Віталій Романюк
Latest posts by Віталій Романюк (see all)
- Переваги військової кар’єри, або Не бійтеся отримати повістку -
- Меморіал працівникам органів внутрішніх справ, загиблим під час виконання службових обов’язків -
- Довбичка: від стародавніх часів до сьогодення -
- Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу -
- Київський крематорій, Байкове кладовище -
Споруджений у пам’ять про загиблих під час визволення північного Донбасу солдатів і офіцерів, Меморіал Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. у місті Святогірську є пам’яткою історії та охороняється державою.
Меморіал Великої Вітчизняної війни було започатковано після визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників у 1943 р. Дістатися до нього можна, піднявшись від Святогірської лаври у напрямі Дуба Камишева, та оминувши його повернути ліворуч і далі йти прямо, орієнтуючись на пам’ятник Артему.
На цьому місці у братській могилі на горі Артема поховані солдати і офіцери, що загинули в боях за Слов’янський район або померли у шпиталях.
У 1985 р. було проведено реконструкцію окремих пам’ятників. Їх було об’єднано в один комплекс – Меморіал Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. з увічненням пам’яті 272 загиблих воїнів, зведений за проектом скульпторів О.М. Скорих і В.П. Лютого.
Центральна частина меморіального комплексу
Пізніше, за результатами проведення пошукової роботи зі створення Книги Пам’яті України в 1996 та у 2003 рр. було встановлено імена ще 2095 загиблих солдатів і офіцерів. Для увічнення їхнього подвигу на території Меморіалу було споруджено два Блоки пам’яті, на яких викарбовано прізвища героїв.
Загальний вигляд Меморіалу Великої Вітчизняної війни
«Генерал-м’ясо» Георгій Жуков
Досліджуючи наукові джерела, що описують українську історію в роки Другої світової війни, слід брати до уваги й факти, що спричинили такі великі втрати. Після збройного вторгнення німецьких військ 22 червня 1941 р. радянське командування в особі Георгія Жукова, котрий на той час був генералом (звання маршала він отримав пізніше), підготувало низку директив, у яких містилися накази щодо відбиття атак вермахту.
Тут увічнені імена солдатів і офіцерів, які загинули в боях, померли у шпиталях або зникли без вісті
А саме, згідно наказів проти німців кидали учителів, інженерів, учених, більшість яких вивозили під конвоєм з України – не підготовлених, не навчених. На сьогоднішній день, завдяки зусиллям істориків, отримано відомості про оснащення солдатів у 1941 р. Ці факти шокували весь світ – одна рушниця і один комплект набоїв на п’ятьох осіб, та одна граната на трьох. Від самого початку війни за це Жуков і отримав своє прізвисько «генерал-м’ясо».
Аналогічна стратегія була застосована радянським командуванням в організації Донбаської операції, зокрема під час форсування річки Сіверський Донець. Проти німецьких танків і артилерії кинули піхоту і стрілецькі дивізії. Цим воїнам вдалося зробити неможливе. Але якою була ціна прориву? Деякі солдати взагалі билися врукопашну, про що буде окремо сказано далі. Серед двох тисяч трьохсот шістдесяти семи (272 + 2095) воїнів, які віддали свої життя тільки під час визволення Слов’янського району, загинуло чимало представників української інтелігенції.
Блок пам’яті з іменами загиблих воїнів
Водночас, протягом усіх років війни дивізії НКВС і спецохорони, що складалися виключно з підготовлених бійців і були озброєні до зубів, так і не були задіяні в бойових діях. Зате потім вони проголосили себе ветеранами і стали вимагати пільги від держави.
Олександр Сєчкін, Микола Батюк та Ілля Шуклін
Старший лейтенант Олександр Кирилович Сєчкін загинув 22 липня 1943 р. у селищі Богородицьке на Донеччині. В день свого останнього бою Олександр Сєчкін прорвався до роти, яка потрапила в оточення. Там він, перебуваючи під безперервним вогнем противника, зміг організувати оборону.
