Володимир Сімончук
Latest posts by Володимир Сімончук (see all)
Навряд чи знайдеться хоча б одна сім’я, де на свята дорослі та діти не раділи б новорічній ялинці. Красуня-ялинка стала символом Нового року. Вона прикрашає зали шкіл, університетів і наукових установ, її встановлюють в офісах, магазинах і на підприємствах, її приносять до кожної хати.
Символізм новорічних традицій
Навіть на далекі полярні станції новорічну ялинку доправляють авіацією. У дитячих садочках, школах та інтернатах, на новорічних локаціях усіх населених пунктів навколо новорічної ялинки для дітей влаштовують веселе казкове свято. Танці й пісні, конкурси, ігри з дідом Морозом і Снігуронькою – все це приносить масу задоволення й радості малюкам. Але так було не завжди.
Новорічна локація в Голосіївському районі Києва
Ще наприкінці ХІХ століття новорічна ялинка була рідкістю в Україні. Та й називалася вона не новорічною, а різдвяною. Влаштовували її де-інде в багатих родинах та гімназіях у зв’язку з релігійним святом Різдва Христова. Наприклад, у творі Михайла Коцюбинського «Ялинка» (1891 р.) описано зворушливу історію про маленького сільського хлопчика Василька, який у святковий вечір перед Різдвом загубився в лісі та ледь не загинув, коли сам повіз на санях ялинку. Його батько, Яким, змушений був продати дерево багатим панам через велику скруту:
«…він продав ялинку за добрі гроші, а грошей було притьмом треба: треба було і чобіт жінці, треба було і на Новий рік дещо купити… Якимові трохи жаль стало Василька, що так любив тую ялинку. Та що вдієш, коли біда: ні в віщо вдягнутися, нічого й кусати…».
Богослови у своїх творах наче змагалися між собою у намаганні пояснити певний таємничий сенс цього звичаю встановлювати новорічну ялинку. Одні оголошували ялинку, посилаючись на її вічнозелений колір, символом благодаті божої. Другі, посилаючись на ту ж саме її властивість, оголошували їх символом морального відродження християнства. Треті тлумачили її як символ райського древа добра та зла. Та особливого успіху ці різноманітні тлумачення не мали.
Походження святкового звичаю
Надати бодай якийсь християнський сенс звичаєві встановлювати ялинку церковникам не вдалося. Автор виданої священним синодом у 1898 р. брошури «Різдвяна ялинка», релігійний письменник Юхимій Швидченко змушений був визнати, що цей звичай є скоріш поганським (язичницьким), тобто дохристиянським. І в цьому відношенні він мав рацію.
Багато тисячоліть тому, за доби первіснообщинного ладу, людство наділяло сили природи божественними властивостями. Свідомість людей приписувала надприродні властивості предметам і явищам, від яких залежали життя і благополуччя людського колективу – роду. Неспроможні реально підкорити собі сили природи, впоратися з повенями й лісовими пожежами, а ще неврожаями та пошестю худоби, люди намагалися здолати їх за допомогою звернення до містичних сил, творячи закляття та приносячи жертви богам і духам.
Тієї ж саме доби й виникли уявлення про те, що рослини та дерева – це надприродні істоти, наділені душею, і вони можуть втручатися в життя людей. Багато племен вірили у своє походження від певного виду дерев. Дерева, за їхніми віруваннями, посилали дощі, забезпечували врожай, вони робили плодовитою худобу. Так, давні литовці чинили опір вирубці своїх священних гаїв християнськими місіонерами. Це, на їхню думку, могло призвести до посухи та повного припинення дощів.
Обряди давніх народів
На багатьох святах давніх народів дерева та їхні частини були предметом поклоніння. На слов’янських зимових святах Коляди з лісу приносили поліно, й називалося воно «бадняком». У ньому буцімто жив духе дерева, дух рослинності. Коли його вирубали, то просили вибачення в дерева за спричинений біль. До села його несли, знявши шапки, супроводжуючи всю ходу закляттями й молитвами. Вносячи до хати, дерево оповивали зеленню, обсипали зерном і горіхами, поливали олією та вином. Це означало годування духу. Потім «бадняк» повільно спалювали, та чим яскравіше він горів, тим теплішим повинен був стати весь рік, чим більше іскор розсипалося від нього, тим більш багатий очікували врожай. Шматки від «бадняка» використовували під час облаштування плугів, а золу домішували до зерна для посіву. Це також повинно було посилити ріст хлібів.
Таку ж роль, як «бадняк» у слов’ян, відігравала ялинка у німців. На їхнє переконання, у завжди зеленій ялинці живуть рослинницькі духи. Тому ялинка приносилася на зимове свято з лісу та встановлювалася у селі. Тут їй приносили жертви: обвішували її продуктами харчування, шматками матерії та шкурами. Навколо неї влаштовували священні танці зі співами. Після цього її урочисто спалювали, а попіл і золу ретельно збирали, аби потім розсипати по полях.
Ця священна ялинка німців і була попередницею нашої новорічної ялинки. У Німеччині після прийняття християнства стали влаштовувати ялинку на різдвяні свята. Первісний сенс цього звичаю поступово уходив у забуття. Жертовні приношення, які розвішувалися на гілках, перетворилися на ялинкові прикраси. Спалення самої ялинки замінили запалюванням свічок.
Святкування Нового року 1 січня
В Україні перші ялинки з’явилися за доби імперської окупації та правління російського царя Петра І. У 1700 р. він переніс святкування Нового року з 1 вересня, як це було раніше, на 1 січня і наказав:
«По большим проезжим улицам и знатным людям и у домов именитых духовного и мирского чина, перед воротами учинить некоторое украшение от древ и ветвей сосновых, еловых и можжевеловых».
Давнє наївне обожнення сил природи, що призвело колись до виникнення звичая влаштовувати ялинку, давно себе зжило. Намагання церковників надати йому християнського наповнення зазнали невдачі. Залишився тільки яскравий звичай, що став розвагою для дітей та дорослих. Саме так бачать новорічну ялинку більшість людей. Адже насправді ялинка у нашій країні ніколи не була пов’язана із жодними релігійними обрядами.
Традиція повсюдно влаштовувати ялинки у школах, дитячих садках і закладах культури дістала поширення в Україні менше століття тому. І лише приблизно з 1930-х рр. ялинка стала невід’ємною складовою нашого чудового свята Нового року.