24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія російської федерації проти України. Під час бойових дій Збройними Силами України було знищено близько 30 тисяч військовослужбовців російської армії. Значна кількість окупантів, яким вдалося вижити, перебувають в українському полоні.  

 

---

 

Загарбники – живі та мертві

 

Щодо знищених військовослужбовців «другої армії світу», то за численними повідомленнями ЗМІ та урядових структур росія відмовляється забирати трупи своїх вояків. Вони або знаходяться в рефрижераторах поблизу кордону, або ж захаращують місцевість поблизу недавніх боїв. Подекуди місцеві мешканці з гуманістичних і санітарних міркувань здійснюють поховання тіл у найближчих лісосмугах.

 

 

Полонені ж утримуються в деяких слідчих ізоляторах. Формально – як злочинці, які затримані на місці скоєння злочину зі зброєю за звинуваченням у незаконному перетині державного кордону, порушенні правил поводження зі зброєю, мародерстві тощо. У слідчих ізоляторах для таких категорій затриманих виділено окремі поверхи або корпуси. В Київському слідчому ізоляторі це перший та другий поверхи корпусу «Катька» (тобто, корпусу, який був побудований за часів російської імператриці Катерини). Багато з полонених мають тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, в деяких з них ампутовані частини тіл. Задля упередження конфліктів з місцевими ув’язненими (практично всіх їх або їхніх рідних опалила війна) полонених тримають і супроводжують окремо.

 

Тих полонених, кому пощастило більше за всіх, відправляють на обмін (про технічні обставини обміну ми поговоримо наступного разу). Однак проблема із живими затриманими окупантами та останками загиблих залишається нагальною. Вона потребує вирішення більш стратегічно, централізовано та масово, аніж це робиться зараз.

 

Інформаційна складова

 

Маємо висловити своє бачення щодо вчинення під урядовим контролем низки організаційно-правових дій, які суттєво посилять позиції України. Запропоновані нами заходи сприятимуть подоланню ворога, створенню і активізації протидії «п’ятої колони» в його лавах та в суспільстві російської федерації загалом.

 

Так, за одним з напрямів необхідне створення та підтримку (наповнення, супроводження, адміністрування) централізованого ресурсу. Це може бути один або декілька інтернет-порталів із базами даних (відомостей) про російських полонених. Там має бути зазначено їх ПІБ, додано фотографії, вказано звання, займані посади та належності до підрозділу, місця полону, обставини полону, висунуті звинувачення, наявність тілесних ушкоджень та поранень, коло контактів і місцезнаходження родичів тощо.

 

Метою є широке та показове інформування як громадськості України, так і російської федерації про кількість ворожих полонених. Саме по собі це матиме позитивний іміджевий вплив та публічну показовість ефектності дій Збройних Сил України.

 

Така діяльність частково має місце, однак вона є фрагментарною, малопоширеною, «любительською», неосяжною, певною мірою «дилетантською».

 

Дестабілізація російського суспільства зсередини

 

Члени родин полонених, близькі, друзі, знайомі росіян можуть користуватися ресурсом, шукаючи своїх близьких та віднайшовши їх. Вони будуть здійснювати поширення такої інформації в суспільстві. В будь-якому разі розголос спричинятиме вияв невдоволення, неспокою, тривоги у ворожому середовищі в глибинах російського суспільства серед «солдатських матерів», опозиційних журналістів та політиків, інших невдоволених діями російської влади. Разом вони здійматимуть колотнечу в російському суспільстві зсередини.

 

Приміром, матір якогось уявного Івана Петрова з Сиктивкару дізнаватиметься, що її син, який, як вона очікувала, довіряючи розповідям командування, знаходиться на навчаннях десь під Монголією де немає зв’язку. Аж тут виявляється, що він затриманий під Харковом разом зі своїм батальйоном, який завбачливо покинув командир. Внаслідок поранення Іван Петров втратив кінцівку, він живий та хоче додому. Подібна інформація та її оприлюднення, поширення буде мати вкрай позитивний характер для України. Кожен може пофантазувати, яким чином будуть розвиватися події далі та які перспективи розвитку таких подій.

 

Подібний ресурс, слід застерегти, має бути не обов’язково державним. І навіть більше – таким, ведення якого позиціонуватиметься від імені громадської неурядової організації або декількох таких організацій. Україна таким чином залишатиме для себе певний маневр від звинувачень у поширенні конфіденційних особистих даних тощо.

 

Технічна складова

 

Наповнення ресурсу буде здійснюватися під контролем розвідувальних та контррозвідувальних служб України. Це необхідно для недопущення поширення несанкціонованої інформації або такої, що може зашкодити питанням оборони України. Наприклад, щодо затримання небажаних фігурантів, нерозповсюдження факту затримання особливо важливих осіб або осіб, які погодилися на співпрацю з Україною. Або ж, навпаки, з поширенням завідомо неправдивої інформації про затримання тих чи інших осіб для здійснення оперативних розвідувальних та контррозвідувальних комбінацій, схем тощо.

