Як донор крові, протягом останніх років я систематично здійснюю донорство на постійній безоплатній основі у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь».

 

26 грудня 2017 року я перебував з метою здійсненні процедур донорства у вказаній установі, де в сквері напроти входу до Гематологічного відділення та біля входу безпосередньо мною була помічена зграя безпритульних собак.

 

 

Зазначені тварини є розносниками гельмінтів, глистів, небезпечних зоонозних вірусів і бактерій. Крім цього, вони здійснюють поширення екскрементів, фрагментів шерсті, біологічних часток, які негативно діють на хворих та створюють істотні ризики зараження інфекціями. Своїм гавкотом собаки тривожать осіб, які знаходяться на лікуванні, медичний персонал і відвідувачів. Наявність собак створює ризики того, що вони зрештою, керуючись інстинктом захисту території – накинуться на хворих і, скориставшись безпорадним та слабким станом таких осіб, можуть завдати їм тілесних ушкоджень і навіть смерті.

 

Наявність безпритульних собак в військовій установі, а тим більше – у  лікувальному центрі національного значення є неприпустимою, не відповідає жодним санітарно-епідеміологічним нормам і вимогам безпеки.

 

Безпритульні собаки підлягають негайному усуненню в силу прямої вказівки ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

 

Про ситуацію я письмово інформував керівництво госпіталю та Київську міську державну адміністрацію.

 

 

Листом від 09.01.2018 керівництво госпіталю подякувало мені за активну громадську позицію та, вказавши на слушність і ґрунтовність зауважень про шкідливість і небезпечність безпритульних тварин інформувало про факт звернення до комунальних служб з метою відлову безпритульних тварин.

 

 

Але листом від 05.01.2018 Київська міська державна адміністрація інформувала мене про відмову здійснити відлов безпритульних тварин, посилаючись на існування Київської міської цільової програми контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2017-2019 року, затвердженої Рішенням Київської міської ради № 684/3691 від 14 грудня 2017 року. Згідно відповіді відлов буде здійснено лише на підставі договору, а після відлову собаки будуть простерилізовані та повернуті на місце вилову під опіку юридичних і фізичних осіб.

 

В газеті «Хрещатик» від 22 грудня 2017 року № 135 (5048) на сторінках додатку (рубрики) «Документ» 3-10 оприлюднено текст Київської міської цільової програми контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2017-2019 року, затвердженої Рішенням Київської міської ради № 684/3691 від 14 грудня 2017 року (далі – Програма).

 

Як громадянин, мешканець міста, який сплачує передбачені законом податки та збори, я зацікавлений у належному та ефективному використанні коштів комунальної громади з тим, аби створити безпечні та комфортні умови перебування та проживання для мене, моїх батьків, сусідів, родичів, товаришів, знайомих. Я також зацікавлений у тому, аби я був у безпеці під час виконання мною суспільного обов’язку та реалізації свого права на донорство в установі, перебування у якій на даний момент та відвідування якої є небезпечним.

 

Програма по суті передбачає збереження популяції безпритульних тварин у місті, заохочення стану (становища) безпритульності та його виправдання, забезпечення життєздатності популяції безпритульних тварин, витрачання надмірних коштів на подібні безглузді, алогічні, небезпечні та протиправні забаганки.

 

В силу Конституції України (ст. 50) я маю право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Я просто зацікавлений у тому, аби вільно пройти вулицями міста, не оглядаючись довкола у пошуках безпритульних собак, які мене захочуть вкусити, аби я потім лікував тяжкі поранення чи здійснював щеплення від усіх можливих інфекційних хвороб. Загальновідомо, що собаки переносять практично всі види інфекцій (віруси, бактерії, гельмінти, паразити).

 

Я хочу пересуватися чистими вулицями, не засміченими собачими екскрементами з усіма можливими інфекційними наповнювачами.

 

 

Я також зацікавлений у тому, аби серед ночі у мене під вікнами не гавкала зграя пригодованих та розведених «волонтерами» здоровенних страхітливих здичавілих собак.

