Визначним архітектурним ансамблем стародавнього Києва є Софійський собор, який було побудовано у 1037 – 1046 рр. у центрі нашої столиці. За художнім задумом і високим рівнем будівельного мистецтва цей ансамбль є видатною пам’яткою не тільки давньоруської, але і світової культури.

 

---

 

Собор святої Софії – Премудрості Божої 

 

Давньоруські зодчі, вміло використовуючи спадщину дерев’яної та кам’яної архітектури, побудували собор надскладної об’ємно-просторової композиції, не схожої з рішеннями візантійських храмів тієї доби. Собор являв собою п’ятинефний хрестовокупольний храм, оточений з трьох боків одноповерховою відкритою галереєю. У плані собор мав форму прямокутника зі сторонами 55 × 42 м. Дванадцять хрестоподібних стовпів у плані ділили основне ядро храму на п’ять поздовжніх нефів. Центральний неф, як головний, був вдвічі ширшим за бічні, та мав у плані форму рівнокінцевого хреста. Всі п’ять нефів закінчувалися на сході вівтарними півколами – апсидами. У центральній апсиді розміщувався головний престол. В одній з бічних апсид знаходиться гробниця Ярослава Мудрого, виконана із сірого мармуру, вагою 6 т.

 

 

Собор завершувався 13 куполами. Центральний купол діаметром 7,5 і висотою від рівня підлоги до зеніту 29 м увінчував головну частину собору. Оточений концентричними рядами розташованих нижче восьми малих куполів, він надавав будівлі строгої пірамідальної форми. Чотири середні куполи розташовувалися над вівтарями, а решта – над кутами західної частини храму.

 

 

На цьому місці зберігається фрагмент фундаменту мурованої огорожі Софійського подвір’я ХІ ст., виявлений археологами Національного заповідника «Софія Київська».

 

 

Конструкція та інтер’єри Софійського собору

 

У теперішній час Софійський собор має 19 куполів. Шість більш пізніх було споруджено під час його перебудови в кінці XVII століття. Тоді змінили шість головних куполів, надавши їм грушоподібної форми, яка була характерною для української архітектури ХVІІ – ХVІІ століть.

 

 

Перекриття системою склепінь і арок, різні за площею і висотою приміщення собору створювали різноманітні мальовничі перспективи. Інтер’єри багато прикрашені золотими й різнокольоровими мозаїками, що розташовувалися у центральній апсиді, у головному куполі й парусах, на чотирьох опорних стовпах і підпружних арках основного купола. Мозаїка Богоматері – Марії Оранти – одна з найбільших: висота фігури становить 5,5 м, голови – 0,9 м. Інші частини стін, стовпів і арок храму були покриті фресковим розписом. Мозаїка та фрески ХІ ст., що збереглися до наших днів, є безцінними пам’ятками давньоруського образотворчого мистецтва.

 

 

У 50-х рр. ХVІІ ст. навколо території Софійського собору побудували високу дерев’яну огорожу з дерев’яною дзвіницею та брамою. В огорожі облаштували південну проїзну браму з баштою над ними.

 

 

Особливо виділяються за своєю архітектурною композицією брама з баштою та дзвіниця з боку вулиці Володимирської.

 

Відновлення зруйнованих пожежею споруд

 

Після пожежі 1696 р. Софійський собор було відновлено та проведено значну його реконструкцію. На місці старих, знищених вогнем будівель звели кам’яні споруди у стилі українського бароко. У соборі були надбудовані зовнішні галереї, побудовано шість нових корпусів, фасади покрито штукатуркою. Так Софійський собор отримав новий вигляд.

 

 

Чудово вписалася у Софійський ансамбль і панораму Києва дзвіниця, побудована у 1706 – 1709 рр. Вона була триярусною, але через те, що з’явилися тріщини, верхні два яруси довелося розібрати. Замість них у 1744 – 1748 рр. український архітектор німецького походження Йоган-Ґоттфрід Шедель (1680 р. – 21 лютого 1752 р.) надбудував другий і третій поверхи, й тим самим йому вдалося зберегти стиль першого поверху. Четвертий ярус був побудований у 1851 – 1852 рр. за проектом київського архітектора Павла Спарро (1814 – 1887 рр.).