 

Приміром, на вказаному ресурсі можна буде викладати відомості, що в полоні затримано якого-небудь важливого та цінного з точки зору міркувань розвідки капітана ГРУ Нікодіма Герасимова, який зголосився співпрацювати зі Збройними Силами України та викривати загарбницьку позицію російської федерації. А якщо цей капітан є однією з ключових фігур у своєму підрозділі, має (мав) доступ до секретів та таємниць чи є носієм конфіденційної інформації – то можна лише уявляти, який «кіпіш» буде в стані ворога (заміна паролів, секретів, кодів доступу тощо).

 

Коротше кажучи – перспективи дуже яскраві та багатозначущі. Повторимось: у разі чого – держава осторонь, інформацію «вкинула» якась недержавна ініціатива чи громадська організація, яка могла щось наплутати, хибно витлумачити чи не так зрозуміти.

 

Ідентифікація ліквідованих окупантів

 

Аналогічним напрямом, який також має бути реалізований є створення аналогічного ресурсу для викладення відомостей про ідентифікованих та неідентифікованих загиблих військовослужбовців російської федерації. Це робота має здійснюватися з викладенням аналогічних даних: ПІБ загиблого, фотографічні знімки тіла та виявлених на місці документів, обставин загибелі тощо.

 

З урахуванням попередніх пропозицій (повідомлення про полонених) сайт можна назвати «Живі та мертві». Не наполягаємо на авторських правах щодо назви, даруємо всім охочим.

 

У разі неможливості ідентифікувати загиблого слід викладати фотографічні знімки виявлених особистих речей та індивідуальних ознак загиблого. Скажімо, це можуть бути талісмани, амулети, культові речі, листи, фотографії, татуювання, шрами, родимі плями, тощо. Такі ознаки даватимуть можливість ідентифікувати загиблого його рідним та близьким або ж вважати (ґрунтовно припускати), що загибла особа – це їхній конкретний родич, знайомий чи близький.

 

Приміром, родичі загадково зниклого на «учєніях» чи на Крейсері «Москва» вояка, досліджуючи сайт, раптом помітять, що один з невпізнаних бездокументних трупів має точно таке татуювання, як їх син-племінник-брат та відповідає іншим ознакам (зріст, вага, комплекція, тілобудова).

 

В будь-якому разі ресурс та розміщена на ньому інформація будуть корисними. Отримуючи інформацію про загиблих конкретних осіб, їхні родичі, близькі, знайомі також будуть здіймати колотнечу в суспільстві. Вони почнуть активніше влаштовувати мітинги, демонстрації, створювати громадські організації, турбувати російські урядові структури запитами, зверненнями тощо.

 

Юридична складова

 

Знову ж таки, ресурс не обов’язково має бути державним або позиціонуватися як такий. Цее необхідно з міркувань безпеки та певних маневрів. Зокрема так потрібно з метою поширення штучно створених недостовірних відомостей для досягнення розвідувальної та контррозвідувальної мети та оперативних комбінацій.

 

Варто забути про неестетичність подібних дій. Для здобуття перемоги над ворогом усі засоби корисні. Тим більше, що подібна діяльність здійснюється регулярно та постійно правоохоронними органами – впізнання трупів або фрагментів тіл тощо. В будь-якому разі соціальна мета має досягатися. Рідні загиблих (які б вони не були) мають «людське» право знати про покидання цього світу своїм близьким… Про людське теж слід памятати. Більше того, це належить ставити за основу.

 

Необхідно налагодити та запровадити реальну активну технічну та юридичну допомогу родичам загиблих та полонених військовослужбовців російської федерації.

 

Передбачаючи можливий негатив «як це так, допомагати загарбникам?!», пояснимо. В умовах інформаційного та юридичного вакууму родичі полонених і загиблих позбавлені можливість реалізовувати свої права в російській федерації через судові та правоохоронні органи, в тому числі на отримання компенсацій. Більшість загиблих росіян вважаються такими, що пропали без вісти. Їхня загибель або приховується, або просто замовчується. Родина, яка втратила близьку людину, не може навіть звернутися з позовом про стягнення відшкодувань та соціальних виплат, допомоги тощо.

 

Саме по собі таке звернення до суду буде безрезультатним. Юридично родина навіть не може довести сам факт настання події, з якою російські закони пов’язують можливість виплат та компенсацій. Командування військових комісаріатів та частин відмовчується або ж займається відписками та «зламаним телефоном». Тому питання видачі необхідних довідок про загибель (смерть) військовослужбовців російської федерації в Україні має бути істотно спрощене та форсоване. Тим більше, що міждержавні угоди про надання допомоги та врегулювання питань обігу документів, записів актів цивільного стану тощо між Україною та російською федерацією чинні і формально виконуються.

