«Ігри смерті» для дітей та дорослих

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

В Україні набирає обертів терористичний рух, учасники якого відкрито об’єднуються у групи в мережі Інтернет і влаштовують свого роду «ігри смерті», провокуючи акти насильства по відношенню до обраних жертв.  

 


 

Відрізати руки й ноги, проломити голову, розірвати, виколоти очі, зарізати, четвертувати, каструвати, розстріляти, закатати в бетон або залити сірчаною кислотою,  «оголошуємо суд Лінча!», – так, «в ім’я добра», наше суспільство втягують у небезпечні «ігри смерті».

 

Ігри смерті для дорослих

На роль мішені для “дикого полювання” може бути призначений кожен з вас

 

Їх мета – посіяти загальний хаос і беззаконня, за якого жорстокість розглядається як єдиний спосіб розв’язання всіх проблем, а насильство виправдовується «боротьбою за справедливість». Причому уявлення про «справедливість», а тим більше – про відповідальність у послідовників даної ідеології вельми розмите.

 

«Ігри смерті» для дітей

 

Якщо навколо дитячих і підліткових суїцидальних ігор «Синій кит», «Червона сова» та інших мережевих «груп смерті» було розгорнуто потужну інформаційну кампанію щодо протидії, то «ігри смерті» для дорослих, про які зараз ітиметься, проходять абсолютно відкрито й умовно легально. Все відбувається практично під носом у правоохоронних органів, які впритул нічого не помічають і не чують.

 

Більше того, «ігри смерті» для дорослих виникли набагато раніше за підліткові суїцидальні Інтернет-спільноти.

 

Нагадаю, «Сині кити» діяли у соцмережах, де втягували дітей і підлітків у гру. За «правилами» гри потрібно було пройти низку завдань, яких нараховувалося понад п’ять десятків. Від учасника вимагали прокидатися о 4:20 ранку, переглядати спеціально надіслані психоделічні відеоматеріали та інші аудіовізуальні твори, наносити собі порізи та інші ушкодження тіла, підніматися на високі будівлі та дивитися вниз тощо. Кінцевим «завданням» було скоєння самогубства.

 

«Червона сова» не надто відрізняється за технікою обробки свідомості та «правилами». Від учасника вимагали не спати 12 діб і щогодини контролювали. Наприклад, дитині постійно треба було знаходитися онлайн, і протягом цих днів куратор надсилав їй повідомлення типу «Сова не спить?», на які треба було якомога скоріше відповісти «Сова ніколи не спить». Затримка з відповіддю понад 10 хвилин розцінювалася як «порушення», і дитину починали залякувати.

 

Якщо ви вважаєте, що все це було вигадками, поширеними тільки задля створення підстав для подальшого блокування російських соцмереж, зокрема «ВКонтакте», то не поспішайте з висновками.

 

Аутоагресія

 

Так, з одного боку, дитячі та підліткові суїциди, на жаль, відбувалися в усі часи. Найчастіше йшли на такий крок діти, що мали ті чи інші проблеми в сім’ї або у школі. Зокрема, якщо вдома дитина постійно  бачить пияцтво батьків, якщо нормою «виховання» там є побиття і мордування, якщо сама дитина страждає на ранній алкоголізм або наркоманію або якщо з боку батьків має місце трудова чи сексуальна експлуатація дітей, то саме  такі діти опиняються у групі ризику.

 

Аналогічно, існує ризик і стосовно дітей, котрі у школі систематично піддаються цькуванню та знущанню з боку однолітків і старших учнів, які мають проблеми у відносинах із вчителями або скоїли правопорушення. Як приклад, можу навести сумний випадок з Донецького юридичного інституту, де я працювала ще до війни. Групу курсантів було викрито на збуті наркотичних речовин. Після допиту один з курсантів вибіг на вулицю. Він летів світ за очі, десь у дворах зірвав проволоку з підпорок для винограду та на ній повісився. І мережеві «групи смерті» до цього точно не мали жодного відношення. Хлопець діяв спонтанно, афективно. Він розумів, що цей випадок з наркотиками перекреслить усе його майбутнє, а попереду йому загрожувало тюремне ув’язнення.

