«Волонтерка-зоозахисниця» Олена Аль-Хамед разом із рашистами займалася мародерством під час окупації Ірпеня

Поки українські оборонці стримували російську навалу в Ірпені, хтось рятував цивільних мешканців, хтось допомагав військовим і бійцям територіальної оборони, хтось визволяв собак і котів з-під завалів. А місцева «волонтерка-зоозахисниця» Олена Аль-Хамед тим часом ходила разом з окупантами по чужих будинках і виносила все, що вціліло.

---

Для неї війна стала не трагедією, а шансом. Покинуті домівки, перелякані люди, повний хаос – і поруч озброєні російські армійці, яким вона добровільно допомагала. Не тому, що їй погрожували. Не тому, що «змусили». А тому, що сама хотіла наживи та була відверто заражена «руським миром».

Саме таку картину зафіксували слідчі Головного слідчого управління Національної поліції України, коли документували її дії в перші місяці після деокупації.

І сьогодні, коли Ірпінський міський суд розглядає її велику, багатоепізодну кримінальну справу № 757/21800/22-к, суспільство катастрофічно мало знає, ким є обвинувачена. Чим вона жила до війни? І чому їй так комфортно було крутитися поруч із російськими військовими?

Хто така Олена Аль-Хамед

Олена Володимирівна Аль-Хамед (до шлюбу – Чирва), 1976 року народження, уродженка Ірпеня. Громадянка України, яка впродовж років демонструвала прихильність до всього совкового, проросійського й антидержавного.

Не працює, офіційного джерела доходів не має. Судячи з виданих стосовно неї судових наказів, давно не сплачує за комунальні послуги. Існує за рахунок чужих подачок «на тваринок». Працевлаштовуватися, по-перше, сама вона не бажає. А по-друге, через виняткову токсичність, соціопатію і конфліктний характер її нікуди не хочуть брати. За інформацією поліції (як прямо сказано на відео нижче), зловживає спиртними напоями, веде асоціальний спосіб життя, за місцем проживання характеризується негативно.

Формально заміжня, проте чоловік – 55 річний Аль-Хамед (інколи просто Аль) Моханад Хамад (інколи ще додається Хамед), фактично не забезпечує свою непрацюючу дружину. Їхня донька, 25-річна Аль-Хамед Анастасія Моханад, за наявними відомостями, навчалася у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця.

Крім того, Олена Аль-Хамед є фанатичною адепткою деструктивного культу «АллатРа» («благотворче суспільство»), а ще називає себе «зоозахисницею».

Звучало б кумедно, якби не було так брудно. Тому що під прикриттям «духовності» та «любові до тварин» вона систематично влаштовувала скандали із сусідами, нападала на людей, здійснювала домашнє насильство щодо своєї старенької матері та лякала її сокирою. А тепер вона є обвинуваченою у кримінальній справі про мародерство у співучасті з російськими загарбниками.

І це лише початок історії.

Мародерство під час окупації

Слідчі Головного слідчого управління Національної поліції України, працюючи в перші тижні після звільнення Ірпеня, задокументували десятки епізодів, які вказують на те, що Олена Аль-Хамед не просто знала російських військовослужбовців, які ходили вулицями понівеченого міста, але й, користуючись їхньою присутністю та озброєнням, добровільно водила їх до приватних будинків своїх заможніших сусідів. Добре обізнана щодо того, хто виїхав, а хто лишився, і де можна поживитися, Аль-Хамед разом із загарбниками заходила на подвір’я, відчиняла двері та виносила техніку, гаджети, золото, одяг, сумки, взуття, столове приладдя, велосипеди, навіть корм і поводки для собак, тобто все, що мало хоч якусь цінність і легко переносилося. Після цього вдавала, що це і є її «волонтерська діяльність» – тільки спрямована не на допомогу тваринам, а на власні кишені.

Коли поліцейські проводили обшук в її помешканні, стало зрозуміло, що масштаби мародерства значно ширші, ніж попередньо встановлювалося. Вилучені речі, накидані хаотичними купами, видавали не просто раптове бажання щось привласнити, а цілеспрямоване і тривале «хазяйнування» в покинутих будинках. З осель зникали не тільки цінності, а й те, що не є предметом першої наживи: зношені речі, спідня білизна, собачий одяг, дроти та зарядні пристрої тощо. Дрібниці, які крадій зазвичай не бере, але таким не гребує російський окупант і мародер.

