Книги із серії (рос.) «Сэнсэй. Исконный Шамбалы» знайомі багатьом українцям, адже вони є у вільному продажу. На них ми часто натрапляємо у рекламі, де щоразу згадується про так званий «феномен Анастасії Нових». Прочитавши їх усі, маю вам сказати, що насправді жодного феномену тут немає, зате є відповіді на серйозні питання, що потребують уваги з боку держави, оскільки напряму стосуються загроз національним інтересам України.

 

Отже, дана серія книг являє собою цикл творів літературної прози, об’єднаних однією сюжетною лінією та складом ключових персонажів. Автором усіх книг даної серії зазначена Анастасія Нових (псевдонім, під яким постає група авторів, що брали участь у створенні всіх текстів).

 

На окрему увагу заслуговує п’ята книга (рос.) – «Перекрестье» із серії «Исконный Шамбалы» (Новых А. Перекрестье. Исконный Шамбалы. – К.: ЛОТОС, 2009. – 535 с.), в якій  головним героєм (так само, як і в попередніх частинах) є персонаж на ім’я Сенсей (він же – Ігор Михайлович, він же – Рігден Джапо). У даному творі Сенсей постає у ролі агента російських спецслужб, який виконує завдання на території України.

 

Зараз ми з вами докладно розберемо її зміст.

 

На звороті титульного аркуша видання зазначено, що:

 

«Все события и персонажи являются авторским вымыслом. Любые совпадения имён, фамилий и должностей персонажей с реальными именами живых или умерших людей, а также происходившими с кем-либо в жизни событиями —абсолютно случайны и совершенно непреднамеренны».

 

Однак на цій саме сторінці, зокрема в анотації до видання далі наведено текст протилежного змісту:

 

«Далеко не вся подлинная история о последних перипетиях славянских народов раскрыта людям и по сей день. На перекрестье тысячелетий начинают твориться удивительные события, которые вплетают в единый клубок как судьбы простых людей, так и чиновников, находящихся в высших эшелонах власти. Вряд ли кто догадается, что в основе этого незримого клубка судеб под маской обыкновенного человека скрыта легендарная Личность, действия и мысли которой меняют не только внутренний мир столкнувшихся с ней людей, но и ход истории в целом».

 

Видання являє собою твір літературної прози в жанрі історико-політичного детективу з елементами окультизму та складається з прологу, трьох частин, які об’єднують 23 глави, а також пам’ятки на двох сторінках, яка складається з обраних цитат із досліджуваного твору.

 

Андропов і «таємна елітна організація слов’ян»

 

У Пролозі (с. 3 – 9) описано події, що відбувалися у липні 1979 р. Головною дієвою особою постає тодішній керівник КДБ СРСР Андропов Юрій Володимирович (02(15).06.1914 р. – 09.02.1984 р.), образ якого змальований в однозначно позитивному контексті – як радянського патріота, ідейного борця за ідеали комуністичної партії. Автор називає Андропова «видатною особистістю» й наголошує на тому, що він бореться з корупцією у вищих ешелонах влади задля збереження існування СРСР.

 

За сюжетом, Андропов Ю.В. бере участь у підготовці до забезпечення заходів щодо захисту державної безпеки під час проведення «Олімпіади-80», але додатково на черговому засіданні перед ним було поставлено завдання з протидії корупції та запобігання розпаду СРСР.

 

При цьому наведено деякі історичні факти з біографії Андропова Ю.В. та згадано його «Учителя і наставника» Отто Куусінена, котрий сприяв просуненню Андропова Ю.В. у владу. Зокрема за велінням Куусінена у 1964 р. Андроповим Ю.В. було створено п’яте управління КДБ, яке виконувало функції внутрішньої розвідки.

 

Тепер Андропов Ю.В., розмірковуючи над проблемою загрози розпаду СРСР, намагається винайти шлях і способи запобігти цьому. І тут у нього виникає ідея: створити новий розвідувальний підрозділ КДБ, який являтиме собою «таємну елітну організацію слов’ян» та працюватиме у напрямі виконання «особливих завдань» в інтересах КДБ у різних країнах світу.

