Все, що треба знати про пробаційний нагляд
Марина Бударіна
У Кримінальному кодексі України два роки тому з’явився новий вид покарання – пробаційний нагляд (статтею 591 Кодекс доповнено згідно із Законом № 3342-IX від 23.08.2023 р.). Слід чітко розуміти, що це не «умовний» термін, не «звільнення з випробуванням» за ст. 75 КК України, а окремий вид основного покарання, що має свої плюси, мінуси та особливості.
Чим відрізняється пробаційний нагляд від звільнення від відбування покарання з випробуванням?
Звільнення з випробуванням надає шанс не відбувати призначене покарання (позбавлення чи обмеження волі) за умови дотримання законослухняної поведінки протягом визначеного судом іспитового строку. Після завершення іспитового строку суд ще має окремо ухвалити рішення, щоб остаточно звільнити людину від відбування призначеного основного покарання.
А от пробаційний нагляд являє собою вже безпосередньо покарання, що виконується від самого початку і до останнього дня. Але тут є свій плюс – після завершення строку не треба чекати на засідання суду: відділ пробації просто складає відповідну довідку про відбуття призначеного покарання і проводить закриття особової справи засудженого, з обов’язковим повідомленням до суду про виконання вироку – і крапка.
Отже, пробаційний нагляд – це вид основного покарання, який полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, передбачених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства. Його основна мета – не карати фізично, а забезпечити контроль за поведінкою засудженого та сприяти його соціальній адаптації.
Попри наявність спільних рис, пробаційний нагляд кардинально відрізняється від звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке застосовується згідно зі статтями 75, 76 КК України. Призначення іспитового строку, з покладанням на засудженого певних обов’язків, не є кримінальним покаранням у класичному розумінні: це, скоріше, превентивні або виховні заходи, спрямовані на формування соціально прийнятної поведінки. Своєю чергою, пробаційний нагляд – самостійне кримінальне покарання, яке суд накладає за вчинене правопорушення.
Помилкове змішування цих двох понять може призводити до неправильного розуміння прав і обов’язків самими засудженими, а також до надмірного навантаження на органи пробації. Важливо підкреслити, що пробаційний нагляд не є альтернативою іспитовому строку, а саме окремим видом покарання, передбаченим Кримінальним кодексом України, із чітко визначеними обов’язками та строками виконання.
Основні обов’язки засудженого до пробаційного нагляду
Відповідно до ст. 591 КК України, суд завжди покладає на засудженого до пробаційного нагляду такі обов’язки:
- Періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
- Повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
- Не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Суд може додатково покладати й такі обов’язки:
- використовувати електронний засіб контролю (електронний браслет) і проживати за адресою, вказаною судом;
- дотримуватися обмежень щодо поведінки, спілкування, пересування та дозвілля;
- працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу);
- виконавати заходи, передбачені пробаційною програмою;
- пройти курс лікування від наркотичної, алкогольної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Тривалість пробаційного нагляду визначається судом і може становити від одного до п’яти років. Обрахування цього строку, на відміну від «умовного» строку покарання, обраховується не з дати ухвалення вироку, а з дня, коли вирок надійшов на виконання до відділу (сектору) пробації за місцем проживання засудженого, що і є датою постановки на облік.
Пробаційні програми
Для повнолітніх засуджених органи пробації зазвичай проводять три основні види пробаційних програм:
- «Зміна прокримінального мислення» – спрямована на корекцію деструктивних моделей поведінки, що призвели до скоєння кримінального правопорушення.
- «Попередження вживання психоактивних речовин» – передбачає заходи когнітивно-поведінкового втручання для засуджених за правопорушення, пов’язані із наркотиками, алкоголем чи токсичними речовинами.
- «Формування життєвих навичок» – програма націлена на розвиток навичок управління часом, фінансами, соціальної адаптації та відповідальності.
Суди зазвичай лише покладають на засудженого обов’язок відвідувати пробаційну програму, а інспектор вибирає її вид залежно від скоєного кримінального правопорушення та інших факторів. Втім, іноді суд призначає не один, а два різні види пробаційних програм, що створює додаткове навантаження на органи пробації.
Плани, зміст і методика проведення занять, а також робочі зошити за кожним видом пробаційної програми розробляються Міністерством юстиції України та є уніфікованими для всіх підрозділів на місцях. Інспектор пробації формує графік проведення занять із зазначенням дати й часу, один примірник графіка вручається засудженому.
Порушенням обов’язку з виконання заходів, передбачених пробаційною програмою, вважається неприбуття на заняття без поважної причини, прибуття у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння абощо.
Коли ж усі заняття (10 або 13, залежно від виду програми) буде пройдено, інспектор складає підсумкову оцінку та висновок про виконання засудженим заходів, передбачених пробаційною програмою, що надсилається до суду.
Вітчизняний та зарубіжний досвід застосування корекційних програм
Як приклад, для засуджених за ст. 309 КК України (кримінальні проступки, пов’язані з незаконним обігом наркотиків для власного вживання без мети збуту) доцільно застосовувати програму «Попередження вживання психоактивних речовин», але для наркоманів зі стажем, які мають хімічну залежність, на практиці вона часто є лише формальністю.