 

 

Зараз висота дзвіниці становить 76 м разом із хрестом. Українські народні майстри прикрасили її художнім ліпленням з дивовижним орнаментом.

 

 

Брама Заборовського і будинок митрополита

 

Наприкінці ХVІІ ст. площа біля Софійського собору була оточена з одного боку дерев’яними стінами й баштами собору, а з другого – будівлями та городами. Кам’яна огорожа, побудована при митрополиті Заборовському, загалом повторювала межі, що займав софійський монастир у ХVІІ ст. Збереглися тільки невеликі ділянки огорожі обабіч дзвіниці та частково – по Стрілецькому провулку, по вулиці Стрілецькій та побудована в 1746 р. у західній частині огорожі Брама Заборовського. Брама розміщена з відступом від вузького Стрілецького провулка, тому перед нею утворився майданчик, який звужується від вулиці до воріт.

 

 

Архітектурне рішення брами збагачує увігнута лінія фасаду, уступи арок (їх було закладено пізніше), глибокі ніші для колон. Високий, прикрашений волютою та майстерним ліпленням фронтон, мальовничість світлотіней – все це надає багатого архітектурного вигляду воротам. Брама Заборовського, в архітектурі якої проявилася творча фантазія та майстерність зодчих, є цінною пам’яткою українського бароко.

 

 

До найкращих зразків цивільної архітектури ХVІІІ ст. належить будинок митрополита і Софійська бурса.

 

 

У колишній бурсі тепер знаходиться музей літератури та мистецтва. Корпус із боку Володимирської вулиці та огорожа на Софійській площі (нині – площа Богдана Хмельницького) побудовані на початку ХІХ ст.

 

 

Вікопомна історія Софійського собору багата на видатні події в житті українського народу. У «Повісті минулих літ» записано:

 

«В літо 6545 (1037 р.) заложив Ярослав місто велике Київ, у цього ж міста суть Золоті Ворота; заложив же і церкву святої Софії, митрополію…»

 

 

У 1934 р. комплекс споруд Софійського собору отримав статус Державного архітектурно-історичного заповідника та охороняється державою.

 

 

Під час Другої світової війни гітлерівці розграбували Софійський собор і викрали 14 фресок ХІ ст., забрали дорогоцінне оздоблення і предмети культу.

 

 

Повертаючи до життя зруйновані та розрабовані будівлі, українці змогли не тільки відновити втрачене, але й завдяки таланту архітекторів зробили місто ще кращим.

 

У 1990 році Софійський собор отримав статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО 

 

Як видатна культурна цінність, Софійський собор у Києві – шедевр людського творчого генія та видатний приклад архітектурного ансамблю, є надбанням усього людства.

 

 

У «Софії Київській» постійно проводяться різноманітні виставки, а в центральній частині розміщено експозицію тіней – скульптур, які відображають стани та емоції людини.

 

 

Сьогодні український Уряд і особисто Президент України приділяють особливу увагу збереженню безцінних пам’яток нашої історії та об’єктів культурної спадщини, докладаючи дієвих зусиль для їх реставрації. Попереду в усіх нас дуже багато роботи, та головне, що вона вже розпочата і ведеться.

 

 

Незважаючи на те, що Національний заповідник «Софія Київська» знаходиться у середмісті шумного мегаполісу, як тільки ми потрапляємо на територію, то одразу опиняємося у царстві тиші. Шелестять листями вікові ясени, радують око дбайливо оформлені газони з величезними кущами троянд та іншими рідкісними рослинами, та тут одразу вся міська метушнеча залишається дуже, дуже далеко.

 

 

Велич і надихаюча атмосфера цього унікального заповідника в усі часи приваблювала художників, літераторів і мрійників, які вміють тонко відчувати красу. У «Софії Київській» пропонуються різні екскурсії – на вибір, залежно від кількості відвідувачів та їхніх побажань. Якщо купити звичайну екскурсію без гіда по території, то вона не обмежена за часом, тому сюди можна приходити хоч на весь день.