Ірина Кременовська
Latest posts by Ірина Кременовська (see all)
- Кліматична тематика як зброя проросійських пропагандистів (розбір форуму «Глобальный кризис. Ответственность» від МГР «АллатРа») -
- Патріотичний ребрендинг «АллатРа» чи стара гра у новій обгортці? -
- Зняти плівку обману, або Як позбутися реклами проросійської секти -
- Серія робіт «Faces of war» Тамари Качаленко присвячена пам’яті жертв катастрофи на Каховській ГЕС -
- Клірик УПЦ (МП) Микола Данилевич виправдовував російську агресію та розпалював релігійну ненависть -
Одна з найбільш характерних рис, які визначають певну групу як культову (простіше кажучи, секту), полягає в тому, що у членів даної групи ніколи немає власних думок і аргументів з тих чи інших питань. Така собі класика сектантства. Проте у них завжди і неодмінно існує конкретний авторитет (або декілька авторитетів) ззовні – той, хто наказав, що так треба.
Навіщо потрібні “пророки”?
Чому так відбувається? Само по собі дане явище можна розглядати як певний феномен людської поведінки. Здавалося б, а чому не кожен сам прагне стати пророком, а шукає когось? Посудіть самі: наприклад, анастасійці шанують свого авторитета Володимира Мегре та Анастасію десь під кедрами, саєнтологи неухильно слідують доктрині Рона Хаббарда, крішнаїти виконують настанови Прабхупади. А скільки їх ще таких – хтось зачитує до дірок Ошо та всюди цитує його, хтось ходить заради зцілення на молитви Мунтяна, хтось чекає на прихід Калкі Аватара або Марії Деві Христос, яка своїм покровом врятує світ від чіпізації, хтось захоплено ловить кожне слово Сенсея і вірить, що теж рятує Землю від глобальних катаклізмів…
Так отже, чому не йдуть самі у “пророки” та засновники? Адже конкуренція там невелика, пророків було не надто й багато. Скажімо, Чарльз Менсон, Джим Джонс, Маршалл Епплуайт, Сьоко Асахара, і їх усіх оточували натовпи шанувальників. Всі вони, як один, проголошували себе рятівниками людства та кликали за собою тих, хто теж хоче змінити світ на краще. Стати таким “пророком” – набагато більший здобуток, аніж бути просто чиїмось вірним послідовником.
Чому не всі можуть стати “пророками”?
Причина перша – страх брати на себе відповідальність. Фанатики, навіть ретельно оброблені, все одно розуміють, що завжди варто залишити собі бодай щось для маневру, щоб можна було уникнути відповідальності й виправдатися: “це не я сказав, це не я прийняв рішення, не я робив – так сказав наш духовний учитель (наставник)”.
Причина друга – матеріальний інтерес. Скажімо, “пророк” (гуру, месія, ідеолог – будь-хто, на кого посилаються послідовники) винайшов чудовий спосіб збагачення за чужий кошт. Або, коротше кажучи, запустив “насос” для викачування грошей з кишеней довірливих громадян. Його послідовники чудово розуміють, що від безперебійної роботи даного методу (схеми заробітку) напряму залежить їхній добробут і засоби для існування. Тому вони всіляко підтримують свого “гуру”. А той забезпечує їх усім необхідним або роздає гроші в обмін на його піар.
Рух UAnimals – класична культова група тваринопоклонників
Власне, щодо останнього – піару, варто навести один показовий приклад такої сектантської класики. Київський піарщик Олександр Тодорчук – той самий, що минулого літа почав “обкатувати” піар-технології для розправи над людьми, бігав по телеефірам, де безсоромно брехав про “тисячі закатованих песиків” і заробляв собі популярність на чужій крові, тепер закликає на міфічний марш за “права” тварин. Зверніть увагу на риторику його “послання”. Жодної власної думки, жодних власних доводів: просто йдеться про те, як один заокеанський вуйко на ім’я Пітер Сінгер написав книженцію з назвою “Визволення тварин”.
Здавалося б, і що з того? На полицях книжкових крамниць або на ринку на Почайній просто безліч подібної макулатури, починаючи від здійснення бажань силою думки та закінчуючи бісовськими ритуалами та іншою окультною маячнею. Тодорчук наводить свою передмову, яку готував до українського видання “Визволення тварин”: “…Пітер Сінгер вщент розбиває аргументи”, “Сінгер наголошує”, “по домовленості із професором Сінгером” і так далі, і так далі, з повторенням одних і тих само стереотипних тез про рівність людей і тварин, про необхідність відмови від м’яса й хутра тощо.
