Олександр Задніпрянський
Latest posts by Олександр Задніпрянський (see all)
Коли християнська церква проникла на Київську Русь, вона принесла із собою готовий календар релігійних свят. У гонитві за поширенням християнства серед українців церква намагалася поглинути всі їхні язичницькі свята. Внаслідок цього наш зимовий святковий цикл (святки) злився із християнським Різдвом і Хрещенням, весняні свята злилися з Великоднем. Однак прадавнє українське свято проводів зими та зустрічі весни – Масниця – опинилося поза релігійними святами.
Масниця: свято, яке не вдалося зробити церковним
Це свято у наших пращурів було дуже веселим. Та й у цьому немає нічого дивного. Масниця припадала на таку пору року, коли з кожним днем сильніше гріє сонце, починаються відлиги, добігає кінця довга й сувора зима. Це був важливий період у господарських справах. Треба було розпочинати підготовку до відповідальних весняних і літніх сільськогосподарських робіт.
Показовим є те, що на масницю проводилися громадські зібрання – сходки, під час яких обговорювалися господарські питання, пов’язані з підбиттям підсумків минулої зими та із прийдешніми весняними роботами. Вірячи в те, що в усяких справах успіх залежить від допомоги духів, українці створили низку врочистих, барвистих і веселих масничних обрядів.
Серед наших предків побутувало, наприклад, повір’я, що зима з її суворими морозами, хурделицями й віхолами, коротким днем і довгими темними ночами є найбільш сприятливою порою для сваволі лихої сили. Тому за допомогою різних магічних обрядів вони прагнули позбутися від усілякої нечисті, котра нібито накопичилася впродовж довгої дими, і тим самим убезпечити себе і своє господарство, умилостивити добрих духів, забезпечити їхню прихильність. Зокрема, заради цього спалювали всякий мотлох, сміття, стару солому, віники, оскільки вважалося, що в цьому мотлоху переважно й оселяється вся лиха нечисть. У багаття кидали ялівець, кору дерев, обривки шкіри, що дають під час згоряння сильний сморід. Таке багаття повинно було не лише очищувати від нечистої сили, але і відганяти її якнайдалі.
Давні українці вірили також у те, що, розводячи багаття, вони сприяють таненню криги та снігу, а значить, і прискорюють настання весни. Звідси виник звичай розтоплювати снігову чи крижану гірку за допомогою запаленого під нею багаття.
Під час свята всі намагалися чимдужче галасувати, вважаючи, це теж допомагає прогнати нечисть. Від цього повір’я походить і звичай катання на конях, увішаних бубонцями і брязкальцями.
Гульби, перевдягання та домашні застілля
Задля того, щоб уникнути підступів лихих духів, відстрашувати їх від себе чи обманути, люди вбиралися в чужі одежі, у звірячі шкури, чоловіки вдягалися жінками, жінки – чоловіками, вдягали на себе різноманітні, здебільшого страшні, маски, розфарбовували чимось обличчя.
Давньоукраїнський обряд перевтілення, злившись з елементами схожого звичаю, що проник на наші терени разом із християнством, вилився у давній Русі в розкішні карнавали та ходіння ряжених на Масницю. Цей звичай зберігався до самого початку совєтської окупації України, незважаючи на те, що церква відчайдушно із цим боролася. Були часи, коли за у будь-яких збіговиськах у масках або в перевдяганні винні миряни відлучалися від церкви, а духовні особи могли бути позбавлені священицького сану.
Невід’ємною та найголовнішою частиною масниці, як і багатьох інших традиційних українських свят, були спільні, громадські гульби. Пізніше ці бенкети втратили свій громадський характер і перетворилися переважно на сімейні.
Домашній торт з млинців з ікрою
Українці, так само як інші європейські народи, всякій їжі, а тим більше – святковій, надавали сакрального сенсу. Існувало повір’я, що, буцімто, чим більше буде з’їдено та випито під час свята, чим рясніше буде заставлено святковий стіл, тим більше люди отримають відповідних продуктів у прийдешньому році від доброго врожаю та приплоду худоби. Продукти, що вживалися в їжу попередньо піддавалися магічному освяченню, оскільки вважалося, що смакування цих освячений напоїв та наїдків надає людям особливу благодать і святість. Як відлуння цього і в сучасному християнстві зберігається звичай «святити» та «хрестити» паски, панагії тощо під час великих релігійних свят.
Млинці як культове частування та їх ритуальний сенс
У святкуванні масниці збереглися елементи культу мертвих. Люди вірили, що душі померлих у ці дні виходять з своїх осідків і незримо є присутніми на гулянні живих. А оскільки душам померлих приписувалася здатність впливати на справи живих, то живі намагалися задобрити мертвих. Їм виділяли особливі ласі шматки святкових страв, носили гостинці на могили, влаштовували частунок на цвинтарі, на могилах залишали їжу. Вдома залишали святкові столи вбраними цілодобово, щоб духи могли пригощатися безперешкодно. На довершення, їли та пили в пам’ять про померлих і за здоров’я живих. Таким чином, Масниця проходила як святковий бенкет, що також мав характер мерлин, тобто споминів і вшанування померлих. Ба більше, символічно Масниця була тризною по минулій зимі.
Всі ці причини обумовлювали вельми багатий кількаденний раут. На Масницю щоденно пекли млинці, їх поїдалася величезна кількість із сиром, маслом і сметаною. Не випадково в народі, коли хотіли сказати про забезпечене, благополучне й веселе життя, його порівнювали з Масницею, кажучи: «Не життя, а Масниця».
