Юрій Уланович
Закон тяжіння – одне з найвидатніших відкриттів людства, яке стало основою сучасної науки, проте сьогодні його сутність цинічно спотворюють езотерики, перетворюючи на інструмент маніпуляції та обману. Поговоримо про те, як науковий прорив Ньютона стали використовувати в термінології магічного мислення і чому раціональність важливіша за віру в «сигнали всесвіту».
Історія одного відкриття
Влітку 1665 року Лондон і довколишні графства спіткало тяжке й неочікуване лихо – прийшла чума. На вулицях Лондона палали вогнища: спалювали тіла померлих. Тисячі переляканих мешканців англійської столиці та її околиць тікали світ за очі.
Намагався врятуватися і бакалавр Кембриджського університету Ісаак Ньютон, якому на той час було всього 22 роки.
Молодому Ньютону пророкували велике майбутнє.
Це був чоловік, цілковито відданий науці, наділений блискучими математичними здібностями і здатністю до сміливих теоретичних узагальнень
Його творча діяльність лише розпочиналася. Вчитель Ньютона – Барроу, котрий одразу розгледів талант студента, ще в 1664 році назвав його «хлопом славетним із видатними знаннями».
Працездатність Ньютона була дивовижною. Він блискуче знав твори Евкліда і Декарта, вивчав геометрію та оптику, астрономію та арифметику, стародавні мови та хімію. У питаннях про устрій всесвіту він підтримував позицію Коперника. Він мріяв про видатні відкриття і віддавав їм увесь свій час і сили.
І ось тепер – чума. Він їде до свого рідного села Вулсторп у графстві Лінкольншир. Спокійно, повільно тече життя в селі, до якого не докотилася зловісна лавина чумної епідемії. Тут, у сільській тиші, подалі від метушливого життя офіційного Кембриджу, протягом цих двох «чумних» років молодий учений робить три видатних відкриття. Ісаак Ньютон розробив метод числення нескінченно малих величин, відомий раніше під назвою диференційного обчислення; працюючи над удосконаленням телескопа, він за допомогою тригранної призми довів складну будову сонячного променю і заклав основи теорії світла; зрештою, в середині 1666 року він здійснив видатне відкриття – сформулював закон всесвітнього тяжіння, показавши тим самим єдність законів природи, що проявляються на нашій Землі та за її межами.
Основні засади закону тяжіння
У формулюванні Ньютона закон всесвітнього тяжіння звучить так:
«Тяжіння існує до всіх тіл загалом і є пропорційним масі кожного з них… Тяжіння до окремих рівних часток тіл є зворотно пропорційним до квадратів відстані місць від часток».
Зусиллями богословів відкриття Ньютоном закону всесвітнього тяжіння зображувалося як боже одкровення, осяяння від вищих сил, яке зійшло на науковця тієї миті, коли він побачив, як з дерева падає яблуко. Разом із тим, наукова проблематика тяжіння на момент відкриття Ньютона вже обговорювалася вченими. На той час Кеплером були відкриті закони руху планет навколо Сонця. Згідно із цими законами, існує постійна сила, що визначає швидкість руху планет і змінюється залежно від відстані між планетою і Сонцем. Вже були відкриті Галілеєм закони падіння тіл і сформульовані принципи інерції та відносності. Таким чином, рух земних і небесних тіл можна було розглядати виходячи з чітких наукових уявлень про його характер і закони.
Сам Ньютон писав пізніше таке:
«З правила Кеплера про те, що періоди планет перебувають у полуторній пропорції до відстані від центрів їхніх орбіт, я вивів, що сили, які тримають планети на їхніх орбітах, повинні перебувати у зворотному співвідношенні квадратів їх відстаней від центрів, навколо яких вони обертаються… Я порівняв силу, що потрібна для утримання Місяця на його орбіті, із силою тяжіння на поверхні землі та винайшов, що вони майже відповідають одне одному… Все це відбувалося впродовж двох чумних років: 1665 і 1666, адже на той час я перебував у розквіті своїх винахідницьких сил і думав про математику та філософію більше, ніж колись пізніше».
Офіційне повідомлення про відкриття закону Ньютон зробив тільки в 1686 році, за 20 років після первісного виникнення ідеї закону. В цьому факті, наче у дзеркалі, відбилася висока вимогливість ученого до своєї роботи, бо він вважав, що до оприлюднення закону необхідне багаторазове уточнення всіх даних і розрахунків.
Релігійний світогляд Ньютона
У повному обсязі закон тяжіння було викладено у відомому творі Ньютона «Математичні засади натуральної філософії», що побачив світ у середині 1687 року. У цій науковій праці також було викладено три закони руху тіл.
Відкриття Ньютона мали величезне значення для розвитку науки. Відкриття закону всесвітнього тяжіння дозволили поєднати небесну механіку та земну, показати єдність законів матеріального світу. Тим самим було зроблено важливий крок у подоланні геоцентричного богословського погляду на всесвіт, подолано розрив між земним і небесним, на якому базувалася вся біблійна космогонія. Ось чому складно переоцінити значення наукових праць Ньютона у визволенні природознавства від релігійних догматів.
