Юрій Уланович
Відомому німецькому філософу, економісту та політологу Фрідріху Енгельсу належить крилатий вислів: «є два способи розбестити націю – не карати винних та карати невинних». Ці пророчі слова актуальні, як ніколи, та залишатимуться, на жаль, актуальними ще довгий час. Особливо в Україні.
Здавалось б, жахіття бурхливих дев’яностих з бандитськими перестрілками та численними розборками, замовними вбивствами цілих родин, резонансними збройними грабунками та викраденнями людей, мільярдними хабарями та переділом власності минули і про них можна згадувати з острахом і полегшенням (сподіваючись, що це більше не трапиться). Але реалії сьогодення не дають забути про минулі жахи та усталені методи роботи організованого криміналітету.
Всі ці методи збагачення ласих до чужого добра спритників дістались нам у спадок. І прикро, що у спадок дісталися нерозторопність, ледачість, заангажованість, безсилля та корумпованість правоохоронців – поліції, прокуратури та судів.
Іноді вбивства, викрадення, шахрайства та ошукання здійснюються відкрито та цинічно у своїй відвертості та неприхованості, публічній демонстрації вседозволеності та з хижим оскалом осатанілих нелюдів.
Справа Валентина Семехи
За редакційним завданням, здійснюючи аналіз правозастосовної практики у кримінальних провадженнях та спілкуючись з адвокатами, правозахисниками та окремими правоохоронцями (які не зрадили честь мундира) ми цілком випадково звернули увагу на кримінальне провадження, яке слухається в Оболонському районному суді міста Києва.
Оболонський районний суд міста Києва
Під головуванням судді Владислава Дев’ятко (який одночасно обіймає адміністративну посаду голови суду) має бути розглянуто обвинувальний акт у провадженні 756/2959/19 (запис у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12018100050000425) по обвинуваченню двох фігурантів: Семехи Валентина Валерійовича та Дорошенка Ігоря Михайловича у викраденні людини (злочин, передбачений ч. 2 ст. 146 КК України).
Виходячи з індексу (реєстраційного номеру) справи очевидно, що провадження розпочалося ще в 2019 році. Йому передувало тривале досудове розслідування (допити, обшуки, вилучення, слідчі експерименти, експертизи тощо). Однак дивним, на перший погляд, є те, що обвинувачені – Семеха та Дорошенко, до цього часу практично жодного разу не з’явилися до суду, що унеможливлює розгляд справи.
Час минає, а розгляд справи гальмується
Відбуваються системні численні перенесення, відкладення та перерви. Обвинувачені або ж надсилають до суду папірці про те, що вони хворіють або ж просто не з’являються. Суд формально реагує ухвалами про накладення стягнень та примусовий привід, які не виконуються. Поліція просто приїздить до обвинувачених вранці перед судом, а їх (яка дивина!) не виявляється вдома.
Минають строки. Вмирають та покидають місця проживання свідки та потерпілі. Очевидці забувають про те, що вони мали засвідчити суду… Затягування – це вихід для злочинців, завжди.
Але ще більше ми були здивовані, що один з обвинувачених, Семеха Валентин Валерійович є учасником не тільки цієї конкретної справи, яка практично відбулася (має практично завершену процесуальну форму), але і підозрюється ще у декількох епізодах викрадення людей, шахрайських заволодіннях нерухомістю, підробки документів, спричинення тілесних ушкоджень і навіть умисного вбивства.
Кримінальні провадження вкрай сутужно та «ледаче» розслідуються Шевченківським та Подільським райвідділами поліції міста Києва. Провадження поєднують взагалі розрізнені епізоди та фрагменти злочинної діяльності Семехи. Однак до цього часу по ним гальмуються будь-які притомні процесуально завершальні рішення. І це при тому, що вже минуло десять (!) років з моменту скоєння злочину. Зібрано десятки томів допитів, очних ставок експертиз, упізнань… І до цього часу слідчі та прокурори не спромоглися резюмувати результати своєї праці та оформити обвинувальний акт (акти) для передачі справ до суду для визначення ступеня вини та міри покарання злодюзі.
