Олександр Корнійчук
Latest posts by Олександр Корнійчук (see all)
Кримський півострів і Чорне море завжди відігравали особливу роль у розвитку економічних відносин України з іншими державами.
Чорноморське економічне співтовариство
Чорноморське економічне співтовариство було утворено в Стамбулі, згідно з декларацією, 25 червня 1992 р. Декларацію тоді підписали 11 країн (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдавія, Росія, Румунія, Туреччина, Україна). В лютому 1993 р. там же, в Стамбулі, було утворено Парламентську асамблею співтовариства. До неї на першій стадії увійшло лише 7 країн (без Албанії, Болгарії, Греції, Румунії).
Хочу, до речі, зазначити, що це не перша ініціатива такого роду. М. Грушевський 1918 р. проектував утворення Чорноморської федерації, а уряд Української Народної Республіки ще 1920 р. робив заходи, щоб скликати конференцію чорноморських держав. Та дальший розвиток подій перешкодив це зробити. Періодично відбуваються засідання асамблеї, зустрічі міністрів закордонних справ, правда, в різному складі держав. У 1993 р. головою асамблеї був Іван Плющ, з 1994 р. – Олександр Мороз, а представником України в асамблеї – Олександр Ткаченко.
.
Спостереження за діяльністю співтовариства та асамблеї доводять, що вони є (або мали б стати) важливою формою економічної співпраці для країн, які поки що не можуть вийти на світовий ринок, але здатні отримувати прибуток від реалізації товарів низької якості. B цьому плані зміцнилися економічні шанси, і особливо – Туреччини.
Боротьба за вплив Європейського союзу
Серед учасників помітне розшарування на дві групи держав – бідніших та багатших. В цій останній групі опинилися Болгарія, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. У межах співтовариства відбувається боротьба за впливи Європейського союзу (з яким пов’язані Греція, Туреччина), Ісламської конференції (тактика певної протидії Росії) та Росії (вона хотіла б при допомозі співтовариства розширити свої впливи на регіон).
.
Основна перешкода в наданні співтовариству функцій гаранта безпеки в чорноморському просторі полягає в тому, що Росія є його впливовим членом. А вперте консервування функції військового гегемона – може, й жандарма, – за російським Чорноморським флотом не сприяє утворенню погідного клімату. Якщо у 1993 р. Україна проявляла свою досить активну позицію в асамблеї, відносно незавуальовано і антиросійську, то, особливо після українсько-російських угод про флот, підписаних у Сочі (9 червня 1995 р.) та в Києві (28 травня 1997 p.), попереднє нейтралістичне становище України, яке розцінюється ще від 1995 р. як стратегічне партнерство з Росією, тобто підтримка її гегемоністичних прагнень в чорноморському просторі, втратило автентичність. Це дуже послабило позиції України у співтоваристві та компрометує її, зокрема, перед ісламськими державами.
Чи сучасна гра України із США, заяви про бажання вступити до НАТО здатні повернути довір’я до України та переконати, що вона не лицемірить саме в чорноморському регіоні – поки що сказати важко. Тут я пригадав би дуже актуальний і доречний вислів Дмитра Донцова ще 1939 p.:
«Переходячи за порядком всі народи і держави, що гравітують у Чорне море, треба бути об’єктивним і доброзичливим для всіх, та уникати всього, що пахло б завойовництвом зі сторони найбільшої (в потенції) чорноморської потуги, будучої Української держави» (Українські проблеми. – Київ, 1995. – № 3-4. – С. 153).
Поки що України пливе у фарватері справді найбільшої чорноморської потуги – Росії. Асамблея порушує також питання розвитку культури, освіти, екології регіону.
Турецько-українські зв’язки
Неясна (лагідно висловлюючись) позиція України в співтоваристві протягом довшого часу негативно відбивалася на безпосередніх турецько-українських зв’язках. У мене є окремі міркування з цього приводу після перебування в Стамбулі й розмов з представниками певних турецьких кіл, зрештою, не лише там, але і в Києві. Правда, під час відносно недавнього візиту Президента України до Туреччини деякі справи, яким Україна раніше не приділяла належної уваги, були позитивно вирішені.
.
А поки доводиться констатувати відсутність довготермінових українсько-турецьких економічних договорів, незавершеність і недовершеність співпраці у військовій ділянці при дуже сприятливих пропозиціях з боку Анкари. До цього слід додати скандальний стан справ з українсько-турецьким нафтовим проектом і велику затримку з будівництвом одеського терміналу. Правда, може, незабаром розпочнеться будівництво нафтопроводу Одеса-Ґданськ для близькосхідної та каспійської нафти.
