У свідомості пересічного громадянина шахраї часто-густо чомусь асоціюються з неприємним зовнішнім виглядом, нервовою поведінкою, „бігаючими” очима, тремтячими руками, постійно готові кинутися навтікача, як тільки десь побачать міліцейські погони та сповнені іншими подібними атрибутами, навіяними дешевими детективними романами або наївними кінофільмами сторічної давнини.

 

Що ж стосується юридичних осіб шахрайського спрямування, то у свідомості чомусь виникають темні під’їзди, захаращені мотлохом, без вивісок та пізнавальних (інформативних) табличок, до яких нормальна людина і не збагне, як потрапила.

 

Проте, це все загально негативні та книжні стереотипи, оскільки сучасні шахраї шляхом природного відбору набули особливих зовнішніх рис, які мають кілька спрямувань одночасно.

 

Одне спрямування зазначених характеризуючих рис – викликати безмежну довіру у власників коштів чи майна, щодо якого ведеться полювання. Інше – загальнопозитивним враженням усунути найменші підозри у власній непорядності та зробити так, аби ошукана шахраями особа навіть не могла подумати, що заволодіння коштами чи майном відбувалося умисно, і шахрай від самого початку не мав бажання та можливості виконати свої зобов’язання.

 

Сучасні шахраї – освічені особи порядної та респектабельної зовнішності, які мають привабливий зовнішній вигляд, який просто покликаний підтвердити їх зовнішній статус і викликати безмежну повагу. Сучасні шахраї схожі на поважних політиків, священиків, шкільних учителів, банкірів, кінозірок, просто приємних сусідів і близьких знайомих.

 

Шахрайські контори винаймають або купують респектабельні офісні приміщення в центрі міста, насичені високоякісною офісною технікою та меблями й іншим атрибутами стабільності та добропорядності, серед яких менеджери в дорогих краватках та привабливі дівчата, які з усмішками пропонують каву.

 

Людина, яка стає об’єктом ошуканства, настільки вражена та підкорена зовнішністю та прийомами шахраїв, що навіть подумати не наважується, що може бути введена в оману, і скоро буде позбавлена коштів або майна під виглядом укладання цивільно-правових угод.

 

Шахрайство, як суспільно небезпечне діяння, передбачає заволодіння коштами чи майном потерпілої особи шляхом входження в довіру під виглядом (ілюзією) того, що шахрай ніби-то зобов’язується взамін отриманих коштів віддати потерпілій особі певний товар, надати послуги, виконати роботи, тощо.

 

Проте шахраї від самого початку не мають ані можливості, ані бажання виконати свої зобов’язання як компенсацію отриманих коштів.

 

Обіцянки-цяцянки – і це відомо практично всім… Але все ж таки, ситуації мають тенденції до повторення, особливо з розрахунку того, що правоохоронні органи не можуть або не бажають займатися шахраями.

 

Безкарність розбещує та стає прикладом до наслідування, і кількість обманутих людей зростає на очах. Пригадайте, як колись реагувало суспільство на факти шахрайства з боку різних „МММ”? Сьогодення дає десятки подібних до „МММ” контор, проте суспільство звикло до них і особливо не реагує.

 

Кількість шахрайств зростає, причому відбувається якісне змінення методів маскування та ухилення від відповідальності.

 

Особливо заслуговують на увагу шахрайства, під час здійснення яких шахраї прикривають свої діяння наданням послуг з ремонту приміщень, встановлення обладнання, продажу меблів тощо.

 

Приміром, у Києві тривалий час діє т.з.  приватна підприємниця Прима Лариса Іванівна, відома практично всім райвідділкам міліції. І річ не в досить оригінальному прізвищі, а в інших здібностях Лариси Іванівни, які полягають у такому: дізнавшись про те, що хтось робить ремонт в помешканні, Лариса Іванівна знаходить контакт з особами, котрі здійснюють ремонт (в нашому випадку в поле зору Лариси Іванівни потрапило молоде сімейне подружжя Е.А. та П.О.), та пропонує допомогу при здійсненні ремонту, зокрема, заміні вікон, підвіконь, встановлення кухонних меблів та ін.

 

Лариса Іванівна оперує рекламними проспектами, купою фотокарток, сертифікатів, свідоцтв, які підтверджують високу якість виконуваних Ларисою Іванівною робіт та значний досвід у цьому. Особливо вражає те, до Лариса Іванівна пропонує виконати роботи за ціною, яка значно нижча за звичайні ціни на подібне обладнання та роботи.