 

Я не хочу піддаватися ризику того, що безпритульна собака вискочить на дорогу і водій, аби не здійснити наїзд, може здійснити різке маневрування та виїхати на зупинку громадського транспорту, де я можу знаходитися.

 

Знаходження диких безпритульних собак на вулицях є небезпечним для людей і небажаним для самих собак.

 

Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (визначення термінів) вказується, що домашні тварини (собаки) є такими тваринами, які органічно не можуть мати стійких популяцій у природі «самі по собі», без впливу та участі людини. Тобто, популяція безпритульних собак на вулиці фізіологічно нежиттєздатна (собаки на вулиці – те ж саме, приміром, що риби без води).

 

Безпритульні тварини страждають без їжі, води, прихистку, гинуть під колесами автомобілів, падають у різні ями та важкодоступні міста, раняться на смітниках, труяться неякісними відходами тощо.

 

Таким чином, з обох позицій – з позиції прав людини та її безпеки та з позиції нормального існування тварин – безпритульні собаки на вулицях – це, м’яко кажучи, неправильно.

 

Так, зазначеною Програмою передбачено витрачання суми 192 887 800 грн. (сто дев’яносто два мільйони, вісімсот вісімдесят тисяч вісімсот гривень) на вирішення проблеми усунення безпритульних тварин з вулиць міста на період 2017-2019 років.

 

Вважаю, що подібна сума коштів в умовах, коли в країні триває руйнівна війна з тисячами вбитих і скалічених захисників Вітчизни, за відсутності соціального забезпечення для них, коли понад 2 мільйони людей перебувають у статусі вимушених переселенців з окупованої АР Крим та частково окупованих районів Донецької та Луганської областей, коли в країні загалом існує стан фінансової кризи – витрачати таку суму на собак – прямий і відвертий злочин, знущання та зрада Вітчизни, плювок у вічі кожному з нас.

 

Програмою загалом визнається негативним чинником факт знаходження на вулицях безпритульних тварин (зокрема, собак), що є єдиною правильною тезою.

 

Програма декларує напрям на зменшення  популяції безпритульних тварин.

 

Однак, дії та методи, спрямовані на нібито реалізацію Програми діаметрально суперечать її меті, є безглуздими, нелогічними і, найголовніше – незаконними.

 

Зокрема, Програмою декларується існування і запровадження т. з. «методу ВСП», під яким передбачається необхідність відлову з вулиць безпритульних собак (які не мають поруч власника), їх стерилізацію та подальше повернення на місце вилову під т. з. «опіку волонтерів-опікунів» (абревіатура ВСП розкривається як: відлов-стерилізація-повернення).

 

Це означає, що відловлена безпритульна тварина передається до закладу ветеринарної медицини, де щодо неї здійснюється передопераційна підготовка (підгодівля, лікування від поточних захворювань) після чого тварина позбавляється репродуктивної функції хірургічним методом, щодо тварини провадиться післяопераційний догляд (зняття больового шоку, заживлення ран тощо), після чого вона викидається на вулицю.

 

За час згаданих процедур тварина встигає підгодуватися, підлікуватися, звикнути до даху над головою, людей – але через місяць-два таких процедур та такого стану – просто викидається на той же смітник, де її і зловили, в голод, холод, до глистів та блох, і в оточення інших собак, яким конкурент на їхнє місце аж ніяк не потрібен.

 

Тобто, Програмою, з одного боку, висловлюється критична оцінка діям людей (власників), які за недбалості здійснюють викидання тварин на вулиці (як чинника поповнення популяції безпритульних тварин) і тут же вихваляються та легалізуються дії такого ж ґатунку (проте, з тим, аби приховати негатив, то використовується термін «повернення». Погані люди «викидають» тварин, а хороші (виконавці Програми) – «повертають». Погані люди (за рахунок яких поповнюється популяція безпритульних тварин) «калічать» тварин, а хороші (виконавці Програми) здійснюють «стерилізацію» перед поверненням тварин. А по суті ці дії однотипні, ідентичні, відверто «живодерські». Тобто, «викрутасами» з термінологією (повернення замість викидання) здійснюється приховування та виправдання насправді жорстоких методів поводження з тваринами.