 

Завершується пролог епізодом, у якому Андропов, обговоривши з одним з керівників силових структур (ним постає генерал, ім’я якого не названо) свою ідею, розпочинає її втілення у життя. Новоствореній організації було надано назву «Острів Піонерія». У наступних главах оповідання вона постійно згадується як «Острів», а її співробітники-спецпризначенці, відповідно, – «остров’яни». Одним з таких випускників – «остров’ян» є Сенсей, щодо якого у тексті прямо зазначено, що він є агентом російських спецслужб, який таємно працює в Україні.

 

Як комуністи на таємному засіданні вивчали «Послання Шамбали» щодо відродження СРСР 

 

Глава 1 «Тайное заседание», яка розпочинається після Прологу, присвячена опису подій, котрі відбувалися у січні 1994 р., тобто після розпаду СРСР. Так, за сюжетом, на дачі в генерала (його ім’я в тексті не названо), збираються на таємну нараду високопосадовці з України, Російської Федерації та Республіки Білорусь.

 

У нараді бере участь обмежене коло осіб, які належать до військової еліти або до політичних кіл, і всіх їх об’єднує мета відродження СРСР у новому форматі – як єдиної держави слов’янських народів. Дані особи, як ідеться з тексту, належать до таємного ордену, засновником якого є реальна особа на ім’я Бокій Гліб Іванович (21.06.1879 р. – 15.11.1937 р.) – радянський революціонер, який займав посади в радянських органах державної безпеки: був начальником Спеціального відділу ВНК, ДПУ, ОДПУ, начальником 9-го відділу Головного управління державної безпеки НКВС, а потім – головою Петроградської Надзвичайної комісії.

 

Слід зазначити, що в усьому творі такі нації, як українці, росіяни й білоруси розглядаються нероздільно – як один етнос і свого роду самостійна раса слов’ян, яка наділена перевагами над усіма іншими етносами й народами. Щодо них застосовується характерна єдина назва – «слов’яни», або «слов’янські народи». Існування української нації заперечується, термін «українці» не застосовується жодного разу, а територія України розглядається як складова «території єдиної слов’янської держави».

 

Закріплення тези про «єдність слов’янських народів», яка є ключовою в оповіданні, відбувається шляхом багаторазового (практично на кожній сторінці) повторення фраз із цими словами, а саме: «слов’янська душа», «слов’яни», «братські народи», «слов’янські території», «слов’янські держави» тощо.

 

Під час описаної таємної наради предметом обговорення є «послання Шамбали 1964 р.», котре нібито є секретним документом, зміст якого доступний лише для обраних.

 

Шамбала є міфічною, неіснуючою країною, що згадується у багатьох творах інших окультистів і містиків, таких як М. та О. Реріхи, О. Блаватська, К. Руднєв та інші. «Послання Шамбали» нібито складали так звані «махатми», під якими маються на увазі «просвітлені мудреці», або, як їх також називають – «вчені Шамбали».

 

У даному «документі» йдеться про те, що «слов’янам Шамбала відвела домінуючу роль» у геополітичних процесах, які відбуваються у світі на межі другого тисячоліття.

 

Глобальна загроза людству – «масовий викид негативної енергії думок»

 

У діалогах, репліках і висловлюваннях персонажів провадиться теза про те, що слов’янам (сили добра) протистоять Деструктори (сили зла), під якими маються на увазі очільники країн Європи, Японії та Північної Америки (с. 36), котрі нібито нав’язують слов’янам чужу ідеологію з метою їх роз’єднання і знищення.

 

На цьому підґрунті дістає свого розвитку ідея про глобальні проблеми, що загрожують усьому людству на сучасному етапі. Перша з них – зростання чисельності народонаселення на планеті. Друга – глобальні катаклізми, в тому числі природного характеру (парніковий ефект, землетруси, природні аномалії та ін.).