 

Інші причини підліткових суїцидів

 

Або, так само, самогубства дітей можуть траплятися у надмірно релігійних родинах. Якщо батьки – фанатики, та ще і є членами якогось деструктивного культу, то дитина теж переживає глибокий внутрішній конфлікт, має спотворені уявлення про смерть, вірить у потойбіччя і прагне там опинитися:

 

«Я хочу якомога скоріше побачити Ісуса Христа і Пресвяту Богородицю», – так написала одна школярка у предсмертній записці своїм батькам.

 

А що стосується гри «Синій кит», то в Україні мали місце непоодинокі факти втягування в неї дітей. Про трагедію на Львівщині мені розповідав мій знайомий Тарас Чорноморенко, якому довелося бути присутнім на похованні односельця:

 

«Це здається вигадкою, допоки тебе не стосується. Сусіди поховали сина – 19 років було хлопцеві, любив життя і займався спортом. Я знаю цю родину, там жодних проблем не було. А після знайшли в нього купу листів, які він писав «Синім китам».   

 

За певних умов дорослі особи можуть бути такими само вразливими, як і діти або підлітки. Скажімо, хвороба, нервове напруження, неприємності на роботі або конфлікти в родині особливо виснажують. І коли людина перебуває у стані тривалої стресової ситуації, то для неї будь-яке наступне випробування може стати «останньою краплею». В тому числі, це стосується кібер-булінгу. І мережеві садисти це чудово розуміють.

 

Доведення до самогубства шляхом групового цькування

 

Згадаймо історію Аманди Тодд, однієї з перших жертв групового цькування. Гарна, розумна й талановита дівчина стала об’єктом переслідування з боку статевого збоченця, який шантажував її в Інтернеті та погрожував у реальному житті. Близькі друзі Аманди замість підтримки та допомоги зрадили її. Це теж стало тяжким ударом для школярки. Потім її стали висміювати однокласники і просто незнайомі особи.

 

Одного разу вони гуртом побили Аманду, зняли свої знущання на відео та опублікували в Інтернеті. Під фото побитої дівчинки, що лежала на землі в канаві, вони залишили багато злих коментарів, які зводилися до одного: «Шкода, що ти не здохла». Юні негідники в такий спосіб самостверджувалися. Їм було весело, школярі так розважалися. Вони відчували задоволення, коли всі разом кидалися на свою беззахисну жертву на вулиці, а потім так само разом продовжували знущатися в Інтернеті, смакуючи в коментарях подробиці її страждань.

 

Так тривало кілька років. Аманда видаляла свої профілі у соцмережах, вона змінила школу, але давній переслідувач щоразу знаходив її знову та починав залякувати. Якось він виконав свою погрозу й розіслав інтимні фото дівчини всім її друзям і вчителям у школі. Після цього здійнялася нова хвиля жорстокого цькування.

 

Аманда до останнього намагалася протистояти кривдникам, вона боролася за своє майбутнє, але сили виявилися нерівними. «Сподіваюся, що вона прочитає це і накладе на себе руки», – такі побажання писали їй у Facebook. І одного дня дівчина повісилася у своїй кімнаті.

 

Дегуманізація – невід’ємна складова «гри»

 

Чи розуміли однолітки Аманди, котрі знущалися з неї, що тим самим вони спричиняють їй біль і душевні страждання? У віці 15 – 16 років юнаки та дівчата цілком усвідомлюють характер своїх дій та мусять розуміти їх наслідки. Але для них тоді здавалося, що це просто такі ігри – вони бажали смерті Аманді, котра нічого поганого їм не зробила. Багато хто навіть не були з нею знайомі.

 

Зараз неможливо встановити, кому саме спала на думку ідея взяти на озброєння такі методи знущання, щоб цілеспрямовано використовувати їх у подальшому та навмисно доводити до самогубства дорослих осіб. З роками вони й переросли в «ігри смерті» та набули вражаючих масштабів.

 

Зовні все може виглядати як недобра «гра», чи свого роду флешмоб – називайте це як завгодно, але схема залишається такою ж саме. Організоване системне цькування людей, своєю чергою, має метою не просто занурення їх у стан соціальної ізоляції, але і доведення до самогубства. Учасники «гри», які бажають смерті для своєї спільної жертви, чудово розуміють, що вони роблять, і бажають настання саме таких наслідків. Дорослі особи не можуть не розуміти, що вони роблять і з якою метою.

