Коротка хронологія посягань на життя адвоката і журналіста Олексія Святогора.

 

Як ви розумієте, професії журналіста й адвоката самі по собі є вельми ризикованими. Крім того, чим більш успішно ти себе в них реалізовуєш, тим більше тих, кому ти у своїй роботі «перейдеш дорогу». Рано чи пізно, це обов’язково станеться. У ліпшому випадку, в опонента все закінчиться лише на рівні слів і звичайних образ, а от у гіршому…

 

І тема «бідолашних песиків» тут не головна, оскільки вони присутні лише для того, щоб відвернути увагу широкого загалу від того, що у нашій країні насправді організовуються розправи на замовлення і фабрикуються кримінальні справи.

 

Тяжко мені далася ця тема, адже для того, щоб викласти подробиці, довелося наче наново пережити весь той жах, який супроводжує нас протягом останніх років.

 

Я приїхала до Києва з Донецька, де до війни прожила все життя. До того часу я не мала ані найменшого бажання міняти своє місто на якесь інше. Але потім почалася окупація, силове захоплення органів влади, жорстокі погроми, викрадення людей і розправи над «ворогами республіки». Пособники терористів складали свої списки проукраїнські налаштованих громадян, імовірних «шпигунів» і «диверсантів», до яких потрапила і я. З такими не церемонилися: підвали, катівні, якщо пощастить – виживеш, а не пощастить – прикопають десь на сміттєзвалищі.

 

Я пам’ятаю останній вечір на залізничному вокзалі того страшного дня у липні 2014-го, коли назавжди залишала рідний Донецьк, а поряд – всього в парі кілометрів рвалися мінометні снаряди. Тому я не по чутках знаю та відчула на собі, що таке стрілянина на вулицях і вибухи, та якими методами злочинні угрупування тероризують суспільство.

 

І саме тому несила збагнути і навіть складно було уявити, як подібне могло повторитися у мирному Києві.

 

Напад 3 березня 2016 р. Перші дні ранньої весни – це час, коли зазвичай усі, хто мають городи, готуються до великої роботи й зайняті такими речами, як посів розсади. Олексій Святогор, який усе дитинство провів у селі та взагалі вважає себе сільською людиною, зранку виїхав у робочих справах (автомобіль тоді ще був цілий) і принагідно дорогою придбав ґрунт для розсади помідорів. Аби не роз’їжджати з мішком, він вирішив завезти його додому, бо як раз був неподалік.

 

Була перша половина дня: повернувшись додому, Олексій ненадовго піднявся у квартиру, залишив ґрунт і вийшов, щоб їхати далі. Аж тут навпроти парадного він побачив, як на нього побігли троє невідомих молодиків, які знаходилися у дворі. У двох із них у руках були бейсбольні біти й уламок труби, в одного – пістолет-гумостріл (так званий «травмат»). Спочатку йому намагалися нанести несумісні з життям тілесні ушкодження бейсбольними бітами та уламками труби, потім почали стріляти з травматичної зброї. Олексій забіг до магазину, що у тому ж дворі, та звідти було викликано поліцію. Нападники зробили декілька пострілів, але, на щастя, жодного разу не влучили.

 

Своїх обличь зловмисники не приховували. Один з них був одягнений у яскраво-червону куртку, другий – у яскраво-синю. Всі троє спортивної статури, один мав високий зріст.

 

Причому тоді нападники «спалилися», бо мількали перед автівкою та були записані на відеореєстратор.

 

Поліція прибула на виклик швидко, й під час огляду місця події було вилучено одну гільзу та один патрон. Відповідно, за даним фактом було порушено кримінальну справу, здійснювалися оперативно-розшукові заходи та проводилося опитування свідків.

 

Однак досі злочин розкрито не було.

 

28 липня 2016 р. був спекотний і сухий літній день, який Олексій провів у офісі в центрі Києва за поточними справами, а після 17 год. поїхав додому. Ввечері теж не відбувалося нічого надзвичайного: спека за вікном, тиша навколо, вечеря за неквапливими розмовами. На вулиці було тихо, аж допоки у вікнах не згасло світло. Приблизно після 23-00 год. невідомі почали телефонувати на мобільний: «ми хочемо з вами поговорити, виходьте, ми на вас чекаємо».

