Екс-нардеп попереднього скликання Верховної Ради України Олександр Грановський (партія «Блок Петра Порошенка») відкрито погрожував адвокату й обіцяв підключити всі наявні в нього можливості для того, щоб запроторити його за ґрати.

 

Причина такого відчайдушного натиску весь час перебувала на поверхні – помста за викриття і перешкоджання корупційним схемам.

 

Він намагався втілювати свої обіцянки в життя не словом, а ділом. Інше питання – наскільки успішно це йому вдавалося. Олександр Грановський, якого називають «смотрящим» від Петра Порошенка за правоохоронними та судовими органами, нібито відповідав за вирішення відповідних «делікатних» питань.

 

Початок історії: Ціна забуття. Олександр Грановський

 

«Хрещений батько» собачої мафії

 

Якось на певному етапі Грановський перейнявся ідеєю «зоозахисту».

 

Сама по собі діяльність із захисту рідкісних або таких, що зникають, видів тварин є корисною та заслуговує на підтримку.

 

Однак у даному випадку йдеться про захист лише одного їх виду – бродячих собак. На цій темі Грановський зблизився з рухом псевдозоозахисників (собачою мафією), які найбільш активні в Києві та налагодили там схему вимивання з бюджету сотень мільйонів гривень під виглядом реалізації програм регулювання чисельності безпритульних тварин.

 

Війна не за собак, а за гроші

 

Торік Грановський активно включився у гризню, що влаштували між собою кілька груп псевдозоозахисників. Вони не поділили притулок «Сіріус» і гроші на утримання тварин.

 

Олександра Мезінова, директор притулку, звинувачувала в усіх своїх лихах і неіснуючих «провокаціях» колишнього директора КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини», екс-депутата Житомирської міської ради Михайла Заславського.

 

На захист Мезінової став Грановський, який пообіцяв усунути з посади Заславського та «розібратися» з ним. Мезіновій та її прихильникам також протистояло інше угруповання, до складу якого увійшли такі зооектремісти, як Юлія Хоменко (Петренко) та її прибічники.

 

Про те, чим завершилася ця війна, свідчать відповідні дописи Грановського в його Фейсбучику. Наприклад, якось він поділився новиною про затримання Заславського, опублікованою на сайті «Обозреватель».

 

У дописі до цієї новини Грановський сам прямо заявляє про те, що доклав зусиль для того, щоб усунути з посади Заславського. Зміст допису ще раз наочно демонструє наполегливість Грановського у досягненні поставленої мети.

 

 

До речі, «Обозреватель» не раз поширював спотворену інформацію, коли до винесення судом вироку людину оголошували злочинцем або звинувачували в усіх тяжких. Так сталося і у випадку із Заславським, про якого у ствердній формі було зазначено, що він «вчинив стрілянину на заправці», бо «виступав за 23 лютого».

 

Новина про Заславського містилася й на інших ресурсах, де вона була подана в іншому контексті, а факти викладено більш об’єктивно та без передчасних однозначних звинувачень. Але серед усіх видань Грановський вибрав саме жовте і заангажоване (прозоофільське) – «Обозреватель», що спеціально призначене для зомбованої біомаси.

 

У своєму дописі Грановський позначив інших депутатів і «діячів», які теж є апологетами псевдозоозахисної діяльності. Серед них – відомий друг зооекстремістів, а нині – теж екс-нардеп Андрій Немировський (партія «БПП»).

 

Де зараз Немировський, не підкажете?

 

Позначив Грановський і Дмитра Білоцерковця («БПП»). Це його помічниця, зооекстремістка Юлія Хоменко (Петренко) погрожувала багатодітній вдові захисника України.

 

Інтереси постраждалої Юлії Вахнюк – матері трьох дітей, котра втратила чоловіка і тепер отримувала погрози від знахабнілої помічниці депутата, представляв адвокат Олексій Святогор. І ця деталь теж відіграла свою роль у нашій історії. Коли адвокат подав звернення щодо неприпустимої поведінки помічниці депутата, то її шеф Білоцерковець тоді не вжив жодних заходів реагування.

 

Де зараз Білоцерковець, який теж пролетів на виборах?

 

Справжні мотиви Грановського

 

Згідно з наявною у нас інформацією, Грановський, під час перебування на посаді народного депутата України, мав фінансову зацікавленість від участі у «собачих» справах. Крім того, він думав, що залишатиметься у владі довічно.

 

Він використовував київські бурління лайна для того, щоб долучитися до розкрадання коштів місцевого бюджету, котрі було виділено на реалізацію програми регулювання чисельності безпритульних тварин. Іншими словами, наловити риби у мутній воді.

 

А саме, за допомогою своєї близької соратниці Олександри Мезінової – власниці притулку для тварин «Сіріус» він намагався вкрасти не один десяток мільйонів гривень.