 

Цькування в реальному житті

Неадекватна жінка вирішила помститися сусідові

 

Вони діють за допомогою типового набору методів дегуманізації, створюючи образ такого спільного ворога, що підлягає фізичному знищенню.

 

«Гравці» та жертва

 

«Ігри смерті» суттєво відрізняються від булінгу. Якщо в булігу задіяно три сторони – агресор, жертва та сторонні спостерігачі, то в «іграх смерті» таких сторін чотири:

 

  1. Організатор – той, хто дає старт цькуванням і залучає до цього інших;
  2. Призначена жертва;
  3. Масовка – рядові «гравці»;
  4. Виконавець/виконавці злочину.

 

Організатор

 

Організатором є ініціатор теми/дискусії чи автор відео. Це особа, що діє з мотивів помсти, особистої неприязні чи матеріального збагачення. Організатор створює відео чи допис маніпулятивного змісту, вкладаючи до нього певний посил або заклик до дії.

 

Мета організатора полягає в тому, ввести глядачів/читачів у стан, подібний афекту і спонукати їх до дій, у яких вони будуть керуватися виключно гнівом і ненавистю. Це необхідно для того, щоб чужими руками розправитися з іншою особою, аж до заподіяння їй тілесних ушкоджень та/або біологічної смерті. Саме в цьому полягає його кінцева мета.

 

Жертва

 

На роль об’єкта для спрямування спільної агресії може бути призначений хто завгодно: політик, публічна особа, артист, співак, суддя, лікар, поліцейський, водій, підприємець, юрист, журналіст, студент, пенсіонер або домогосподарка.

 

Неважливо, в чому вирішили звинуватити особу. Неважливо, чи є це правдою. Неважливі жодні докази, головне – подати все так, щоб викликати загальну ненависть.

 

Самосуд над хворим COVID-19

Самосуд над людиною, що захворіла на COVID-19

 

Нерідко такий спосіб розправи обирають з мотивів помсти. Різниця між «Синіми китами» для дітей та «іграми смерті» для дорослих полягає в тому, що перші викликають аутоагресію з метою доведення до самогубства, а другі спрямовані на підшукування виконавців для заподіяння біологічної смерті інші людині, причому показово і з особливою жорстокістю.

 

«Ігри смерті» для дітей і дорослих тісно переплітаються між собою. Підтвердженням тому є показовий приклад з Миколаєва, де зоопсихопати кликали «Синього кита» ні в чому не винним чужим дітям і бажали їм смерті.

 

Рядові «гравці»

 

Користувачі мережі Інтернет, котрі долучаються до обговорення публікації шляхом схвалення (вподобайки, коментарі на підтримку) або поширення (репости), не підозрюють, що з них зробили «корисних ідіотів». Їхня участь у «грі» обмежується тим, що вони залишають коментарі з анонімних акаунтів, виплескуючи свою ненависть, і тим самим «випускають пар».

 

Ігри смерті на Фейсбуці

Приклад перший: коментарі про суддю, яка виправдала невинну людину

 

Одні «корисні ідіоти» починають фантазувати про способи скоєння злочину (облити сірчаною кислотою, вдарити по голові, заколоти ножем, закласти вибихівку, застрелити тощо). Другі додають інформацію про адресу місця проживання чи роботи жертви та маршрути її пересування. Треті, висловлюючи тези про виправдання насильства, накручують інших.

 

Кібер-булінг у соцмережах

Приклад другий: коментарі про суддю, яка зараз розглядає справу членів злочинного угруповання, які роками тероризували все місто

 

Фактично разом «корисні ідіоти» виконують роль підбурювачів у скоєнні злочинів, коли створюють видимість масового «народного гніву».

 

Виконавець злочину

 

Виконавцем злочину стає особа (група осіб), що дізнається про оголошену фізичну розправу та бажає взяти в цьому безпосередню участь. Мотиви у виконавця можуть бути такими ж само, як і в організатора – особиста неприязнь і помста. Але, крім цього, до них додаються:

 

  • мотив матеріального збагачення, якщо за скоєння злочину обіцяно грошову винагороду. Коли особа не має постійного джерела доходу, така пропозиція може її зацікавити;
  • незадоволення своїм низьким соціальним статусом, бажання стати «героєм» – таким собі «невідомим народним месником», який безпосередньо виконає «вирок»;
  • ідеологічні переконання – спотворені моральні цінності та хибні уявлення про такі поняття, як закон, справедливість, добро і зло. Релігійні фанатики, члени радикальних, екстремістських і терористичних організацій беруть участь у скоєнні насильницьких злочинів проти особистості з мотивів відстоювання своєї ідеології;
  • потреба в реалізації своїх збочених, маніакальних, садистських нахилів.

