіфінансових інституцій (криптовалюти, на «телефонних рахунках», позабанкіські платіжні системи (від різних там ПейПалів і Ківі та закінчуючи Вестерн Юніанами), купівля банківських металів, інвестиційних монет. Популярним стало зберігання коштів на рахунках інших осіб (відкриття рахунків на близьких родичів, знайомих, друзів, які малоімовірно що виявляться суб’єктами стягнення і на їх рахунки будуть накладені арешти) та інші способи збереження коштів.
Банкам ніхто не заважав і не змушував приєднуватися до системи. Таке підключення є факультативним і вільним. Зрештою, можна було просто саботувати таке підключення через невідповідність програмного забезпечення, несумісність його компонентів і взаємну конфліктність.
Не всі банки підключилися. Окремі з них – як не дивно, це «ПУМБ», виявили принциповість і категорично відмовилися «зашкварюватися» ганебною справою здачі клієнтів. За результатами проведених нами опитувань серед державних і приватних виконавців, такі банки є найбільш «незручними» банками для стягнення коштів, адже вони тримають оборону інтересів клієнта до останнього.
Інформація Департаменту ДВС Міністерства юстиції України
Надаємо для ознайомлення відповідь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з переліком банків, які наразі «підключені» до системи (другий аркуш) і співпраця з якими є небезпечною та, дозволимо собі різко висловитися – «зашкварною» і «непорядною».
Прикро, що такі загальновідомі та розпіарені «монстри» банківської справи, як «ПриватБанк», «УніверсалБанк» (банківський продукт «Монобанк»), «ОТП-Банк», «РайффайзенБанкАваль», «АльфаБанк», «КредоБанк» та інші (банківські картки яких були практично у кожного з клієнтів) ледь не в чергу ставали задля справи зради клієнтів і зараз теж знаходяться в системі.
Добре і те, що частина банків своєчасно одумалися та відмовилися від участі у цій ганьбі, вийшовши із системи та саботуючи її (другий аркуш листа). Це «РадаБанк», «МетаБанк», «Український Капітал», «Форвард» і «Конкорд», які поки що пояснюють (хоча не повинні) відсутність взаємодії наявністю системних програмних конфліктів.
Раніше таких конфліктів не було. А тепер вони виявилися. Проте нам зрозуміло, що ці банки своєчасно зрозуміли всю небезпеку від «співпраці» та вирішили вийти з неї, що дає честь таким установам.
Саме до них мають звернутися клієнти та учасники банківського ринку, як до осіб, які гарантують безпечність коштів клієнтів.
Про подальші результати нашого розслідування ми повідомимо пізніше, оскільки питання будемо тримати на контролі.