Втручання Угорщини у внутрішні справи України

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Виходячи зі змісту норм, закріплених актами міжнародного законодавства, пряме втручання у внутрішні справи держави – це, серед іншого, координація іноземним урядом політичних партій та громадських об’єднань, які здійснюють свою діяльність на території інших суверенних держав.

 


 

Втручання у внутрішні справи суверенної держави може діставати свого прояву в багатьох різних напрямах. Усі вони завжди пов’язані з порушенням принципів міжнародного права та норм національного законодавства країни, що зазнає зовнішньої інтервенції.

 

Міжнародні зобов’язання щодо невтручання

 

Відповідно до норм міжнародного права, дружні стосунки та співпраця між державами ґрунтуються на зобов’язаннях не втручатися в питання, що належать винятково до внутрішньої компетенції незалежної держави.

 

Декларацією про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співпраці між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, прийнятою резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 р. закріплено принцип, який стосується обов’язку не втручатися у справи, які входять до внутрішньої компетенції будь-якої іншої держави (п. 2 ст. 7). Цей обов’язок співвідноситься з поняттям суверенітету і виражає основні практичні наслідки суверенітету для інших держав.

 

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов’язання в галузі міжнародних відносин.

 

Основні принципи невтручання

 

Розділом VI – «Невтручання у внутрішні справи» Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі, прийнятого у м. Гельсінкі 01.08.1975 р. закріплено положення про те, що:

 

«Держави-учасниці будуть утримуватися від будь-якого втручання, прямого або непрямого, індивідуального або колективного у внутрішні або зовнішні справи, що належать до внутрішньої компетенції іншої держави-учасниці, незалежно від їх взаємовідносин.

 

Вони будуть, відповідно, утримуватися від будь-якої форми збройного втручання або загрози такого втручання проти іншої держави-учасниці.

 

Вони будуть при всіх обставинах утримуватися від будь-якого іншого акту військового або політичного, економічного або іншого тиску, спрямованого на те, щоб підпорядкувати своїм власним інтересам здійснення іншою державою-учасницею прав, властивих її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду.

 

Відповідно вони будуть, у тому числі, утримуватися від надання прямої або непрямої допомоги терористичній діяльності або підривної, або іншої діяльності, спрямованої на насильницьке повалення режиму іншої держави-учасниці».

 

Заборона інтервенції

 

Норми міжнародного права забороняють застосування політичного, економічного та іншого тиску для отримання переваг однією країною за рахунок іншої. Відповідно, реалізація будь-яких урядових державних програм на території іншої суверенної держави без погодження з її органами державної влади є неприпустимою з позицій міжнародного права.

 

Національне законодавство всіх без винятку держав-учасниць, включаючи колонії, в яких акти міжнародного права є частиною їх законодавства, забороняє цю діяльність як таку, що являє собою інтервенцію і втручання у внутрішні справи держав.

 

Декларація про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09.12.1981 р., прийнята на 91-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН встановлює обов’язок держави утримуватися від будь-яких наклепницьких кампаній, образливої або ворожої пропаганди з метою здійснення інтервенції або втручання у внутрішні справи інших держав (п. «j»), а також обов’язок держави утримуватися від використання або спотворення питань про права людини як засіб втручання у внутрішні справи держав, чинення тиску на інші держави або створення атмосфери недовіри та безладу в межах держав і між державами або групами держав (п. «l»).

 

Політика Угорщини стосовно Закарпаття

 

Розглянемо типовий приклад порушення наведених норм і принципів міжнародного права. Угорщина, виходячи з прийнятих нею стратегічних урядових програм, здійснює заплановані заходи державної політики. При цьому вони спрямовані на реалізацію територіальних претензій Угорщини до суміжних країн під виглядом «захисту прав закордонних угорців».

 

Втручання у внутрішні справи держави

Міністерство закордонних справ України

 

При цьому Угорщина не надає жодного документу, що міг би свідчити про порушення прав і свобод своїх етнічних груп, які проживають на території України. Вона не ініціювала жодного незалежного моніторингу стану дотримання прав і свобод національних меншин в Україні. Тим часом, Україна, в якій насправді немає порушення прав людини, живе своїм життям, розбудовує свою державність, працює над оновленням законодавства. І коли, скажімо, починає йтися про ухвалення оновлених законів у галузі освіти, що передбачають використання державної мови як мови офіційного спілкування, то Угорщина на власний розсуд приймає рішення про необхідність захисту окремих прав громадян України за етнічною ознакою лише на тій підставі, що така позиція відповідає проголошеній Стратегії національної політики Угорщини.

