Об’єктивно про мобілізацію осіб, які внаслідок наявних стереотипів іменуються в побуті «криміналітетом». Поговоримо про перспективи призову на військову службу громадян, які раніше були засуджені за вчинення правопорушень або зараз перебувають під слідством або під судом.
Наша відповідь російським «вагнерам»
Від самого початку російської збройної агресії проти нашої країни в українському суспільстві точаться дискусії про можливість і доцільність залучення до діючих військових підрозділів окремих категорій громадян. Раніше (здебільшого в силу радянських ідеологічних настанов) такі особи традиційно обмежувалися у виконанні громадянського обов’язку брати участь в обороні Вітчизни.
Можливість залучення згаданої категорії осіб до військових підрозділів постійно піддається критиці з позиції наведення аналогій на кшталт «а ось у росії «вагнери»…». Все це зазвичай підкріплюється різними страшними прикладами за участі таких засуджених. Десь хтось когось зґвалтував, скалічив, убив, розчленував і т.п. На цій підставі противники мобілізації засуджених апелюють до того, що «це жахливо, так неможна, не бувати такому, громадськість не підтримає, суспільство не зрозуміє».
У Київському слідчому ізоляторі
Я сам був засуджений за вчинення особливо тяжких злочинів. Навіть був засуджений до довічного ув’язнення, котре було свого часу замінене на позбавлення волі строком на 15 років. Я провів за ґратами тривалий час, і маю повне моральне право висловлювати власне бачення перспектив мобілізації засуджених, оцінювати її доцільність.
Свій призначений строк позбавлення волі я відбув «від дзвінка до дзвінка». І, опинившись на свободі, невідкладно зайнявся питанням вступу до лав захисників Вітчизни, де зараз і перебуваю, з відчуттям глибокої вдячності за те, що мені дали можливість бути корисним.
Під час проходження навчальної підготовки
Про конкретний підрозділ, детальні умови перебування у ньому, рівень вишколу – поговоримо згодом. А поки, зі зрозумілих причин, розголошувати такі подробиці не стану.
Хто і чому потрапляє за ґрати
Передусім, хотілося б застерегти з приводу огульного безпідставного віднесення всіх «кримінальників» (нехай така назва буде умовною для цілей нашої розповіді) до категорій «втрачених для суспільства» осіб, нелюдів і бузувірів.
Це велика помилка. До в’язниці люди потрапляють за різних обставин та перебігу шляхів долі. Ніхто від такого не застрахований. Причому, характерно те, що чим більш тяжкими є звинувачення, тим загалом ці люди є більш «випадковими» для кримінального світу.
Одне питання, коли за ґрати цілком передбачувано потрапляє крадій чи грабіжник, котрий обрав собі шлях збагачення за рахунок нишпорення по чужих кишенях. Він вже не уявляє себе у цивільному суспільстві поза улюбленим зайняттям. Він не може існувати поза в’язницею, яка реально стала для нього «рідною домівкою».
Геть інакша справа, коли особа за кермом автомобіля не розрахувала швидкості і скоїла ДТП, або випадково підстрелила когось на полюванні, або ж, обороняючись від зграї покидьків – штиркнула кількох нападників ножем тощо.
У першій категорії випадків суспільство сприймає таких правопорушників доволі поблажливо: «ну, викрав пляшку горілки та ковбасу, з ким не буває». Щодо другої, то ставлення до засудженого є вкрай негативним. Тут вже скажуть: «нелюд з ножем жорстоко позбиткувався з двох безневинних хлопчин, котрі шли зі спортзалу опівночі з бейсбольними бітами та попитали у нападника шлях до бібліотеки, за що їх було жорстоко скалічено. В них залишилися котики, папуга та старенька матуся, котрій нікому придбати ліки». Недобропорядні журналісти, різного роду «пасивісти» і «громадскість» додадуть негативного забарвлення в принципі адекватному та пояснюваному випадку.
Доцільно розглядати «професійну злочинність» і «випадкову злочинність». Я не є фахівцем у галузі кримінології, але сподіваюся, що свого часу спробую зробити більш ґрунтовне журналістське дослідження за цією темою.
Проблеми відбору придатних до військової служби
Виходить, що коли постає питання про реальну можливість, бажання і спроможність взяти до рук зброю, щоб захищати Батьківщину, то виявляється, що здебільшого перша категорія злочинців (професійних «кримінальників») не зовсім здатна до реалізації запропонованих функцій.