 

Маючи приємну зовнішність, що спонукає до довіри, Лариса Іванівна швидко набуває т.зв. кредит довіри, отримує передоплату на замовлені в неї роботи та обладнання, і спочатку розпочинає досить бурхливу діяльність.

 

Кожного дня по декілька разів вона телефонує замовникам, звітує про виконані роботи, надсилає ескізи розроблених проектів меблювання оселі, радиться, запитує, коли замовникам буде зручно отримати замовлення, тобто навіть встигає дещо набриднути своїм докучанням.

 

Але така поведінка Прими Лариси Іванівни є виваженою, адже замовники, перебуваючи в тісному контакті з Ларисою Іванівною, і подумати не можуть, що виконавиця послуг, яка щоденно за власною ініціативою по декілька разів звітує про виконані роботи, навіть не думає їх виконувати. В замовників складається враження про повну добропорядність і старанність Прими Лариси Іванівни.

 

Коли час виконання робіт підходить, Лариса Іванівна ще прискорює свою бурхливу діяльність, навіть самостійно призначаючи зустрічі замовникам, причому в незручний для них час в інших кінцях міста. Вона телефонує замовнику, який знаходиться на роботі, скажімо, на Борщагівці, та пропонує приїхати за півгодини у Бровари на завод з виготовлення вікон, аби самому пересвідчитися в комплектності вікон, поки комірник на місці. Звісно, що замовник не може приїхати, відмовляється, але вже впевнений, що все в порядку, після чого Лариса Іванівна навіть призначає час, протягом якого товар доставлять додому, і пропонує знаходитися вдома.

 

Замовник чекає кілька годин поспіль, намагається зателефонувати по мобільному (аби з’ясувати причини затримки), проте не може. Коли ж зв’язок поновлюється, то Лариса Іванівна жалісливим голосом повідомляє, що з нею трапився серцевий напад чи вона потрапила в ДТП і знаходиться в лікарні, а тому привезти товар не могла, і призначає зустріч іншого разу.

 

Ситуація повторюється, але щоразу версії відсутності товару все більш карколомні та вражаючі, починаючи з загадкової хвороби одночасно всіх монтажників (робочих) і закінчуючи пожежею на заводі, крадіжкою щойно виготовлених вікон, візитом на завод правоохоронних органів і опечатуванням складських приміщень, тим, що Ларису Іванівну „кинули” контрагенти і вона поновлює виробничі процеси тощо.

 

Іноді призначаються зустрічі (на які вона, звісно, не з’являється) за доволі цікавими адресами: приміром – промзона на вулиці Промисловій, або поблизу приміщень Дарницької ТЕЦ чи „Хімволокно”… Хто не знає – можемо пояснити, що площа об’єктів цих промзон колосальна, десятки гектарів приміщень, складів, захаращених та перегороджених купою промислових комунікацій.

 

Навіть теоретично знайти когось на цих об’єктах складніше, ніж голку в стозі сіна. Звісно, що прибувши на таку промзону, замовник не може „знайти” Ларису Іванівну, яка туди просто не з’являється, але має чудові можливості для „відмазок”: я ж там була, вам треба було зайти з іншого боку, кілометри за півтора вліво від огорожі, і навпростець через звалище металобрухту”…

 

Одного разу зовсім різні та не пов’язані один з одним замовники „послуг” Лариси Іванівни цілком випадково зустрілися і були дуже здивовані, коли дізналися, що одночасно Лариса Іванівна запропонувала зустріч в один час, проте в різних кінцях Києва – одні люди чекали її у Броварах, а інші – у Вишневому. Зрозуміло, що вона ні в одне, ні в інше місце не прийшла…

 

Тактика, знову ж таки, доволі проста: максимальне знесилювання замовників разом з ілюзорною надією на виконання зобов’язань попри всі негаразди (пожежі, крадіжки, серцеві напади та інсульти)…

 

Лариса Іванівна не ховається – сама перша телефонує, цікавиться, співчуває…

 

