Порівняно з багатьма іншими неорелігійними культами, до яких люди здебільшого ставляться з недовірою і застереженням, на загальному сумному фоні окремо виділяється одна група, яку прийнято вважати найдобрішою, милою та навіть безпечною, нешкідливою течією – це члени Міжнародного товариства Свідомості Крішни, або крішнаїти.

 

Ми вже настільки звикли, що давно не дивуємося, коли зустрічаємо їх групи на вулицях. Вони роздають книжки, танцюють, співають і завжди такі позитивні – відкриті у спілкуванні, на обличчях сяють усмішки.

 

Крішнаїти абсолютно беззлобні й неконфліктні, дуже делікатні й не виявляють нав’язливості. Їх також відрізняє доброзичливість і чуйність. Якщо ви прийдете на їхні заходи, там завжди раді гостям – вас радо зустрінуть, від душі будуть пригощати традиційними стравами, а якщо ви прибули здалеку чи вам ніде зупинитися, вам запропонують залишитися на ніч.

 

Але не все так красиво, як може здаватися сторонньому спостерігачеві.

 

Історія виникнення руху крішнаїтів. На початку статті я невипадково віднесла рух крішнаїтів до новітніх релігійних течій. Хоча самі вони завжди наголошують, що їхня релігія сягає корінням тисячі років і належить до індуїзму, це не так. Індуїзм і крішнаїзм – різні системи вірувань.

 

Індуїзм є найдавнішою світовою релігією. Він виник в Індії приблизно у 1800 р. до нашої ери, але стосовно дати остаточного формування його доктрини та основних засад дотепер точаться дискусії серед істориків і релігієзнавців. В індуїзмі є велика кількість богів і богинь, серед яких найбільш шанованими є Бог-Творець Брахма та його дружина – богиня знання Сарасваті, а світом керує вищий розум у трьох основних втіленнях – Трімурті: Брахма, Вішну й Шива. При цьому Крішна є лише одним з пантеону індуїстських богів, він вважається одним з втілень (аватаром) іншого бога – Вішну, а другим втіленням Вішну є ще один бог – Рама.

 

В індуїстському епосі бог Крішна постає в образі пастуха, а на малюнках у культових книгах або на листівках його зображують як молодого чоловіка у традиційному індійському одязі, що грає на дудочці, а його тіло і обличчя мають шляхетний світло-блакитний колір.

 

 

Передумови для виникнення самостійного культу Крішни було закладено в Індії в 16 столітті. Його засновником вважається Шрі Чайтанья (1486 – 1534 рр.) – індійський «гуру», що започаткував гаудія-вайшнавську традицію індуїзму, а саме: він фактично замінив бога Вішну на Крішну, висунувши до цього своє обґрунтування, згідно якого Крішна став вважатися самостійним богом.

 

Крім того, Шрі Чайтанья вигадав відому «Гаре Крішна Мантру».

 

Гаре Кришна Мантра. Мабуть, кожному з вас, навіть якщо ви ніколи не були членом цього руху, доводилося хоча б раз чути її на вулиці, коли там з’являються крішнаїти:

 

«Гаре Крішна Гаре Крішна

Крішна Крішна Гаре Гаре

Гаре Рама Гаре Рама

Рама Рама Гаре Гаре». 

 

Щодня кожен крішнаїт зобов’язаний повторювати цю мантру 1728 разів. Форма повторення не відіграє суттєвої ролі:

 

• можна повторювати подумки;
• можна тихо читати вголос (така форма має назву джапа);
• можна голосно співати під акомпанемент традиційних музичних інструментів (така форма має назву кіртана – це як раз те, що ми бачимо на вулицях, коли її виконують крішнаїти).

 

Чому кількість повторень складає 1728? Під час читання мантри крішнаїт перебирає намистини, кількість яких становить 108, а всього треба 16 разів перебрати коло. 108 намистин, помножене на 16 кіл, дорівнює 1728. В середньому, щоденна кількість часу, що витрачається на все повторення, становить близько двох годин, якщо читати швидко й без перерви.

