Церква Спаса на Берестові (ХІ – ХІІ століття)

Поділитися:

Bio
Latest Posts

Віталій Романюк

журналіст at Загальнодержавний бюлетень "ГОВОРИ!"

Latest posts by Віталій Романюк (see all)

Перегляди: 7 654

До цінних пам’яток архітектури ХІ – ХІІ століття належить церква Спаса на Берестові. Храм побудований приблизно на тому ж місці, де раніше стояв палац, який був знищений пожежею в 1096 р.

Княже село Берестове, від назви якого походить і назва церкви, раніше стояло в оточенні густого берестового лісу. Тут знаходилася заміська садиба київських князів, побудована близько Х ст. – Берестівський палац. У палаці в 1015 р. помер хреститель Київської Русі, князь Володимир Святославович.

Відомий давньоруський оратор і письменник Іларіон теж оселився на Берестові, де у ХІ ст. написав своє «Слово о законе и благодати».

Від Берестівського палацу залишилися тільки згадки в літописах. У 1240 р. він був повністю спалений ордами хана Батия. Під час монголо-татарської навали церква Спаса на Берестові теж була зруйнована загарбниками.

Особливості архітектури церкви Спаса

Церква Спаса на Берестові знаходиться поблизу Києво-Печерської Лаври, та за своєю архітектурою вона є типовою для свого часу: шестистовпний хрестовокупольний храм з характерною п’ятикупольною композицією. Скласти уявлення про первісний вигляд будівлі можна лише на основі даних археологічних розвідок. Архітектура церкви Спаса вперше описана у плані Афанасія Кальнофойського, датованому 1638 р.

З часом архітектура змінювалася. У 1752 р. до древнього нартексу було зведено кам’яну прибудову. І церква, що раніше мала один купол, стала п’ятиглавою. У 1814 р. за проектом видатного київського архітектора Андрія Меленського до неї прибудували невелику дзвіницю в класичному стилі.

Подальші дослідження змін в архітектурі було продовжено в 1909 – 1914 рр. архітектором Петром Покришкіним (22 липня 1870 р. – 5 лютого 1922 р.).

Особливістю архітектури церкви є три притвори – з півдня, півночі й заходу

Притвори запозичені з дерев’яного зодчества і, за висновками науковців-істориків, уперше зустрічаються в українській кам’яній архітектурі саме у церкві Спаса на Берестові. Притвори слугували для утеплення входів і розширення інтер’єру.

Церква дійшла до наших днів зі значними змінами

Після відновлення і добудови у XVII ст. церква набула форми, характерної для будівель раннього бароко в українській архітектурі. Від древньої частини церкви залишився тільки західний притвор – нартекс, тобто приміщення у вигляді сіней (коридору).

У південній частині нартекса знаходилася кругла башта, а в ній – гвинтові сходи, що вели нагору. У товщі стіни цієї башти археологами було виявлено тайник, але він був порожній. Для чого тайник був призначений – це залишається загадкою.

Пам’ятка архітектури ХІІ століття, охоронний № 2

У північній частині нартекса знаходилося приміщення, в якому проводили таїнство хрещення. Його стіни було побудовано з неглибокими аркосоліями – нішами з арочним верхом.

Декоративне оздоблення фасадів складали ніші з подвійними уступами, меандровий фриз, викладений з тонкостінної цегли – плінфи, невеликі уступи у вигляді ризалітів на кутах, ображення хрестів на площині стін і пілястри

Все це робило зовнішній вигляд храму неповторно мальовничим.

Визначна пам’ятка храму – фрески

Фрески церкви Спаса на Берестові за своїм художнім виконанням вважалися кращими за фрески Софійського собору та Кирилівської церкви, відрізняючись завершеністю композиції та стрункістю малюнку.

У 1631 р. київський митрополит Петро Могила передав уніатам один зі своїх земельних наділів, і таким способом в обмін отримав церкву Спаса на Берестові. Для оздоблення церкви він спеціально запросив майстрів з Греції (про цю подію свідчить пам’ятний напис над вхідними дверима в центральній частині нартекса), та вони прикрасили храм живописом.

Про характер живопису нам розповідають деякі композиції, що були розчищені від більш пізніх поновлень. Так, у 1935 р. були розчищені картини «Дар Петра Могили» з оригінальним зображенням Петра Могили, що стоїть на колінах і тримає в руках макет церкви, а також композиції «Меркурій» та «Архангел Михаїл».

Частина цих стародавніх фресок була відкрита у 1970 р. Реставратори, що досліджували пошкоджені фрагменти живопису, виявили на стінах і склепінні нартексу фресковий розпис, і визначили його приблизний вік – ХІІ ст. На західній стіні нартексу зняли штукатурку з росписами XVII ст. і виставили у музейній експозиції церкви. Експозиція мала назву «Чудесний лов риби». Відкриття цих експозицій було унікальним, адже художній стиль фресок відрізняється оригінальністю і не схожий на загальний стиль монументальних розписів у інших храмах Києва ХІ – ХІІ століть. Дослідження фрескового живопису триває дотепер.

Власники церкви у різні періоди

У літописах давньоруської доби церква Спаса на Берестові згадується нечасто. Зокрема відомо те, що в кінці ХІІ ст. Спаський монастир на Берестові належав синові Юрія Долгорукого Всеволоду ІІІ – Суздальському та Володимирському князю. З кінця ХV ст. церква була власністю київських митрополитів, які облаштували свої маєтки на Берестові. А на початку ХVІ ст. храм перейшов у власність уніатів.

Впродовж ХІІ ст. церква Спаса на Берестові слугувала родовою усипальницею князів з династії Мономаховичів та, вочевидь, була побудована на кошти Володимира Мономаха. Князь управляв у Києві в період з 1113 до 1125 р., і в перший рік свого правління видав тут, у Берестові, юридичний документ із назвою «Статут про різи». У 1138 р. у церкві поховали Юхимію, доньку Володимира Мономаха, а в 1158 р. – його сина, засновника Москви – князя Юрія Долгорукого, того самого, котрий у 1151 р. очолював перший російський погром Києва, що супроводжувався кривавими вбивствами місцевих мешканців і розграбуванням міста.

Тому неможливо назвати справедливими ті почесті, що возносилися Долгорукому після його смерті, а тим більше, його поховання біля Києво-Печерського монастиря, який грабувало його військо. Син Юрія Долгорукого, Гліб Юрійович, теж був похований тут у 1172 р.

Більше того, в період перебування України під радянською окупацією – в 1947 р., на відзнаку 800-річчя заснування Москви в цій церкві було споруджено меморіальний саркофаг Юрію Долгорукому. Ініціатори цієї ідеї не поскупилися на матеріал для саркофага та використали для нього напівдорогоцінний мінерал – чорний український лабрадор.

У тому ж 1947 р. у церкві Спаса на Берестові провели капітальний ремонт і відкрили як музей. Одночасно активізувалися дослідження істориків, які з’ясували, що кам’яна церква Спаса була головним храмом Спасо-Преображенського монастиря.