Чудового весняного дня, щоб не сказитися від новин і повітряних тривог, ми нашою компанією копачів вирішили навідати який-небудь пляж, поки не розпочався купальний сезон. І нас зацікавила Довбичка, до якої можна дістатися з Труханова острова.

 

---

 

Та розповідь буде не зовсім про приладовий пошук і не про знахідки. Перед тим, як навідати кожну нову локацію, ми завжди збираємо історичні відомості про неї, вивчаємо старі мапи, знайомимося з документальними джерелами. Адже справжні скарби нематеріальні. Знайомство з історією дарує той безцінний скарб, яким є знання.

 

Ми навіть не очікували, що звичайний пляж – один з декількох на Трухановому острові, розташований у місцевості, де багато століть тому відбувалися доленосні для нашої країни події.

 

Долобське озеро (Дулебське море)

 

Затока рукава Чорторию – Довбичка, протікає рівнобіжно Дніпру.

 

 

Від пішохідного мосту, що веде на Труханів острів, до віддаленого нудистського пляжу (це і є сучасна Довбичка) доведеться здолати відстань близько 5 кілометрів. Година пішки стежиною крізь лісопосадку.

 

 

У стародавні часи Довбичка була озером. У писемних джерелах затока згадується під назвами Долобське море та Дулебське море, що свідчить про її значення як великої внутрішньої водної території. Стосовно назви озера існують дві різні позиції. Найімовірнішим є припущення, що Долобським (інший варіант назви – Дулебським) називали озеро на Трухановому острові навпроти Києва, поблизу протоки Довбички. За іншою версією, назву Долобського має водойма на острові навпроти с. Вітачевого, за 60 км нижче від Києва.

 

Також відомо, що на берегах Долобського (Дулебського) озера навесні 1103 р. відбувся Долобський з’їзд князів Київської Русі. Учасниками Долобського з’їзду були великий князь Київський Святополк Ізяславович і переяславський князь Володимир Мономах зі своїми військовими дружинами. На Долобському з’їзді обговорювалися питання про спільний похід на половців. Дружинники Святополка заперечували проти походу, але Мономах переконав учасників Долобського з’їзду в його необхідності. Похід закінчився перемогою над половцями.

 

Наступні століття змінили гідротопографічний вигляд цієї місцевості. Внаслідок розмиву берегів Долобське озеро перетворилося на затоку. За часів Київської Русі вона мала важливе геополітичне значення як водний шлях, який з’єднував Київ з південними регіонами Русі, такими як Поділля, Прикарпаття, Галичина та Волинь.

 

Інші історичні факти про Довбичку

 

Також відомо, що затока Довбичка була місцем життя та розвитку племені дулібів – одного зі стародавніх слов’янських племен, які населяли ці території з V-VI століть. Вважається, що саме вони і дали назву цій водоймі.

 

Згідно з археологічними дослідженнями, на території затоки Довбичка знаходяться залишки стародавніх поселень і фортець, які датуються X-XII століттями. Зокрема, на острові, що розташований на злитті рукаву Чорторию та річки Стир (правої притоки Прип’яті), було виявлено залишки стародавньої фортеці, яка досі не отримала наукового підтвердження своєї назви, проте її вік оцінюється на X-XII століття.

 

 

В середині 17 століття на місці сучасної Довбички був збудований станційний палац для королівських посольств, які прямували до московії через Олександрівську протоку. Це був великий та розкішний палац, він складався з 30 кімнат, з окремим корпусом для слуг і конюшні.

 

У XVIII столітті Довбичку використовували як місце для відпочинку та полювання. Тут знаходився знаменитий лісовий замок князів Курбських, який слугував зимівлею для знаті зі Сходу та Заходу України.

 

У 1941 році під час Другої світової війни, Довбичка була місцем жорстоких боїв між німецькими та радянськими військами. Було зруйновано розташоване неподалік робітниче селище водників, а також місцеву церкву.

 

Недалеко від Довбички знаходиться Дніпровський монастир, який був заснований у ХІІ столітті. Монастир був відомий своїми книжними та рукописними зібраннями та виконував важливі культурні та релігійні функції.

