Віталій Романюк
Latest posts by Віталій Романюк (see all)
- Переваги військової кар’єри, або Не бійтеся отримати повістку -
- Меморіал працівникам органів внутрішніх справ, загиблим під час виконання службових обов’язків -
- Довбичка: від стародавніх часів до сьогодення -
- Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу -
- Київський крематорій, Байкове кладовище -
Дивно, що навіть у такому густонаселеному мегаполісі, як Київ, не відведено спеціальних місць для захоронення домашніх тварин, тому кожне подібне кладовище є стихійним.
Захоронення трупів тварин у населених пунктах заборонено
Ми знову повертаємося до теми стихійних поховань на території населених пунктів. В одній з попередніх публікацій ми розповідали вам про кладовище домашніх тварин на території Голосіївського району. А інше, на яке прямуємо сьогодні, розташоване у Дніпровському районі. Дістатися туди можна пішки від станції метро «Лівобережна».
Згідно з чинним наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 27.10.2008 р. № 232 «Про затвердження Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України» забороняється влаштування нових худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України (п. 1.4).
Від чого саме померли тварини, що поховані тут, установити неможливо. Інколи цього точно не знають і їхні власники, особливо коли собаку чи кота не лікували у ветеринара і про наявність у них якихось патологій або захворювань нічого достеменно невідомо. Та зрозуміло, що не всі вони дожили до старості, якщо судити за датами на могильних табличках.
У середньому, домашні собаки живуть 10 – 13 років. Тривалість життя домашніх котів ще довше та становить 12 – 17 років. Відкинемо такі фактори, як нещасні випадки та інші причини передчасної загибелі домашніх улюбленців, і лишається значна частка тварин, які могли померти від небезпечних інфекцій, про які господарі могли і не здогадуватися.
Пунктом 1.2 вищенаведеного наказу окремо визначено, що трупи тварин, які загинули від сибірки, сказу, трихінельозу, емкару, сапу та інших особливо небезпечних інфекційних хвороб, а також у випадку загибелі тварин невстановленої етіології підлягають обов’язковому термічному знешкодженню (спаленню). Рішення про визначення місця спалення приймає головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста), на території якого виявлено захворювання.
Чому розростаються стихійні поховання тварин?
Тут поховані переважно собаки й коти, але трапляються також і могилки інших тварин – наприклад, цієї шиншили Сєріка.
Відвідування подібних місць викликає неоднозначні емоції. З одного боку, відчуваєш жаль і замислюєшся над тим, що в цьому світі ніщо не вічно.
Видно, що деякі місця поховань облаштовано з великою любов’ю.
У пам’яті спалахують сумні моменти, пов’язані зі своїми домашніми улюбленцями, яких вже давно не стало.
З іншого боку, коли стоїш біля свіжих могилок і відчуваєш стійкий запах гнилого м’яса, то не полишають сумні думки про те, в якому бардаку ми живемо.
Взагалі такі стихійні поховання прийнято називати терміном кладовище домашніх тварин. Але не всі поховані тут тварини були домашніми. Значна частина, наприклад, собак – це бродячі, так звані «опікунські» тварини, за яких ніхто не несе відповідальності. Вони постійно жили на вулиці, харчувалися недоїдками, кістками та різними помиями, які їм приносили «добрі» жіночки (та й чоловіки теж), вважаючи, що так вони «піклуються» про чотирилапих. Ніхто не рахував, скількох перехожих налякали чи покусали їхні підопічні, скільки котів порвали. До речі, коти, вбиті бродячими собаками, теж поховані тут.
Київська міська рада (КМДА) спочатку своїми рішеннями узаконює, заохочує безпритульність, викидаючи сотні мільйонів гривень на те, щоб бродячих собак стерилізували й потім випустили знову на вулиці, де вони будуть повільно вмирати. А потім ті ж чиновники з КМДА вдають здивування з приводу того, чому з’являються подібні стихійні кладовища.
За кожну тварину відповідає її власник
У свідомості багатьох українців, причому незалежно від віку, досі не викорінено деякі радянські стереотипи. Мовляв, держава зобов’язана була вирішити це питання, але навіть місця для поховання не виділила, то ж доводиться самим усе робити. Як за совдепівської доби прийнято було вважати, що суворість законів компенсується необов’язковістю їх дотримання, так і зараз: якщо законом щось заборонено, значить, треба знайти спосіб обійти цю заборону.
Господарі померлих тварин у більшості своїй розуміють, що їхні дії з облаштування самовільного захоронення являють собою порушення правил благоустрою та самозахоплення землі.
Але, по-перше, застигнути когось «на гарячому» в такій ситуації доволі складно. До кожного кладовища не приставиш поліцію чи муніципальну варту.