 

Що відбувається з людиною під час багаторазового повторення однакових слів? Здатність до критичного осмислення того, що з нею відбувається, практично повністю вимикається. Думки уповільнюються або їх просто немає, коли людина намагається читати мантру усвідомлено та сумлінно, не відволікаючись ні на що інше. Якщо простіше сказати, то від цього можна отупіти. А ще таке двогодинне повторення щодня дуже сильно виснажує. Скільки б не казали, що воно дисциплінує чи впорядковує думки – ні, якщо читати мантру від 5 до 7 години ранку, як заведено у крішнаїтів, – не виспавшись, не поснідавши, без перерви на відпочинок, то сил і енергії це точно не подарує.

 

Тому крішнаїти на лекціях не ставлять критичних запитань, а якщо в когось із них поцікавитися, про що конкретно йшлося, до зазвичай вони не можуть дати чіткої відповіді, а одразу починають ділитися своїми враженнями про те, як їм сподобалася промова, тобто здатні переказати лише свої емоції, а не зміст.

 

У крішнаїтів взагалі не прийнято ставити багато запитань чи піддавати сумніву слова старших, адже якщо запитання здаватиметься наставнику незручним або каверзним, то таку людину дуже швидко виключають з групи.

 

Розібравшись із «Гаре Крішна Мантрою», слід повернутися до історії виникнення й розвитку самого руху. Загалом, рух крішнаїтів міг би назавжди залишитися в Індії, де він справедливо вважався сектою, та ми б тоді ніколи й не підозрювали б про його існування. Але в його історії був один цікавий етап, після якого секта вийшла за межі своєї країни – спочатку до США, а згодом і на європейський континент, і пустила свої коріння в багатьох країнах світу.

 

Справжнє ім’я чоловіка, що є засновником культу «Міжнародне Товариство Свідомості Крішни» – громадянин Індії Абхей Саран Де (01 вересня 1896 р., Калькутта – 14 листопада 1977 р., Вріндаван). Коли він цілковито привятив себе служінню Крішні, то взяв чернече ім’я Бхактівєданта Свамі Прабхупада, покинув свою родину – дружину та п’ятьох дітей і став мандрувати Індією, а потім подався до Сполучених Штатів Америки.

 

 

Стосовно цього етапу біографії засновника руху, котрий покинув своїх рідних, усі крішнаїти зазвичай починають апелювати до того, що він залишив сім’ю та власних дітей «не заради грошей і слави!», а для того, щоб «навчати світ духовності» та проповідувати «істинне вчення Крішни». Так, звісно ж, усе робилося не заради грошей: Прабхупада приїхав до США практично без коштів і на схилі років, але вищі сили були настільки прихильні до нього, що подарували йому розкішні храми та привели до нього сотні тисяч послідовників у багатьох країнах світу, й завдяки милості Крішни він швидко забув, що таке бідність.

 

Абхей Саран Де (в деяких джерелах його ім’я іноді пишеться як Чаран – прим. І.К.) добре володів англійською, адже у молодості йому пощастило здобути вищу освіту європейського рівня. До захоплення ідеями Шрі Чайтаньї він працював на фірмі, що займалася виробництвом і реалізацією хімічної продукції, потім самостійно здійснював підприємницьку діяльність. Так тривало до 1954 р., коли Абхей Саран Де прийняв рішення повністю присвятити себе служінню Крішні й залишити всі мирські справи. Йому було 58 років, коли він почав проповідувати вчення Шрі Чайтаньї.

 

Абхей Саран Де, як і абсолютна більшість його співвітчизників, був релігійною людиною та мав духовного наставника, а можливо, навіть не одного. Загалом для Індії, враховуючи величезну кількість йогів, бродячих філософів, кожен з яких називає себе «духовним учителем» (і це не рахуючи езотериків усіх можливих напрямів), там кожен може дозволити собі мати власного «гуру», чи цілу групу «наставників», адже їх вибір дуже широкий. Той факт, що в Абхея Сарана Де був духовний наставник Шріла Бхактісіддханта Госвамі Прабхупада, нерідко згадується у друкованих творах і біографії «Його божественної милості Бхакдівєданти Свамі Прабхупади». Буцімто, за твердженням самого засновника руху крішнаїтів, останньою волею його вчителя перед смертю була настанова, згідно з якою він, Абхей Саран Де, повинен проповідувати вчення Крішни на Заході.

