Мы продолжаем публикацию аппеляционных материалов (смотреть предыдущие здесь) по “делу “1+1”. Ждем ваших комментариев. И очень надеемся, что начатая общественно-судебная дискуссия по поводу этого действительно сенсационного дела, будет иметь продолжение, ибо в споре проявляется истина.

До Апеляційного суду м. Києва

 

01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд.15

 

 

12 вересня 2006 року                                                                          через

 

Печерський районний суд м. Києва

 

01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд.42-А

 

Особа, яка подає апеляційну скаргу:

 

Телерадіокомпанія „Студія 1+1

 

у формі товариства з обмеженою відповідальністю

 

01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 7/11

 

тел. 490-01-01

 

Позивач: Коломойський Ігор Валерійович

 

(Адреса)

 

Відповідач: Роднянський Олександр Юхимович

 

(Адреса)

 

Третя особа на стороні відповідача,

 

яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

 

Іноземне підприємство „Інтер-Медіа”

 

04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 42

 

За участю прокурорів Генеральної прокуратури України:

 

Ґудзь О.Н., Івченко О.А., Комаси О.Ю.,

 

Сахно Н.В., Семененко В.І., Солодкої Л.П.

 

 

Справа № 2-202-1/06

 

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

 

У провадженні Печерського районного суду м. Києва знаходиться справа № 2-202-1/06 за позовом Коломойського І.В. до Роднянського О.Ю., за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Іноземного підприємства „Інтер-Медіа” (надалі – ІП „Інтер-Медіа”), про визнання права власності на частку в статутному фонді Телерадіокомпанії „Студія 1+1” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі – Студія) в розмірі 70 (сімдесяти) відсотків статутного фонду, що становить 7 000 (сім тисяч) гривень (надалі – спірна частка у статутному фонді Студії).

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2006 року (надалі – Рішення) позов задоволено повністю, за Коломойським І.В. визнано право власності на спірну частку в статутному фонді Студії.

 

Вважаємо, Рішення незаконним і необґрунтованим з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права. Так:

 

1. Суд визнав встановленим факт укладення 21 червня 2005 року у м. Женева між позивачем Коломойським І.В. та відповідачем Роднянським О.Ю. усного договору купівлі-продажу спірної частки в статутному фонді Студії. При цьому переважну більшість умов, на яких нібито був укладений цей усний договір (включаючи такі його умови як ціна, розмір та порядок внесення авансу, момент переходу права власності, порядок оформлення передачі частки, тощо), суд визнав встановленими, спираючись виключно на пояснення двох свідків (одним з яких є позивач Коломойський І.В.).

 

При цьому судом допущене неправильне застосування ч.1 ст.218, ч.1 ст.638, ст.ст.655, 691 ЦК України, ч.2 ст.59 ЦПК України. Як наслідок, абсолютно недоведеною виявляється низка обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

 

Відповідно до п.3 ч.1 ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі. Отже, договір купівлі-продажу спірної частки в статутному фонді Студії мав бути укладений між позивачем Коломойським І.В. та відповідачем Роднянським О.Ю. у письмовій формі навіть якщо б йшлося про придбання частки за її номінальною вартістю.

 

Як справедливо зазначено у Рішенні, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, згідно з ч.1 ст.218 ЦК України не має наслідком його недійсність. Проте, оцінюючи правові наслідки недодержання сторонами встановленої законом форми правочину, суд припустився неправильного тлумачення абзацу другого ч.1 ст.218 ЦК України, за яким заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

 

Тлумачення процитованої норми, яке покладено в основу Рішення, полягає в тому, що наведена правова норма визначає допустимі засоби доказування тільки при запереченні факту вчинення правочину. Тобто обмеження засобів доказування (у вигляді заборони суду, постановляючи рішення, брати до уваги показання свідків) стосується виключно заперечень сторони проти правочину. Сторона ж, яка доводить факт вчинення правочину, на думку суду, може без будь-яких обмежень посилатися на пояснення свідків. Керуючись цією парадоксальною логікою, суд спромігся визнати встановленим факт укладення договору купівлі-продажу спірної частки в статутному фонді Студії (включаючи такі його умови як ціна, розмір та порядок внесення авансу, момент переходу права власності, порядок оформлення передачі частки, тощо) ґрунтуючись виключно на показаннях двох свідків з боку позивача (включаючи самого позивача Коломойського І.В.), оскільки зазначені обставини не підтверджуються жодним іншим доказом, що є у справі.

 

Такий підхід не лише прямо суперечить принципу процесуальної рівності сторін у цивільному процесі, який закріплений, зокрема, ст.ст.5, 10, 31 ЦПК України, але й не узгоджується з існуючими доктринальними підходами до цього питання.