 

 

Насправді доля безпритульних тварин цікавила Грановського менше за все, як і абсолютну більшість так званих «зооактивістів». Останніх він просто використав як масовку для створення ілюзії своєї «боротьби» та підтримки.

 

На реалізацію вищезгаданої міської програми було передбачено виділення з бюджету суми у розмірі 192 млн. грн.

 

Олексій Святогор подав до суду адміністративний позов, у якому просить визнати протиправними та нечинними окремі положення Київської міської цільової програми контролю за утриманням домашніх тварин і регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2017-2019 рр., затвердженої Рішенням Київської міської ради № 684/3691 від 14 грудня 2017 р. щодо застосування механізму «відлов-стерилізація-повернення» стосовно безпритульних тварин.

 

Грановський і його масовка зрозуміли, що це може поставити під загрозу зриву їхні плани, та почали діяти.

 

«Всесильний» Грановський приймає замовлення на розправи

 

У коментарях до зазначеного допису про успішне врегулювання проблеми із Заславським Грановському дякують за усунення «незручної» людини.

 

Одночасно до нього звертаються з новими проханнями: наприклад, так само «вирішити питання» в Харкові.

 

Йому прямо пропонують в аналогічний спосіб усунути директора КП «Центр поводження з тваринами» Юлію Шаповалову. На це «хрещений батько» собачої мафії Грановський відповідає, що просто до неї «ще не дійшли руки».

 

 

Само собою, і тут не обійшлося без прохань «вирішити питання» з Олексієм Святогором.

 

 

Про цю справу докладно читайте тут:

 

1. Про «докази» у справі Олексія Святогора
2. Гуманность убивает
3. Ползучая чума: о проблеме легализации терроризма
4. Зоотеррористы в Киеве совершили очередное покушение на убийство адвоката и журналиста Алексея Святогора
5. Впервые в Украине деятельность зооэкстремистов признана судом опасной для общества
6. Під прицілом терористів
7. Санкция на расправу: как НЛП и пиар-технологии стали средством уничтожения человека
8. Зооекстремістів – до відповідальності!
9. Был бы человек, а статья найдется
10. Почему дело Святогора может стать большой проблемой для украинского государства
11. Брехнею і брудом
12. О ТСН и журналистской этике
13. Дело Святогора: люди вконец потеряли здравый смысл
14. Расправа над Святогором – приговор украинскому правосудию
15. Адвокат Олексій Святогор отримував погрози щодня
16. Рабство журналистів – не за горами!
17. Лист до редакції: думка зоозахисників
18. Догхантер и стая: что стоит за “Делом Святогора”
19. Право беснующейся толпы, или Суд Линча по-украински
20. У Києві оголосили полювання на людей

 

Звинувачення – з Фейсбуку, санкції – по Твіттеру  

 

Трохи про події початку літа минулого року, коли адвокат Олексій Святогор незаконно утримувався під вартою. День 11 червня 2018 р. показав, що в Україні немає закону, а є право скаженого натовпу, за яким суддя може відправити людину до СІЗО просто під впливом зграї псиних рабів.

 

Того ж дня – 11.06.2018 р. у соцмережі Твіттер Антон Геращенко – ще один нардеп (партія «Народний фронт») розмістив допис такого змісту: «Живодер Алексей Святогор уже едет по дороге в Лукьяновское  СИЗО».

 

На 26 червня було заплановано розгляд апеляційної скарги на застосування запобіжного заходу. За день до цього – 25 червня 2018 р. у своєму Фейсбуці Грановський, на той час – народний депутат ВРУ, розмістив черговий допис.

 

 

Отже, як написав у своєму Фейсбучику Грановський, нормальними людьми, на його думку, є лише собачники та кошатники. Тобто народний обранець пропагував думку про те, що наші громадяни поділяються на якісь касти, прошарки чи ще казна що. Цей поділ залежить від їх бажання чи небажання цілувати під хвіст бродячих псів.

 

Тут він, звісно, написав «догхантер» і повторив: «той самий догхантер», аби посилити емоційний ефект. Напевне, Грановський увесь свій електорат і прихильників тримає за тупе стадо.

 

Олексія Святогора не звинувачували в тому, що він «догхантер», «серійний убивця», «маніяк» або «шкуродер». Його звинувачували в тому, що він під час інтерв’ю висловився на тему бродячих собак і методів регулювання їх чисельності.

 

Прокурори і слідчі поліції все розуміли, але через свою рабську сутність і боягузливість за вказівкою деяких відомих екс-нардепів з партії «Блок Петра Порошенка» та вже дохлого «Народного Фронту» зшили абсурдну справу за інтерв’ю та сфальсифікували докази для обрання неприпустимого за цією статтею запобіжного заходу.

