Спитайте в будь-якого школяра, що являє собою наша Земля, і кожна дитина зможе докладно пояснити, що Земля має форму кулі, сплюснутої на полюсах, що вона обертається навколо своєї осі та разом з вісьма іншими планетами рухається навколо Сонця, утворюючи разом із цими тілами струнку систему, яку ми називаємо сонячною.

 

---

 

Все це достеменно відомо кожній людині. Але для того, щоб таке уявлення посіло чільне місце у науці, знадобилося кілька століть зусиль допитливих дослідників з різних країн і народів.

 

Фантастичні моделі світобудови у народів Індії

 

Ще на світанку існування людського суспільства наші далекі пращури переймалися запитанням: а що ж це таке – наша Земля, яку вона має форму та розміри? Уявлення давніх людей про Землю ми знаходимо в оповіданнях і легендах, у численних «священних» книгах.

 

 

Давні народи Індії вірили в те, що Земля є пласким тілом, і що вона тримається на спинах кількох велетенських слонів. Ці слони стоять на спині величезної морської черепахи, котра возить їх безкраїм молочним морем.

 

Пізніше народи, що населяли Індію, зображували Землю у вигляді чарівної квітки лотоса у центрі безмежного океану.

 

 

Лотос, за їхніми віруваннями, виріс прямо із серця великого бога Брахми, який створив увесь світ. Два півострови, на яких розташована Індія та навколишні землі, ввижалися давнім індійцям квіткою, що розпустилася, а острови, що розкинулися неподалік від індійських берегів – бутонами лотоса. Більш віддалені країни вони зображували у вигляді листя, що відходить від стеблини квітки.

 

Уявлення давніх вавилонян, єгиптян і греків

 

Інакше уявляли собі нашу планету давні вавилоняни. Вони вірили в те, що Земля розташована в самому центрі безкрайого океану, а над нею, немовби перевернута чаша, що спирається на високі стовбури, нависає небо, до якого прикріплено Сонце та інші небесні світила. На небі, за уявленнями вавилонян, жили боги, котрі управляли світом, вершили долі людей.

 

 

А жреці єгипетських храмів запевняли народ, що Єгипет – це і є вся земля. За горами, що здіймаються ввись на кордонах, немає інших країн. На ці гори спирається небо, що являє собою немов би плаский дах, на якому розташовані Сонце, Місяць, зірки, планети. Спостерігаючи щоденний захід і схід сонця, єгиптяни вірили, що воно пропливає блакитним небом у човні так само, як плавають люди по водах річок і морів.

 

Мало в чому відрізнялися від подібних уявлень про Землю погляди давніх греків. У творах видатного поета древності Гомера ми зустрічаємо наївні висловлювання про те, що Земля – це величезний диск, який, подібно острову, з усіх боків оточений водами. Небо укріплено на стовпах і нависає над Землею, наче колосальний купол. Посередині Землі знаходиться священна гора Олімп, на якій живуть всесильні боги. У творіннях Гомера було відображено узагальнені уявлення його сучасників про нашу планету.

 

У деяких древніх народів побутувала думка про те, що Земля стоїть на спинах трьох китів. Коли кити перевертаються, то відбуваються землетруси.

 

Релігійні уявлення про світобудову

 

Всі ці простакуваті погляди людей, що зародилися у давні часи, дістали свого відображення у «священних» книгах деяких релігій. У Біблії, наприклад, Земля зображена як пласке нерухоме тіло, над яким розкинулася сотворена богом твердиня небесна. На небесах, згідно з Біблією, перебуває всемогутній бог, він управляє природою та людьми, йому підвладні життя і добробут жителів Землі.

 

Ґрунтуючись на біблійних оповіданнях, християнський ченець, який жив у VI ст., Косьма Індикоплевст у своєму географічному творі писав, що Земля має чотири сторони, а по краях вона огороджена стінами, на яких лежить кришталеве небо. Воно, за словами Індикоплевста, має два поверхи. На нижньому поверсі «ходять Сонце, Місяць, зірки, а на верхньому поверсі знаходиться царство небесне, і тут живуть бог і святі». Рух світил по небу цей ченець пояснив тим, що їх «рухають янголи за волею божою».

 

 

У «священних» книгах буддистської релігії закріплено ідею про те, що Земля покоїться на воді, вода – на вітрах, а останні – у просторі. І служителі буддистської релігії спонукали людей вірити, що саме так і є.

 

Протягом тривалого часу подібні погляди були панівними у світі. Вони всіляко пропагувалися служителями церкви, які, претендуючи на абсолютизм релігійних постулатів, відстоювали такі, що вже склалися, уявлення і виступали проти спроб інакше подивитися на Землю. По суті, релігійні уявлення про світобудову були свідченням великого браку знань у тогочасному суспільстві, адже у минулому людям не були доступні ті наукові знання і технології, що ми маємо зараз.