Багато хто просто втомлюється від подібного поводження, та забуває про Ларису Іванівну та сплачені нею кошти, оскільки алогічна поведінка Лариси Іванівни в сукупності з іншими обставинами іноді впевнює замовника, що Лариса Іванівна несповна розуму та ще і потрапило в коло складних життєвих обставин, а що візьмеш з блаженної?.. Ремонт не відбувається, адже без вікон та дверей особливо не розвернешся, а тому замовники переключають свою увагу на продовження ремонту, лиш зрідка згадуючи Ларису Іванівну та не маючи змогу витрачати на її свою енергію. Цей момент (подальша зайнятість замовників ремонтом) також всебічно відпрацьований та врахований Ларисою Іванівною, тверезо та свідомо…

 

Таким чином, фактичний доход Лариси Іванівни становить до кількох тисяч доларів щомісяця, і затрати мінімальні: кілька годин на рекламування своїх послуг потенційному замовнику, отримання коштів та у наступному – розмови по телефону та призначення зустрічей, на які ходити не потрібно…

 

Коли ж потерпілі особи звертаються до міліції, як ми вже зазначили, прізвище та ім’я Прими Лариси Іванівни відоме в кожному райвідділі за численними скаргами. Проте ніяких заходів реагування не приймається, в Лариси Іванівни черговий раз відбирають пояснення (вона не ховається, слухняно являючись за кожним викликом), вислухавши чергові версії, які перешкоджали виконанню зобов’язань, та відпускають.

 

Можливо, не безкорисно, і не тільки за гарне обличчя та великі, гарні безмежні очі і приємну зовнішність великомучениці… Формально міліція „не бачить” ніякої системності та ознак злочину, хоча подібне повторюється десятки разів.

 

А Лариса Іванівна щодня набирається нахабства та все більшої зухвалості, яка вже навіть переростає всі розумні межі, і колись таки має закінчитися, на що ми сподіваємося цього разу.

 

Інший випадок шахрайства має певною мірою більш високе походження організаторів шахрайства, і це ніхто інший, як загальновідома всім нам меблева фірма „Меркс-Трейд”, до діяльності якої причетні доволі впливові політики та підприємці.

 

А тут ситуація полягає у наступному: Фірма „Меркс-Трейд” оголошує про розпродажу певного товару, приміром, шаф (за прикладом та зверненням громадянина Олексія Л., з яким описана ситуація трапилася в місці продажу товарів ТОВ „Меркс-Трейд”, що знаходиться в Універмазі „Україна”), і вартість яких на момент розпродажу значно менша за вартість аналогічного товару в інших виробників. Зразу зазначимо, що як і у випадку з Ларисою Іванівною, товару в даний момент на складі та в наявності немає, тобто, в обох випадках фактично продаються обіцянки, які за відсутності їх матеріального втілення мало задовольняють замовників.

 

Проте, замовник оплачує замовлення, в даному разі – шафу, та починає чекати його виконання. Виконання затримується, оскільки щоразу знаходяться пояснення: найбільш рядове-шафи на складі є, але поламані, з дефектами, які щойно виявили. Пропонується замовнику: „якщо наполягаєте та знімаєте з нас відповідальність а з себе претензії на майбутнє за неякісну шафу – ми звісно її поставимо…”. Зрозуміло, що таке застереження щодо якості товару замовника не задовольняє (поламану шафу можна знайти і на смітнику, при чому взагалі безкоштовно, для цього не треба їхати до ТОВ „Меркс-трейд”), і від шафи він відмовляється, погодившись (а що робити) почекати.

 

Як ми вже здогадалися, очікування триває не  один тиждень, при чому за тим же сценарієм, що і у випадку з Ларисою Іванівною (шафи закінчилися, або є, тільки поламані, або загубили ключі від складу, чи отруївся комірник, сталася пожежа, розпочалася податкова перевірка, господарський суд чи державний виконавець наклав на справні шафи арешт, тощо, тобто „відмазки” дуже вже несерйозні для фірми рівня „Меркс-Трейд”).

 

А сенс у такому: або ж замовник, приймає рішення про те, щоб забрати шафу, наявну на складі (тобто з дефектом, за якого її раніше продати не могли, і заради чого, власне кажучи, і робився „розпродаж”), або ж хоче повернути гроші. Проте, тут є нюанси. Або ж виявляється, що щось не у порядку з документами (які оформляв сам же ТОВ „Меркс-Трейд”), або захворів, звільнився, одружується, розводиться, справляє іменини, тощо, касир або існують інші обставини, які перешкоджають поверненню грошей. Їх повертають, проте часто-густо тримають та здійснюють з ними обіг по кілька тижнів (поки замовнику не набридне чекати шафу), тобто, споживач кредитує недобросовісного постачальника шаф коштами на тривалий час, безкоштовно!