 

Депутати від «БПП» намагалися утриматись у владі

 

Ось так, з легкої руки Фейсбук-депутата Грановського переслідування за висловлення своєї позиції, наступ на свободу слова та репресії щодо журналістів перетворюються на звинувачення у жорстокості.

 

Так легко, виявляється, можна все перекрутити. І тоді, якщо журналіст наважиться говорити про корупцію чи крадіжки Грановського чи когось ще, то цього не будуть чути, а у відповідь істерично волатимуть: «Ти вбивав собак!».

 

І в таких свідомих діях публічної особи є не лише грубе порушення принципу презумпції невинуватості, але й відверта брехня та маніпулювання громадською думкою.

 

Грановський на той час був народним депутатом. А статус народного депутата покладає на особу і певну відповідальність. Це вже не рівень якоїсь мережевої істерички, що здіймає галас або розганяє фейки. Він був публічною особою, політиком, який повинен був займатися законотворчою роботою, а натомість опустився до рівня маргіналів.

 

У своїй писанині Грановський згадує ще одного «діяча» – піарника на ім’я Олександр Тодорчук. Того самого піарника, який торік організовував кампанію у ЗМІ з розміщення однакових (проплачених) публікацій про «безжального вбивцю тисяч собак». А що, зоосекта проковтне і це.

 

Ще зверніть увагу на те, що Грановський прямо пише про те, що на допомогу собакам він витрачає «…свій час, нерви та гроші також».

 

Про гроші – абсолютна правда. Як тільки з України втік виїхав Грановський, його адепти стали відчувати фінансову скруту і тепер змушені заощаджувати на всьому.

 

У коментарях з’являються інші Фейсбук-депутати. Ольга Червакова (екс-нардеп, і теж від партії «Блок Петра Порошенка) нагадує Сашкові, що вони «створили робочу групу за новим собачим законом».

 

 

«Не втече. Буде сидіти» (© Олександр Грановський)

 

Звісно, анонсуючи нові перфоманси під час судового засідання з розгляду апеляційної скарги адвокатів Олексія Святогора щодо обрання запобіжного заходу Грановський дуже обтікаємо написав, що «досвідчені судді розберуться зі складом злочину й можливими ризиками звільнення цієї людини» та закликав своїх хом’ячків «тримати кулачки».

 

Поміж рядків у всьому цьому опусі простежується, по-перше, заклик до зомбованої біомаси знову прийти під стіни Київського апеляційного суду й там улаштувати звичну виставу із криками та зойками.

 

По-друге, тут простежується його надія на те, що людину не буде звільнено.

 

Але його мріям не судилося здійснитися. Наступного дня, 26 червня 2018 р. Олексія Святогора за рішенням колегії суддів було звільнено з-під варти.

 

У коментарях мережеві прихильники запитують Грановського про його оцінку рішення колегії суддів, яким Олексія Святогора було звільнено з-під варти: чи не втече він тепер за кордон?

 

Грановський переконаний, що людина не зможе втекти і «буде сидіти».

 

 

Слідчий Роман Бобокал, який вів ту справу, звільнився невдовзі після того, як її було передано до суду. Однак ніхто не забутий і ніщо не піде у забуття.

 

А за три місяці – у вересні 2018 р. суддя Тетяна Левицька, що виносила рішення про обрання стосовно Олексія Святогора запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави, не пройшла атестацію.

 

 

Вона була визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Левицька намагалася оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, але позов вона програла.

 

Сам Грановський втік залишив Україну та виїхав до Ізраїлю 24 липня 2019 р. – одразу після того, як побачив результати виборів.

 

Технології керованої ненависті

 

Але повернемося до подій, які розгорталися рік тому. Ось Грановський поширює для широкого загалу відверту вигадку: мовляв, вночі йому стало відомо про запланований підпал притулку «Сіріус». Бідолашний, уночі не спав – тільки про порятунок песиків думав…

 

 

У коментанях Ельшан Мехтієв (який мріяв про вбивства українців і торік займався створенням незаконного воєнізованого формування «Зоополіція») звітує про те, що вони вже надрукували плакати для мітингу.

 

 

Зверніть увагу на високу якість матеріалу, з якого виготовлено плакати, їх дизайн і друк. Це все коштує недешево. Принаймні, зрозуміло, хто і за чиєю вказівкою займався питанням виготовлення плакатів та іншої атрибутики для «мітингувальників» – Ельшан Мехтієв, який бадьоро звітував Грановському про виконану роботу.

 

Потім ці плакати було відправлено до інших міст, де минулого літа проходили акції за «права» собак і де проводили свої передвиборчі зустрічі інші політики. Вони завчасно готувалися і робили все, аби завоювати симпатії електорату. Наприклад, особливо старався Олег Ляшко.