 

Так, відповідно до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», зазначено термінологію: «жорстоке поводження з тваринами – знущання над тваринами, у тому числі безпритульними, що спричинило мучення, завдало їм фізичного страждання , тілесні ушкодження, каліцтво або призвело до загибелі, нацьковування тварин одна на одну та на інших тварин, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, залишення домашніх та сільськогосподарських тварин напризволяще, у тому числі порушення правил утримання тварин».

 

Дана теза (яка передбачає, що жорстоке поводження з тваринами полягає, зокрема, у залишенні домашніх тварин напризволяще та порушенні правил утримання тварин) цілком кореспондується з вимогами ст. 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», яка визначає:

 

«При поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує, зобов’язана:

 

…дбати про домашню тварину, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води; надавати можливість домашній тварині здійснювати необхідні рухи, контактувати з собі подібними; забезпечити наявність намордника, повідка, що необхідні для здійснення вигулу домашньої тварини поза місцем її постійного утримання; забезпечити наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками; забезпечувати своєчасне надання домашній тварині ветеринарних послуг (обстеження, лікування, щеплення тощо)…»

 

Тези визначень термінів до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» органічно доповнюють існуючу редакцію ст. 24 цього ж закону (котра передбачає негайний та безумовний відлов домашніх тварин, які знаходяться на вулицях) а також відповідають змісту ст. 3 ратифікованої Законом України N 578-VII від 18.09.2013 Європейської конвенції про захист домашніх тварин, яка в свою чергу визначає:

 

«Ніхто не повинен спричиняти для домашньої тварини непотрібного болю, страждання або пригнічення. Ніхто не повинен залишати домашньої тварини».

 

Таким чином, за сукупним тлумаченням описаних вище вимог чинних законів (включаючи міжнародні) очевидний єдиний висновок: домашні тварини можуть повноцінно розвиватися та існувати вдома, під постійним супроводом (доглядом, контролем) людини, дієздатного свідомого власника, який має фізичну можливість постійно годувати, лікувати тварину, забезпечувати та реалізовувати її потреби тощо.

 

Будь-які інші методи та способи поводження з домашніми тваринами є актами жорстокості та неналежного поводження. Ні про які стерилізації-пастеризації та повернення-викидання тварин не може йтися у принципі.

 

Всілякі подібні складні процедури та дії зі складного обігу та переміщення безпритульних тварин «туди-сюди» дають чудову змогу здійснити неефективне та вкрай «прибуткове» витрачання (між нами кажучи – крадіжку) 192х виділених мільйонів – позаяк під час «пастерлізації-повернення» собак (які відразу «розбіжаться») перевірити, скільки їх там було «відпастерлізовано» – практично неможливо.

 

Викликає критичне зауваження теза про «повернення тварин під опіку». Тварини не є суб’єктами правовідносин (щодо яких, згідно Сімейного кодексу України, передбачається, існує та запроваджений інститут опіки та піклування), а є об’єктами (предметами, речами), а відтак позивачу в принципі важко коментувати подібну маячню про «опікунів-сволонтерів».

 

За такого підходу недовго дійти до вжиття  взагалі безглуздих та протиправних конструкцій «тварини-коханці», «тварини-подружжя» тощо. «Опіка над тваринами» – це вже замах на збочення-зоофілію, позаяк наступним шляхом буде «усиновлення тварин» або і «шлюб  з тваринами».

 

Домашні тварини можуть бути або «чиїмись» (власницькими, мати власника), або ж безпритульними, ніяких проміжних «опікунских» та інших родинно-наближених варіантів і конструкцій бути не може. Домашні тварини можуть існувати виключно за наявності власника та під його прямим контролем і впливом, відповідальністю.

 

Безпритульні тварини  як явище існувати в принципі не можуть, позаяк люба дія, спрямована на підтримання статусу безпритульності та його виправданню – не тільки протиправна, але і злочинна (підпадає під дію ст. 299 КК України).