 

Наведене свідчить про наявність у діях уряду Угорщини ознак порушення вимог Декларації про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав, прийнятої резолюцією 36/103 Генеральної Асамблеї від 09.12.1981 р., зокрема про ігнорування обов’язку держави утримуватися від використання або спотворення питань про права людини в якості засобу втручання у внутрішні справи держав, чинення тиску на інші держави або створення атмосфери недовіри та безладу в межах держав і між державами або групами держав (п. 1).

 

Особливості державної стратегії Угорщини

 

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

Законом України «Про національну безпеку України» до фундаментальних національних інтересів України віднесено державний суверенітет і територіальну цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України (п. 1 ст. 3).

 

Кінцевою метою діяльності етнічних автономій є приєднання частини території України до території Угорщини. Це, своєю чергою, спричиняє дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних і міжконфесійних конфліктів. Реалізація стратегічних програм Угорщини здійснюється шляхом порушення суверенітету Украхїни і спрямована на порушення її територіальної цілісності.

 

Крім того, вказана діяльність іноземної сторони відповідно до ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» суперечить фундаментальним національним інтересам України, та є розвідувально-підривною відносно нашої країни.

 

Стратегія національної безпеки України

 

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України визначаються у Стратегії національної безпеки України. Згідно з ч. 5 ст. 3 ст. 25, п. 2 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про національну безпеку України» саме у Стратегії національно безпеки України визначаються поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних і внутрішніх умов. Стратегія національної безпеки України схвалюється рішенням Ради національної безпеки України та затверджується Президентом України.

 

Чинна Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 р. № №392/2020 не містить положень, які визначають політику або дії інших держав (за винятком Російської Федерації) такими, що становлять загрозу національній безпеці.

 

Разом із тим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» державна політика у сфері національної безпеки і оборони спрямована на захист:

 

  • людини і громадянина – їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності;
  • суспільства – його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку;
  • держави – її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності;
  • території, навколишнього природного середовища – від надзвичайних ситуацій.

 

Фундаментальними національними інтересами України є:

 

  • державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
  • сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
  • інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.

 

Створення автономій за етнічною ознакою

 

Підтримка Угорщиною політичних партій в Україні, зокрема КМКС «Партії угорців України» порушує норми Декларації про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09.12.1981 р., прийнятої на 91-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, що зобов’язує держави утримуватися від організації, навчання, фінансування або озброєння політичних і етнічних груп на своїх територіях або територіях інших держав з метою здійснення підривної діяльності, створення заворушень або хвилювань в інших країнах (п. «n» розділу ІІ).

 

Про спрямованість уряду Угорщини на створення у суміжних країнах автономій за етнічною ознакою може свідчити наявність посад урядових уповноважених з питань транскордонних автономій:

 

  • уповноважений міністра з питань автономії (дану посаду з 18 травня 2018 р. займає Каталін Сілі. Її роль полягає у наданні особистої допомоги у примирних процедурах у справах про транскордонну автономію. Каталін Сілі також постає одним з ключових пропагандистів ідеології створення автономій у суміжних з Угорщиною країнах і є автором книги «В Європі за законом». У книзі йдеться про те, що в кожній країні, де проживають етнічні угорці, вони повинні розробляти власну концепцію автономії та реалізовувати її під керівництвом урядових органів Угорщини;
  • уповноважений міністр з питань політики сусідства Міністерства закордонних справ і торгівлі (дану посаду займає Ференц Калмар);
  • відповідальний за національну політику в парламенті Угорщини Жолт Шем’єйн.

 

Вказані особи систематично організовують і проводять заходи автономістського спрямування в Україні.

 

Далекоглядні плани Угорщини

 

Міністерство закордонних справ Угорщини запровадило щорічне планування зовнішньої політики, згідно з яким кожного року складається Річний дипломатичний план. Документ охоплює період від 01 вересня до 30 серпня наступного року. Даний план узагальнює всі дипломатичні цілі, які бажано досягти протягом предметного періоду на рівні зовнішньої політики в цілому та в окремих напрямках. Для складання Річного дипломатичного плану Міністерство закордонних справ Угорщини надсилає запит до окремих міністерств щодо їхніх цілей у сфері зовнішніх зв’язків, що слугує керівництвом для закордонних представництв щодо складання власної системи цілей, відповідно до прагнень міністерств.

 

Державна стратегія Угорщини стосовно Закарпаття становить невоєнну зовнішню загрозу для України з боку Угорщини. Передусім, це активізація проявів сепаратизму та інших зазіхань на територіальну цілісність і конституційний лад. Основна загроза виникнення у найближчій перспективі кризових ситуацій у Закарпатській області України полягає у відокремленні частини території України з етнічних, мовних, релігійних мотивів для створення нової держави, наділеної політичною самостійністю або широкою автономією під егідою Угорщини.