«Біоенергетик» Валентин Дем’янов, котрий написав книжку «Таємниці історії України», не маючи навіть фаху історика, публікує на ресурсах 1-ї окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна мракобісні псевдоісторичні статті та формує ідеологію наших батальйонів.

 

---

 

До недавнього часу в рейтингу наймерзотніших сектантських книжок, які мені доводилося читати, пальму першості тримала «Бгаґават-ґіта як вона є», що нашкрябав крішнаїтський «гуру» Бхактіведанта Свамі Прабхупада. Писанина такого ґатунку наділена унікальною якістю – ти її читаєш, а воно ніц не читається, як себе не силуй. Та зараз велику і нудну «Бгаґават-ґіту» впевнено витіснило невеличке за обсягом «творіння» нашого співвітчизника Валентина Дем’янова з назвою «Таємниці історії України».

 

 

Якщо читачі знайомі із псевдоісторично-містичними творами на кшталт «Шлях Аріїв» Юрія Канигіна, який твердив, що за часів фараонів єгиптяни вже користувалися електричними лампочками, то «Таємниці історії України» Валентина Дем’янова можна розташувати десь поряд. Але на відміну від іншої подібної макулатури, саме «Таємниці історії України» друкуються за кошти оборонців України, поширюються серед військовослужбовців, а викладені там фантазії автора набувають характеру обов’язкової ідеології окремих підрозділів ЗСУ.

 

Про автора

 

Автор книжки «Таємниці історії України», громадянин України Дем’янов Валентин Олександрович є засновником (бенефіціаром) і директором ТОВ «Волинський центр історичних та геофізичних досліджень «Рівне-Суренж» (код 34638195; адреса реєстрації: м. Рівне, вул. Тракторна, буд. 7, кв 57), зареєстрованого 27.09.2006 р.

 

Нижче – деякі приклади втілення псевдонаукових розробок очолюваної Дем’яновим організації.

 

 

В іншій, більш ранній публікації, можна побачити фото «біоенергетика».

 

 

А на відео семирічної давнини можна послухати Валентина Дем’янова наживо.

 

 

Але то були архівні публікації, створенні задовго до 2014 року. Сьогодні газета Першої окремої бригади спеціального призначення ЗСУ ім. Івана Богуна просуває це мракобісся в кожному випуску. Справа в тому, що її командир, полковник Умінський Олег Феліксович на певному етапі життя захопився ідеями Валентина Дем’янова. Але наскільки це захоплення відповідає військовим статутам і чинному законодавству, враховуючи відверто антинауковий характер поширюваних «досліджень»?

 

Нав’язування військовослужбовцям псевдорелігійного світогляду

 

Конституцією України та чинним законодавством про свободу совісті та релігійні організації чітко визначено, що жодна ідеологія не може вважатися обов’язковою та ніхто не може бути примушений дотримуватися тих чи інших релігійних вірувань. Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду, – зазначено в абз. 2 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Однак деякі «контактери зі всесвітом» вважають, що на військовослужбовців не поширюються ці правила, та їм можна нав’язувати свої божевільні фантазії під виглядом «історичних» книжок, зміст яких ніхто не перевіряє.

 

Молодший лейтенант Євген Олефіренко (Елвіс), який служив у 1-й ОБрСпП і, на жаль, загинув у боях на Донеччині 7 липня 2022 року, писав про це так:

 

 

А ось що каже інший боєць, який зараз боронить Батьківщину в лавах ЗСУ та обурений нав’язливими спробами керівництва поширювати антинаукову маячню:

 

«Як так сталося, що в бойовій бригаді, де служить понад 1000 осіб, де кожного дня несуть бойові втрати, воно несе свою шизофренічну пропаганду через усі медіа ресурси бригади? Воно написало нам рагульну клятву богунівця, воно намагається писати ідеологію наших батальйонів та розробляє для них символику, а бригада за свій рахунок друкує його псевдоісторичні книжки? Увесь цей бруд викликає вже таку огиду, що не можна її стримувати».

 

Зауважу одразу, що мої висновки щодо змісту видання «Таємниці історії України» ґрунтуватимуться лише на результатах правового аналізу поширених у книзі наративів та ідей. Для проведення більш детального дослідження необхідна участь фахівців з іншої галузі знань – істориків та етнографів.