 

Видача довідок родичам загиблих

 

Не буде навіть стратегічною помилкою видача довідок (свідоцтв) про загибель військових росіян їх родичам. Навіть без особливо ретельної перевірки і, скажімо так, не зовсім достовірних. Процедура має бути максимально спрощена.

 

Навіть якщо якийсь росіянин-«освободітєль», сержант Міхаїл Калашніков з Уфи живий, але десь там блукає, приміром, степами Херсонщини чи лежить непритомний в госпіталі та не може навіть себе назвати, то видача його родичам довідки про його загибель спонукатиме їх до ініціювання судових позовів про компенсацію вже зараз, поточного часу. Це, природно, призводитиме до навантаження на російський бюджет, судову та правоохоронну систему. Тобто це сприятиме «відтягуванню» ресурсів на подібні схеми. Краще, коли російський бюджет буде спрямований на виплату компенсацій, аніж на придбання й виробництво ракет чи снарядів.

 

Наголосимо, що в умовах, коли не має чіткої відповіді на питання «де подівся той чи інший військовослужбовець? Чи він десь на навчаннях? Чи потонув на крейсері «Москва» або ж знаходиться на важливому спецзавданні?» – родичі військовослужбовців російської федерації позбавлені реального права на судовий захист.

 

Якщо такий росіянин потім виявиться живим та з’явиться, то у цьому разі його поява викликатиме також колотнечу в стані ворога. Рішення судів мають переглядатися, кошти забиратися/повертатися назад. В умовах, коли вони вже потрачені на алкоголь та інші важливі невідкладні потреби це не зовсім реально, й також призведе до соціального невдоволення, скандалів, звинувачень, емоційних потрясінь та всіляких «розборок» які аж ніяк не сприятимуть стабільності та спокою.

 

Остаточна соціальна ізоляція росії

 

Україна буде застрахована від будь-яких звинувачень. Відомості про факт загибелі певного громадянина встановлювалися на підставі упізнання родичами останків загиблого та знайдених предметів. Крім цього, фактор військових дій також є певним виправданням» перебігу подій. Усі могли просто ненавмисно помилитися.

 

Мешканці російської федерації мають отримувати в даних напрямах повну допомогу та сприяння від України. Остання має простягати для них «руку допомоги». Видача згаданих довідок має налаштуватися у спрощеному режимі, швидко, за можливості – через використання телекомунікаційних технологій.

 

Російська федерація (держава) для її громадян все більше віддалятиметься та виглядатиме ворожою, недолугою, бюрократичною, брехливою, антисоціальною структурою, яка навіть не бажає виконати свої мінімальні зобов’язання майнового та соціального характеру, Україна ж – якщо не дружнім, то нейтральним та доброзичливим суб’єктом, який всіляко сприятиме реалізації соціальних завдань.

 

Тільки не варто казати, що самі по собі запити про розшук загиблих та полонених вже є інформацією. Так чи інакше, в запитах російських громадян будуть викладатися відомості про дислокацію військових частин російської федерації, останні відомості про їх рух і переміщення, кількісний склад, спеціалізацію, наявність озброєнь тощо. Сама по собі ця інформація в оперативному, аналітичному та розвідувальному плані є значущою.

 

Тобто, уявна громадянка Анастасія Кримова з Липецька, цікавлячись, чи не потрапляв її син Гєоргій з 81-го полку Ордена Суворова бронетанкової гвардійської дивізії важких кулеметів у полон під Чорнобаївкою так чи інакше буде контактувати та взаємодіяти з отримувачами запиту (державними структурами України). Вона буде розкривати ті чи інші обставини оперативного і тактичного характеру: де який підрозділ брав участь у боях, хто командир, який склад підрозділу, характер озброєння тощо.

 

Разом до перемоги!

 

За будь-якого розвитку подій такі ситуації та напрями дій вкрай корисні та перспективні для України. Буде використовуватися одне з основних завдань – формування «п’ятої колони» та невдоволених у суспільстві ворога.

 

Тобто, описаними зовні «дружніми» виваженими та контрольованими діями України на інформаційному та юридичному (технічному) фронті у специфічній взаємодії із суспільством російської федерації та членами родин військовослужбовців російської федерації вдасться досягнути істотних позитивних стратегічних результатів для України.

 

При цьому технічно зорганізувати та втілити описані схеми не є складним завданням. Так само, як і фінансування таких започаткувань не є істотним або надмірним.

 

Будемо вдячні, коли урядові державні структури та/або приватні особи зацікавляться запропонованими новаціями. Ми не претендуємо на керівництво проектом, і на правилах «відкритого коду» даруємо наші ідеї для широкого загалу. Однак у кого буде бажання та потреба нас залучити (колектив правників, журналістів, науковців), то будемо вдячні за надану нагоду допомогти державі та суспільству.