 

Але найбільшою загрозою було названо «масовий викид негативної енергії думок», що нібито здатна призвести до «суїциду людства» (с. 26). Нагнітання апокаліптичних настроїв продовжується за допомогою численних згадок про скоре і неминуче настання кінця світу та нового всесвітнього потопу, що призведе до загибелі всієї цивілізації.

 

Такі тези нібито викладено у «посланні від Махатм Шамбали», з текстом якого були ознайомлені учасники секретної наради. Причиною теперішніх і наступних глобальних проблем людства названо діяльність Деструкторів, які нібито одні винні в усіх суспільних лихах, потрясіннях і природних катастрофах, крім того, вони винні у розпаді СРСР.

 

Для відновлення СРСР, який у майбутньому матиме форму нової «держави слов’янських народів», а також для запобігання загибелі людської цивілізації на таємній нараді було прийнято рішення вжити невідкладних заходів щодо протидії Деструкторам шляхом введення на ключові посади у політичних колах, силових структурах, у ЗМІ та інших мас-медіа «своїх людей» з числа «слов’ян», під якими фактично маються на увазі проросійські сили і особи, лояльні до правлячого режиму Російської Федерації.

 

Номо: хто він?

 

Одним з таких представників «світлих сил», якому відведено ключову роль, було названо «легендарну особистість» на кодове ім’я Номо. Номо покликаний об’єднати слов’янські народи задля протистояння Деструкторам і врятувати все людство від глобальних катаклізмів.

 

Прототипом Номо є реальна особа, а саме президент країни-агресора – Російської Федерації Путін Володимир Володимирович, про що свідчать збіги у біографічних відомостях, які наведено у таблиці нижче:

 

