Явище, свідками якого ми зараз є, по-своєму унікальне, адже просто на наших очах відбувається виникнення і становлення нових форм радикалізму і такого його прояву, як екстремізм.

 

---

 

Екстремізм і його різновиди

 

В українському законодавстві немає окремого документу, яким було б визначено сутність цього явища. Якщо звернутися до джерел наукової літератури, то читаємо: екстремізм (від лат. extremus — крайній) являє собою схильність до крайніх поглядів і дій переважно в політиці або ідеологічному протиборстві.

 

Розрізняють правий і лівий екстремізм. Правий екстремізм представлений ультрареакційними партіями і угрупованнями. Його характерною ознакою є прагнення протистояти прогресивним змінам у суспільстві, повернути його назад або принаймні зберегти без змін існуючий стан речей. Лівий екстремізм, навпаки, представлений крайніми революційними течіями в суспільнополітичному русі. Для яких є характерними надрадикальні вимоги (здебільшого нереальні для здійснення на певний час).

 

Як правий, так і лівий екстремізм вдається до недемократичних способів розв’язання суспільних проблем, неприйняття ідейного і політичного плюралізму, нав’язування всім однієї позиції, крайніх, надзвичайних заходів, аж до терористичних актів і спроб державного перевороту. Обидва різновиди екстремізму як крайні заходи в діяльності політичних організацій та груп дестабілізують суспільство, гальмують його поступ. Прихід екстремістських сил до влади найчастіше призводить до утвердження диктаторських, тоталітарних політичних режимів.

 

А середовищем поширення екстремістських ідей постають медіапростір, ЗМІ й телекомунікаційні системи, в тому числі соцмережі. «Беремо покришки, коктейлі Молотова та збираємося там-то і там-то, ставимо намети й показуємо, що нас багато і будемо стояти до кінця! Репост, якщо ти з нами!», – приблизно так координують свої дії учасники шабашів, які не мають нічого спільного з патріотами та дійсно відповідальними громадянами.

 

Наслідки потурання витівкам маргіналів

 

До чого призводять безкарність і «загравання» зі збіговиськами осіб, які не здатні розв’язувати наявні проблеми (як реальні, так і вигадані) у цивілізований, правовий спосіб?

 

Наприклад, власники авто на литовських номерах з тільки їм одним зрозумілих міркувань перекривають шосе в передмісті, яким щодня тисячі людей добираються на роботу. Як наслідок, не можуть доїхати на виклики ті ж авто швидкої допомоги, пожежної служби, поліції тощо.

Або ж противники забудови встановлюють намети й бочки з чимось палаючим, що випускає клуби чорного диму, привозять покришки та використовують українську символіку і прапори.

 

 

Деякі священники відверто погрожують «влаштувати православний джихад».

 

 

«Противників забудови» вдосталь у кожному місті.

 

 

Вони полюбляють кидатися під техніку й тягнути із собою дітей, влаштовувати інші шабаші.

 

 

Спекулювання на темі патріотизму

 

Як гриби після дощу розростаються всякі «громадські формування». На темі Революції Гідності зараз спекулюють усі, кому не лінь – молодіжно-бандитські угруповання, неонацисти, шахраї, аферисти.

 

Агресивні захисники помийних собак тероризують громадян, вчиняють підпали, диверсії. Вони відкрито планують і готують інші тяжкі насильницькі злочини, закликають до вбивств ні в чому не винних людей.

 

 

Яке відношення це має до Революції Гідності? У своїх антигромадських акціях вони використовують атрибутику Майдану тільки як впізнаваний бренд. Для них патріотичні гасла – тільки ширма для прикриття власних вузько корпоративних цілей. А їхні цілі – боротьба за вплив і владу, електоральну підтримку, популярність, відстоювання комерційних інтересів. Такі «активісти» безсовісно спекулюють на темі Революції Гідності, до якої самі не мають жодного відношення.

 

Правові аспекти протидії екстремізму

 

У Законі України «Про основи національної безпеки України» у статті 7 серед загроз національній безпеці та національним інтересам України стосовно загроз у внутрішньополітичній сфері вказано на можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад.

 

Тобто, з цього випливає, що підґрунтям для виникнення екстремізму можуть бути ознаки раси, національності, релігійні переконання, етнічне походження окремих груп громадян. От і все, на підставі чого певні радикальні дії можуть вважатися проявами екстремізму. Далі, у ст. 8 до основних напрямів державної політики з питань національної безпеки віднесено забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму.