Також у статті пафосно розповідають про те, як від 2016 р. рух UAnimals веде боротьбу за порятунок тварин. В чому ж полягає ця боротьба? Давайте пригадаємо, як торік у Фейсбук-спільноті UAnimals пропонували грошову винагороду в 500 доларів за полювання на людей. А ще давайте пригадаємо, як потім неодноразово закликали до вбивства та оголошували про пошук кілера для адвоката і нашого журналіста Олексія Святогора.
Одночасно там активно збирали і зараз продовжують збирати гроші нібито на лікування хворих тваринок і на їжу для них. Як гадаєте, звідки зоосектанти мають кошти на кілера? У 2016 р., як мені стало достеменно відомо, за умисне вбивство людини на замовлення інша київська “зооактивістка” – Світлана Лаврікова, пропонувала кілерові 30 тис. грн. Це все – за рахунок коштів, які було зібрано у подібних спільнотах під жалісливими дописами на тему “допоможіть, котики й песики голодні”, або “допоможіть на оплату послуг ветклініки та на ліки”.
Патологічна жага уваги та її причини
Тому і зараз такі особи, з одного боку, прагнуть привернути до себе увагу, а з іншого – бояться відповідальності. А найбільше вони бояться порушити налагоджену роботу “насоса”, який стабільно забезпечує їх коштами.
У психології є термін делегований синдром Мюнгхаузена, котрий описує різновид симулятивного психічного розладу, за якого особа намагається привернути до себе увагу шляхом прихованого заподіяння шкоди іншим. Наприклад, було описано випадки, коли мати інсценує нещасний випадок і вбиває свою дитину для того, щоб опинитися у центрі уваги та отримати співчуття й підтримку від суспільства.
Дещо подібне відбувається і в середовищі зоосектантів.
Зоосектанти. Фото Євгенії Крупенько
Окремі особи штучно розпалюють активність і ажіотаж навколо певної теми (наприклад, радощі та святкування з нагоди нападу терористів на людину), зі смакуванням подробиць і максимально розбурхуючи емоції (“знищити шкуродера!”, “всі на мітинг!”, “прощавай, шуба!”) з однією лише метою – відчути до себе увагу, підтримку й симпатію з боку свого оточення й зацікавити інших.
Хворі на даний розлад маніпулюють почуттями інших і сводомо вводять їх в оману. Водночас, практика показує, що у випадках вирішення питання про осудність таких осіб зазвичай усі вони виявляються такими, що цілком усвідомлювали значення своїх дій і керували ними. А тому це не може бути підставою для звільнення їх від відповідальності.
У своєму посланні Тодорчук прямо у назві немов кричить до всіх: “навіщо йти на всеукраїнський марш за тварин”. Мабуть, це треба розуміти як запитання.
Що ж, тоді відповідь є – навіщо йти:
- на благо ідеологів і організаторів;
- для реклами (піару) культової групи під назвою “рух UAnimals”, адепти якої поклоняються тваринам;
- заради “відбілювання” злочинної діяльності руху та штучного створення навколо нього ореолу “доброти”;
- для привернення уваги нових осіб, бажано – потенційних спонсорів або поповнення власного “силового блоку” для здійснення фізичних розправ над незгодними;
- заради нового притоку фінансів;
- для продовження експериментів у галузі піар-технологій та маніпулювання громадською думкою тощо.
Отже, думайте і аналізуйте інформацію перед тим, як долучитися до того чи іншого руху.
“Права” тварин не буде порушено, якщо ви підтримаєте вітчизняного виробника та придбаєте для себе та для своєї родини якісне шкіряне взуття, молоко чи ковбасу. Тому продовжуйте спокійно носити хутряні й вовняні речі, вироби з натуральної шкіри. Вони теплі, довговічні та функціональні. Та й в України з давніх-давен було заведено носити жупани, шуби, хутряні шапки, шкіряні черевики й чоботи (а не лапті). Це є частиною нашого національного одягу, а нашої історії та культурних традицій. Тому, тим більше, спокійно купуйте і їжте м’ясо, готуйте бограч, гуляш, котлети, рибу та все корисне, що бажаєте. Не беріть дурні в голову та ігноруйте подібні “акції”.