«Шоби горєл в моєй пасті зуб золотой», – як довічник отримав нову усмішку завдяки державі
Андрій Терещенко
Усередині високих мурів ДУ «Петрівська виправна колонія (№49)», де звуки кроків лунають голосніше за будь-які слова, відбулася подія, яку навряд можна назвати буденною для місць позбавлення волі. Засуджений до довічного ув’язнення Сергій Сафронов отримав безоплатне зубопротезування за державний кошт.
Усмішка за ґратами після восьми місяців очікування
На перший погляд, було проведено звичайну медичну процедуру. Але за нею стоїть вісім місяців листування, погоджень, очікувань, черг і нестачі пального для службового транспорту. Все це – заради того, щоб людина, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, могла нормально їсти й говорити.
Цей випадок став рідкісним прикладом того, як закон починає діяти не лише на папері. Адже відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №239/5, усі засуджені мають право на безоплатну медичну допомогу, включно зі стоматологічним лікуванням і протезуванням. На практиці ж реалізація цього права часто унеможливлюється через брак ресурсів і байдужість чиновників.
Та цього разу система, хоча й «зі скрипом», але спрацювала. Протези встановлено, пацієнт задоволений, лікарі виконали свій обов’язок, а держава отримала ще один доказ того, що гуманність є можливою навіть за колючим дротом.
Від моменту, коли Сафронов звернувся по допомогу, минуло понад вісім місяців. Протягом цього часу він чекав, поки знайдуться фахівці, виділять транспорт, узгодять конвой і дадуть дозвіл на виїзд до лікарні. Навіть банальна нестача бензину ставала перешкодою на шляху до лікування.
У Петрівській колонії пояснюють: кадровий дефіцит, велике навантаження і постійна зайнятість охорони роблять організацію таких поїздок справжнім випробуванням. Однак адміністрація все ж довела справу до кінця.
Лікарі місцевої медичної частини зробили все можливе: частину роботи виконали на місці, решту – в цивільній лікарні в Олександрії. За словами засудженого, результат перевершив очікування:
«Я чекав цього майже рік. Але головне – дочекався. Тепер можу нормально їсти, говорити і, головне, почуватися людиною».
Цей епізод, попри свою буденність, показує контраст між неповороткою системою та окремими людьми, які все ж роблять її людянішою. Іноді – всупереч усім обставинам.
На перший погляд, історія з зубними протезами для довічно ув’язненого виглядає майже анекдотично. Але за нею стоїть цілком конкретна правова основа.
Як працює закон і що гарантує держава
Наказ Міністерства юстиції України №239/5 від 15 лютого 2019 року визначає порядок надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі. Згідно із цим документом, усі засуджені мають право на безоплатне медичне обслуговування на рівні з громадянами, які перебувають на волі.
Якщо у медичній частині колонії немає необхідних фахівців чи обладнання, засуджених направляють до цивільних лікарень під конвоєм і з дотриманням усіх процедур. Тобто, формально, права є, і держава їх гарантує. Інше питання – як це виглядає на практиці.
У Петрівській колонії зізнаються, що забезпечити такі виїзди непросто. Часто бракує не лише пального, але і співробітників для супроводу засудженого. Та попри все, наказ спрацював – і це, можливо, важливіше за будь-яку статистику. Бо коли навіть у в’язниці починають діяти норми права, це означає, що країна рухається у правильному напрямку.
У Міністерстві юстиції підтверджують: медична система в установах виконання покарань поступово реформується. Тепер медичні частини передані під контроль Міністерства охорони здоров’я, що дозволяє наблизити рівень послуг до цивільних лікарень.
За словами представників правозахисних організацій, випадок Сафронова є не винятком, а ознакою поступових змін. Раніше такі процедури роками залишалися на папері, тепер же вони стають реальністю, хай і доводиться проходити крізь десятки бюрократичних бар’єрів.
Європейський комітет із запобігання катуванням неодноразово наголошував: ненадання медичної допомоги у місцях несвободи може бути прирівняне до нелюдського поводження. Україна поступово впроваджує ці принципи – оновлює медичні частини колоній, налагоджує співпрацю з лікарнями, відкриває доступ до системи eHealth.
«Навіть у в’язниці людина має залишатися людиною», – наголошують правозахисники. І якщо сьогодні держава здатна забезпечити усмішку навіть тому, хто навряд чи вийде на волю, то це вже не просто соціальний жест, а індикатор зрілості системи, яка вчиться бачити в ув’язненому людину.
Крок до гуманності
Історія довічно ув’язненого Сергія Сафронова – це не просто показовий випадок про «зуби за державний кошт». Це індикатор того, як у пенітенціарній системі поступово проростають ознаки цивілізованості.
Так, шлях цей складний. Кожен візит до лікарні потребує бензину, підписів, конвою та погодження десятків посадовців. Однак головне – він виявився цілком досяжним. І це вже не «показуха» для звітів, а реальний приклад того, як закон починає діяти навіть там, де ще вчора панувало свавілля, а не норми.
Безоплатне протезування засудженого, передбачене наказом Мін’юсту, – не привілей і не «бонус», а виконання базового права людини на медичну допомогу. Коли держава гарантує його навіть тим, хто позбавлений волі, – це свідчення того, що Україна поступово стає гуманнішою, а не лише демократичною на папері.
Такі випадки, на перший погляд, можуть здаватися малозначними, та насправді вони є вельми показовими, як свідчення того, що реформи у пенітенціарній сфері не обмежуються гаслами, а проявляються у конкретних діях, у конкретних лікарях, що роблять свою роботу, і в адміністраціях колоній, які звикають до доброї традиції виконувати передусім норми закону, а не забаганки керівництва.
І якщо усмішка людини, що відбуває довічне покарання, стала можливою завдяки державі, то, можливо, не все втрачено для самої держави. Бо справжня гуманність розпочинається не з гасел, а з дрібних, але чесних вчинків – навіть за ґратами.