 

Так, на думку доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента АПрН України, зав. кафедрою цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка О.В.Дзери „за загальним правилом ч.1 ст.218 недодержання сторонами письмової форми правочину, яка вимагається законом, не призводить до недійсності правочину. На випадок такого порушення закон встановлює лише заборону для суду обґрунтовувати своє рішення свідченнями свідків”.[1] Цю позицію розділяє й доктор юридичних наук, професор, зав. кафедрою цивільного права ОНЮА Є.О.Харитонов: „Недотримання передбаченої законом письмової форми за загальним правилом не тягне за собою визнання правочину недійсним, але у випадку виникнення спору сторони не мають права посилатися на свідчення, які підтверджують факт вчинення правочину та його виконання (ст.218 ЦК України).[2]

 

Таким чином, при правильному тлумаченні змісту ч.1 ст.218 ЦК України у разі недодержання письмової форми правочину, яка вимагається законом, рішення суду взагалі не може ґрунтуватися на свідченнях свідків незалежно від того, підтверджують чи спростовують такі свідчення факт вчинення правочину. „Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіозапису, відеозапису, інших аналогічних доказах”.[3]

 

За таких обставин абсолютно необґрунтованим виявляється викладений у Рішенні висновок про те, що належними та допустимими доказами доведений факт досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.

 

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

Як наслідок, факт досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору може бути доведений тільки доказами, що не суперечать вимогам абзацу другого ч.1 ст.218 ЦК України, тобто письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими аналогічними доказами.

 

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

 

Згідно зі ст.ст.655, 691 ЦК України істотними умовами договору купівлі-продажу є умова сторін про предмет договору (майно (товар)) та його ціна (певна грошова сума, що сплачується покупцем продавцеві за придбане майно). „Ціна є істотною умовою, яка визначається договором купівлі-продажу, тобто вона має бути обов’язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди”.[4] „Умова про ціну є необхідною для будь-якого відплатного договору.”[5] Таким чином, ціна є істотною та необхідною умовою договору купівлі-продажу, оскільки така умова визначена законом як істотна й є необхідною для договорів даного виду.

 

Крім того, згідно з ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. З Рішення випливає, що позивач Коломойський І.В. вважає такими істотними умовами договору умову про розмір та порядок внесення авансу (яка визначає момент виникнення у нього права власності на спірну частку в статутному фонді Студії) та умову про порядок оформлення передачі спірної частки.

 

При постановленні Рішення судом вищенаведені положення ч.1 ст.638, ст.ст.655, 691 ЦК України повністю проігноровано. Як наслідок суд неправомірно звузив перелік істотних умов договору купівлі-продажу, зазначаючи, що єдиною істотною умовою такого договору є умова про предмет. Враховуючи, що решту істотних умов договору – ціну, розмір та порядок внесення авансу, момент переходу права власності, порядок оформлення передачі частки, тощо – суд всупереч вимогам ч.1 ст.218 ЦК України, ч.2 ст.59 ЦПК України визнав встановленими ґрунтуючись виключно на показаннях свідків, висновки суду про укладення 21 червня 2005 року у м. Женева між позивачем Коломойським І.В. та відповідачем Роднянським О.Ю. усного договору купівлі-продажу спірної частки в статутному фонді Студії, є незаконними і необґрунтованими.

 

2. Суд не надав належної правової оцінки факту порушення переважного права ІП „Інтер-Медіа” на придбання спірної частки в статутному фонді Студії, передбаченого ч.2 ст.147 ЦК України, ч.1 ст.53 Закону України „Про господарські товариства”, ст.14.3 Статуту Студії, ст.ст.8.1, 8.4, 8.5, 8.7 Установчого договору про створення та діяльність Студії.

 

При цьому суд припустився неправильного застосування п.4 ч.1 ст.116, п.1 ч.1 ст.117, ч.1 ст.142, ч.1 ст.143, ч.2 ст.147, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, ч.1 ст.4, ч.1 ст.53 Закону України „Про господарські товариства”.

 

ІП „Інтер-Медіа” належить частка у статутному фонді Студії в розмірі 30 (тридцяти) відсотків статутного фонду, що становить 3 000 (три тисячі) гривень.

 

Згідно з ч.2 ст.147 ЦК України відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. При цьому учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

 

Відповідно до ч.1 ст.53 Закону України „Про господарські товариства” учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. 

 

П.4 ч.1 ст.116 ЦК України передбачене право учасників господарського товариства здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, але у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом. За п.1 ч.1 ст.117 ЦК України учасники господарського товариства зобов’язані, зокрема, додержуватися установчого документа товариства.