 

Так само, чинне законодавство не передбачає відповідальності за екстремістські діяння. Кримінальним кодексом України встановлено лише покарання за скоєння терористичного акту. Якби у нашому законодавстві було передбачено відповідальність за екстремістські дії, то головне – аби виконувалися чинні норми, виконувалися цілком аполітично та неупереджено. Тоді це убезпечить від «скатування» в тоталітаризм. Водночас такий крок дозволить тримати під контролем криміногенну ситуацію, більш якісно охороняти громадський порядок і безпеку інших людей.

 

Для того, аби зруйнувати засади публічного порядку та громадської безпеки не обов’язково прямо закликати до повалення конституційного ладу чи насильницької зміни меж території України. Такі діяння вже є кримінально караними за чинним законодавством. Державницькі засади руйнує звичайне схвалення екстремістської діяльності з боку так званих «активістів», героїзація екстремістських дій, виправдання подібних витівок, розпалювання ворожнечі, ненависті та нетерпимості в суспільстві щодо тих чи інших категорій або верств населення.

 

У жодній країні світу екстремісти не зробили життя кращим

 

Як результат, з Росії дивляться на це, і у Кремлі задоволено потирають руки: операція «бардак і безлад» вдалася!

 

Більшої шкоди для суспільної єдності та державної цілісності завдають заклики на кшталт «треба вбивати на місці», «спалити та зруйнувати» тощо, та героїзацією і схваленням екстремістських дій, що вже відбулися (спалення автомобілів, підпал будинків, барикадування державних установ та окремих посадових осіб, сутички, блокування будівель тощо).

 

У будь-якому суспільстві завжди є певна кількість радикально налаштованих людей. У нас в Україні така кількість досягла критичної маси. По суті, це «п’ята колона», що спричиняє розкол суспільства. Причому все відбувається в умовах, коли триває війна та, навпаки, всі мусять гуртуватися і спільно протистояти зовнішній агресії.

 

Наші радикали нечисленні. Але вони використовують ті ж методи задоволення своїх інтересів, як і терористи. Розпалення ненависті, заклики до насильства, групові порушення громадського порядку, масові заворушення, порушення нормального режиму роботи державних структур і комунальних підприємств, переслідування, залякування і цькування громадян, які не поділяють їхніх поглядів – це екстремістські методи ідеологічної боротьби. Її мета («місія», «висока ідея») не має нічого спільного з демократичними цінностями та інтересами громадян.

 

Цих радикалів зараз активно використовують як інструмент у боротьбі за владу та грошові потоки окремі політичні сили, зокрема відомі партії радикальної спрямованості.

 

В Україні має бути закон про протидію проявам екстремізму

 

Порядок розпочинається з дрібниць. З огляду на це, чинне законодавство України потребує якісного нового доповнення, передусім у частині конкретизації проявів екстремізму. До них, зокрема варто віднести такі:

 

• насильницька зміна основ конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України;
• публічне схвалення і виправдання тероризму, заклики до скоєння терористичних актів;
• розпалювання соціальної, расової, національної або релігійної ворожнечі;
• пропаганда винятковості, переваги або неповноцінності людини за ознакою її соціальної, расової, національної, релігійної, мовної приналежності або переконань;
• розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
• перешкоджання здійсненню громадянами їхніх виборчих прав і права на участь у референдумі або порушення таємниці голосування, поєднані з насильством або погрозою його застосування;
• перешкоджання законній діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, виборчих комісій, громадських і релігійних об’єднань або інших організацій, поєднане з насильством або погрозою його застосування;
• скоєння злочину з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної чи релігійної ненависті або ворожнечі чи з мотивів ненависті або ворожнечі відносно будь-якої соціальної групи;
• виготовлення, пропаганда і публічна демонстрація атрибутики або символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, а також георгіївської (гвардійської) стрічки;
• публічні заклики до здійснення зазначених діянь або масове поширення завідомо екстремістських матеріалів, а так само їх виготовлення або зберігання з метою масового поширення;
• організація і підготовка зазначених діянь, а також підбурювання до їх здійснення, в тому числі з використанням телекомунікаційних мереж і ЗМІ;
• фінансування зазначених діянь або інше сприяння в їх організації, підготовці та здійсненні, в тому числі шляхом надання навчальної, поліграфічної та матеріально-технічної бази, телефонного та інших видів зв’язку або інформаційних послуг.

 

Наступним кроком має стати усунення прогалин у кримінальному законодавстві України.

 

Передусім, у Загальній частині Кримінального кодексу України має бути доповнено перелік обставин, які обтяжують покарання (ч. 1 ст. 67). До них слід включити скоєння злочину з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної чи релігійної ненависті або ворожнечі чи з мотивів ненависті або ворожнечі відносно будь-якої соціальної групи. В Особливій частині вбачається доцільним запровадження санкцій за ті з перерахованих вище діянь, що наразі не підкріплено відповідними кримінальними покараннями.