Подробиці від потерпілого у справі
Нам вдалося поспілкуватися з потерпілим по кримінальним провадженням, яким є Довгаль (Драч) Володимир Іванович. Він розповів нам моторошну історію. Його історія, на перший погляд, видається сценарієм карколомного детективного роману в декількох частинах.
Так, особа Валентина Семехи є цікавою навіть з точки зору споглядання його «життєвого шляху». Колишній депутат однієї з райрад Київщини (до речі, від сумнозвісної «Партії Регіонів», яка заплямувала себе системними зрадницькими та антидержавницькими діями і настроями), формальний очільник декількох громадських організацій специфічного «спортивного» спрямування.
Ми вже казали про тенденцію спадкування Україною традицій дев’яностих, коли «кістяк» злочинних угрупувань убивць, грабіжників, рекетирів та рейдерів формували спортсмени. Для прикриття ієрархічної структури цих угруповань створювалися номінальні всілякі «федерації мордобоїв».
Тодішніх «знаменитих» авторитетів (різних там Савлохових, Рибок, Авдишевих тощо) правоохоронці по одному виловили та заґратували. Когось прибрали свої ж поплічники за борги та за підозрами у зраді загальної справи. Хтось втік за кордон. Але деякі «наслідувачі» залишилися і продовжити справи своїх «хрещених батьків».
У новітній час спортсмени стали витребувані як «тітушки». Вони неодноразово відмітилися починаючи з т. з. домайданних часів (викрадаючи, залякуючи та вбиваючи патріотів) і завершуючи останніми періодами, коли треба було здійняти якусь колотнечу чи безлад під виглядом «схвильованої громадськості». Між цими «політичними» справами спортсмени займаються пересічними грабунками, шахрайствами, навязуванням «охорони» в обмін на погрози «а то раптом чогось станеться» та класичними видами «заробітку» (про це ми поговоримо іншим разом).
Професійний рейдер-вбивця
Семеха розпочав свою кар’єру рейдера та викрадача людей на зорі своєї молодості. Нічого іншого, ніж викрадати та лупцювати людей він робити не вміє. Зате поєднує свої специфічні збочені протиправні розваги з бажанням жити на широку ногу.
У подальшому Валентин Семеха став професійним рейдером-вбивцею. Він розважливо спрогнозував, що під час участі у «політичних» майданах та антимайданах можуть серйозно «пред’явити». Та й заробіток це сезонний, дуже ризиковий та непевний. А викрадати на замовлення людей та забирати в них житло можна поза будь-якими політичними сезонами.
Які детально афери вчинив професійний безкарний злодюга Семеха – поговоримо пізніше. Сьогодні лише зауважимо, що кримінальні провадження за номерами в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12015100100006148 та 12015100100004955 (Шевченківський та Подільский райвідділ поліції міста Києва) стосуються заволодіння нерухомістю родини Довгалів на Андріївському узвозі та на вулиці Печенізькій, викрадення Довгаля Володимира Івановича та тривалих систематичних тортур відносно нього, вбивства батька Володимира – Івана Карповича (який помер у лікарні від тяжких тілесних ушкоджень), залучення нотаріусів для підробки документів та легалізації підробних договорів про відчуження нерухомості.
Наголосимо ще раз: попри очевидні і неспростовні порушення законодаства Семехою, які мають ознаки відвертих особливо тяжких злочинів – бездіяльність правоохоронців дає підстави вважати, що підозрюваний знайшов з правоохоронцями спільну мову і корупційне взаєморозуміння. Це, своєю чергою, дають йому змогу уникати відповідальності та продовжувати систематичні грабунки та викрадення, «колекціонуючи» справи навколо себе і хизуватися безкарністю.
Однак, сподіваємося, що всі традиції дев’яностих Україна успадкувала в повному обсязі. Нагадаймо, що того часу правоохоронці знайшли в себе сили жорстко викорінити організовану злочинність та вичистити суспільство від негідників та бузувірів. Хочеться вірити, що ці традиції не забуті й сьогодні. Злодії дістануть заслужене – тюрму та воші.