Не всім дозволяє стан здоров’я. Серед «професійного криміналітету» практично відсутній культ здорового образу життя, фізичної культури, самовдосконалення. Тривалі роки «відсидок» даються взнаки. В умовах слідчого ізолятора, де на камеру (або, як її називають, «хату»), розраховану на двадцятьох – перебувають три з половиною десятки ув’язнених, спати доводиться по черзі. Там скупченість людей приблизно така, як у переповненій маршрутці чи вагоні метро, з тією різницею, що в камері постійно стоїть стіна диму від цигарок, шум і гамір. Звісно, після перебування в таких умовах здоров’я аж ніяк не покращується.
Прогулянки тюремним подвір’ям, куди виводять лише на якусь годину, нічим тут не допомагають. Люди виходять з ув’язнення настільки знесиленими, що після звільнення реально по шість-сім годин пішки долають відстань у пару-трійку кілометрів до помешкання, позаяк банально задихаються по дорозі.
А скільки з них мають хронічні хвороби, якими ніхто не опікувався, травми, інфекційні захворювання (від бешихи до туберкульозу)?.. У багатьох здоров’я не в порядку в силу зловживання алкоголем та наркотичними речовинами. Можете сміливо сміятися у вічі тим, хто розповідає, що «в тюрмі цього бути не може, там порядок» – зовсім навпаки.
Та й будьмо відвертими: якщо взяти до війська крадія-наркомана з двадцятирічним стажем вживання всього, що можна вживати, то він або загубить автомат, або продасть казенну уніформу, або втопить у бездоріжжі якийсь танк, або засне на посту, або щось поцупить чи зламає…
Ми не кажемо, що це є загальною тенденцією. Але подібні випадки трапляються. Маємо оцінювати ситуацію реально. Значна кількість засуджених зазнала втрат житла, пережила загибель близьких. З них кожен палає ненавистю до окупантів, не вбачаючи перспектив подальшого перебування в ув’язненні. Ці люди так само, як і всі ми, бажають помсти російським терористам.
Засуджені, які потенційно можуть бути мобілізовані
При цьому якщо характеризувати особу, котра сидить за умисне вбивство (приміром), то це зазвичай фізично здоровий індивід, який реально потрапив до в’язниці випадково. Тобто це не той, хто зарані підшуковував шляхи, як поцупити з квартири якісь коштовності чи як підстерегти п’яного, аби «гоп-стопнути» у нього смартфон. Найчастіше це той, хто змушений був когось прирізати цілком випадково, в силу обставин, до яких він не має відношення. Або ж він перебуває в ув’язненні за те, що мав при собі ножа з довжиною довше дозволеної, кілька патронів, чи (популярні випадки) поширював фотографії оголених геніталій, чи влаштовував «розпусні» вечірки.
Огидно, що поліція та прокуратура займаються подібною маячнею, виправдовуючи своє існування та «бронь». Простіше розслідувати відверту маячню в «тяжких окопах» кабінетів, аніж «відпочивати» десь під Авдіївкою.
Замість здорових, вгодованих, забезпечених і ледачих «лівоохоронців» (яких держава тривалий час навчала, плекала, годувала, давала гарантії, погони, забезпечення, пенсії тощо) завдання захисту Вітчизни все більше беруть на себе засуджені та ув’язнені різних категорій. І буде дуже глупо обмежувати їх у своєму природному прагненні захищати країну.
СІЗО та колонії переповнені «бузувірами» (як їх називають у медіа), заґратованими за крадіжку огорожі на кладовищі, кількох пляшок пива чи «носіями патронів без дозволу». Сама по собі надмірність і скупченість осіб в ув’язненні за різну дрібноту – блокує та захаращує роботу поліції, прокуратури та судів (відбираючи час у реально серйозних справ).
Цей ресурс обов’язково треба використати
Або ж, принаймні, його не обмежувати. Зробити це можливо шляхом декриміналізації «злочинів», які такими не є і не можуть бути. Також можливим є проведення амністії (якої в Україні не було з 2017 року, хоча раніше амністія оголошувалася щороку). А для реалізації названих кроків необхідне прийняття вольового рішення законотворців.
Тоді питання про мобілізацію та її нагальність буде вирішено принаймні частково.
Хочемо відразу застерегти любителів за гарними словами «заплутати» ситуацію. Мовляв, «судом призначено позбавлення волі, то треба виконувати вирок суду». Це маячня. Особа і так, будучи відправлена на фронт – вже знаходиться у стані «позбавлення волі». Воїни не мають свободи в розпорядженні собою, своїм життям, здоров’ям, часом, уподобаннями, бажаннями. Тому тут не може йтися про жодні «поблажки» для засуджених або «звільнення від дієвого покарання», як це люблять доносити дрібні людці.
Адже залучення засуджених (ув’язнених, підсудних і також тих, хто відбув покарання) до захисту Вітчизни – наголошуємо, дасть змогу вирішити багато нагальних проблем.
Позивний «ГРОЗ», доброволець, колишній засуджений