Пам’ятник героям-визволителям Святогірська
Він постійно перебував на передових позиціях, бився врукопашну. Рота змогла утримати позиції до підходу підкріплення, але в цьому бою Олександр Сєчкін отримав смертельне поранення і невдовзі помер. Йому було на той час тільки 20 років.
Генерал-майор Микола Пилипович Батюк був командиром стрілецької дивізії, що визволяла Сталінград. У 1943 р. його дивізія брала участь у Донбаській операції, тримаючи оборону на правому березі річки Сіверський Донець, а потім перейшла у наступ. 27 липня 1943 р. ще молодий на той час Микола Батюк, якому було всього 38 років, передчасно пішов з життя – в нього стався розрив серця.
Микола Батюк був похований у Святогірську. Потім його тіло перевезли до російського міста Волгограду (колишній Сталінград), де перепоховали на Мамаєвому Кургані. Таке рішення тоді пояснили тим, що Микола Батюк воював за Мамаїв Курган, хоча більш правильним було б поховати героя на Батьківщині, адже він був українцем, народився на Сумщини та до війни працював спочатку в Сумах, а згодом – у Харкові.
Гвардії старший лейтенант Ілля Захарович Шуклін був командиром артилерійської батареї 820-го артилерійського полку 284-ї стрілецької дивізії Брянського фронту.
Ілля Шуклін брав участь у боях біля річки Сіверський Донець. Він загинув смертю хоробрих 21 липня 1943 р. поблизу села Долина (колишня назва – Гола Долина), що знаходиться на території сучасного Слов’янського району Донецької області. Того дня частини дивізії відбивали контратаку близько 100 ворожих танків та змусили противника відступити.
Двадцятирічний герой, що прибув на Донбас із далекого Алтаю, похований у Святогірську поряд з Олександром Сєчкіним і Миколою Батюком.
Таємний наказ № 0078/42
Оскільки Меморіал Великої Вітчизняної війни 1941 – 1943 рр. знаходиться в одному з найбільш популярних місць Святогірська, за будь-якої погоди сюди щодня приходять відвідувачі. Люди приносять квіти, оглядають пам’ятники, вчитуються у вкарбовані в кам’яних плитах імена. І мало хто знає, що після визволення від німецько-фашистських загарбників доля мирних мешканців Слов’янського району та їхніх нащадків могла скластися зовсім по-іншому.
Алея, що веде до Меморіалу
Слов’янський район перебував під німецькою окупацією із жовтня 1941 р., тобто протягом двох років до дня визволення всіх населених пунктів. Тому на завершення цієї теми варто додати деякі відомості про один документ. Його було складено Георгієм Жуковим спільно з Лаврентієм Берією. Це був наказ № 0078/42 від 22 червня 1944 р. із грифом «таємно», і він стосувався виселення всіх українців з України.
Згідно з даним наказом було передбачено виселити в окремі краї Союзу РСР всіх українців, які проживали під владою німецьких окупантів, при цьому:
Пункт «В»: Виселення здійснювати після того, як буде зібрано вражай і передано державі для потреб Червоної Армії.
Пункт «Г»: Виселення здійснювати лише вночі та раптово, щоб не дати сховатися іншим і не дати знати тим членам родини, що перебувають у лавах Червоної Армії.
В повному обсязі цей злочинний наказ не було виконано внаслідок значної чисельності населення України. Радянська влада переоцінила свої можливості, бо в неї не знайшлося технічних засобів для втілення такого задуму.
Друга світова війна обійшлася українцям у сім мільйонів жертв, сотні тисяч людей з інвалідністю та зруйноване народне господарство. Аналіз її наслідків показує, що якби тоді не було війни, то нам загрожувало б повне фізичне винищення у 1940-1950 рр.
Наше минуле – це тяжка кривава рана. І знати історію свого краю та всієї України необхідно, насамперед, для того, щоб позбутися деяких ілюзій і зробити правильні висновки.