Денис Марків
Latest posts by Денис Марків (see all)
Великий піст – це не стільки релігійна традиція, а дієвий інструмент контролю над віруючими. Чи справді обмеження в їжі та радощах життя мають духовний сенс, чи це тільки церковна маніпуляція?
Голодні, покірні, винні: головні цілі великого посту
У доктрині православної церкви чільне місце посідає проповідь про пости, дотримання яких вважається однією з необхідних умов спасіння душі людини, досягнення вічного блаженства на небесах.
Постів у православ’ї дуже багато. Годі й казати, що на рік церква оголошує пісними понад 200 днів. Пости бувають різними: одноденними й багатоденними, суворими та не надто суворими, серед будня і на свята.
Найбільш суворим, тривалим і важливим є так званий «великий піст». Він триває сім тижнів і передує Великодню.
У перші дні «великого посту» віруючому приписується зовсім нічого не їсти. У наступні дні дозволяється з’їдати лише по шматку хліба, запиваючи його водою, та не їсти більше нічого, «хіба сіль смакуючи до хліба» (Тіпікон). І так – впродовж усіх семи тижнів посту. Розуміючи, що людина, котра зайнята на роботі, ба більше, фізичною працею, не може обмежувати себе подібним чином, церква у теперішній час не наполягає на дотриманні такого винятково суворого посту, проте категорично забороняє вживати у їжу м’ясо, яйця, рибу, масло, молоко тощо. Водночас велика вага надається і так званому «духовному» посту.
У православ’ї справді є суворі канони щодо посту. Але сучасна церква дозволяє значні послаблення. Наприклад, у вихідні можна їсти рослинну олію, а в деякі дні – рибу. Правила посту вже не є такими жорсткими, як у давнину, і церква змушена пристосовуватися до сучасного способу життя.
Якщо у звичайний час церква вельми косо дивиться на будь-які веселощі, то у період посту вона категорично забороняє віддаватися розрадам. Православні церковники проповідують, що протягом цього часу необхідно утримуватися від відвідування розважальних закладів, цирків, атракціонів, концертів, театрів і кіно, від ходіння в гості та на вечорниці, від перегляду світських фільмів і читання світської літератури.
Як піст використовують для контролю над людьми
Натомість віруючим рекомендують зосередити свою увагу тільки на релігійних предметах: частіше, ніж коли б то не було відвідувати храми, читати «духовні» книги, віддаватися роздумам про свої гріхи та покаранню за них під час «божого суду». Це, мовляв, може якнайліпше замінити утримання від певних видів їжі, адже для бога передусім важливо, щоб люди чимось жертвували заради нього. До того ж, духівництво твердить, що буцімто духовний піст вище та більш угодний небесному владиці, тому що тілесний піст – це не самоціль, а зрештою, тільки засіб для плекання духу.
Церква залякує віруючих тим, що порушення посту – це гріх, який накликає божу кару
Час великого посту проголошується не тільки періодом для утримання від певних видів їжі, але й періодом каяття, сумлінних молитов, сповіді та причастя.
Загалом період посту – це час особливо сильного ідеологічного оброблення віруючих церковниками. Тут використовуються всі засоби: спеціальні богослужіння та проповіді, церковна музика та особливий стан психіки, викликаний тривалим утриманням у їжі. Потужним засобом індивідуального оброблення віруючого є сповідь. На ній віруючий не тільки розкриває священнику всі свої потаємні справи, думки та бажання, але й отримує від нього настанови про те, як поводитися, як жити.
Піст – це час трауру, час плачу про гріхи свої. Та, немовби підкреслюючи це, служителі церкви під час посту вбираються в чорні ризи. Храми занурюються у морок. Церковні піснеспіви виконуються тоді тужливими голосами. На середину храму виноситься розп’яття чи зображення Христа, який страждає. Це символічно підкреслює, що всі життєві негаразди, які випадають на долю людини, ніщо порівняно з тим, що зазнав син божий – Ісус Христос.
В кінці кожної із семи седмиць (тижнів) великого посту провадиться відповідна служба.
Служби, анафеми та прокляття: що відбувається під час посту?
Перший тиждень великого посту називається тижнем православ’я, під час якого благословлялися і прославлялися всі захисники православної віри (особливо «благочестиві імператори») та піддавалися анафемі, тобто проклиналися, відлучалися від церкви всі невіруючі, інакодумці (єретики), а також противники церкви. За традицією цей чин здійснюється і дотепер, але в дещо інакшому вигляді: більше не згадуються імператори та не здійснюється чин анафеми.
Пристосовуючись до сучасних умов, церква була вимушена відмовитися від чину прокляття, оскільки перший вигук «анафема» стосувався б надто великої кількості українців, серед яких багато хто сповідують інші релігії (з-поміж них чільне місце посідає Іслам), або взагалі є атеїстами. Як відомо, перша анафема проголошувалася всім, хто «відкидає буття боже», тобто невіруючим. А в наше ХХІ століття до таких належить більшість громадян. Церква не ризикує проклинати всіх науковців, законотворців, правоохоронців, медиків і представників інших галузей діяльності у світській державі, де на рівні Основного Закону – Конституції закріплено принцип її відділення і невтручання в державні справи.