 

Згідно з ч.1 ст.143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю має містити, крім інших, відомості про порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

 

Статутом Студії (ст.14.3) встановлено, що передачі, застави або інше відчуження часток участі у товаристві регулюються положеннями про передачу, які визначені в установчому договорі.

 

Такий підхід повністю відповідає положенням ч.1 ст.4 Закону України „Про господарські товариства” в редакції, що діяла на час затвердження Статуту Студії (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту) й не суперечить положенням ч.1 ст.142 ЦК України (якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови).

 

Установчий договір про створення та діяльність Студії (зареєстрований Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 21 березня 1997 року) містить окрему ст.8 „Обмеження щодо передачі та виключення”, якою, зокрема, передбачено таке:

 

–          Роднянський О.Ю. погоджується, що протягом терміну дії Установчого договору він не продаватиме, не передаватиме, не відчужуватиме, не заставлятиме або будь-яким чином не обтяжуватиме своєї частки у статутному фонді Студії без отримання попередньої письмової згоди ІП „Інтер-Медіа”, та ІП „Інтер-Медіа” на свій власний розсуд може відмовити у наданні такої згоди (ст.8.1);

 

–          Роднянський О.Ю. погоджується, що до того як запропонувати всю або частину його частки у статутному фонді Студії будь-якій третій особі (надалі – „Запропонована Частка Участі”), він повинен спочатку запропонувати таку Запропоновану Частку Участі українській фізичній або юридичній особі, визначеній ІП „Інтер-Медіа” (шляхом надання ІП „Інтер-Медіа” письмового повідомлення), за покупною ціною, яка дорівнює справедливій ринковій вартості Запропонованої Частки Участі, визначеній міжнародною бухгалтерською фірмою, яка призначається ІП „Інтер-Медіа” (надалі – „Бухгалтерська Фірма”), за умови, що така фізична або юридична особа, призначена ІП „Інтер-Медіа”, не має права придбавати Запропоновану Частку Участі, якщо в результаті такого придбання виникатиме порушення законодавства про засоби масової інформації або іншого законодавства. У разі запропонування ІП „Інтер-Медіа” Запропонованої Частки Участі, як це визначено у попередньому реченні, та якщо ІП „Інтер-Медіа” не приймає таку пропозицію протягом 30 календарних днів з моменту отримання (i) такої пропозиції та (ii) котировки справедливої ринкової вартості від Бухгалтерської Фірми, вона може бути запропонована (враховуючи обмеження, визначені у ст.8.1) третій особі; за умови, однак, що у такому разі ІП „Інтер-Медіа” повинно бути письмово проінформоване щодо умов продажу, які були узгоджені з такою третьою особою (надалі – „Запропоновані Умови”), та ІП „Інтер-Медіа” має першочергове право на придбання такої Запропонованої Частки Участі відповідно до Запропонованих Умов. У разі, якщо ІП „Інтер-Медіа” не вживає першочергове право щодо Запропонованих Умов протягом 15 календарних днів після отримання письмового повідомлення про такі Запропоновані Умови, така Запропонована Частка Участі може бути передана або продана (враховуючи обмеження, визначені у ст.8.1) такій третій особі відповідно до Запропонованих Умов (ст.8.4);

 

–          Будь-які уступка або передача будь-яким учасником будь-якої частки у статутному фонді Студії відповідно до умов Установчого договору набувають чинності тільки після виконання останньої з наступних дій: (і) особа, якій учасник уступає або передає свою частку у статутному фонді Студії (надалі – „Особа, якій Передають”) стає стороною за Установчим договором та приймає на себе всі зобов’язання учасника, який уступає або передає, за Установчим договором та Статутом на дату такої передачі, (іі) Особа, якій Передають, приймає на себе відповідну частину відповідальності, котру учасник, який уступає або передає, прийняв у зв’язку зі Студією та іншими учасниками, та (ііі) у відповідному державному реєстрі відображаються відповідні зміни до Установчого договору та Статуту (ст.8.5);

 

–          Учасники погоджуються, що Студія та/або будь-який відповідний орган державної влади зобов’язані відмовитися від будь-якої реєстрації передачі будь-якої частки у статутному фонді Студії (або будь-якої спроби передати будь-яку частку) у разі, якщо така передача була здійснена із порушенням всіх або будь-яких положень цієї ст.8 Установчого договору. Будь-яка угода будь-якого учасника з будь-якою третьою особою вважається недійсною ab initio, якщо вимоги ст.8 Установчого договору не дотримуються (ст.8.7).