 

З вулиці долинав гул від кількох автівок і рев мотоциклів, які в цей пізній час одне за одним під’їжджали до будинку. Нічну тишу розтривожив шум голосів, який наростав, і в ньому чулися агресивні нотки. Крізь вікно у світлі ліхтарів можна було добре розгледіти велику групу невідомих молодиків, які збиралися навпроти парадного, підбадьорюючи одне одного голосними вигуками, реготом і матюками. Їх було не менше двох-трьох десятків. З ними також була жінка з наколками на руках, яка візуально була дуже схожа на київську зооактивістку Світлану Лаврикову – теж любительку мотоциклів.

 

 

Її впізнали й сусіди, що бачили все тієї ночі. Я теж далека від думки, що то була якась інша особа чи двійник Світлани Лаврикової, що може виглядати так само, говорити її голосом і мати абсолютно ідентичні наколки на тих саме частинах тіла.

 

Тим часом візитери вже зайшли до парадного та стали підніматися на поверх. Частина з них поїхали на ліфті, решта піднімалися пішки, не припиняючи вигукувати погрози. Перед дверима вони всі гуртом продовжували реготати, особливо чутно було голос Лаврикової та її матюки, а потім стали намагатися проникнути всередину. Кілька відморозків вибивали двері з криками «вам всєм пізда!». Але міцні металеві двері, на щастя, витримали.

 

Удари сипалися з гучним грохотом – у перегородку та по дверях били ногами. За стіною сусідів було чутно плач маленької дитини, що прокинулася від страшного шуму та не могла заспокоїтися. Одразу декілька сімей – переляканих мешканців будинку викликали поліцію. У однієї сусідки похилого віку від цієї нічної колотнечі та переживань стався гіпертонічний криз, вона перебувала у стані, близькому до серцевого нападу, тому їй знадобилася ще й допомога медиків.

 

Стражів правопорядку довелося чекати близько години, і до того часу злочинцям, мабуть, набридло боротися з дверима чи просто скінчився запас ненависті, якою вони були накачані, тому вони стали розходитися. Проте навіть з вулиці вони продовжували огризатися та погрожувати, стоячи навпроти вікон.

 

Ось така картинка з нічного життя мирного Києва, де збіговиська агресивних нероб спокійно можуть вломитися гуртом до кого завгодно за повної бездіяльності поліції.

 

Як потім з’ясувалося, того вечора Юлія Петренко (Хоменко) у своєму Фейсбуці зненацька почала активно закликати «переламати хребет» за якихось собак, що нібито померли хтозна де (у різних місцях), але вона впевнено твердила, що в цьому провина Олексія.

 

 

Наряд поліції прибув лише після того, як усі зловмисники роз’їхалися. За підсумком розгляду заяви Олексія Святогора до поліції з викладом усіх подробиць інциденту було одержано чергову відписку.

 

А 5 серпня 2016 р. на адресу Олексія стали надходити погрози від народного депутата України Євгена Дейдея.

 

 

До речі, того ж часу Євген Дейдей став перейматися проблемами захисту песиків і настільки близько потоваришував зі Світланою Лавриковою, що пожертвував кілька тисяч доларів на потреби «притулку» для собак. Невдовзі на цьому підґрунті між Лавриковою та Дейдеєм розгорілася сварка, що переросла у публічний скандал, коли зооактивісти стали вимагати з Дейдея більше грошей, але це окрема історія.

 

25 серпня 2016 р. За день після того, як країна відсвяткувала таку чудову подію – двадцять п’яту річницю незалежності України, дехто з наших співвітчизників, на жаль, думали не про майбутнє, а про те, як скоїти злочин і зникнути непоміченими.

 

 

Близько 03:00 год. ранку на охоронюваній автостоянці, де Олексій залишав авто – «HYUNDAI TUCSON» (реєстраційний номер АА 4219 КР), спалахнула пожежа. Невідомими особами, що проникли з боку паркану на територію автостоянки, спочатку було зроблено спробу відкрити багажник (від чого залишилися сліди зламу), а потім за допомогою молотка, що потім було виявлено на місці злочину, розбито скло та в салон авто закинули пляшку із займистою речовиною.

 

 

Вогнем було пошкоджено ще два транспортних засоби, що стояли поряд.