Менше з тим, традиція анафем під час посту зберігається в іншій формі. Сьогодні це свого роду ритуальне прокляття на адресу ворогів церкви. Наприклад, нещодавно російська православна церква використовувала анафему як політичний інструмент проти патріарха Варфоломія.
Деякі останні дні седмиці є особливо шанованими перехідними пам’ятними днями. Два з них прямо призначені для того, аби підкреслювати проповідувані під час великого посту ідеї зреченості від усього земного та порятунку душі. Так, четверта неділя великого посту присвячується спогадам про «Преподобного Іоанна Ліствичника» – одного зі стовпів чернецтва, аскета, котрий проповідував ненависть до світу та повне зречення від усього земного.
П’ята неділя присвячена пам’яті «великої угодниці божої преподобної матері Марії Єгипетської». Сама церква не заперечує, що Марія Єгипетська впродовж багатьох років жила блудницею, тобто в молодості була повією. На старості вона вирішила врятувати свою душу, й за те церква вшановує її.
Остання неділя перед Великоднем називається входом господнім до Єрусалиму, або Вербною неділею.
Страсна седмиця
Після Вербної неділі настає найбільш важливий тиждень Великого посту – страсна седмиця, названа так у пам’ять про страсті христові, про страждання цієї міфічної боголюдини. В четвер на цьому тижні віруючі схиляють голови у скорботі про зрадництво Христа Іудою та про засудження Христа. У п’ятницю – про розп’яття, смерть і погребіння Христа. В суботу – про його перебування у труні. У ніч із суботи на неділю вони «згадують» про його воскресіння. Обстановка кожної із цих служб, як, наприклад, особлива урочистість винесення на середину храму плащаниці (зображення Христа, який лежить у труні) в так звану страсну п’ятницю, слугує сильним засобом збудження релігійної віри, релігійних почуттів і настроїв.
Закінчується великий піст у так звану велику суботу. В цей день після обідні починається обряд освячення пасок, пасх, яєць та інших продуктів, який триває до самої пізньої ночі, до початку пасхальної заутрені.
Намагаючись відвернути увагу від очевидної шкоди постів, церковники полюбляють розмірковувати про те, що пости, хоча вони встановлені Господом богом не задля зцілення людини від якихось тілесних недугів, позитивно впливають на організм людини, розвантажують її органи травлення, сприяють довголіттю, запобігають настанню передчасної старості та приносять чимало інших благ.
Насправді це звичайна маніпуляція, яка не має жодного наукового обґрунтування.
Пости не мають нічого спільного з лікувальною дієтою. Дієта призначається лікарями не огульно всім однакова, а суворо диференційовано й відповідно до медичних показань. Крім того, якщо для організму якась одна їжа є шкідливою, то її нестачу намагаються поновити іншими продуктами. Церква ж, наполягаючи на постах, штовхає людину до тривалого обмеження майже в усіх потрібних для організму поживних речовин, що призводить до виснаження та знесилення.
Таким чином, пости завдають не лише духовної, але й фізичної шкоди. Особливо шкідливими вони є для дітей і молоді, яким у зв’язку з ростом і розвитком організму потрібне посилене харчування.
Забуті економічні та інші передумови запровадження постів
Походження постів пояснюється геть не турботою про здоров’я людини. Вони є узаконеними церквою пережитками різних заборон (табу) та обмеженнями в їжі, що виникли на зорі людства в силу суто земних, передусім, економічних причин (нестача продуктів, зберігання плодів до повного визрівання, випробування під час обрядів посвячення тощо). В давнину пости також виконували роль інструмента встановлення соціальної рівності. Піст урівнював бідних і багатих – принаймні номінально. Це був спосіб демонстративної покірності.
Поступово першопричина цих заборон пішла у забуття, вони стали запроваджуватися просто як данина традиції, а згодом на перший план взагалі висувалося їх релігійне обґрунтування, як обрядів, угодних божеству. Запозичивши у давніх релігій багато обрядів, християнство взяло від них і пости, які воно перетворило на релігійне таїнство, покликане постійно нагадувати віруючим про бога, про страждання і смерть Христа, про гріховність і метушливість усього земного. Піст і пов’язане з ним покаяння стали видаватися християнськими церковниками за найнадійніший засіб досягнення вічного блаженства на небесах.
Піст підтримує концепцію гріховності людської природи. Людина змушена страждати, відмовлятися від задоволень, аби «спокутувати» свої «гріхи», хоча вона може не мати реальних підстав почуватися винною. Це класична релігійна маніпуляція.
Крім того, піст – це спосіб змусити людей дотримуватися правил, навіть якщо вони не раціональні. Він слугує для тренування покірності: якщо людина навчилася обмежувати себе у їжі, вона буде легше приймати інші догми без критичного осмислення.