 

При укладенні між позивачем Роднянським О.Ю. та відповідачем Коломойським І.В. договору купівлі-продажу частки в статутному фонді Студії (якщо навіть припустити, що такий договір дійсно було укладено) передбаченого законом та установчими документами Студії переважного права ІП „Інтер-Медіа” на купівлю частки позивача Роднянського О.Ю. в статутному фонді Студії дотримано не було, згоди (тим більше попередньої й письмової, як того вимагає ст.8.1 Установчого договору про створення та діяльність Студії) на таку купівлю-продаж ІП „Інтер-Медіа” не надавало, позивач Роднянський О.Ю. (в порушення процедури, встановленої ст.8.4 Установчого договору про створення та діяльність Студії) жодного разу не пропонував ІП „Інтер-Медіа” придбати належну йому частку у статутному фонді Студії та не інформував його щодо умов продажу, які були (якщо були) узгоджені ним з відповідачем Коломойським І.В.

 

Таким чином, при укладенні між позивачем Роднянським О.Ю. та відповідачем Коломойським І.В. договору купівлі-продажу частки в статутному фонді Студії (якщо навіть припустити, що такий договір дійсно було укладено) порушено вимоги ч.2 ст.147 ЦК України, ч.1 ст.53 Закону України „Про господарські товариства”, ст.14.3 Статуту Студії, ст.ст.8.1, 8.4, 8.5, 8.7 Установчого договору про створення та діяльність Студії.

 

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 цього Кодексу. Ч.1 ст.203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

 

Отже, укладений між позивачем Роднянським О.Ю. та відповідачем Коломойським І.В. договір купівлі-продажу спірної частки в статутному фонді Студії (якщо навіть припустити, що такий договір дійсно було укладено) має бути визнано недійсним у зв’язку з недодержанням в момент його укладення вимог ЦК України та Закону України „Про господарські товариства”.

 

3. Суд неправомірно застосував такий спосіб захисту прав позивача Коломойського І.В. як визнання права.

 

При цьому судом допущене неправильне застосування ч.1, п.1 ч.2 ст.16, ч.1 ст.334, ст.392 ЦК України.

 

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

 

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

 

Згідно з існуючою правовою доктриною застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов’язальних правовідносинах. Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов’язальних правовідносинах, мають захищатися за допомоги відповідних норм інституту зобов’язального права.[6]

 

Крім того, як справедливо зазначено у Рішенні, згідно з ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Нагадаємо, що всі без виключення умови договору, які стосувались моменту виникнення права власності позивача Коломойського І.В. на частку в статутному фонді Студії (зокрема, розмір та порядок внесення авансу) суд всупереч вимогам абзацу другого ч.1 ст.218 ЦК України визнав встановленими, спираючись виключно на пояснення свідків, відсутні будь-які підстави вважати, що при укладенні договору (якщо навіть припустити, що його дійсно було укладено) сторони встановили у договорі будь-який інший момент набуття права власності, ніж визначений ч.1 ст.334 ЦК України.

 

Таким чином, такий спосіб захисту цивільного права як визнання права у даній справі не міг бути застосований не тільки виходячи з положень ст.392 ЦК України, а ще й тому, що право власності у позивача Коломойського І.В. на частку в статутному фонді Студії взагалі не виникло.

 

4. Відповідно до ст.ст.13, 292 ЦПК України особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

 

Рішення безпосередньо впливає на права та обов’язки Студії, оскільки

 

 

 

За п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

 

Враховуючи викладене, на підставі

 

 

керуючись ст.ст.13, 292, 294, 295, 296, 307 Цивільного процесуального кодексу України,

 

ПРОСИМО:

 

1. Скасувати Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2006 року по справі № 2-202-1/06 за позовом Коломойського І.В. до Роднянського О.Ю., за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Іноземного підприємства „Інтер-Медіа”, про визнання права власності на частку в статутному фонді Телерадіокомпанії „Студія 1+1” у формі товариства з обмеженою відповідальністю в розмірі 70 (сімдесяти) відсотків статутного фонду, що становить 7 000 (сім тисяч) гривень.

 

 

Додатки:        

 

–        докази сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

 

–        копії апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі (22 примірники).

 

 

 

 

 

___________________________

 

Ю.Морозов

 

Генеральний директор

 

Телерадіокомпанії „Студія 1+1”

 

у формі товариства з обмеженою відповідальністю

 

 

 

 

 

[1] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.I. – c.376; Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С.Довгерт, проф. Н.С.Кузнєцова. – К.: Юстініан, 2005 – с.292

[2] Цивільний кодекс України. Коментар / За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003 – с.180

[3] Цивільний кодекс України. Коментар / За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003 – с.188

[4] Цивільний кодекс України. Коментар / За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003 – с.591

 

[5] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.II. – c.165

[6] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.I. – c.659-660; Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С.Довгерт, проф. Н.С.Кузнєцова. – К.: Юстініан, 2005 – с.51.