Тому хоча пробаційна програма формально відпрацьовує вимогу закону та забезпечує доказ виконання засудженим цього обов’язку перед судом, але не завжди змінює поведінку засудженого.
Навіть у тих країнах, які вважаються батьківщиною пробації – у США і Канаді пробаційні та корекційні програми називаються дещо інакше, але концептуально вони схожі: це ресоціалізаційні заходи, спрямовані на зменшення ризику рецидиву та підвищення соціальної адаптації правопорушника.
Наприклад, слід навести програми, що мають багато спільного з тими, що проводяться у нашій країні:
- Cognitive-Behavioral Therapy (CBT) Programs – програми когнітивно-поведінкової терапії для зміни прокримінальних переконань і моделей поведінки.
- Substance Abuse Treatment Programs – програми лікування залежностей (наркотики, алкоголь).
- Life Skills / Job Training Programs – навчання життєвим навичкам, працевлаштування, фінансова грамотність.
- Anger Management / Domestic Violence Programs – контроль агресивної поведінки та робота з насильницькими тенденціями.
- Restorative Justice Programs – програми відновного правосуддя, де правопорушник усвідомлює шкоду, заподіяну потерпілому, і відпрацьовує відповідні кроки.
Оцінка ефективності їх застосування здійснюється двома способами: статистично – за рецидивами (кількість повторних злочинів протягом певного періоду) і якісно – за результатами психологічних тестів, опитування учасників, спостереження інспекторів, звітів про досягнення цілей програми (наприклад, працевлаштування, завершення курсу лікування).
Важливо підкреслити, що американські та канадські інспектори мають менше навантаження на одного правопорушника, програми проводять спеціалісти (психологи, соціальні працівники), а не один і той самий інспектор, що значно підвищує ефективність.
Якщо їх порівнювати, то українські програми, на перший погляд, мають багато схожого із зарубіжними аналогами. Проте на практиці вони часто бюрократичні, з перевантаженням інспекторів і рідко з реальною терапевтичною чи корекційною складовою.
Особливості і проблемні питання у роботі із засудженими до пробаційного нагляду
Протягом усього строку даного покарання інспектор здійснює постійний контроль за виконанням засудженим обов’язків, покладених судом. Передусім, це передбачає регулярну реєстрацію засудженого у відділі у призначені дні. Неявка засудженого без поважної причини (а поважною вважається тільки така причина, що документально підтверджена – хвороба, відрядження та ін.) є одним із найпоширеніших випадків, які стають підставою для винесення йому письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
Попередження швидко «накопичуються», особливо якщо на засудженого покладено додаткові обов’язки за ч. 3 ст. 591 КК України. У разі систематичного їх невиконання (три і більше разів) – скажімо, засуджений пропускав заняття за пробаційною програмою, не працевлаштувався або, отримавши направлення до органу служби зайнятості, туди не звертався, не пройшов призначений судом курс лікування від залежностей або психічних розладів – відділ пробації скеровує матеріали до органів Національної поліції України для притягнення засудженого до відповідальності за ст. 389 КК України – «Ухилення від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі».
Разом із тим, органи дізнання нерідко відмовляють у відкритті кримінальних проваджень. Наприклад, якщо йдеться про невиконання обов’язку працевлаштуватися чи звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного, то органи поліції та прокуратури не вважають це ухиленням від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.
Ще одним проблемним питанням є те, що коли осіб, засуджених до покарання у виді пробаційного нагляду, призивають на військову службу, в подальшому, перебуваючи у військових частинах, вони втрачають можливість виконувати покладені судом обов’язки. При цьому орган пробації не має можливості здійснювати контроль за засудженим, внаслідок чого покарання у виді пробаційного нагляду не виконується належним чином.
Крім того, коли суди призначають пробаційний нагляд особам, які раніше неодноразово були судимі та відбували покарання у місцях позбавлення волі, то засуджені не сприймають його як реальне покарання.
Підсумки та висновки
З огляду на суто практичні аспекти, доводиться констатувати, що пробаційні програми не є панацеєю, що убезпечувала б від скоєння повторних правопорушень, і часто-густо не впливають на реальну поведінку засудженого.
Інспектор пробації, який веде нагляд за кількома десятками (в середньому) засуджених, одночасно мусить проводити ці заняття, що додає значного навантаження. Проблема в тому, що в багатьох відділах немає штатних психологів, хоча програми мають проводитися фахівцями, тому відповідальність за ведення пробаційних програм перекладається на інспекторів.
Пробаційний нагляд залишається потужним інструментом з гуманною метою, проте його ефективність значною мірою залежить від організації роботи органів пробації, наявності ресурсів, компетентності інспекторів та адекватного навантаження. Без цього контроль ризикує залишатися формальним, а засуджені отримують більше бюрократичного тиску, ніж реальної допомоги у ресоціалізації. Отже, такий вид покарання здатен бути ефективним, якщо застосовується розумно, диференційовано і з достатньою підтримкою як засудженого, так і органів пробації. Системні проблеми (перевантаження інспекторів, формалізовані програми, надмірні обов’язки) потрібно вирішувати, аби пробаційний нагляд залишався дієвим механізмом виправлення і реально допомагав громадянам інтегруватися в суспільство і дотримуватися законослухняної моделі поведінки.
