Віталій Романюк
Latest posts by Віталій Романюк (see all)
- Переваги військової кар’єри, або Не бійтеся отримати повістку -
- Меморіал працівникам органів внутрішніх справ, загиблим під час виконання службових обов’язків -
- Довбичка: від стародавніх часів до сьогодення -
- Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу -
- Київський крематорій, Байкове кладовище -
На високому правому березі річки Сіверський Донець стоїть пам’ятник Артему, що вважається візитівкою Святогірська. Ким був Федір Сергєєв, він же «товариш Артем»? І чому мертва статуя виявилася ціннішою за життя людей?
У 1927 р. в селищі Лазневому (таку назву раніше мав Святогірськ) було встановлено пам’ятник на честь революціонера, радянського політичного діяча Сергєєва Федора Андрійовича (19.03.1883 р. – 21.04.1921 р.), котрий чомусь не називався своїм справжнім іменем, а представлявся як Артем. Автором пам’ятника був український скульптор І.П. Кавалерідзе.
Постаментом для пам’ятника слугує верхівка Лисої гори, що на правому березі Сіверського Дінця. На ній стоїть «палкий вождь пролетаріату» висотою 22 метри та вагою 800 тон. Особисто мені, коли я побачив його вперше, він здався схожим на велетенського робота, одна нога якого застрягла у шлакоблоці.
Пам’ятник Артему і оглядовий майданчик біля нього
Серед місцевих мешканців і гостей Донеччини склалися різні погляди на питання про сьогоднішню цінність і подальшу долю пам’ятника. Одні вважають, що зовнішній вигляд Святогірська неможна навіть уявити без цієї непересічної архітектурної форми. Дійсно, коли люди люблять знайомі з дитинства місця і пам’ятають їх такими, якими вони були раніше, то їм боляче буде дивитися на те, як із часом усе спотворюється забудовою чи руйнується. Для багатьох туристів жодна поїздка на Святі Гори не обходиться без відвідування улюблених місць. Тим більше, біля пам’ятника Артему є оглядовий майданчик, з якого можна побачити всю неймовірну красу цього краю.
Ще одним аргументом на користь збереження пам’ятника є його архітектурна цінність, оскільки фігура Артема є найбільшим об’єктом, який виконаний у стилі кубізму. Виявляється, існує такий архітектурний стиль – кубізм, який я спочатку, відверто кажучи, прийняв за «радянський сюрреалізм».
Крім того, це витвір відомого українського скульптора, що увічнює також ім’я його автора – Івана Кавалерідзе, котрий за сумісництвом був актором театру й кіно, режисером і драматургом.
Інші ж запитують про те, ким був Артем-Сергєєв і що він зробив для України. Дійсно, в цьому слід розібратися та спробувати надати відповіді.
«Товариш Артем» – хто він?
Федір Сергеєв народився в селі Глєбове Курської губернії Російської імперії. В 1901 р. він закінчив Катеринославське реальне училище. Потім вступив до Вищого технічного училища в Москві, але там толком не вчився, а займався революційною діяльністю, за що і був виключений. Тобто він, як і основна маса більшовиків, навіть не мав пристойної освіти.
Наступного року Сергєєв вступив до більшовицької партії. Проводив партійну роботу в Катеринославі, Харкові та на Уралі. Він був одним з тих, хто влаштували революцію 1905 – 1907 рр. та захопили владу в Україні.
На постаменті пам’ятника висічено вислів Артема-Сергєєва: «Зрелище неорганизованных масс для меня невыносимо». Що означає ця фраза? Комуністи намагалися загнати весь народ у стійло та не могли припустити, щоб хтось мислив чи діяв інакше. Зробити вільних людей рабами, змусити всіх мислити однаково – в цьому була суть і особливий цинізм злочинів комуністичного тоталітарного режиму.
“Видовище неорганізованих мас є нестерпним для мене”, – фраза, яка чітко характеризує інтелектуальний і моральний рівень її автора
За доби Української Народної Республіки (1917 – 1921 рр.) Федір (Артем) Сергєєв був одним з тих, хто організовував боротьбу проти її незалежності.