№ з/п	Персонаж твору Номо	Президент країни-агресора – РФ Путін В.В.
1	«…В 1964 году… нашему Номо исполнилось двенадцать лет» (с. 12 – 13)	Дата народження: 07.10.1952 р., у 1964 р. виповнилося 12 років
2	«…Номо – всего лишь важное звено в цепочке возможных событий, которые впоследствии затронут все человечество в целом. Грубо говоря, Номо – косвенный субъект. Но его присутствие на мировой политической арене может положительно повлиять на решение глобальной проблемы, которая в ближайшее время охватит все человечество. Эта проблема – выживание цивилизации…» (с. 13)	Путін В.В. офіційно визнаний одним з найвпливовіших людей світу, зокрема він займає 2 місце в списку Time «100 найвпливовіших людей світу»
3	«…Некто по имени Спиридон в конце 1914 года посетил дом 64 на Гороховой улице, где в то время принимал Распутин… Распутин благословляет Спиридона именем Исконного… Глеб Иванович в свое время, ознакомившись с этим историческим документом, дал личное распоряжение проконтролировать судьбу рода Спиридона, его детей и внуков. Среди последних как раз и числится Номо» (с. 37 – 39)	Дід Путіна В.В. по батьківській лінії – Путін Спиридон Іванович (19.12.1879 р. – 08.03.1965 р.), працював кулінаром у ресторані «Асторія» на вул. Гороховій. Батько Путіна В.В. – Путін Володимир Спиридонович (23.02.1911 – 02.08.1999 рр.)
4	«…Его два брата умерли в раннем возрасте. Номо – третий, поздний и единственный выживший ребенок в семье сына Спиридона» (с. 39)	Двоє братів Путіна В.В. померли до його народження: Віктор (1940 – 1942 рр.) та Альберт (помер до початку Великої вітчизняної війни)
5	«…Особое внимание уделялось сведениям о накопленном в настоящий момент обширном опыте Номо, особенно в социальной, экономической, а также политической сферах деятельности…» (с. 39)	Путін В.В. проходив службу в КДБ СРСР, проходив навчання як по лінії легальної, так і нелегальної розвідки, протягом 1985 – 1990 рр. працював у Німецькій Демократичній Республіці, після повернення у 1990 р. до Ленінграду (нині – Санкт-Петербург), займав керівні посади в органах місцевої та державної влади
6	«В феврале Номо пройдет посвящение. Начиная с марта будем его активно выдвигать. Вначале поставим заместителем мэра. Эта должность откроет ему дорогу в большую политику» (с. 40)	У березні 1994 р. Путін В.В. був призначений першим заступником голови уряду Санкт-Петербурга, зберігши за собою посаду керівника комітету із зовнішніх зв’язків. Він координував роботу і взаємодію мерії з територіальними органами силових і правоохоронних відомств (ГУВС, Міноборони Росії, ФСБ Росії, прокуратури, судів, Митного комітету), а також політичними і громадськими організаціями
7	«…Затем на Бергедорфском форуме привлечем внимание мировой общественности к его персоне…» (с. 40); «…После Бергедорфского форума, на Номо, как они и предполагали, не просто обратили внимание. Его выступление заставило содрогнуться даже «акул» политики, представляющих интересы западных держав. О нем в одночасье заговорили в высших политических кругах Европы и Америки. А особо дальновидные политики всерьез задумались над этой фигурой в предложенной им новой «шахматной партии» (с. 82)	У березні 1994 р. у м. Санкт-Петербурзі проходив Бергедорфський форум – захід за участі представників іноземних делегацій, на якому виступив Путін В.В., котрий на той час займав посаду заступника мера міста. У своїй промові, що була присвячена темі створення Співдружності незалежних держав (СНД), Путін В.В. висловив наміри щодо відродження СРСР і порушив питання «захисту російськомовного населення», що проживає на території інших країн (зокрема при цьому було акцентовано увагу на Автономній Республіці Крим). Його промова викликала як гостру критику з боку іноземних гостей із Заходу, так і загальний інтерес з боку всіх присутніх
8	«– Кстати, это случайно не от вас исходила инициатива проведения 101 сессии Бергедорфского форума именно в Санкт-Петербурге? – поинтересовался один из членов делегации. Генерал загадочно улыбнулся и уклончиво ответил: – Знать на то было воля свыше» (с. 40)	Бергедорфський форум було започатковано у Німеччині в середині ХХ століття за ініціативи та підтримки Фонду імені Кербера. У добу «холодної війни» форум був спрямований на збереження діалогу між Заходом і Сходом. Форум скликається тричі на рік: з них один – на території ФРН, два інших – у різних країнах. Формат проведення заходу передбачає зустріч видатних діячів і представників інтелектуальної еліти для неформального обговорення тих чи інших актуальних тем світової політики