 

Аналізуючи фантазії авторів оскаржуваної Програми очевидно, що останні під «опікою» розуміють те, що безпритульні домашні тварини і надалі вільно лазять по вулицях міст, смітять, чинять неспокій людям та іншим тваринам, при цьому «опіка» передбачає підгодівлю безпритульних тварин т. з. «опікунами» – особами з інвалідним (в усіх сенсах) обсягом прав та обов’язків щодо «опікуваних» тварин.

 

В частині застосування «інституту опіки та піклування щодо тварин» (добре, що не усиновлення чи шлюбу) – то подібний інститут в аспекті Програми безглуздий в принципі. Так, Програмою визначено одним з чинників поширення безпритульних тварин наявність доступності до харчових відходів (як джерела харчування тварин). Поширення харчових відходів є фактором, за наявності якого безпритульні собаки відгодовуються, починають себе почувати «власниками території», котру починають активно «захищати» від інших потенційних претендентів на харчі (все, що рухається), крім того, харчові відходи (об’їдки, огризки, прострочені та порчені (протухлі) продукти є банальним сміттям, шкідливим та неестетичним.

 

Однак, визнаючи наявність харчової бази фактором поширення безпритульних тварин (негативним фактором, який ускладнює вирішення проблеми) – автори Програми тут же передбачили існування «сволонтерів» та «опікунів», які мають «доглядати» безпритульних тварин якраз через поширення харчових відходів та підтримання цієї бази в розвинутому та належному стані…

 

Практика показує, що «опікуни» та «любителі» безпритульних собак, будучи людьми з вадами психічного розвитку, зазвичай основний свій час приділяють розкиданню по району, де дислокуються «опікувані» собаки кісток, прострочених м’ясопродуктів, несвіжої ковбаси, помиїв з поясненням своїх вчинків як «ми любимо песиків, ми опікуни і ми їх годуємо, бо це наш священний обов’язок в межах програми гуманізму».

 

Періодично, природньо собаки від таких «опікунських харчів» труяться та гинуть зграями, тобто, мета Програми (знищення бродячих собак) таки досягається, але подібна антисанітарія безглузда, малоестетична, жорстока та небезпечна загалом і будучи відображена в Програмі – має бути припинена.

 

Складається враження, що автори Програми або ж вважають оточуючих цілковитими ідіотами, або ж самі мають вади в розумовому розвиткові і не бажають помічати логічну суперечність і протиріччя між непоєднуваними тезами «дикі собаки розводяться на вулицях тому, що є доступ до сміттєвих контейнерів і повно їжі, тому треба залишити їх голодними і це є вияв гуманізму» та, водночас «треба всіляко схвалювати та підтримувати діяльність «сволонтерів», які розкидають харчові відходи в місцях дислокації диких собак, бо це є опікунською діяльністю і виявом гуманізму».

 

Можливий і третій варіант (який поєднується з обома попередніми) – прагнення «освоїти» 192 мільйони гривень на згаданих хитромудрих оборудках з різними там ВСП, опікунствами, розкиданням харчових залишків з одночасним декларуванням неприпустимості цього – дістало вираження і розвиток під час прийняття Програми.

 

При цьому автори програми знахабніли до того, що визнаючи неефективність таких дій зі штучного обігу безпритульних собак у природі (що було апробовано протягом п’яти років під час дії аналогічної маячні) – пропонують і надалі повторити цю ж неефективну та безглузду для суспільства діяльність (гроші ж у бюджеті є, чому б не повторити таку діяльність ще декілька років та разів поспіль, бо «а раптом вийде»).

 

Відтак, зважаючи на викладене, Програма має бути припинена в описаних частинах як прямо протиправна і в деяких випадках – злочинна.

 

Зважаючи на викладене, мною було подано адміністративний позов до суду, в якому я прошу визнати протиправними та нечинними окремі положення Київської міської цільової програми контролю за утриманням домашніх тварин і регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2017-2019 року, затвердженої Рішенням Київської міської ради № 684/3691 від 14 грудня 2017 року щодо застосування механізму «відлов-стерилізація-повернення» стосовно безпритульних тварин.

 

Олексій Святогор