 

 

За результатами експертного дослідження (висновок від 03.10.2016 р. №19/12-3/48) було визначено, що вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу (вона становила б 955 тис. 750 грн. 60 коп. – в таку суму обійшовся б ремонт). Авто відновленню не підлягало, а вартість матеріального збитку, завданого в результаті пожежі становить 344 тис. 608 грн. 83 коп.

 

Якщо проаналізувати події, що цьому передували, то напередодні загалом Олексій провів копітку роботу й підготував резонансний матеріал з питання нагородження короткоствольною табельною зброєю працівників поліції.

 

 

Початок зими 2016 р. Ввечері Олексій повертався з офісу додому, коли у дворі біля будинку на нього накинулися невідомі. Перший удар було завдано у щелепу, після чого злочинці збили Олексія з ніг і стали наносити удари по тілу й по кінцівках. В одного з нападників була чи то бита, чи то монтировка. У результаті було розбито речі, що знаходилися у рюкзаку – робочий ноутбук, телефон і печатки. Оскільки на той час біля парадного знаходилися сусіди по будинку, нападники швидко втекли. Але сусіди встигли їх розгледіти й навіть дати опис зловмисників. Після цього нападу, як згодом з’ясувалося, в Олексія залишився перелам щелепи, забої та страшні чорні гематоми по всьому тілу.

 

…І ті чорні синці мені нагадали тільки одне – як в окупованому Донецьку терористи так званих «ДНР» і «Руської православної армії» розправлялися з тими, хто мислили інакше. Так, у травні 2014 р. вони затримали мого друга – пастора Сергія Косяка та потім катували його в будівлі захопленої ОДА тільки за те, що не визнавав «владу республіки» та молився за Україну.

 

Подібна жорстокість – це методи терористів, а терористи не відрізняються між собою, навіть якщо сповідують різну ідеологію – буде це «ісламська держава», «руський мір» або інші радикальні ідеї.

 

22 грудня 2016 р., – наступне посягання на життя Олексія Святогора сталося всього лише за кілька днів після першого. Ввечері, приблизно в період від 22 до 23 год., коли Олексій повертався з роботи додому, на вулиці у Дніпровському районі столиці до нього підійшов незнайомий молодик із запитанням, яке спочатку не викликало занепокоєння – як пройти на вулицю таку-то. Олексій, будучи людиною чемною, почав розповідати й пояснювати. У темноті він не розгледів зброї, яку невідомий тримав непомітно в руці. В цей момент зловмисник здійснив постріл з пістолета травматичної дії та влучив Олексієві в коліно. Після цього підбігли інші злочинці, що чатували неподалік, та почали бити. У результаті нападу Олексію було завдано перелам лівого наколінника (т. зв. «колінної чашечки»), а також заподіяно злам щелепи, закриту черепно-мозкову травму, струс мозку, численні забої та синці.

 

Олексій переніс складну операцію з відновлення щелепи, проходив тривалий курс лікування та після виписки з лікарні міг пересуватися лише на милицях.

 

 

З цього приводу Дніпровським РУ ГУНП у м. Києві також було порушено кримінальне провадження.

 

 

Однак за весь час не було проведено жодної слідчої дії – ані опитування потерпілого, ані встановлення ступеню тяжкості заподіяних ушкоджень.

 

 

Заподіяні тілесні ушкодження аж ніяк не можна вважати легкими, тому і злочин має бути кваліфіковано за ст. 121 або 122 Кримінального кодексу України.

 

 

Напередодні кривавого нападу Олексій брав участь у програмі «Страсті по Ревізору» із Сергієм Притулою, на якій також були присутні представники так званого «зоозахисного руху» Світлана Лаврикова та Юлія Петренко (Хоменко). Побачивши у студії Олексія Святогора, зазначені особи поводилися нервово та агресивно.

 

У випуску від 12.12.2016 р. йшлося про курорт у Чорноморську Одеської області, де на пляжі та у закладах громадського харчування склалася невтішна ситуація з бродячими собаками, що справляють природні потреби у місцях відпочинку людей: було показано результати дослідження піску з пляжу, на який собаки справляють природні потреби (на відео з 17:00 хв.), неконтрольовано переміщуються всюди, збиваються у зграї та становлять небезпеку нападів. Після цього почалася палка дискусія, в якій Лаврикова С. та Хоменко (Петренко) Ю. відстоювали тезу про те, що собак нібито просто треба стерилізувати і випустити знову на місце вилову.