По-друге, навіть якщо правоохоронці безпосередньо зафіксують, як особа здійснює поховання, то навряд чи якось відреагують. Вони самі розуміють, що в людини трагедія, і розмовляти зараз немає про що.
По-третє, уявімо собі ситуацію, коли міська влада приймає рішення ліквідувати будь-яке кладовище домашніх тварин. Одразу здійметься галас, комунальників буде безпідставно звинувачено у жорстокості, а це непопулярне рішення негативно позначиться на політичній кар’єрі. Тому міській владі простіше «заплющувати очі» та продовжувати роздавати обіцянки про те, що буцімто у столиці скоро з’явиться спеціально відведене кладовище, де можна буде поховати домашніх тварин.
Тим часом, стихійні кладовища тварин, які по суті являють собою самовільне захоплення землі, тільки розростаються. Там продовжують з’являтися масивні стаціонарні пам’ятники й навіть хрести на надгробках.
Примусова «благодійність» на користь приватних притулків для тварин
У столиці супутні послуги з поховання чи кремації домашніх тварин надають бюро ритуальних послуг, які взагалі займаються похованням людей.
Є також і приватні підприємства, що спеціалізуються виключно на наданні ритуальних послуг з поховання і кремації тварин. Деякі з них пропонують пам’ятники, труни для тварин і навіть пам’ятні прикраси зі штучними діамантами (на безграмотному веб-сайті одного з таких підприємств зазначено – «бриліанти»), виготовленими з праху померлих домашніх улюбленців. Така ідея не лише є збоченням сама по собі, але і наводить на підозри щодо шахрайства.
В Україні суб’єкти господарювання, що надають ритуальні послуги, апріорі не можуть виготовляти штучні діаманти, для яких потрібне спеціальне обладнання і налагодження складного технологічного процесу. Таке виробництво належить до ліцензованих видів діяльності. Тому під виглядом «діамантів» нібито «з праху чотирилапого друга» клієнтам можуть продавати казна що, хоч скельця. Тим більше, якщо в їхніх статутних видах діяльності (за КВЕД) вказано тільки те, що пов’язане з ритуальними послугами, то виробляти вони можуть, максимум, супутні товари (вінки, таблички, пам’ятники), але не дорогоцінне каміння і вже точно не ювелірні вироби.
Деякі шахрайські контори, що пропонують ритуальні послуги для тварин, прямо зазначають, що частина коштів від оплати захоронення на кладовищі буде спрямована на допомогу тваринам, які утримуються у приватних притулках. Аферисти знають, що у людей, які переживають втрату свого домашнього улюбленця, значно легше виманити кошти. В такому стані згорьовані господарі не будуть ставити запитань про те, з чого складається вартість ритуальних послуг. А деякі наші співгромадяни взагалі перебувають у полоні хибних уявлень про душі тварин, вважаючи, що роздавання «благодійної» допомоги для безпритульних тварин є свого роду «ритуалом», який допомагає душі померлої собаки чи кішки опинитися на веселці.
Такі забобони походять з викривленого уявлення про перехід душ людей після смерті в потойбічний світ. Нібито, якщо після смерті людини треба обов’язково роздати її речі та провести поминки, то після смерті чотирилапого друга треба пожертвувати гроші на безпритульних тварин. Це абсолютна нісенітниця, навіяна зоосектантами.
Як тоді поховати чотирилапого?
Смерть домашнього улюбленця – завжди біль і розпач. У такому стані складно збагнути, що робити далі та куди звертатися. Але наразі єдиним цивілізованим способом захоронення тварини є кремація. Вона може бути індивідуальною (господар отримає урну з прахом, і може потім забрати її додому чи розвіяти по вітру) або загальною (коли тварини спалюються у загальній масі). Ця послуга обійдеться у суму від 2000 грн., залежно від маси і виду тварини.
Крім бюро ритуальних послуг, захоронення тварин можуть організувати ветеринарні клініки – зазвичай у них відпрацьовано алгоритм взаємодії з крематоріями. Проте якщо вам будуть пропонувати захоронення тварини у могилі «на спеціально відведеному кладовищі», то це виглядає сумнівно, адже у столиці таких місць не відведено.
Інших варіантів немає. І хто сказав, що все буде просто і нічого не вартуватиме? Безкоштовно – лише на стихійному кладовищі, але там тіло вашого улюбленця викопають і розтягнуть бродячі собаки. Чи приїдуть бульдозери та зрівняють із землею всі надгробки з огорожами, бо незабаром на цьому місці буде зводитися якийсь торговельний центр чи багатоповерхівка.
Якщо ви хочете гідно попрощатися зі своїм улюбленцем, то доведеться докласти зусиль і виконати необхідні дії. Бути відповідальним власником треба в усьому, від першого й до останнього дня.