 

«Переоцінка загальноприйнятих наукових концепцій»

 

Третє видання книги «Таємниці історії України», що призначено спеціально для військових частин ЗСУ, було надруковано у 2022 році. На звороті титульного аркуша зазначено: «Служба морально-психологічного забезпечення».

 

 

«Головним у виданні є ґрунтовна переоцінка загальноприйнятих наукових концепцій…», – ідеться з анотації. Тут постає закономірне питання: чи має право Валентин Дем’янов, не маючи спеціальної освіти історика, здійснювати переоцінку концепцій академічної науки, якщо він не має до неї навіть віддаленого відношення? Іншими словами, бачимо банальну спробу замаскувати власне зізнання автора з просування примітивної антинауки під виглядом «критики компільованої давньоруської літописної спадщини».

 

Основна частина книжки розпочинається зі статті Дем’янова, написаної у 2015 р. (стор. 3). Автор з перших рядків безапеляційно заявляє: «Бачення української історії, що популяризується нині, сформоване переважно у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття», нічим не аргументуючи своє твердження. Далі йдеться про те, що давньоруські літописи нібито були скомпільовані, але жодних доказів цього не наведено. Автор оперує дивним терміном «православні землі» та вдається до коспірологічних теорій про «таємні домовленості еліт східних і західних яхів» щодо перерозподілу цих земель.

 

Тут людина, що вперше стикається з терміном «яхи», може помилково вважати його маловідомим науковим терміном. Але це не так. Яхи в давньоєгипетській міфології означали втілення місячних божеств. Тобто тут під виглядом історичних фактів просувається містифікація. Після цього пішла розмова про нікому не відомий «таємний орден святого Станіслава», котрий буцімто здійснював спеціальні акції з винищення вищезгаданих еліт.

 

На стор. 5 автор розвиває хибну думку про цілеспрямоване винищення російським царатом «Старотців-Рахманів, волхвів, носіїв давньослов’янського, роського світогляду». Такі ідеї свідчать про навмисне спотворення історії України, оскільки під час імперської, а згодом – радянської окупації України російська правляча верхівка винищувала всіх українців шляхом створення штучних голодоморів, а також політичних репресій. Однак Валентин Дем’янов не звертається до документальних джерел або архівних матеріалів, а вибудовує свою концепцію винятково на міфах, легендах і суб’єктивних твердженнях.

 

Пропаганда ідей панславізму

 

З перших сторінок книжка «Таємниці історії України» може справляти оманливе враження патріотичного видання, адже вона написана українською, а в тексті кілька разів зустрічаються тези про вороже ставлення московинів до українців. На стор. 6 автор зазначає, що міф про «колиску трьох братніх слов’янських народів» – російського, українського та білоруського було навмисно створено московинами. Це дійсно так. Але якщо уважно прочитати наступні глави, то стає зрозуміло, що правдиві факти перемішані з вигадками, завдяки чому створюється і просувається антинаукова концепція панславізму (про це – нижче).

 

Панславізм – не релігійна, а культурно-політична течія, що ґрунтується на доктрині політичного об’єднання слов’янських народів з урахуванням їх етнічної, мовної та культурної спільності. Основоположниками панславізму були не українці й навіть не московини, а чеські, словацькі, сербські та хорватські ідеологи, чиї роки життя прийшлися на кінець XVIII – першу половину XIX століття. З часом у різних регіонах світу сформувалися кілька різних напрямів панславізму, і та течія, що простежується у досліджуваній книжці являє собою антиросійську панславістичну течію.

 

В антиросійських ідеях нема нічого поганого, але сам по собі панславізм ніколи не був складовою ідеології українського державотворення, а в сучасних умовах, тим більше, суперечить національним інтересам нашої країни, яка обрала цивілізаційний шлях європейської та євроатлантичної інтеграції.