Ситуація стала ще більш пікантною, коли поняті, запрошені для проведення обшуку, впізнали частину вилученого як власне майно, що зникло з їхніх квартир саме в той період, коли частина міста опинилася під тимчасовою російською окупацією. Згодом постраждалі мешканці Ірпеня створили у месенджері групу, де почали публікувати фото вилучених у Аль-Хамед речей. Таким чином, одразу встановили щонайменше десять потерпілих. Причому судячи з обсягу знайденого, обкрадених людей може бути значно більше.

Одкровення від «світу духовного»?

Під час обшуку Аль-Хамед продовжувала наполягати на своїх цілком абсурдних версіях. Нібито сусіди добровільно передали їй «на зберігання» золоті вироби, мобільні телефони, комп’ютери, парфуми, різну побутову техніку й навіть велосипеди. Наприклад, викрадені упаковки корму для тварин, попри те, що на них були магазинні цінники, вона вперто називала «гуманітаркою». Виглядало все настільки цинічно, що поняті не стримували саркастичних коментарів прямо на камеру. Тим часом, слідчі фіксували факти – доказова база говорила сама за себе.

І якщо хтось міг би подумати, що мародерка випадково опинилася не в тому місці і не в той час, то на це існує окрема відповідь у вигляді вилучених під час обшуку речей і документів. Серед них був червоний стяг СССР із зображенням серпа і молота, складений у шафі; блокнот, де її почерком виписані політичні гасла «Россия вперед» та інші промосковські сентенції; а також дрібні предмети російської символіки, які Аль-Хамед, очевидно, не ховала, бо від безкарності була впевнена, що її не буде викрито.

Це повністю корелює з її багаторічною залученістю до культу «АллатРа» – структури, що просуває псевдодуховну ідеологію з чітким проросійським і тоталітарним підтекстом, навчаючи своїх адептів недовіри до демократичних інституцій, відторгнення сімейних зв’язків і підкорення «світу духовному», що в реальності обертається соціальним розривом, агресивною поведінкою та відчуженням від правового поля. Саме так відбувалося й у випадку Аль-Хамед. Роками в конфліктах із сусідами, в постійному домашньому насильстві проти власної старенької матері, в істеричних нападках, коли вона нападала на людей з лайкою і погрозами, та в численних судових постановах, де зафіксовано її витівки із сокирою та обіцянками «спалити будинок». Власну агресію Олена Аль-Хамед звикла перекладати на будь-кого, хто не вписувався в її спотворену картину світу.

Коли «волонтерство» стає прикриттям

Показовим у цьому ряду є судове рішення у справі про дрібне хуліганство, що розглядалася у листопаді 2025 року. Правопорушниця намагалася пояснити власну агресію тим, що її нібито неодноразово і регулярно «кусала такса» потерпілої (справа № 367/11186/25; провадження №3/367/3104/2025). Одразу спадає на згадку відоме висловлювання Білла Мюррея: «Я з пересторогою ставлюся до людей, які не люблять собак. Але собаці, яка не любить якусь людину – довіряю». В цьому контексті поведінка тварини говорить красномовніше за будь-які експертизи.

Образ «волонтерки-альтруїстки», який Олена Аль-Хамед роками ретельно демонструвала на публіку, тримався на одній-єдиній вітрині: постійні прохання про гроші «на тварин», селфі з котами й собаками, історії про «порятунки» та нескінченні емоційні маніпуляції на темі співчуття. Вона вміла створювати картинку – рівно настільки, наскільки це дозволяв коефіцієнт довіри аудиторії. І цей образ працював: люди надсилали їй кошти, вірячи, що підтримують добру справу.

Та в реальності наша «зоозахисниця» роками тероризувала власну матір – стару жінку, яка жила з нею під одним дахом і стала мішенню для принижень, образ і жорстоких знущань. Відносно Аль-Хамед неодноразово складалися адміністративні протоколи, де зафіксовано епізоди, як вона висловлювалася грубою нецензурною лайкою, застосовувала психологічне насильство, погрожувала спалити хату і розмахувала сокирою.