 

З появою виконавця «ігри смерті» переходять з віртуального у реальний вимір. По суті, виконавці (найманці) – це «гарматне м’ясо», їх організатор використовує як інструмент і зброю для втілення своїх кривавих задумів, а сам залишається в «тіні».

 

Як українських громадян в Інтернеті втягують у скоєння злочинів

 

Спочатку застосовується те, що у маркетингу має назву воронка залучення. Друзі запрошують друзів. Користувачів додають у мережеві спільноти (як загальнодоступні, так і закриті) або до участі в обговоренні чийогось допису. Це необхідно для створення видимості масовості.

 

Залучення може відбуватися у різних формах, але його механізм завжди є однаковим і базується на вторгненні в емоційну сферу людини.

 

Застосовується характерна риторика, яка зводиться до такого: весь світ повинен жити за нашими правилами, а кому це не подобається – той підлягає знищенню. Пропаганда культу насильства прикривається словами на кшталт «судді продажні», «поліція не працює», «закон не діє», «будемо самі вершити правосуддя» і т.д.

 

Роль «гачка» виконує повідомлення, допис або відео із сильним емоційним забарвленням (його достовірність не має значення), що викликає відчуття страху, гніву чи ненависті. Якщо це світлина (набір світлин), то вони супроводжуються відповідним текстом, який обов’язково містить заклики до дії. Типові приклади: «зробити інвалідом!», «випустити кишки!», «каструвати!», «натравити зграю собак!», «віддати на розтерзання натовпу!» і т.ін.

 

Або, як варіант, це взагалі може бути повідомлення із прямими пропозиціями до участі у скоєнні злочинів.

 

Пошук кілера

Пошук кілерів на Facebook

 

Таким чином, «ігри смерті» гуртують у своїх лавах найбільш маргіналізовану частину населення. Таке середовище буквально притягує збоченців і різних дегенератів, які шукають, де можна реалізувати свої садистські нахили.

 

Втім, жоден з усіх відомих садистів і маніяків не додумався до того, що дозволяють собі так звані «зооактивісти» – публічно оголошувати полювання на людей і анонсувати криваві розправи.

 

Відтак пересічні користувачі, долучаючись до дискусії, починають залишати коментарі: погоджуються, підтримують, схвалюють протиправні дії. Вони не усвідомлюють того, що стали співучасниками скоєння злочину та сприяли його підготовці.

 

Оголошення «сафарі» на людей

 

«Ігри смерті» теж передбачають виконання певних «завдань», які призначені для того, щоб кожен учасник показав свою солідарність з іншими та відданість авторитетові.

 

Одні з основних завдань – активно коментувати дописи у групах, робити репости, надсилати незнайомим людям погрози у приват або залишати на їхніх сторінках образливі та глузливі коментарі. Іншими словами, брати участь у груповому цькуванні конкретної особи в Інтернеті (кібер-булінг), а нерідко – і в реальному житті.

 

Крім того, всі рядові «гравці» повинні долучатися до масових заходів, які планують провести організатори – рейдів, набігів, мітингів, акцій тощо.

 

Правила «гри» зводяться до того, що кожен учасник зобов’язаний неухильно їх дотримуватися.

 

Той, хто захоче вийти з «гри» або відмовиться виконувати «завдання», опиняється на місці нової жертви. Його так само будуть «заганяти», йому будуть погрожувати, та згодом можуть покалічити або вбити.

 

Шок-контент для дорослих

 

Крім того, у мережевих групах постійно поширюються аудіовізуальні твори та картинки шокуючого змісту, що слугують одним з основних засобів маніпулювання емоційною сферою користувачів. Одні призначені для того, щоб викликати шок, сльози, розпач, жах, змусити трястися, не їсти й не спати після побаченого. І неважливо, що відео – постановочне, і що показані у ньому сцени вирвані з контексту й потім змонтовані та супроводжуються відповідним текстом.