 

Ще рік тому влада, котра відчувала, що наступні вибори стануть для неї провальними, намагалася хапатися за будь-які тренди заради того, щоб тільки утриматися у своїх кріслах. Але, як показало життя, пособництво зоосектантам ще нікому не допомогло.

 

Грановський і йому подібні топ-корупціонери використовували технології контрольованої ненависті для управління масами. Вони не розуміли, що зробили ставку на маргінальну меншість.

 

Загалом усі екс-нардепи, що свого часу теж намагалися утриматися у владі та заробити собі рейтинги на «собачій» темі, зараз опинилися на узбіччі життя. Це, зокрема Олександр Грановський, а також Євген Дейдей, Андрій Немировський, Олег Ляшко, Андрій Лозовий, Ігор Мосійчук, Віктор Кривенко та інші. Їхня «собача» ейфорія минула так само швидко, як і розпочалася.

 

Чи дійсно Грановський міг впливати на судову владу?

 

Деякі ЗМІ та користувачі соцмереж називають Грановського «головним рішалою» та «смотрящим» за правоохоронною системою та всіма судовими органами. Йому приписують роль впливового «сірого кардинала» і ад’ютанта Петра Порошенка з «вирішення особливих питань». При цьому часто повторюють, що він нібито міг вирішити будь-яке питання і був наділений безмежною владою.

 

Не виключено, що багаторазове повторення слів про «авторитет» і «вплив» було задумано як складова піар-кампаній самим Грановським.

 

Всі подібні твердження практично нічим не аргументовано. Емоції та епітети про «сірого кардинала» – це не факти. Казати так про Грановського – значить, робити йому комплімент.

 

Передусім, що означає можливість впливати на судову владу і правоохоронні органи? Такі важелі впливу роками та навіть десятиліттями плекали цілі клани. І не один клан, а декілька, тобто аж ніяк не одна особа, котра зайшла до Верховної Ради завдяки «БПП» у 2014-му.

 

Чи міг Грановський справляти якийсь вплив на суддю Левицьку чи на інших суддів і правоохоронців?

 

Не міг, бо він просто ієгудон і поц – дрібна «шістка», що вислужувалася перед своїм господарем.

 

Всі ілюзії стосовно того, що він буцімто був або є «тіньовим кардиналом» спростовуються тим, що як тільки відбувся розпуск попереднього складу Верховної Ради України Грановський (і не лише він один) втратив владу і одразу залишив Україну. І одразу всі почали його, прямо кажучи, чморити.

 

Хто з політиків дійсно може на щось впливати?

 

Протягом кількох скликань Верховної Ради таким «сірим кардиналом» вважався Володимир Литвин, який мав авторитет і брав участь у розв’язанні важливих державницьких завдань.

 

Як би ми не ставилися до Віктора Медведчука, але він вже зо два десятки років перебуває у владі. Весь цей час він має значний вплив на різні політичні процеси, що відбуваються у країні. До складу переговорної групи, що брала участь у вирішенні питань збройної агресії РФ проти України його включали саме з цієї причини – бо він має авторитет і вплив.

 

При цьому пан Медведчук не використовує «собачу» тему для того, щоб зміцнити свої позиції або з іншою метою – такі дурниці йому просто не потрібні.

 

Нещодавно до України повернувся Андрій Портнов, котрому вдалося зберегти свій вплив, а також зберегти й суто людські якості і прагнення добитися справедливості.

 

І пан Портнов не намагається влізти у «собачу» тему.

 

Зараз названі впливові особи піддаються тавруванню та відносно них триває справжній політичний булінг, у тому числі із залученням мас-медіа. І ця тема теж дуже цікава для більш детального вивчення, тому невдовзі ми повернемося до неї.

 

Людина, що дійсно має вплив, мислить масштабно та продовжує прямувати до своєї мети, працюючи послідовно й виважено. Для цього немає потреби влазити в тему захисту бродячих собак та всіх пов’язаних із нею рухів і акцій.

 

А той із політиків, хто в неї влазить, наочно демонструє всім, що він – звичайний дегенерат. Про це свідчить сама постановка питання про те, що «бродячі собаки кращі за людей» і що комусь дозволено запроторювати за ґрати кожного, хто вважає інакше.

 

Можна ще довго перераховувати інші приклади дійсно впливових постатей, котрі не зрадили свого біологічного виду та залишилися людьми, на відміну від Грановського. Сашко безглуздо «спалився», показавши свою справжню суть.

 

Він волів обкрадати свою крану, в тому числі під виглядом «допомоги собакам». Себто він від самого початку цинічно та свавільно почав створювати дисбаланс по відношенню до людей.

 

І люди на виборах у липні закономірно відповіли йому: це остаточне прощавай.