Незрозумілим є, однак, співвідношення цього будівництва до проекту російського терміналу Каспійського трубопровідного консорціуму для російського нафтового експорту з Казахстану через чорноморське побережжя Росії на міжнародні ринки. А разом з поромною переправою Туреччина-Скадовськ усе це дуже обтяжує взаємозв’язки. Бо зводити їх до навіть незвичайно інтенсивного відвідування Стамбулу українськими коробейниками безглуздо.
Економічні та політичні контакти далекі від потенційних можливостей
.
Хоча Україна у другій половині 1996 р. і першій половині 1997 р. активізувала свої зв’язки (правда, досить нерівномірно) також з Болгарією і Грузією, намагається нормалізувати відносини з Румунією (парафування українсько-румунського договору 2 червня 1997 p.), економічні та політичні контакти далекі від потенційних можливостей. Чи вільна економічна зона в дельті Дунаю, що має бути утворена згідно з домовленістю в Стамбулі між Україною, Молдавією і Румунією, стане запорукою і співробітництва в регіоні – покаже майбутнє.
.
На економічні зв’язки негативно впливають також інші причини: хаотичний стан з Українським морським пароплавством (з корупційно-кримінальними аферами довкола нього), з риболовецьким флотом України (афера «Керчрибпрому»), занепад портів України, терміналів, верфів (Чорноморський суднобудівний завод в Миколаєві продає на металевий брухт важкий авіаносний крейсер «Варяг», що будувався у 1985-1992 рр. та готовий на 70 відсотків: 307 м довжини, 9 палуб, 56 тис. тонн тоннажності, до 30 діб автономного плавання, до 60 літаків на палубі; продається під приводом, що закінчився гарантійний термін обладнання, хоча корабель, зрозуміло, ні одного дня не плавав; все це важко узгіднити з обіцянками Міністерства машинобудування про цільові державні кредити для добудови суден; одночасно там має відновитися будівництво танкерів, траулерів і контейнеровозів), судноремонтних заводів.
Екологічні проблеми. Надмірне забруднення морів
.
Далі – різке порушення рівноваги в українському секторі чорноморської екосистеми з заморними явищами внаслідок надмірного забруднення морів (Чорноморська екологічна програма Таціс-Фаре Європейського союзу могла б виправити становище, якщо б вона поки що не зводилася лише до екологічної пропаганди, підтримки туризму та фахової експертизи), спадок риболовства.
Далі: зниження рівня метеорологічної служби – до відсутності українських гідрографічних кораблів включно, дезорганізації навігаційного обслуговування на різних рівнях (відсутність діючих світлових та порушення розміщення несвітлових буїв, занечищення фарватерів мулом, відсутність новочасного знакування мілин і небезпечних місць), незавершеність очищення акваторій від залишків першої та другої світових воєн.
Ще далі – не з’ясовані принципи економічного використання шельфу. Бо російська та румунська сторони навідріз відмовляються провести його розподіл. А там є вже розвідані запаси газу (наприклад, газоносна площа «Безіменна», розташована 150 км на захід від Тарханкута – отже, вже, нібито, не на спірній території – з газом на глибині 1180 м), нафти (вуглеводневі поклади Керченського півострова поширюються на територію спірного шельфу) і промислової риби. І т. д., і т. п.
.
Велика неясність, що панує у військово-морській сфері, також позначається на економічних стосунках. Тут знову виринає справа агресивного Чорноморського флоту, російських баз в Криму, хитання України між Росією та завуальованим і не завуальованим НАТО. Наприклад, участь Військово-морських сил України спільних багатонаціональних навчаннях «Бриз-96», «Сі-Бриз-97» згідно з не дуже зрозумілою програмою США «Партнерство заради миру». До речі, навчання «Сі-Бриз-97» викликали, за підштовхуванням з Москви, істеричну реакцію т. зв. кримської громадськості, хоча ті навчання, які відбудуться в серпні 1997 р. біля Євпаторії, мають, гуманітарну мету: відпрацювати допомогу населенню, що постраждало від землетрусу.
За матеріалами книги Я. Дашкевича «…Учи неложними устами сказати правду» – К.: «ТЕМПОРА», 2011 – 827 с.