 

Отже, пересилюємо себе і намагаємося читати дем’янівські «Таємниці історії України». Хоча, м’яко кажучи, розбирати плоди хворобливого марення – заняття малоприємне. На стор. 7 автор називає такі джерела інформації, як «листування західних таємних лож», і на цій підставі твердить про якісь «таємні» плани поширення на українських землях католицизму. На його думку, споконвічна українська (слов’янська) культура ґрунтувалася виключно на православ’ї, поширення ж будь-яких інших релігійних (світоглядних) позицій він розглядає як спробу зруйнувати, знищити її.

 

Про Михайла Грушевського і «православні цінності»

 

На стор. 7 автор вдається до відвертої брехні. Так, Дем’янов пише: «Об’єктивності ради треба зауважити, що спроби зміни поглядів на історію України виникали ще з початків ХХ ст. н.е. Їх намагались здійснювати різні історики, серед яких Михайло Грушевський». Наведене автором не відповідає дійсності, оскільки М. Грушевський не тільки не підтримував ту концепцію, що В. Дем’янов намагається видавати за «споконвічну» – концепцію панславізму, але і вважав її категорично неприйнятною для України. На думку М. Грушевського, ця концепція містила в собі загрози для національних інтересів українського народу.

 

При цьому автор повністю ігнорує той факт, що серед українців була велика кількість атеїстів. У народному фольклорі зберіглося безліч приказок, пісень та інших творів, які висміюють церковників, їхню жадібність і ницість. На відміну від росіян, українці однаково сприймали як поневолювачів і царів, і московських попів.

 

Також автор відкидає ідею про існування на території України інших релігійних конфесій. Зокрема це стосується українських мусульман, і не тільки у Криму – Іслам став поширюватися в усіх регіонах України починаючи з 634 – 644 рр., і на сьогоднішній день це друга за чисельністю релігійна конфесія нашої країни.

 

Тому надмірне захоплення Валентина Дем’янова відстоюванням «православних цінностей» свідчать про нав’язування цієї світоглядної позиції широкому колу читачів, передусім, з числа військовослужбовців ЗСУ, яким адресоване дане видання книжки «Таємниці історії України». А з урахуванням того, яким способом відбувається таке нав’язування, є підстави твердити про наявність у досліджуваному творі елементів розпалювання ворожнечі та релігійному підґрунті та образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями.

 

На стор. 8 знову йде розповідь про «таємні орденські структури», чия «таємна» діяльність була спрямована на нищення всього слов’янського, на викорінення споконвічної «духовності». Тут геть неясно: якщо все було так утаємничено, то звідки про підступні орденські плани дізнався громадянин Дем’янов? Адже він ніяк не конкретизує свої твердження, не наводить документальних доказів, а тільки обмежується відсилкою «все було зроблено таємно».

 

«Мішай правду з вигадками» – поширений пропагандистський прийом

 

Періодизація історії України у виконанні Дем’янова репрезентована на стор. 9. Ранні слов’яни (племена), просто слов’яни, союзи східних слов’ян, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство і т.д. Але на наступній сторінці (стор. 10) автор заперечує її та ставить інші питання: «що стимулювало появу слов’янства? Де був центр слов’янотворення і як він діяв?» тощо. Якщо відверто, ці питання є абсолютно маревними, особливо про міфічний «центр слов’янотворення». Втім, відповіді на них авто пропонує шукати у концепціях «рахмано-волхвівської системи просвітлення (арійства)».

 

Відомості, що могли б допомогти розкрити ці «таємниці», зберігаються у секретних місцях – глибоких підземеллях, пантеонах і підземних ходах, і вони можуть «відкритися» лише обраним (стор. 11). Одразу спадає на згадку аналогія з «Книгою Мормона» та багатьма іншими сектантськими «одкровеннями»-новотворами, які так само «відкривалися» засновникам тих чи інших псевдорелігійних течій.

 

Після «інтриги» з відкриттям потаємних знань розпочинаються справжні веселощі – так звана «Велесова книга», давня фальсифікація, що була вщент розбита науковцями. Однак саме це джерело В. Дем’янов цілком серйозно пропонує розглядати як історичний документ. Далі за текстом традиційно з’являється і власний вигаданий гуру, звати його Великий Старотець-Рахман і арій Слава, він же Слав’янь.

