Автор серії робіт «Back to black» (Старі та діти) – художниця з Херсона Тамара Качаленко (творче псевдо Vita Black). Від початку окупації та до визволення міста вона залишалася у рідному Херсоні, де живе і зараз. Саме там, під звуки повітряних тривог і вибухів створювалися її неповторні шедеври, з якими ми познайомимося сьогодні.  

 

---

 

Український гіперреалізм нашого часу

 

Творчість Тамари Качаленко – наче магія, що зачаровує та захоплює уяву.

 

 

Її роботи повертають нас у реальність, де спогади про пережиті страшні часи зливаються з мріями про майбутнє, а деталі виглядають неймовірно живо, адже опанований художницею напрям – гіперреалізм, саме слугує для фотографічно точного відтворення образів.

 

 

Гіперреалізм являє собою художній стиль, що дозволяє максимально точно передати реальність на полотні або на іншому носієві. Художники в цьому стилі докладають надзвичайних зусиль до того, щоб відтворити деталі, текстури та освітлення так, аби їхні роботи за своїм виглядом практично не відрізнялися від фотографій. Гіперреалізм зазвичай використовується для створення портретів, натюрмортів і сцен, що зображують повсякденну реальність.

 

 

Портрети маленьких дітлахів і стареньких чоловіків і жінок, виконані Тамарою Качаленко звичайною кульковою ручкою в чорному кольорі створюють вражаючий візуальний ефект, що спонукає споглядача до глибокого співчуття і роздумів.

 

 

Ці роботи відображають не лише здатність художниці майстерно передати реалістичність обличь, але і спроможність за допомогою мистецтва проникнути в емоційний світ своїх героїв.

 

 

Зображення маленьких дітей і стареньких людей, які пережили війну та окупацію, несуть у собі глибинний філософський зміст.

 

 

Художниця, використовуючи лише чорну кулькову ручку, майстерно передає щонайменшу зморшку на обличчі, ледь помітний слід часу, недосяжний для стороннього ока стан душі.

 

Чорно-білі роздуми про людські долі

 

Ці роботи стають не тільки зображенням фізичного образу реальних людей, але й окремими історіями про їхні життєві шляхи, турботи, сльози, втрати і сподівання.

 

 

У портретах дітей, що стали свідками тяжких часів, простежується доросла мудрість – майже така само, яка присутня в образах стареньких людей, котрі за своє життя побачили дуже багато.

 

 

Художниця, виконуючи майстерно найтонший штрих, вкладає в кожну роботу частку свого відчуття і світогляду, роблячи їх німими свідками нашої історії.

 

 

Ці портрети відображають не тільки художні навички авторки, але і її талант спонукати глядача до роздумів, до відчуття великої поваги та захоплення перед долями незламних людей, які пережили війну та окупацію.

 

 

Кожен штрих цих робіт – це споглядання вічного кола життя, де минуле і сучасність зливаються в єдину долю українства, що відображається на полотні.

 

 

У кожному портреті, зображеному кульковою ручкою та акрилом, кожна лінія, кожен відтінок, кожен витік кольору є ретельно продуманим, і кожен дотик пензля майстерно втілений.

 

 

Роботи Тамари Качаленко надихають нас поглиблюватися в деталі, розглядати найдрібніші штрихи, якими вона передає глибину людських емоцій та виразність обличь.

 

З життя і творчого становлення художниці

 

Гіперреалістичний стиль Тамари Качаленко дозволяє їй створювати портрети, які здатні затримати нас у захваті, вони хвилюють і нагадують про те, в які доленосні часи нам довелося жити.

 

 

Кожна її робота – окрема історія, яку розповідає миттєвість, закарбована на портреті.

 

 

Мені було надзвичайно приємно поспілкуватися з авторкою цих робіт, зануритися у світ образотворчого мистецтва та дізнатися багато нового про таку оригінальну течію, як гіперреалізм. Тамара Качаленко – унікальна художниця, яка здатна не лише зображувати світ, але і відкривати його нові, небачені грані в очах глядачів. То ж надалі надаємо слово їй.

 

– Пані Тамаро, що сприяло обранню вами цього художнього стилю, де ви навчилися такій техніці?

 

– Образотворчому мистецтву я навчалася у Херсонському державному університеті (факультет культури та мистецтв, кафедра образотворчого мистецтва та дизайну).

 

 

Саме кафедра образотворчого мистецтва надала мені путівку до чарівного світу графіки. Моєю дипломною роботою була серія графічних робіт за творчістю Т.Г. Шевченка.