Це не плітки і не перекази сусідів, а офіційні судові постанови про притягнення її до відповідальності за домашнє насильство (справа № 367/1337/22, провадження №3/367/1017/2022). «Волонтерка», яка таскалася по мітингах «на захист безсловесних тварин», не могла забезпечити безпеку навіть найріднішій людині у власній квартирі (справа № 367/6212/23, провадження №3/367/2622/2023).

Конфлікти із сусідами – теж не новина, а закономірність. Скандали, лайка, фізична агресія, хуліганські дії, що завершувалися викликами поліції, – та щоразу від Аль-Хамед звучали ті самі виправдання про нібито «переслідування» та «несправедливість». Однак фактичні матеріали показують інше: джерелом проблем була вона сама. Коли ці епізоди накладаються на згодом виявлені факти про її дії під час окупації Ірпеня, пазл складається цілком логічно.

Поведінка після деокупації: нападки, переслідування, істерики, робота на секту

«Зоозахисниця», яка збирала гроші на «порятунок тварин», паралельно супроводжувала російських військових по сусідських домівках. Як встановлено за результатами розслідування, Олена Аль-Хамед показувала їм, куди саме варто зайти, що можна винести, і брала собі частину награбованого. Її будинок нагадував склад. Речей було настільки багато, і вони були настільки різнорідними, що побачене аж ніяк не тягне на «знахідки зі смітника», а свідчить про системне мародерство. Телефони, ювелірні вироби, техніка, брендовий одяг і взуття, побутові речі, велосипеди, парфуми – всього того вистачило, щоб потерпілі одразу впізнали своє майно.

Контраст між образом і реальністю – майже карикатурний, якби не був настільки трагічний. Істота, яка публічно розповідала про «милосердя» й «турботу про живих істот», у повсякденному житті виявилася агресивною та схильною до насильства, за що неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності. Та, зрештою, опустилася до колабораціонізму і мародерства в період воєнного стану. Отже, історія Аль-Хамед наочно демонструє, як фальшивий гуманізм перетворюється на димову завісу, а публічний образ – на інструмент для маніпуляцій та наживи.

Портрет Аль-Хамед стає довершеним, якщо додати до нього ще один штрих – її давню залученість до так званого «благотворчого суспільства» («АллатРа»). «АллатРа» вже багато років працює за однотипною схемою: відсікає людей від родин, ізолює їх у внутрішніх групах, формує культ «обраності» та паралельної моралі, де прихильність до секти важливіша за закон, обов’язки чи здоровий глузд. Хоча представники організації твердять, що вони «поза політикою та релігією», це деструктивна ідеологічна система, пов’язана з російськими спецслужбами, яка давно становить загрозу для українського суспільства. Саме тому люди з вразливою психікою, конфліктним характером або схильністю до агресії дуже швидко приймають цей світогляд як виправдання власної асоціальної поведінки.

Колабораціонізм і зрадництво під соусом «благотворчого суспільства»

Варто пригадати, як два роки тому інша волонтерка «благотворчого суспільства» – дитяча тренерка з тхеквондо Христина Берестецька здавала рашистам координати наших військових. Шевченківський районний суд міста Києва визнав її винною в інкримінованих злочинах, і вона була засуджена до восьми років позбавлення волі.

В цьому сенсі Олена Аль-Хамед є майже хрестоматійним прикладом. Конфлікти з родиною, насильство і патологічна брехливість ідеально накладаються на «аллатрівську» модель – зовні демонструвати «добро в дії» та милосердя, всередині – виправдовувати будь-яку жорстокість, якщо вона «слугує вищій меті». Додайте до цього «неофіційну і неоплачувану» роботу в сумнозвісній організації «Зоопатруль» та у притулку «Дім хвостів» – і отримаєте типовий інструмент прикриття, у якому нібито «добрі справи» слугують ширмою для деструкції, соціального паразитування і, як показав період окупації, прямої допомоги ворогу.