Невдовзі цього йому здалося замало, та Сергєєв вирішив створити власну квазі-республіку. Це утворення з назвою «Донецько-Криворізька республіка» було проголошено 12.02.1918 р. на з’їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові. Відтак Сергєєв зайняв посаду голови Ради Народних Комісарів Донецько-Криворізької радянської республіки. Псевдореспубліка проіснувала протягом місяця, після чого було прийнято рішення про її включення до складу Української Радянської Республіки.
Як пам’ятник виявився ціннішим за людські життя
Засновник Донецько-Криворізької республіки, відомий як «товариш Артем», жодного разу не бував на Святих горах, де йому встановили пам’ятник. Незважаючи на це, він, будучи секретарем обласної організації комуністичної партії, брав безпосередню участь у вирішенні долі Свято-Успенської Святогірської лаври. Саме за поданими ним пропозиціями було прийнято рішення переобладнати Успенський собор під кінотеатр. А справжньою наругою над храмом стало спорудження громадського туалету на місці вівтаря.
Під час Другої світової війни, коли Святогірськ був окупований німецько-фашистськими загарбниками, на етапі форсування річки Сіверський Донець солдати Третього рейху облаштували свої укріплення на верхівці гори, біля пам’ятника Артему. Там тривали найжорстокіші бої. Радянська армія несла колосальні втрати, котрих насправді можна було уникнути. Командування наказало взяти укріплену позицію ворога, але заборонило використовувати артилерію, щоб не пошкодити пам’ятник. Солдатів кинули проти танків, гаубиць і озброєних до зубів німців, змусивши битися врукопашну.
Неподалік від цього місця прийняв свій останній бій відважний коригувальник артилерії Володимир Камишев. Поряд поховані у братських могилах ще понад дві тисячі убитих воїнів, які загинули в боях за визволення Святогірська і північної частини Донбасу.
Таких жертв можна було б уникнути, але для радянського командування мертва кам’яна статуя цінувалася дорожче за життя солдатів і офіцерів. Ті, кому вдалося вижити, тоді із жахом згадували, як весь схил гори під пам’ятником Артему був укритий тілами вбитих бійців.
Питання декомунізації
У 2015 р. Верховна Рада України, беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, у тому числі щодо відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію в державах – членах Ради Європи ухвалила Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Згідно із цим Законом, символіка комуністичного тоталітарного режиму – це символіка, що включає, зокрема:
- зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), особам, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, органах влади та управління областей, міст республіканського підпорядкування, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів (п. «ґ» ст. 1);
- зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (п. «д» ст. 1).
Федір Сергєєв включений до переліку осіб, чия діяльність підпадає під дію вказаного Закону, на підставі якого тоді було переіменовано, в тому числі, місто Бахмут Донецької області. До 2015 р. воно мало назву Артемівськ. Проте пам’ятник Артему залишився стояти. Залізобетонного ідола врятувала від демонтажу та обставина, що він є об’єктом культурної спадщини України і входить до комплексу пам’ятників Святогірського історико-архітектурного заповідника.
Пам’ятник Артему – об’єкт культурної спадщини
Менш за все я хотів би, щоб мені дорікали на те, що я приїхав з Києва та розповідаю мешканцям Донбасу, як їм любити Україну. Милуй, Боже! Навпаки, тут я мав змогу переконатися в тому, що на Донеччині живуть справжні українські патріоти. Вони будуть самостійно приймати рішення про те, які пам’ятники встановлювати, а які – демонтувати, керуючись при цьому законом і здоровим глуздом.
Адже насправді всі ми – від Ужгорода до Луганська, маємо спільні мрії та просто однаково прагнемо добробуту і щастя. В нас є спільні завдання, котрі мусимо вирішувати разом. І питання про те, чи залишити пам’ятник Артему, реконструювати чи знести його, витративши на це величезні гроші й людські ресурси – зовсім не головне з того, чим слід займатися сьогодні.