 

Все це дає підстави підозрювати, що автор намагається створити власну секту навколо ідей панславізма. На стор. 12 він пише про те, що наші пращури нібито дотримувалися принципів просвітленого життя, а проти них воювали представники темних культів. При цьому вже згадуються імена поганських богів (хоча кілька сторінок до цього автор відстоював ідею про суто православні витоки слов’янства), наводяться «закони» Прави, Яви та інша неоязичницька маячня. І все це, якщо хто забув, викладено у книжці, спеціально призначеній для військових частин ЗСУ.

 

Особливості географії неіснуючих земель

 

Географія України в інтерпретації В. Дем’янова – це окрема тема. У додатках до книжки «Таємниці історії України» містяться мапи, а в тексті до холери згадок про неіснуючі регіони: Велика Сукупія – Артанія, Соуренж, сакральна Арта, Перша Троянь, Дулібія та ін. (стор. 13-14). Ще можна було б зрозуміти, якби це був художній твір у жанрі фентезі, але, нагадаю, «Таємниці історії України» дивним чином віднесено до науково-популярних видань. І автор з усією впевненістю заявляє, що ці містичні регіони колись існували на території України.

 

Крім вищезгаданих елементів розпалювання ворожнечі на релігійному підґрунті у книжці «Таємниці історії України» присутні ідеї, що свідчать про явну нелюбов автора до представників таких націй, як поляки. Їх він називає «лукаві яхи – ляхи» (стор. 15) і заявляє, що вони були давніми ворогами слов’янства. Шляхта – від слова «ях» (стор. 21). Загалом така задорнівщина – гра в інтерпретацію слів, простежується в усьому тексті видання, і тлумачення багатьох термінів є цілком алогічним. Наприклад, Січ «розшифровується» як «Світло Ірію чисте» (стор. 20).

 

А знаєте, звідки пішла назва Русь (Рось)? Дем’янов пише, що це така старовинна абревіатура: «Рівні Отців Світлих Ь/великих», і такою була назва «союзу слов’янських народів» (стор. 16). Виходячи з цього, автор уперто продовжує відстоювати ідею про справжність так званої «Велесової книги», розповідаючи відсебеньки про те, як вона нібито була написана Старотцем-Рахманом на ім’я Волос як «послання для майбутніх поколінь».

 

Конспірологічні теорії та неоязичництво

 

Потім знову пішли містифікації. Княгиня Ольга вступила в таємний союз з ворогами Росі (стор. 17) – звісно, для того, щоб допомогти їм нищити слов’янських слов’ян. І знову ця теорія нічим не підтверджується, натомість переплітається з історичними подіями, що дійсно відбувалися (стор. 18). Князь Данило боровся з рахмано-волхвівськими центрами, та помер від прокляття рахманів, а від монголо-татарського поневолення Рось урятували Старотці-Рахмани (стор. 19). Підступні члени окультних орденів (тут автор мав на увазі поляків і представників католицького віросповідання) не полишали спроб нашкодити слов’янам, тому Перша Троянь боролася з магією та окультистами (стор. 21). Ні, це не переказ оповідань про Гарі Потера, а «науково-популярне видання», призначене для ЗСУ.

 

Там далі ще написано, що більшовицька влада у 1947 віддала наказ засипати всі льохи, колодязі підземелля та підвали в Україні, щоб не допустити зберігання слов’янських артефактів (стор. 24). Звісно, ані номеру наказу, ані його змісту автор не наводить. Водночас, коли йдеться про період радянської окупації України, Дем’янов багато пише про всіляке гноблення слов’ян і переслідування волхвів, але применшує наслідки інших злочинів комуністичного тоталітарного режиму або взагалі не згадує про них. Він навіть рідко використовує слово українці стосовно нашого етносу, підміняючи його терміном «слов’яни» з явним шовіністичним забарвленням по відношенню до поляків, німців, італійців, британців та інших народів країн Європи.