Раніше ми неодноразово наголошували на тому, що так звані «зоозахисники» є найвірнішою «п’ятою колоною», а поєднання «волонтерської» та «духовної» риторики з агресивною антидержавною діяльністю, схильністю до насильства та безкарністю створює ідеальне прикриття для осіб, які фактично діють в інтересах ворога.

Крім того, в давнішніх наших публікаціях фігурантка принаймні двічі потрапляла в об’єктив. Щоправда, без імені. Одна стаття була про постановочні мітинги, де на фото Олена Аль-Хамед разом з масовкою стояла з прапором Палестини. Друга стаття – про значення фразеологізма «позичати в Сірка очі», теж була з фото мітингувальниці Аль-Хамед.

Політичні ж «акценти», які Олена Аль-Хамед виставляла назовні, лише підсилюють цей портрет. Її участь у публічних акціях, появи з прапором Палестини, демонстративне позиціонування в руслі «благотворчого суспільства» – тут класичний набір маркерів, які використовують антиукраїнські та проросійські середовища. Симуляція миролюбства, гуманізму, «духовної єдності» на практиці перетворюється на антидержавницьку діяльність.

Коли така особа в період окупації водить російських військових по покинутих оселях, це вже не виглядає як «мародерство за нагоди». Її поведінка є виявом ідеологічної лояльності до «руського миру», демонстративного дистанційованого «гуманізму», агресії відносно своїх співгромадян, системного асоціального життя та культивованої в секті відсутності меж.

Кумедні виправдання Аль-Хамед: «віддали на зберігання» і золото в подарунок

Все логічно складається в поведінку, яку ми зараз бачимо у матеріалах кримінальної справи.

Історія з чоловіком-палестинцем і «золотими подарунками» виглядала б майже романтично, якби не спростовувалася свідченнями тих, хто після проведення слідчих дій отримали назад свої речі. Аль-Хамед під час обшуку заявила, що коштовності, знайдені в її квартирі, нібито подарував їй чоловік. Але реальність, як завжди, зіпсувала красиву історію. Сусіди без жодних вагань впізнали майно, що зникло з їхніх домівок після «візитів» росіян.

Аналогічний дисонанс виникає у версіях самої Аль-Хамед щодо походження побутової техніки, електроніки та велосипедів, які були вилучені під час огляду: «знайдені», «передані на зберігання». Але ж власники впізнали своє майно одразу, без сумнівів. І коли у справі фіксується одночасно і системний конфлікт із сусідами, і відвідування їхніх будинків у період окупації разом з росіянами, і вилучення речей, що належали цим сусідам, – будь-яка красива версія розбивається об очевидні причинно-наслідкові зв’язки.

Незважаючи на те, що зараз Аль-Хамед є обвинуваченою за тяжкими статтями та реальною перспективою потрапити за ґрати, вона продовжує кидатися на людей та переслідувати журналістів, які критикують «АллатРу». І тут постає закономірне запитання: звідки в безробітної жінки, яка роками не здатна знайти бодай формальну роботу, стільки часу та енергії на систематичні атаки?

Відповідь, як завжди, лежить на поверхні. Злочинна організація «АллатРа» має величезні фінансові ресурси і здатна спонсорувати виконавців брудних доручень: від інформаційних кампаній до цілком реального фізичного переслідування. У цьому сенсі поведінка Аль-Хамед виглядає не як спонтанна істерика, а як робота за винагороду.

Запрошуємо до висвітлення перебігу судового процесу

Судовий процес у справі № 757/21800/22-к є відкритим. На даний час кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022000000000554 від 23.06.2022 р., відносно Аль-Хамед Олени Володимирівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, об’єднане з кримінальним провадженням за № 12023111040004257 від 09.12.2023 р.

Суспільство має бачити не лише резонанс навколо окремих епізодів, але і повну картину злочинів, скоєних під час окупації. Чергове судове засідання призначене на 03 грудня 2025 року в Ірпінському міському суді Київської області (суддя Горбачова Юлія Вікторівна). Адреса суду: м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 7.

Запрошуються журналісти, правозахисники та всі, хто цікавиться справами про мародерство під час війни. Присутність представників громадськості слугуватиме найкращою гарантією того, що процес залишиться прозорим, а вирок буде обґрунтованим і справедливим.