 

Підрахуйте ще такий момент: поламана шафа одна-дві, а згодилися її придбати (не знаючи про ситуацію один окремо від одного) кілька сотень споживачів одночасно, і кожен віддає кошти на місяць-два. „Щасливим” володарем акційного товару стануть один-два чоловіки (в любому випадку їх буде не більше кількості акційних шаф), іншим повернуть кошти. Вартість шафи – дві тисячі гривень (приміром), а споживачів – які їх сплатили – як ми зазначили – кілька сотень. Таким чином, одночасно на певний строк під знаменами акції мобілізується до мільйона гривень безвідсоткового кредиту.

 

Вражає? Аби взяти таку суму в банку треба сплатити відсотки, надати заставу (банк навряд чи прийме в заставу поламані шафи), добряче побігати… Але поки є споживачі, які в наших умовах ще не мають особливого досвіду спілкування з подібними ласими до чужого добра спритниками – дуже непоганий бізнес на одній поламаній шафі.

 

Однак, слід зазначити, що за законодавством про захист прав споживачів, в подібних ситуаціях, коли продавець за власної вини (а тут вина його власна, якщо не вміє рахувати товар та забезпечити його видачу покупцеві, котрий витратив свій час, нерви та гроші), не може поставити товар, він повинен повернути кошти зі значною сумою індексації та нарахованими компенсуючими сумами, і це є не тільки законно, але і справедливо. Такий продавець має обов’язок компенсувати моральну та матеріальну шкоду людині, яка певним чином спрогнозувала свої дії, розрахувала витрати, замовила інші меблі з розрахунку їх „вписування” в інтер’єр з придбаваним предметом меблів, понесла інші витрати матеріального та нематеріального характеру за хамського і нахабного відношення до споживача.

 

Вірніше, тут не тільки хамство, але і банальне шахрайство, і ТОВ „Меркс-Трейд” ніяким чином не краще за Ларису Іванівну.

 

Крім того, ТОВ „Меркс-Трейд” неодноразово притягувалося органами захисту прав споживачів (і не тільки) до відповідальності за систематичні порушення законодавства про захист прав споживачів і подібні нашому обдурюванню та ошуканню споживачів. Порушник намагався оскаржувати рішення та приписи контролюючих органів – та марно: суди всіх рівнів беззастережно та чітко стояли на сторожі прав і інтересів споживачів та суспільства, вказуючи на наявність порушень прав споживачів за меблевим магнатом, який виявився банальним шахраєм.

 

А якщо все ж таки споживачеві реалізовано пошкоджений та неякісний товар (поламану шафу, або диван, котрий не дає можливості використовувати його за призначенням в силу немилосердного скрипіння (яке не усунуто і після кількох ремонтів), то слід розуміти, що в даному разі передбачено кримінальну відповідальність за випуск та реалізацію недоброякісної продукції, і цим моментом також слід користуватися. 

 

Тут би органам прокуратури та міліції – замислитися та прийти до єдино можливого і логічного висновку – часта повторюваність вчинюваного ошуканства споживачів є системною та вольовою злочинною поведінкою, яка заслуговує на більш ефективні притягнення до відповідальності, аніж доволі м’яка, ліберальна, та як бачимо – малоефективна відповідальність по законодавству по захисту прав споживачів.

 

Не завадило б крутіям як з ТОВ „Меркс-Трейд”, так і Ларисі Іванівні трохи часу провести за гратами, в близькій за рисами, поглядами та принципами компанії збоченців, волоцюг та жебраків, дуже б не завадило… 

 

Єдине – чи здатні правоохоронні органи прийняти виважене процесуальне рішення про порушення кримінальної справи та доведення її до суду та обвинувального вироку?

 

Сподіваємося, що така здатність у наших правоохоронців з часом виявиться.

 

Олексій Сухий, адвокат,

 спеціально для „ГОВОРИ!”

Читайте також:

Обережно, шахрайка: Євгенія Шранко та її кримінальні методи збагачення

Невипадкові знайомства та їх наслідки

Електронні шахраї з Полтавської обласної ради