 

 

У наш час, незважаючи на віддалене розташування, Довбичка є популярним місцем відпочинку та риболовлі для жителів і гостей нашої столиці. А на березі тут знаходиться практично «дикий», необладнаний нудистський пляж.

 

Нудистський пляж ранньої весни

 

Довбичка – один зі старіших пляжів Києва. Залишки дерев’яної підлоги та супутні знахідки – пивні пробки та сучасні монети, свідчать про те, що років 10-20 тому на пляжі стояли, щонайменше, два кіоски чи невеличкі пляжні магазинчики, де продавали морозиво та холодні напої.

 

 

Також біля пляжу стоїть стара дерев’яна будівля – медичний пункт, і він досі функціонує.

 

 

Прийшовши на цей пляж, ми спочатку думали, що наш розрахунок виявився правильним, і сюди навряд чи варто очікувати гостей. Дійсно, рано вранці ми були тут першими.

 

Озирнулися навколо – нікого. Сонце піднімається, на деревах з’явилися бруньки, пташки співають. Зібравши прилади, ми розійшлися у різні боки пляжу та розпочали захоплюючий пошук.

 

Невдовзі до берега підійшов човен. Там були рибалки, які облаштувалися з вудочками біля води.

 

 

За деякий час на пляж приїхав одинокий велосипедист. Ми не одразу зрозуміли, що він збирається тут робити, хоча неодноразово бачили на пляжах холодної пори року любителів купатися. Біля тентів (точніше, того, що залишилося від них) чоловік зняв свій наплічник і став роздягатися, хоча було доволі холодно. Коли він зняв із себе геть усе, то почав виконувати фізичні вправи. Після такої кількахвилинної ранкової зарядки він деякий час стояв, заплющивши очі та піднявши руки вгору, немов підставляючи долоні сонцю. Можливо, це була якась медитація. Потім вдягся і поїхав назад.

 

 

Одну дівчину з нашої компанії поява нудиста налякала, їй було дуже неприємно таке бачити. Нехай іншим байдуже на це, та нас усе одно завжди засмучує, коли в когось із друзів псується настрій.

 

Не найкращий вибір місця для дозвілля

 

Біля берега ми помітили дивну саморобну споруду з дерева на кшталт альтанки зі столиком, збудовану відносно нещодавно. Чому дивну? Бо вся її верхня частина обвішана «ловцями снів», намистом з мушель і пір’я та іншою шизотеричною атрибутикою. Нескладно здогадатися, що на цьому місці збираються містики, котрі проводять тут якісь свої ритуали. Втім, нас це не налякало, і за цим столиком ми обідали.

 

А загалом на цьому пляжі ми непогано (наскільки це можливо в сучасних умовах) провели день. Скромний, але смачний обід, кава з термосу – осі він, дух подорожей і пригод у пошуках знахідок! Коли сонце стало хилитися за обрій, ми швиденько склали прилади та пішли назад, бо дорога до пляжу пролягає крізь ліс, де немає освітлення, а чалапати до виходу доведеться, щонайменше, з годину.

 

 

Що стосується більш-менш цікавих знахідок, то тут нам трапилися лише кілька монет радянської доби, і пляж за день ми повністю виходили вздовж і поперек.

 

 

Дорогою ми зустріли знайомого, котрий працює на Трухановому острові та знає тутешню обстановку краще за нас. Він порадив нам більше не ходити на той пляж, особливо ввечері. З настанням сутінок, окрім нудистів, тантриків і шизотериків туди підтягуються свінгери та починають чіплятися до інших відпочивальників з пропозиціями вступити у статевий зв’язок з їхньою дружиною або чоловіком. Також він розповів, що в кущах там постійно «крутяться» кілька збоченців, які займаються самовдоволенням у громадському місці. Причому збоченці одні й ті саме, їх там знають в обличчя та вважають «своїми».

 

Вертатися знову на нудистський пляж, з якого ми вже витягли всі знахідки, у нас і без цього більше нема бажання. Проте сама по собі затока Довбичка є цікавим історичним об’єктом, який має великий потенціал для подальших досліджень і вивчення історії Київської Русі.