Під псевдонімом Анастасія Нових книги про путіна в ролі рятівника світу, відродження совку та «єднання слов’янських народів» написала бездарна графоманка Галина Яблочкіна з Макіївки. Причому показово те, що особливо фанатичні з її нечисленних шанувальників нині вже полірують нари або перебувають під слідством за пособництво окупантам і державну зраду.

 

---

 

Чого може добитися в житті дивакувата особина жіночої статі без видатних талантів, без фахової освіти, яка не вміє та не бажає працювати, а заміж ніхто не бере? Вона має три ймовірні сценарії майбутнього: паперть, дурдом або колонія. Та коли єдине, що вона таки вміє – це брехати і вигадувати різні божевільні ідеї, то можна приміряти на себе роль чи то письменниці, чи то художниці, щоб на якийсь час (правда, ненадовго) відчути себе в ролі «феномена». А потім усе одно настане один з вищеназваних трьох варіантів.

 

Анастасія Нових ніколи не з’являється особисто на публічних заходах, її книги та картини презентують інші функціонери секти «Созидательное общество» (ака «АллатРа»). Її особистість утаємничена і покрита ореолом містичних пророцтв.

 

Дорогі шанувальники творчості Анастасії Нових, тут прошу вас пригадати, якою ви уявляли собі дівчинку Настю, читаючи книги, складені «за нотатками зі щоденника колишньої десятикласниці, що описують події літа 1991 року». Головна героїня, від імені якої розпочиналося оповідання – така допитлива і натхненна, не по роках розумна й така, що вирізняється серед «сірої маси»… Напевне, спортивна, струнка, чарівна і файна, якщо її так виділяв серед усіх улюблений тренер?

 

Анастасія Нових. Кінець легенди

 

Із цього фото позирає на нас Анастасія Нових власною персоною – позирає, немовби на набрід, за чий рахунок, однак, вона не тільки безбідно існує, але і почувається пророчицею-небожителькою.

 

 

Галина Олександрівна Яблочкіна на вісім років молодша за Ігоря Данілова. Вона народилася 09 листопада 1971 р., і про себе розповідає так:

 

«Родилась я в далекой российской глубинке. Мои родители были военными, честно и добросовестно выполняли свой долг. Поэтому их начальство, так же честно и добросовестно, посылало нас в разные уголки нашей необъятной тогдашней Родины – Советского Союза. Так наша семья попала на Украину, в «страну цветущих каштанов», где мы и обосновались в благоухающем розами шахтерском крае» (з книжулі «Сэнсэй. Исконный Шамбалы», ч. І, гл. 1).

 

Правда тут лише в тому, що Галина Яблочкіна дуже ностальгує за совком і зневажає нашу країну, що дістало свого розвитку в її подальших графоманських експериментах. У м. Макіївці Донецької області майбутня «Анастасія Нових» провела дитинство і юність, які не відрізнялися нічим особливим. За наявними у мене відомостями, протягом певного часу вона обліковувалася як особа без визначеного місця проживання, та це було давно. До того, як перебратися до столиці, вона жила у Макіївці, в будинку № 32 по вул. Горбачова.

 

У частинах І-IV книжкової серії «Сенсей. Споконвічний Шамбали», де розповідь ведеться від першої особи – дівчини-старшокласниці на ім’я Анастасія, описується період її знайомства із Сенсеєм на ім’я Ігор Михайлович, який виявився Ріґденом Джапо і Агапітом Печерським. Тобто Насті було тоді 16-17 років, а Ігоряша вже був дорослим чоловіком і нібито працював тренером зі східних єдиноборств. Але там усе надмірно прикрашено, різниця у віці між «тренером» і його підопічною трохи збільшена, а другорядні персонажі (Жанна, Таня, Андрій та ін.) взагалі «домальовані» з далекого майбутнього. Власне, це ж художня вигадка, а не документальна хроніка.

 

Хто є власником авторських прав на твори неіснуючої «Анастасії Нових»

 

Тема «знайомства та зустрічі з Учителем» є класикою жанру для творів окультної літератури. За допомогою подібних історій найрізноманітніші секти, езотеричні течії та культові групи залучають нових послідовників.