 

Тут втрутилася ресторатор, яка почала пропонувати евтаназію для хворих людей та дітей.

 

– Та як у вас взагалі язик повертається – рівняти собак і людей?! – зауважив їй Олексій Святогор.

 

Якщо ви досі вірите, що він на програмі агітував за «жорстокі вбивства» та створював «твори, що пропагують культ насильства та жорстокості», що йому зараз закидають, – ось, будь ласка, повний випуск:

 

 

З приводу попередніх нападів та умисного пошкодження майна, звісно, було подано заяви до правоохоронних органів і навіть одержано відповіді про те, що проводиться розслідування.

 

Загалом, як бачимо, 2016 рік запам’ятався як найбільш кривавий.

 

Терористичний акт у мирному Києві. А за кілька днів після останнього нападу – вже 12 січня 2017 р. у парадному багатоповерхівки розірвалася бойова граната Ф-1.

 

На той час Олексій вже виписався з лікарні і, хоча ходити йому було ще важко, на невеликі відстані він все ж міг пересуватися за допомогою милиць.

 

 

Зокрема, він сам забирав з поштової скриньки робочу кореспонденцію, котра надходила щодня за місцем його проживання та реєстрації. Ті, хто встановили вибуховий пристрій, не могли про це не знати та, логічно, протягом певного часу здійснювали спостереження на будинком і його мешканцями.

 

Однак того вечора поштову скриньку відкрив не сам Олексій, а його брат Євген, що теж зареєстрований і мешкає за цією адресою. Від загибелі його врятувала вчасна реакція та військова підготовка, адже почувши характерне шипіння, він встиг відскочити. Внаслідок вибуху Євген дістав поранення в око, та якби не вчасна допомога медиків, міг би взагалі втратити зір.

 

За фактом цього злочину було порушено кримінальне провадження за фактом скоєння терористичного акту, диверсії та посягання на життя журналіста, розслідування здійснюється слідчими підрозділами Служби безпеки України.

 

 

Тільки протягом останнього часу відносно Олексія Святогора та його рідних було скоєно щонайменше чотири тяжких злочини, включаючи терористичний акт і замах на вбивство загально небезпечним способом. Адже підкладання бойової гранати у поштову скриньку – це вже не жарти й не іграшки.

 

Олексій Святогор отримував і продовжує отримувати численні погрози як по телефону, так і засобами електронного зв’язку в мережі Інтернет. У переважній більшості за контекстом висловлювання погрози надходять від так званих «громадських активістів» і «зоозахисників». За змістом висловлювань його намагаються усунути фізично. З висловлювань вбачається крайня фанатичність і неадекватність, а виходячи з поінформованості про події з життя Олексія Святогора, є підстави вважати, що їх автори є особами, що прямо причетні до скоєння злочинів відносно нього.

 

По телефону Олексій також отримував повідомлення про особисту фінансову зацікавленість слідчого Бобокала Р.Б. з боку «зоозахисників» і пропозицію «виманити Святогора, щоб ми могли його вбити».

 

 

Крім того, адвокат Олексій Святогор звернувся із заявою (клопотанням) про застосування заходів безпеки до слідчого Шевченківського УП ГУНП у м. Києві Бобокала Р.Б. та Київської місцевої прокуратури № 10 у порядку, визначеному ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». До звернення також було додано докази, що свідчать про надходження погроз і містять джерело їх надходження.

 

Однак за підсумком у відповідь надійшла банальна відписка та жодних заходів вжито не було.

 

 

Жодного злочину досі не розкрито.

 

Натомість відносно Олексія Святогора сфабриковано кримінальну справу, а його самого було безпідставно оголошено у розшук, хоча він не від кого не переховувався, а так само жив за своєю адресою та продовжував щодня ходити на роботу і в судові засідання у справах, де виступає захисником.

 

 

08 червня виявилося, що у столиці кожен охочий може організувати полювання на будь-яку людину, та ще й отримати за це тисячу доларів. А 11 червня Шевченківським районним судом м. Києва під тиском натовпу зомбованих фанатиків Олексію було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.

 

…Це, власне, ілюстрація до того, як у нас працюють правоохоронні органи.