 

Взяти, скажімо, фільми «Земляни» або «Мовчазний крик» – деякі особи після їх перегляду відчувають саме те, чого від них і хочуть ляльководи. І неодмінно після цього знайдуться фанатики, готові на все: одні підуть громити лабораторії й випускати на волю заражених піддослідних щурів, другі – вбивати лікарів у клініках.

 

Інша аудіовізуальна продукція спрямовані на те, щоб перетворити емоції на конкретні дії. Зокрема це світлини та/або відео, на яких зображені особи, котрих обрано на роль мішені для проведення «п’ятихвилинок ненависті».

 

Для того, щоб максимально ускладнити роботу правоохоронних органів з розшуку злочинців після скоєння фізичної розправи над своєю жертвою, організатори прагнуть залучати до мережевих дискусій якомога більше користувачів. Абсолютна більшість із них використовують несправжні імена та фальшиві облікові записи для забезпечення анонімності.

 

Збір коштів на оплату послуг найманих убивць

 

Сьогоднішні масштаби агресії та ненависті в українському сегменті Інтернету не піддаються вимірюванню. Не існує таких інструментів, щоб підрахувати, скільки разів публічно було висловлено заклики вбивати людей, вішати їх на стовпах, страчувати, «лінчувати» і т. ін. Зате, не сумнівайтеся, вся ця «печерна» жорстокість чудово видна зі сторони. Дії окремих осіб створюють негативний імідж для всіх українців, що, своєю чергою, дискредитує нашу країну на міжнародній арені.

 

Ось перед вами один приклад відкритого оголошення про підшукання осіб для скоєння тяжких і особливо тяжких злочинів. Нижче – типові приклади коментарів, у яких користувачі висловлюють своє схвалення і готовність брати участь у виконанні злочинів проти життя і здоров’я осіб.

 

Заклики до самосуду

Перекличка учасників “ігор смерті”

 

Коли після розміщення подібних оголошень організаторам одразу не вдається привернути увагу виконавців, вони починають підшукувати їх самостійно. Найчастіше все відбувається в Інтернеті: вони починають переписку, пропонують умови й ціну. У випадку, який ми вже описували, саме так все і було: київська «зоозахисниця» Світлана Лаврікова замовила колишньому учаснику АТО за гроші вбити людину, а коли той відмовився, на нього самого розпочали полювання та намагалися вбити.

 

Як вийти переможцем

 

Першопричиною поширення такого явища, як «ігри смерті» є недооцінка ступеню його небезпеки з боку правоохоронних органів. При тому, що вітчизняною кримінологічною наукою напрацьовано значний масив конкретних рекомендацій щодо запобігання такому виду злочинів, вони наразі не дістали широкого впровадження у практичну роботу.

 

Тому, по-перше, слід подолати наявний розрив між наукою та практикою. Від цього залежить безпека кожного громадянина та стабільність соціально-політичної ситуації в державі загалом.

 

По-друге, треба усунути фактор безкарності, що сприяє утвердженню культу насильства. Для цього необхідно встановити кримінальну відповідальність за погрози в мережі Інтернет.

 

За основу можна взяти досвід ФРН: там кримінальний закон встановлює однакові міри покарання за дії, скоєні в реальному житті та за наміри їх вчинити. Не має значення спосіб і форма їх висловлення – усно чи письмово, прямо чи опосередковано, за допомогою месенджерів або публічно в соціальних мережах. У німецькому сегменті Інтернету практично відсутнє те, що спостерігається зараз в Україні. Німці вміють контролювати свої висловлювання. Вони знають, що за слова «Таких треба відстрілювати» або «Давайте скинемося грошима виконавцеві» вони отримають реальний термін за ґратами. І ніхто там не волає про «наступ на свободу слова» і про цензуру.

 

По-третє, стосовно випадків, у яких «ігри смерті» вже призвели до скоєння тяжких і особливо тяжких злочинів, ми вже неодноразово наголошували на необхідності криміналізувати дії, що полягають у їх схваленні (виправданні, героїзації, підтримці, заохоченні).

 

Є злочин – є покарання. І покарання має наставати не тільки стосовно виконавців злочину, але і щодо тих, хто цей злочин вихваляє та «відбілює», виправдовує.