 

Серед адептів секти «Созидательное общество» («АллатРа») побутує думка про те, що інформація, викладена у книгах Анастасії Нових, є настільки «особливою», що вона не повинна бути прив’язана до особистості того чи іншого автора. Деякі горе-журналісти і блогери, котрі намагалися хайпувати на темі сект, висували різні теорії щодо того, хто така Анастасія Нових і ким насправді було написано ті дурнуваті книжулі.

 

Жоден з них досі не спромігся розгадати цю «загадку». Тому вкотре все доведеться робити мені.

 

Відкриваємо будь-яку книгу цієї «загадкової» авторки – я дістала з моєї колекції жахливих книг (так, у мене реально зібралася колекція, хоч музей відкривай) одненьку навмання – це «Птахи і камінь». Дивимося на зворот титульного аркуша. Там зазначено: © А. Новых А., 2009.

 

А зараз – трохи чаклунства, і в цьому нам допоможе «Спеціальна інформаційна система УКРНОІВІ». Це абсолютно безкоштовно, не потребує реєстрації та доступно для кожного користувача.

 

Заходимо на веб-ресурс «Державна система правової охорони інтелектуальної власності», у лівій бічній панелі знаходимо розділ «Авторське право».

 

 

Як бачимо, Яблочкіна Галина Олександрівна має 11 чинних свідоцтв про авторські права на твори.

 

 

Отримані результати можна переглянути безпосередньо на сторінці, а можна завантажити на свій комп’ютер у форматі .xls або .docs.

 

Для наочності, ось нижче перелік творів – серед них книги і картини, де власником авторських прав зазначена одна особа – ніяка не Анастасія Нових, а Галина Яблочкіна.

 

 

Це було ізі – не складніше, ніж глянути прогноз погоди. А ви кажете – хто така Анастасія Нових, це загадка…

 

Ще раз про те, як писалися «книги Анастасії Нових»

 

До речі, як вам «картина Анастасії Нових»? Це розворот обкладинки книжулі «Птахи і Камінь».

 

 

Разом із тим, буде помилкою вважати, що прямо таки всю серію книжульок (більшість з них були видані всього за один рік) Галина Яблочкіна написала власноруч. Їй належить ідея, основа сюжету. Що ж вона – лохушка, щоб сидіти носом у монітор, псувати осанку та зір, коли можна використовувати безкоштовну робочу силу?

 

Я вже доволі давно розповідала вам, як «писалися» ті книги. Для тих, хто пропустив, поясню коротко ще раз. Оповідки були написані колективом авторів із числа адептів секти. За дорученнями Яблочкіної та Данілова дівчата і хлопці (багато хто з них на даний час вже вийшли із секти) ходили по бібліотеках, збирали в Інтернеті історичні факти, конспірологічні теорії, антинаукові вигадки, а потім ліпили з цього свою власну міфологію. Кожен автор вносив щось своє.

 

«Монологи Сенсея» Ігор Данилов диктував укладачам у голосові повідомлення, а ті далі вплітали їх у сюжет. Інколи укладачі дійсно працювали з науковими джерелами, але при цьому виривали висновки істориків з контексту. Під час компіляції тексту майбутніх книг «Анастасії Нових» Галина Яблочкіна вибирала тільки такі відомості, що вписувалися у загальну канву оповідання чи давала фактам довільне тлумачення.

 

Взагалі книжкові твори, написані колективом авторів, прийнято підписувати іменами тих, хто дійсно брали участь в їх створенні, вказувати авторський внесок тощо. Але ж сектантам закон не писаний. Тобто книжулі створювали «бригадним» методом, а от авторські права жадібна Галина Яблочкіна оформила на себе. Це непогано, адже вона і нестиме відповідальність за те, що в тих книжулях написано.

 

Та, що залишалася в тіні

 

За відомостями, що містяться у відкритих реєстрах юридичних осіб, Галина Яблочкіна є засновником ТОВ «АллатРа» (код 37633996), її внесок у статутний капітал становить 500 тис. грн. Своєю чергою, ТОВ «АллатРа» та ГО «Міжнародна організація «Лагода» є засновниками громадської спілки «Міжнародний громадський рух «АллатРа» (код 39304584).