 

 

Дуже вдячна викладачам кафедри образотворчого мистецтва ХДУ, які завжди спонукали до самостійних творчих пошуків і вивчення нових напрямів сучасного мистецтва. Тому робота кульковою ручкою – це вже подальша самостійна практика на основі творчості американських митців гіперреалізму. Відкрила для себе цей стиль завдяки інтернету.

 

 

Зачарована гіперреалістичними кольоровими графічними роботами художника Samyel Silva, які він створює, використовуючи лише 8 кольорових кулькових ручок, та роботами митця Enam Bosoka, які він створює, використовуючи лише сині кулькові ручки. Їхня творчість була для мене дороговказом у царині гіперреалізму, саме в техніці кулькової ручки.

 

– Чому саме «Back to black»?

 

– Епіграф до серії графічних робіт «Back to black» – рядки з кліпу моєї улюбленої співачки Amy Winehouse «Back to black» («Повернення до чорного»), які підкреслюють їх чорно-білу палітру, натхненних сьогоденням. В даній серії «Back to black» (або, як її ще називаю – «Діти та старі») намагалася виразити емоції людей під час війни.

 

 

Діти та старі – найуразливіші верстви суспільства. Тому, на мій погляд, війна залишає на їх обличчях особливо жорстокий слід. Або, як влучно сказав французький письменник-романіст Марк Леві:

 

«Тільки старі та діти бачать те, чого не помічають більшість людей… Старечі зморшки – це найгарніші письмена життя, за якими діти навчаються читати…».

 

Війна теж пише свою повість на їхніх обличчях…

 

 

Серія робіт «Back to black» виконана у естетиці дуже популярного стилю американського мистецтва – гіперреалізму. А кулькова ручка, як техніка графіки знаходиться зараз на піку популярності в США. Кожна робота із цієї серії була для мене певним трампліном у творчості. Бо в роботах я використовувала не лише кулькову ручку, а й акрил, акварель чи гуаш.

 

– Розкажіть, будь ласка, окремо, в яких надзвичайних умовах створювалися ваші роботи серії «Старі та діти».

 

– Серія робіт «Back to black» («Старі та діти») створювалася у перервах між обстрілами (протягом грудня – січня 2023-2024 рр.). Деякі портрети мені доводилося писати навіть в укриттях під час масованих обстрілів Херсона.

 

 

Тоді дуже виручила мобільність кулькової ручки, на відміну від фарб.

 

 

На одну роботу я витрачаю 2-3 кулькові ручки та 6-8 годин часу (залежно від обсягу штриховки).

 

 

Робота в американському стилі гіперреалізму застосовує геть інакші підходи, ніж традиційні класичні методи зображення. Наприклад, під час створення портрету я працюю як принтер – «проявляю» зображення на папері, з усіма найменшими подробицями, просто згори донизу – і так поступово створюється робота.

 

 

Мистецтво – це теж зброя у війні. Українське графічне мистецтво зараз відкриває нові горизонти для творчості, нові теми та нових глядачів. В Україні історично склалася чудова основа для графічної школи. Згадаємо хоча б одного представника – видатного графіка Т.Г. Шевченка.

 

– Що саме, на вашу думку, здатне найбільш повно передавати реалістичність образів – фотографія чи все ж таки художня графіка?

 

– Ключовою відмінністю гіперреалізму від української графічної школи є те, що створення робіт у цьому стилі неможливе без використання фотографій. Зміна поз і рух моделі мають бути «заморожені» в часі та просторі, які відтворює художник. Завдяки використанню новітніх технологій можливості художників суттєво розширилися.

 

Але реалістичність зображення на картині недосяжна для об’єктива фотографа. І тому фотографія ніколи не вб’є мистецтво. Адже фотографія – це всього лише відбиток реальності, а фантазія людини набагато ширша і глибша. І фотографії – тільки матеріал для творчості художника.

 

Завдяки естетиці гіперреалізму можна зображати найменші подробиці почуттів людини (наприклад, сльози, які котяться по обличчю або рукостискання), використовувати незвичні ракурси, на картинах часто «в кадрі» обличчя не повністю.

 

 

Дуже вдячна декану факультету культури та мистецтв М.Г. Левченко за постійну творчу підтримку та ректору Херсонського державного університету О.В. Співаковському за допомогу матеріалами (без чого було б неможливо створити «Back to black» та інші серії робіт – «Гуцули та козаки – два полюси України», «Діячі української культури», «Україна у вогні», «Славна Україна»).

 

І я щиро вірю, що у поєднанні із сучасними західними мистецькими здобутками (наприклад, із тим же американським гіперреалізмом), українська графічна школа ще здивує світ.