 

Викладені у книжці конспірологічні теорії тісно переплітаються з нативістичними ідеями автора щодо необхідності «відродження» споконвічної слов’янської «віри», що свідчить про завуальовану пропаганду ідей неоязичництва. У поєднанні з елементами панславізму та спотворенням історії України, неоязичницька концепція Дем’янова побудована на ідеях відновлення язичницьких світоглядних позицій. Вищу владу в державі він вбачає у відновленні ієрархії служителів культу (Старотців-Рахманів і вохвів), а реконструкція середньовічних політеїстичних вірувань розглядається ним як основа утопічної моделі державного устрою «ідеальної» країни.

 

…І літописні джерела «відкриються обраним»

 

Про злочини голодоморів Дем’янов згадує лише побічно, проте заповзято розписує конспірологічні теорії про «таємні змови еліт» і «окультні ордени». Про винищення української інтелігенції, російську цензуру, жорстокі репресії за «антирадянську» діяльність у нього практично нічого не сказано.

 

За моїми враженнями після прочитання, основна ідея книжки «Таємниці історії України» зводиться до того, що головним ворогом українців є не росія, а міфічні «окультисти» з «яхами» та інші потойбічні істоти.

 

Починаючи зі стор. 25, Дем’янов переходить до опису «іншої моделі української історії». Наводить свою містичну періодизацію з вигаданими містами і регіонами, однак на стор. 27 таки зізнається, що документальних відомостей він наразі не має, а справжні літописні джерела слід шукати у надійних місцях, де їх полишили для нас Отці-Рахмани.

 

 

 

 

Наступна глава книжки являє собою статтю Дем’янова, написану в 2014 році. Стаття називається «Війна проти слов’янського світогляду…». З першого речення автор просто рубить (обухом по голові): «Слов’янізація значної частини Європи стала визначним явищем…».

 

 

Далі можна не читати, бо там пішло шизотеричне марення про контакти Старотців-Рахманів зі Світлим Ірієм і Творцем. Антисвіт, маги, чаклуни хотіли звоювати слов’янських слов’ян, але цьому завадили волхви. Це – стисло про основний зміст статті Дем’янова, що претендує на «наукову». Власне, от і вся книжка.

 

У виданні «Таємниці історії України» історії не виявлено

 

Зате тут є пропаганда ідей панславізму, нехай і антиросійського спрямування, однак надмірно перевантаженого неоязичницькими концепціями, конспірологічними теоріями та дикунською дурнею з голови. Це як КОБ, тільки на український манер.

 

Започаткована Дем’яновим ідеологічна течія являє собою гібрид громадської організації та псевдорелігійної організації, має чітко виражену антидержавницьку спрямованість, обумовлену метою «відновлення» влади «рахманів-волхвів» і повернення українського суспільства до антицивілізаційного, племінного ладу.

 

Реалізація ідей, викладених Дем’яновим, може призвести лише до повної соціальної ізоляції України від європейських народів та інших країн світу, котрі є нашими стратегічними партнерами. Ясна річ, реалізації його планів ніхто не допустить, але від цього ніяк не легше військовослужбовцям, які зараз вимушені оплачувати його графоманські експерименти і служити під керівництвом Олега Умінського, котрий підтримує зв’язки з маргінальною організацією «Рівне-Суренж»…

 

У книжці містяться багаторазові відсилки до веб-сайту «Рівне-Суренж», де розміщено інші статті автора. Біолокація, підземні аномалії, інша маячня – дивитися там особливо нічого, та і виглядає сайт зовсім вбого.

 

 

Тим не менше, на головній сторінці сайту Валентин Дем’янов випрошує благодійну допомогу на проведення «досліджень і наукових розвідок» та дає реквізити власної банківської картки. Не смійте давати йому гроші!

 

Нагальні питання

 

Після ознайомлення з книжкою Валентина Дем’янова «Таємниці історії України» постає три основних питання, що не можуть бути залишені без реакції з боку керівництва Збройних Сил України:

 

1. Невже ми з вами дожилися до тих часів, коли кожен маразматик може витягувати гроші у військових, щоб друкувати свої дегенеративні ідеї на книжкових сторінках, а потім змушувати захисників України викупати цю макулатуру?
2. Хто (прізвище, посада?) приймав рішення допустити поширення антинаукових сектантських книжок для військових частин ЗСУ?
3. Коли Служба морально-психологічного забезпечення почне контролювати зміст літературних видань, які розповсюджуються серед військовослужбовців?