 

Також Галина Яблочкіна є бенефіціаром підприємства ТОВ «Видавничий дім «Сенсей» (код 36354999). При цьому вона залишається особою непублічною, хоча фактично не Ігор Данілов, а Галина Яблочкіна є ключовим ідеологом секти «Созидательное общество» («АллатРа»).

 

 

Нагадаю, що навесні 2022 р. керівництво секти і група дівчат – «Птахів небесних» у повному складі «евакуювалися» до Словаччини. Галина Яблочкіна, котра у своїх книжулях вихваляла путіна, совок і функціонерів тоталітарного режиму, продовжує віщувати ті ж саме маревні ідеї, сидячи у країні, яка є членом ЄС і НАТО. У «Перехресті» вона називала їх «архонтами» і «деструкторами». А тепер, виявляється, все нормуль: є дах над головою, добре годують і ніхто не заважає.

 

В осередку секти, що тимчасово облаштувалася у Словаччині, Галина Яблочкіна займається лише тим, що «випасає» дівчат, яких тримає в їжачих рукавицях. Її основна задача – максимально завантажити групу, щоб усі завжди були на виду, а ззовні не привертали нічиєї уваги. Коли хтось із дівчат хворіє, то навіть розмов немає про те, щоб звертатися до медиків, аби не допускати сторонніх осіб у помешкання, де компактно живуть сектанти.

 

Щоденні побутові доручення, участь у створенні безглуздих відосів, «духовні» практики та медитації до глибокої ночі – Яблочкіна вигадує стільки завдань, щоб ні в кого не лишалося ані хвилини, щоб обдумати своє становище, не кажучи вже про те, щоб дозволити комусь самостійно розпоряджатися своїм часом.

 

Зі своїми рідними, що залишилися в Україні, дівчата спілкуються вкрай рідко – можна сказати, у виняткових випадках. Поговорити з ними по телефону дозволяється лише у присутності Яблочкіної або Ковалевської.

 

Галина Яблочкіна у реальному житті

 

В усіх тоталітарних організаціях, де групи адептів проживають в умовах ізоляції від суспільства, контроль над ними здійснюють члени керівної верхівки, особливо наближені до лідера. Вони можуть називатися як завгодно – «верховні жриці», наставники тощо. Всі керівники такого рівня мають замашки табірних наглядачів, і Галина Яблочкіна не є винятком. З Ігоряшею вона лагідно сюсюкає, а над дівчатами корчить із себе «велику начальницю».

 

Доноси одне на одного, постійне стеження за тим, хто що сказав або хто зробив щось підозріле, є буденністю для групи «Птахів небесних». Галина Яблочкіна, не будучи психологом, добре знається на прийомах психологічного тиску та маніпуляціях емоційною сферою залежних адептів. Її улюблена забавка – причепитися до якоїсь дрібниці чи взагалі без усякої підстави, спаскудити настрій на весь день або на всю ніч, аби змусити відчувати провину. І дівчата таки відчувають винуватість. Глибоку. Пронизливу. Таку, наче небо впало на землю, а тому треба негайно виправлятися «на шляху духовного саморозвитку». Простіше кажучи, рабською працею спокутувати свою вдавану «провину».

 

Причиною такого патологічного потягу до гноблення молодих дівчат може бути давня особиста драма, наслідки якої загострилися на фоні стресу, обумовленого втечею за кордон, а також гормонального дисбалансу. У своїх книжулях Галина Яблочкіна описувала таку єдність душ головних героїв, що здавалося, за сюжетом Анастасія та Сенсей будуть разом усе життя. Однак у реальному житті її коханий Ігоряша одружився не з нею, а з іншою жінкою. Це обумовлено тисячею причин, які сходяться в одному: укласти шлюб із такою особою та жити однією сім’єю – даруйте, ні за що. Чоловіки зрозуміють.

 

Окрема вдячність Єлизаветі Шилковій за фото.

 

28.03.2023 р.