 

Звісно, ми ніяк не зможемо перевірити, чи дійсно Абхей Саран Де діяв за настановою свого «духовного вчителя», чи той сам свято вірив у «велику місію» поширювати своє віровчення. По всьому виходить, що він просто розумів: за такої конкуренції «гуру» всіх мастей, що існувала та досі існує в Індії, «пробитися» там буде надзвичайно складно, тому доцільніше одразу орієнтуватися на «експорт». Особливо, враховуючи рівень освіти Абхея Сарана Де і його знання англійської.

 

Як приклад, в аналогічний спосіб діяв інший індійський «гуру» – Раджніш Чандра Мохан (він же – Ошо), котрий теж завдяки своїй освіті та навичкам викладацької роботи «експортував» своє віровчення до США, та згодом – до інших країн. Раджніш (Ошо) чудово розумів, як перемогти конкурентів, а тому від самого початку адаптував свою ідеологію до інтересів і потреб заможних американців і європейців.

 

Абсолютно всі «великі гуру» отримують «одкровення» від вищих сил або від своїх «наставників». Усі вони твердять, що були обрані для особливої, виключної місії. Практично кожен при цьому згадує про своїх «наставників», яких вигадує самостійно.

 

Як інший приклад, Костянтин Руднєв (котрий також називає себе Шрі Джнан Аватар Муні, Алтай Каган Богомудр, Великий Білий Шаман, Калкі Майтрейя тощо), засновник одного з найбільш небезпечних деструктивних культів світу – «Ашраму Шамбали», що нині засуджений і відбуває 11-річний термін ув’язнення, на самому початку своєї кримінальної «кар’єри» вигадав собі «просвітленого вчителя» на ім’я Гуру Сотідонандана для того, щоб привернути до себе увагу. Він навіть створив цілу легенду про те, як був у горах Тибету, де зустрів Гуру Сотідонандану, Ісуса Христа і Будду, які разом «посвятили» його на проповідування нових «одкровень».

 

Тому всі «унікальні знання» від «вищих сил», а так само – ексклюзивні здібності до заняття «прикладними науками», інші «споконвічні фізики» та решта – явище абсолютно не нове. Кожен «гуру» від тієї чи іншої новомодної течії – це, передусім, успішний маркетолог: він продає своїм адептам емоції в обмін на їхні кошти.

 

Отже, наш Абхей Саран Де прямує до Сполучених Штатів Америки з наміром сіяти там… ні, геть не «розумне, добре, вічне», а всього лише презентувати американцям новий екзотичний товар у красивій «обгортці» східних езотеричних віровчень і вивчати попит на нього. У США він оселився в одному з найбільших і найзаможніших мегаполісів – у Нью-Йорку. Спочатку він дуже бідував і потерпав від голоду, однак йому вдалося набрати своїх перших «учнів» з довколишніх кварталів. Ними стали американці – декілька місцевих кримінальників і торговці наркотиками, котрі згодом отримали посвячення та склали верхівку нового руху.

 

Від середини 1960-х рр. Прабхупада вже активно проповідував у Нью-Йорку. Під час цих заходів організовувалися захоплюючі вистави, що супроводжувалися грою на індійських музичних інструментах, а ще під час їх проведення безкоштовно роздавали індійські ласощі і традиційну вегетаріанську їжу. Це, своєю чергою, сприяло залученню нових адептів, а тому рух доволі стрімко став розростатися.

 

Також для членів руху було запроваджено систему добровільних фінансових пожертв, а зібрані кошти використовувалися на створення власної організації – «Руху Свідомості Крішни» (або «Рух Гаре Крішна»), – такою була перша назва новоутвореної організації в США, де вона швидко вийшла за межі кварталів Нью-Йорка та стала відомою в багатьох інших штатах.