Одначе сам Ньютон тієї доби, в середині XVII століття, не міг пояснити походження тих сил, які рухали планети за їхніми орбітами. Природа сил тяжіння також була для нього не повністю зрозумілою. Планетну систему він уявляв як таку, що вічно дорівнює сама собі. Тому єдиним способом пояснити її походження і стан, у якому вона перебуває, у Ньютона була відсилка на творіння світу богом. Бога-творця Ньютон уявляв як такого собі всемогутнього годинникаря, котрий створив Сонце і планети, надав їм вагу та якусь сили для руху, а також закони, за якими вони рухаються. Він писав, що рух планет – це «перегородка, що відокремлює одне від одного природу і волю божу». На такій позиції позначилася як історично обумовлена обмеженість природознавства тієї доби, так і особистий релігійний світогляд видатного вченого, що суттєво посилився за другої половини його життя.
За цю обставину і вхопилися богослови.
Друге видання «Математичних засад натуральної філософії» було випущено з передмовою теолога Котса. Зважаючи на неможливість природним шляхом пояснити походження сили тяжіння, взаємодії мас матерії крізь порожнечу, а також природу відцентрової сили, що веде планети по еліптичних орбітах навколо сонця, Котс писав: «Найкращий твір Ньютона являє собою надійний захист від нападів безбожників, і ніде не знайдеться ліпшої зброї проти нечестивої зграї, ніж у цьому колчані».
Історія розсудила інакше
Наука розвивалася і долала ті складнощі, які спонукали Ньютона до релігійних припущень. Уже в 1755 році німецький філософ Іммануїл Кант, а в 1799 році французький астроном і математик П’єр-Сімон Лаплас висунули ідею про природний розвиток планетарної системи з первісної газової хмари. Коли Наполеон запитав у Лапласа, чому в його теорії немає місця для бога, той з гордістю відповів: «Я не потребував подібної гіпотези!». Дослідження в галузі сучасної астрономії та фізики показали також і те, що не існує абсолютного простору, що всесвіт являє собою різні форми матерії, котрі взаємодіють між собою. Питання про зв’язок простору і часу було розв’язано видатним фізиком ХХ століття Альбертом Ейнштейном.
Так успіхи наукового знання подолали релігійні хиби великого Ньютона. А його досягнення навіки житимуть у пам’яті вдячних нащадків. Закони механіки, всесвітнє тяжіння, диференційний метод у математиці – це те, без чого ми не могли б розробляти принципи авіації та космонавтики, запускати космічні супутники та ракети, це той фундамент, спираючись на який людина підкорює космос і досліджує інші планети, доводячи тим самим необмежені можливості людського розуму, здатного пізнавати світ і його закони.
Не плутайте закони фізики з маревними ідеями езотериків
Сучасні «гуру вселенських істин» полюбляють запозичувати терміни з наукового словника, надаючи їм вигаданого змісту. Саме так сталося із «законом тяжіння». Замість опису фундаментальної фізичної взаємодії між масами, що формує рух планет і тримає нас на поверхні Землі, езотерики перетворили це явище на химерну «силу думки», здатну «притягувати бажане». Вони заявляють, що, мислячи «правильно», можна викликати гроші, кохання чи навіть омріяні матеріальні блага.
Але наука давно довела: реальність функціонує за суворими законами. Ньютон розробив свій закон всесвітнього тяжіння на основі спостережень, розрахунків і попередніх відкриттів, таких як закони Кеплера про рух планет і відкриття Галілея про падіння тіл. Це – результат кропіткої роботи розуму, а не спроб «надіслати сигнал всесвітові».
Можливо, саме через віддаленість наукових знань від пересічного побуту люди легко піддаються хибним обіцянкам. Адже хто ж не хоче, щоб багатство і щастя «прилетіло» само собою? Та людство не побудувало літаків і ракет, покладаючись на мрії, а створило їх, розуміючи закони аеродинаміки і гравітації.
Езотерики закликають «вірити», тоді як наука закликає знати і розуміти. Поняття «подібне притягує подібне» – не більше, ніж спрощений шаблон, який у світі фізики не має жодного сенсу. Невже Ньютон чи Ейнштейн змогли б розвинути свої геніальні ідеї, якби відкидали критичне мислення і заповнювали голову фантазіями про «вселенське тяжіння грошей»?
Твердження про «закони всесвіту» – це повернення до донаукових уявлень про магію та примхи надприродного. Але замість того, щоб тішити себе ілюзіями, людина повинна прагнути до знань, що звільняють від обмеженого мислення. І саме закон Ньютона показує, що найвеличніші відкриття – це результат праці, сумнівів і перевірених фактів, а не мрійливих запитів «сили думки».