Хліб життя у прифронтовій Мар’їнці
Ірина Кременовська
Latest posts by Ірина Кременовська (see all)
Мар’їнка — місто, яке понад три останні роки перебуває на лінії розмежування, але в ньому триває життя. Ще 2014-го р. внаслідок обстрілів тут було зруйновано практично всі підприємства, які працювали до війни. Зараз там досі немає газу, майже повністю знищено інфраструктуру.
Місцеві мешканці не мають роботи та, відповідно, не мають і джерела заробітку. У місті розташовано вогневі позиції Збройних Сил України, які практично щодня обстрілюються російсько-терористичними угрупуваннями із сусідніх окупованих районів.
Хоча Мар’їнка перебуває під контролем української влади, відновлення її інфраструктури відбувається не так швидко, як це зараз потрібно. Бюджетних коштів бракує, а щодо інвесторів, то протягом усього часу ведення бойових дій ніхто не ризикує інвестувати у пожвавлення економіки міста.
Із Сергієм Косяком ми знайомі давно, ще в Донецьку були сусідами – часто спілкувалися, я трохи допомагала йому з юридичних питань, а ще разом ми, місцеві мешканці, щотижня самі організовували спільні роботи з благоустрою скверу, що був нашим улюбленим місцем відпочинку. Там Сергій проводив і дитячі свята – це він особливо любив, тож ретельно готувався та робив усе з душею, адже він сам – батько двох синів.
А потім настав 2014 рік…
В ті дні, виходячи з дому, ми не знали, чим закінчиться цей день, адже життя в Донецьку відтоді стало можливо планувати, хіба, на кілька годин наперед. Для Сергія одного дня це закінчилося підвалом і побиттям. Потім були бої, евакуації, голод. За участі Сергія було організовано десятки легковиків, які їздили під обстрілами та вивозили людей, навіть мінними полями. Кілька волонтерів було заарештовано службами “НКВС” і “МГБ ДНР” за цю діяльність.
– Складно передати словами те, що я тоді відчував, – розповідає Сергій, – що таке послати на смерть людину?.. Почуття провини, сум’яття, жалю, я ночами спати не міг. Жахливе відчуття. Тоді я остаточно вирішив, що в найнебезпечніші та гарячі точки буду їздити сам. Прийняв для себе правило – говорити людям “за мною!”, а не “вперед”.
А після почалися нові випробування – бази для переселенців, Дебальцеве, Піски, Тоненьке і т.д, зима 2015 року, найбільш кровопролитні бої та тисячі смертей, в тому числі серед цивільних. Свою сім’ю Сергій вивіз, а сам залишився допомагати людям. Він довгими місяцями не бачив дружину, маму та дітей.
Потім була Мар’їнка, де Сергій прожив півтора роки в будинку на тій самій вулиці, яка є лінією оборони ЗСУ:
– Від мого будинку за 350 метрів блок-пост “ДНР”, а щоденні бої, можна сказати, проходили в моєму городі. Чому я був там? Тому що хотів бути частиною тих людей, які жили в цьому пеклі.
Та й хіба це життя – те, на що перетворилася така затишна колись Мар’їнка? До цього в місті було п’ять великих підприємств і кілька десятків дрібних виробництв. Через обстріли місто надовго залишилося без газу, були постійні перебої з електропостачанням і водою. Але там залишалися люди, що з різних причин не могли виїхати. Стало великою проблемою придбати найнеобхідніші продукти, хлібозавод було зруйновано, тому в місті не було навіть хліба.
Тоді Сергій разом із друзями вирішили зробити те, на що ніхто не наважувався – вони відкрити пекарню. Її виробнича потужність розрахована на 2000 буханок на добу. І з цією пекарнею, як усі місцеві одразу заговорили, до міста повернулося життя.
Це було два роки тому, коли за підтримки Mission Eurasia Field Ministries відкриття соціальної пекарні подарувало місту надію і дало людям доступний хліб.
На даний момент це взагалі єдине виробництво, що працює в Мар’їнці
З липня 2014 р. і до сьогоднішнього дня в прифронтовій Мар’їнці постійно йдуть бої з різною періодичністю й інтенсивністю. Всі підприємства зруйновані або розкрадені, жодне з них не працює. Ніхто не ризикує інвестувати в це прифронтове місто. Понад три роки місцеві жителі не мають роботи і виживають за рахунок дрібних підробітків і гуманітарної допомоги.
– Дуже хочеться, щоб для громадськості загалом, і не тільки для Мар’їнки це стало прикладом добрих справ, – каже Сергій Косяк, який також є волонтером Християнського центру допомоги м. Мар’їнки, – я не знаю, хто стане переможцем, але у серці є бажання, щоб Ім’я Боже прославилося і тут.