 

Прабхупада написав і видав низку книг англійською. Ці твори склали основу культової літератури крішнаїтів. Серед них – власне тлумачення твору індійського епосу «Бхагавад-Гіта». Прабхупада назвав свою книгу «Бхагавад-Гіта як вона є», і вона суттєво відрізняється від оригіналу. У цьому творі, написаного у жанрі художньої прози, автор виклав свої коментарі та деякі тези Шрі Чайтаньї до текстів «Бхагавад-Гіти». Оскільки «Бхагавад-Гіта як вона є» була видана англійською й адаптована для західної читацької аудиторії, вона швидко викликала інтерес із боку американської та європейської студентської молоді.

 

 

На сьогодні організація має назву Міжнародне товариство Свідомості Крішни (МТСК) (від англ.: International Society for Krishna Consciousness (ISKCON).

 

Ідеологія руху відрізняється лаконічністю і простотою. Згідно свого віровчення, крішнаїти дотримуються чотирьох регулятивних принципів, які мають характер заборон:

 

1. Не вживати одурманюючі речовини (алкоголь, тютюн, наркотики, чай, кава).
2. Не вживати в їжу такі види продуктів, як м’ясо, риба та яйця – на думку послідовників Крішни, усі живі істоти є братами Бога.
3. Не займатися незаконним сексом – незаконним вважається позашлюбний секс, але найвищий стандарт, до якого прагнуть крішнаїти – навіть у шлюбі займатися сексом виключно для зачаття дітей, адже будь-яка чуттєва насолода, зокрема секс, має застосовуватися лише для зачаття дітей;
4. Не спекулювати – під цим принципом мається на увазі відмова від гри в будь-які азартні ігри.

 

Крім того, крішнаїти пропагують вегетаріанство, аргументуючи такий спосіб харчування типовим набором стереотипів і хибних тез про те, що нібито м’ясо викликає депресію та передчасне старіння, а продукти тваринництва нібито насичені негативною енергетикою і містять «гормон страху», що виділяється під час умертвіння і так далі.

 

Наслідування такому правилу, коли з раціону виключаються не лише м’ясні продукти, але і рибні, а також яйця, робить харчування незбалансованим. Організм людини не отримує необхідних білків, мінеральних елементів, вітамінів і жирних кислот, які містяться в «заборонених продуктах». Особливо негативно це позначається на стані здоров’я людей, котрі займаються фізичною та розумовою працею, а найбільше – на стані дітей і підлітків, якщо їхні батьки вирішили стати крішнаїтами, залучають до цього дітей і кардинально змінили спосіб харчування і приготування їжі вдома.

 

На жаль, сьогодні чинне законодавство не дозволяє впливати на таких горе-батьків, адже їм гарантовано право на свободу совісті. Відповідно до абз. 3 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Втім, якщо ви поцікавитеся даними Єдиного державного реєстру судових рішень, то вас вразить велика кількість цивільних справ про розірвання шлюбу: в усіх подібних рішеннях причиною неможливості примирення подружжя і подальшого спільного проживання названо захоплення дружини або чоловіка тими чи іншими віруваннями (в тому числі ідеями крішнаїзму), що стало позначатися на вихованні дітей (а нерідко батьки взалалі переставали дбати про дітей і займатися їх вихованням).

 

Кінцевою метою самовдосконалення, що ставить перед собою кожен крішнаїт, є з’єднання з вищою особистістю Крішни. Тому і в назві організації присутнє словосполучення «Свідомості Крішни», що відображає її цілі: змінити свою свідомість і світогляд задля підпорядкування постулатам, сформульованим у віровченні Прабхупади.

 

Загалом наведене – це лише основні тези про історію виникнення та ідеологію Міжнародного товариства Свідомості Крішни, адже вмістити в одну тему одразу все, що стосується руху крішнаїтів, неможливо. Тому в наступних статтях ми з вами продовжимо досліджувати цей напрям і окремо поговоримо про діяльність крішнаїтів в Україні.

 

Далі буде.