 

Я не просто так вище навела приклад з окупованим Донецьком, бо чудово пам’ятаю те відчуття – коли знаєш, що тут ніхто тебе не захистить, бо закону більше нема. Там правоохоронці перейшли на сторону терористів, і коли на проукраїнських мітингах вбивали людей, вони стояли осторонь і просто не заважали. Вони стояли та мовчки дивилися, як вбивали Дмитра Чернявського, а потім – інших патріотів, які наважилися виступити проти чужих ідей. Хоча теж було вдосталь і тих, хто підтримали прихід «руського міру».

 

Сьогодні у мирному місті поліція займає таку само позицію невтручання, нехтуючи своїм обов’язком, і тим самим заохочує наступні злочини. І виникає стійке дежавю: легалізовані розправи за повної бездіяльності поліції.

 

Більше того: сам радник Міністра внутрішніх справ, за сумісництвом – народний депутат України Антон Геращенко задоволено й радісно рапортує у соцмережах про здійснене лінчування, використовуючи свою посаду для маніпулювання громадською думкою.

 

 

І навіть не складно здогадатися, чому: по-перше, Олексій Святогор добивався притягнення до відповідальності ватажка «азовців» Сергія Філімонова, по-друге, цікавився нагородною зброєю, по-третє, розплутав дуже цікаву схему із забезпеченням поліцейських неякісним форменим одягом. Тому пан Геращенко плювати хотів на Конституцію та права людини, він може дозволити собі називати будь-кого «злочинцем» або «живодером» навіть за відсутності рішення суду.

 

І не важливо: винні ви чи ні – якщо будете в чомусь сперечатися із системою, викривати зловживання або «заїдатися» на той же «Національний корпус», то і вас знищать.

 

Я не побажаю нікому пережити таке знущання над близькими – жодній матері, жодній дружині. Я не побажаю навіть ворогу бачити понівечене тіло рідної людини, відмивати від крові й не спати ночами, прислухаючись до кожного подиху.

 

Ось що трапляється в нашій країні з тими, хто мислить інакше і надто успішно бореться за правду.

 

А може, взагалі краще нічого не робити й мовчки, покірненько ковтати все, що вкладають у голову? Може, тоді пощастить дожити тут хоча б до пенсії?

 

Все це спонукає до кардинальної переоцінки цінностей.

 

Останнім часом всюди так часто наголошують на необхідності плекання інтелектуальної еліти України. Дорікають, що від нас їдуть фахівці, що знаходять для себе кращі можливості за кордоном. Вдають непорозуміння: чому ж від нас їдуть науковці, медики, програмісти й решта, чому молодь не хоче тут працювати? Потім наголошують на патріотизмі та намагаються переконати, що залишилося тільки трохи потерпіти, і тоді обов’язково настануть зміни, й заживемо ми краще за всіх.

 

А ви не замислювалися, в чому насправді причини?

 

Кому тут потрібна «інтелектуальна еліта» нації? Геращенку? Чи собачій мафії?

 

Може, ліпше поміняти країну, аніж чекати, коли настане порядок тут? За такої ситуації, як зараз, закону просто нема. І нема правосуддя. Нема справедливості та правди. Є лише масовий психоз, який постійно підживлюється.

 

Я бачила ці численні інфовкиди для хом’ячків із жахаючими заголовками про «серійного вбивцю тисяч собак», читала безглузді коментарі на кшталт «четвертувати», «спалити» або «вирізати всю родину». Все це наводить на невтішні висновки щодо стану суспільства та людей, поряд з якими доводиться жити, а ще судової та правоохоронної системи, яка взагалі-то повинна захищати закон і зберігати повну незалежність від впливу будь-яких організацій, рухів і груп, а тим більше – екзальтованого натовпу.

 

Продовжуйте й надалі дивуватися, чому громадяни залишають країну.

 

Читайте також:

Санкция на расправу: как НЛП и пиар-технологии стали средством уничтожения человека

Зооекстремістів – до відповідальності!

Был бы человек, а статья найдется

Почему дело Святогора может стать большой проблемой для украинского государства

О ТСН и журналистской этике

Дело Святогора: люди вконец потеряли здравый смысл

Расправа над Святогором – приговор украинскому правосудию

Адвокат Олексій Святогор отримував погрози щодня

Рабство журналистів – не за горами!

Лист до редакції: думка зоозахисників

Догхантер и стая: что стоит за “Делом Святогора”

Право беснующейся толпы, или Суд Линча по-украински

У Києві оголосили полювання на людей