 

Уявлення про Землю в Ісламі

 

Коли вже ми почали розмову про релігійні уявлення щодо форми Землі, то виклад основних питань був би не повним без згадування про Іслам. Тут варто, передусім, сказати, що твердження про те, нібито всі мусульмани вважають, що Земля є пласкою, є хибними звинуваченнями. Подібні твердження ображають мусульман та ісламських учених і нічим не обґрунтовані.

 

Так, у 1993 р. верховний релігійний авторитет Саудівської Аравії, шейх Ібн База із цього питання роз’яснив таке:

 

«На думку тих, хто володіє знанням, Земля має форму кулі. Ібн Хазм і безліч інших вчених вже передали одностайну думку володарів знання про те, що Земля є круглою, тобто одні її краї сходяться з іншими у вигляді кулі. Однак Аллах поширив (зробив плоскою) її поверхню для нас, і створив на ній нерухомі гори, створив на ній тварин і моря з милості до нас (Коран, Сура 88 Аль-Гашійя – Покриваюче, аят 20). Тобто поверхня Землі на вигляд є пласкою, щоб люди могли жити на ній та відчувати себе спокійно. Кулеподібна форма Землі не заважає її видимій поверхні бути пласкою, оскільки якщо будь-яку велику, навіть величезну річ зробити розгорнутою, то її поверхня буде великою».

 

Таким чином, з-поміж інших релігійних віровчень, тільки в Ісламі доктрина не суперечить науці, а спрямована на виховання людини в дусі прагнення до достовірних знань і прогресивного розвитку.

 

Відкриття географів і астрономів

 

Але істина торувала собі шляхи. Людське пізнання розширювалося. Дедалі більше відомостей про навколишній світ отримувала людина. Ці знання вступали в суперечку з простакуватими уявленнями наших далеких прародичів.

 

Велике значення для формування правильного уявлення про нашу планету мали географічні відкриття. Історія зберігає чимало розповідей про відважні морські подорожі фінікіян – мешканців стародавньої країни, розташованої у північній та центральній частині східного узбережжя Середземного моря. Понад три з половиною тисячі років тому фінікіяни на своїх кораблях ходили вздовж берегів Африки, долали Гібралтар і навіть досягали Британських островів.

 

Сміливі подорожі на парусних суднах здійснювали у стародавні часи єгиптяни, греки, римляни. Проте не лише мореплавці допомагали збирати географічні відомості про Землю. Люди в ті далекі часи здійснювали й сухопутні подорожі. Все це сприяло тому, що вже за доби античності почали формуватися перші уявлення про зовнішній вигляд нашої планети.

 

Вперше тезу про кулеподібну форму Землі було висловлено у V ст. до н.е. у школі давньогрецького філософа Піфагора. За століття Аристотель у своєму творі «Про небо» навів низку аргументів, які підтверджують таку позицію. Зокрема він посилався на те, що земна тінь під час місячного затемнення завжди спостерігається нами у вигляді кола, а це є переконливим доказом того, що Земля має круглу форму.

 

У ІІІ ст. до н.е. астроном Аристарх з острова Самос, поділяючи погляди про кулеподібну форму Землі, дійшов висновку про те, що вона, так само, як інші планети, обертається навколо Сонця. Він вперше висунув геліоцентричну гіпотезу, але вона, на жаль, тоді не дістала визнання та надовго пішла у забуття.

 

Спротив з боку релігійних діячів

 

Твердження давньогрецьких учених про те, що Земля має форму кулі зустрічали шалений спротив з боку служителів релігії. Причини цього є цілком зрозумілими: наука розходилася з тим, чого вчили «священні» книги.

 

 

Вже згаданий вище ченець Косьма Індикоплевст у своїй книзі «Християнська топографія всесвіту» заявляв:

 

«Ми скажемо з пророком Ісаєю, що форма неба, яке обіймає всесвіт, має вигляд склепіння; з Іовом скажемо, що небо було поєднано із Землею, а з Мойсеєм – що Земля є здебільшого довгою, ніж широкою».

 

Церковники переслідували вчених, які вчили, що Земля має форму кулі. В 1324 р. у Флоренції був спалений на вогнищі астроном Чеко д’Асколі, який просував ідею про кулеподібний вигляд Землі. У 1616 р. церковний капітул у баварському місті Аугсбург засудив як «єеретичне» вчення про те, що Земля має форму кулі. «Противно святому письму, – йшлося з тієї постанови, – думати, що деінде люди ходять догори ногами». Причому це відбувалося за понад 100 років після безсмертного подвигу Магеллана, який, здійснивши плавання навколо Землі, тим самим довів, що вона має форму кулі.

 

Всі намагання релігії відстояти антинаукові теорії про нашу планету виявилися марними. Крок за кроком наука накопичувала нові знання про Землю. Неймовірні відкриття мандрівників і астрономів допомогли розгадати віковічну загадку природи.