Млинці з куркою та грибами (ресторан «Ультрамарин», м. Київ)
Первісно свої млинці давні українці, вірогідно, випікали на розпечених каменюках або на вугіллі у вигляді пласких коржиків. Пізніше круглий, рум’яний, гарячий млинець, спечений на залізі, став символом весняного сонця, що народжується.
Млинці у святковому ритуалі Масниці відігравали особливу роль, тому їх приготування вважалося свого роду сакральним дійством. Опару (тісто на млинці) ставили потайки, на дворі, під світлом місяця, думаючи, що завдяки цьому млинці вийдуть смачними, залишатимуться свіжими й не черствітимуть протягом кількох днів. Невдалі млинці псували свято всій родині, компрометували господиню.
Всі дні Масниці мали свої особливі назви, та кожному дню відповідали, серед іншого, свої обряди та звичаї.
Як церква пристосувала Масницю до своїх цілей
Православна церква поклала чимало зусиль на те, аби пристосувати це свято до своїх цілей, перетворити його на «передвісник каяття, світле свято утримання, що передує посту». За термінами відзначення вона міцно зв’язала Масницю з великим постом і Великоднем, зробивши, таким чином, це прадавнє українське свято проводжання зими та зустрічі весни гнучким. Зміщення дат свята у різні роки сягає до 35 днів.
Однак церква не змогла остаточно переробити Масницю на свій лад. Оскільки Масничні гуляння припадали, згідно з церковним календарем, на період активної підготовки до великого посту, церква намагалася зробити цей тиждень цілковито пісним. Але тут їй не вдалося перемогли традицію, вона обмежилася тим, що проголосила «масничний тиждень» квазіпостом, «сиропусним тижнем» із забороною вживати лише м’ясо. Щодо вживання інших продуктів жодних регламентацій не запроваджувалося. У дні свята готувалися різноманітні вироби з борошна (передусім, млинці з маслом і налисники із сиром, грибами, сметаною, повидлом), молочні та рибні страви.
Веселі масничні обряди настільки глибоко вкорінені в побуті сучасних українців, що православній церкві не лишалося нічого іншого, як визнати й частково навіть освятити їх.
Хоча нині Масницю та Колодій часто вважають синонімами, ці свята мали певні відмінності. Колодій, який відзначали в ті ж самі дні, був пов’язаний із шлюбними традиціями: жінки жартівливо «карали» неодружених парубків, прив’язуючи їм до руки чи ноги дерев’яні колодки. Це була своєрідна форма соціального контролю, що підштовхувала молодь до створення сімей. Масниця ж акцентувалася на аграрно-магічних ритуалах, пов’язаних із проводами зими та пробудженням природи.
Православна церква намагалася пристосувати Масницю до свого календаря, поступово вводячи християнські елементи. Одним із таких нововведень стала Прощена неділя – останній день свята, коли люди просили одне в одного вибачення перед початком Великого посту. Таким чином, церква намагалася надати Масниці покаянного сенсу, водночас зберігаючи її народний характер. Однак попри ці зміни, головна суть Масниці – гучні гуляння та ритуальні бенкети – залишалася незмінною, що свідчить про глибокі язичницькі корені свята.
Атеїстичний погляд: від магії до сучасної культури
Свята на кшталт Масниці яскраво демонструють, як магічне мислення формувало світогляд наших предків. Люди вірили, що обряди та ритуали можуть впливати на природу й майбутнє: вогонь багать очищує простір від нечистої сили, перевдягання в маски відлякує духів, а ритуальні страви можуть забезпечити багатий урожай. Із сучасної раціоналістичної позиції, всі ці вірування є прикладом магічного мислення, яке базується на хибному причинно-наслідковому зв’язку: танення снігу після розпалювання багаття було природним явищем, а не наслідком ритуалу, так само як ситні застілля не впливали на майбутні врожаї.
Церква, прагнучи утвердити свій вплив, намагалася «християнізувати» Масницю, але повністю викорінити язичницькі традиції не вдалося. Навпаки, багато стародавніх вірувань просто отримали нову оболонку: замість звернення до духів – молитви до святих, замість жертовних ритуалів – церковні освячення їжі. У сучасному світі елементи цих традицій збереглися на рівні звичаїв, однак вони вже не несуть містичного навантаження. Масниця – яскравий приклад того, як культура перетворює сакральні ритуали на просто сімейні чи громадські традиції, звільняючи їх від релігійного та магічного змісту.
Попри всю зовнішню радість Масниці, для багатьох українок це свято перетворюється на додаткове навантаження. Приготування млинців і налисників у великих кількостях, аби пригостити всю родину, потребує значного часу та зусиль. Особливо це виснажує жінок, які після роботи змушені проводити вечори біля плити, адже суспільство досі очікує, що саме господиня має дбати про «святковий настрій». Ба більше, відмова готувати може викликати осуд із боку рідних, адже «так прийнято», і це закріплює гендерну нерівність під виглядом традицій.
У сучасному світі немає жодної потреби дотримуватися виснажливих звичаїв лише через страх осуду чи «так було в нашій родині». Традиції мають служити людям, а не навпаки. Масниця може бути приводом для відпочинку та приємного спілкування, а не кулінарного марафону. І якщо немає сил чи бажання готувати – немає жодного обов’язку це робити. Святкування має приносити радість усім, а не ставати причиною перевтоми та закріплення стереотипних ролей.