9	«…Затем поставим его замом Пал Палыча. – А это кто? – Управляющий делами Президента. – Наш человек? – Подконтрольный. Мы его в 93-м специально посадили в это кресло, чтобы легче было выдвинуть нашего кандидата…» (с. 40)	Бородін Павло Павлович (25.10.1946 р.н.) – радянський і російський державний діяч; впродовж 1993 – 2000 рр. займав посаду керуючого справами президента Російської Федерації. Після поразки Анатолія Собчака на губернаторських виборах 1996 р. Путін В.В. був запрошений на роботу до м. Москви на посаду заступника Бородіна П.П.
10	«Так вот, как раз будет заканчиваться срок правления Президента. Но Номо к этому времени будет ещё явно не готов. Деструкторы, естественно, заинтересованы оставить свою марионетку на второй срок. Нам, в принципе, тоже не помешает эта передышка, чтобы окончательно окрепнуть. Значит, будем поддерживать нынешнего. И если всё пройдёт удачно, то мы потихоньку станем выдвигать Номо дальше» (с. 41).	Вибори президента РФ були призначені на 16 червня 1996 р. у зв’язку із закінченням терміну повноважень президента Росії Єльцина Бориса Миколайовича, обраного в 1991 р. президентом Росії (РРФСР). Вибори проходили у два тури, і за їх результатами Єльцин Б.Н. набрав понад 50% голосів виборців був переобраний на другий термін
11	«Думаю, через годик после выборов сделаем его руководителем Главного контрольного управления. Пусть наберётся немного опыта в Минобороне, да заодно присмотрится изнутри, какие необходимо произвести преобразования в этой сфере» (с. 41).	26 березня 1997 р. Путін В.В. був призначений на посаду заступника керівника Адміністрації президента РФ – начальника Головного контрольного управління
12	«Если наши тактические шаги будут успешными, то, думаю, ещё через год поставим Номо первым замом руководителя Администрации Президента. Нужно, чтобы он набрался опыта работы с регионами, особенно в вопросе использования средств правительственного финансирования. Мы считаем это одним из стержневых вопросов наведения порядка в стране» (с. 41).	25 травня 1998 р. Путін В.В.  був призначений першим заступником Юмашева Валентина Борисовича (радник президента РФ) в Адміністрації президента РФ. Там Путін В.В. був відповідальним за роботу з регіонами. До моменту призначення вважався однією з найвпливовіших фігур у Кремлі
13	«– Ну а далее будем ориентироваться на политическую обстановку в стране, поскольку, вероятно, из-за наших массированных атак на Деструкторов те могут предпринять ответные шаги. Так что если обстановка будет сильно накаляться, то поставим Номо во главе соседнего ведомства. Если же всё пройдёт гладко, что навряд ли, сделаем его сразу замом Первого» (с. 41).	25 липня 1998 р. Путін В.В. був призначений на посаду директора Федеральної служби безпеки РФ. За час перебування на посаді глави ФСБ, скасував управління ФСБ по економічній контррозвідці і з контррозвідувального забезпечення стратегічних об’єктів, створив замість них шість нових управлінь ФСБ. 9 серпня 1999 р. Путін В.В. був призначений першим заступником і виконуючим обов’язки голови уряду Російської Федерації
14	«– И что, вы планируете потом выдвинуть его кандидатуру на очередных выборах? Это ведь нереально. Слишком короткий срок пребывания в большой политике, тем более такой зашифрованной личности, как он. – У нас есть на этот счёт неординарная задумка. По крайней мере Деструкторы такой выходки явно не ожидают. Но позвольте её оставить в тайне, до 2000 года» (с. 41 – 42).	31 грудня 1999 р. у зв’язку з достроковим виходом Єльцина у відставку Путін стає виконуючим обов’язки президента Російської Федерації. О 12 годині дня, екстрено перервавши ефір, телеканали транслювали новорічне звернення Єльцина Б.М., в якому він повідомив про свою відставку і призначення наступника. У той же день Путіну В.В. були передані символи президентської влади, в тому числі «ядерний чемоданчик»
15	«Надо показать Номо именно таким, каков он есть на самом деле, – человеком, добросовестно работающим на своём месте, причём по временному контракту. Надо показать, что люди должны сами изменить своё отношение к жизни, к самим себе и своим возможностям. Президент не сможет улучшить общество, если этого не захотят сами люди… Я хочу, чтобы и каждый из присутствующих здесь понимал: как бы трудоёмка и сложна ни была наша с вами работа – это всего лишь стимуляция положительной стороны процесса. Основной же выбор и основное действие несёт в своём сознании каждый человек. В послании Шамбалы 1964 года подчёркивается, что события, которые произойдут в 2004–2005 годах, заставят задуматься многих людей на планете. Что будет конкретно, мы не знаем. Но я считаю, что с нашей стороны необходимо сделать всё максимально возможное к этому сроку, – заключил пожилой генерал» (с. 42).	З 26 березня 2000 року був обраний президент Росії. Перемогу на виборах здобув у першому турі, набравши 52,94% голосів. Вступив на посаду 7 травня 2000 року. 14 березня 2004 року обраний президентом Російської Федерації на другий термін, отримавши 71,31% голосів. Вступив на посаду 7 травня 2004 року. На президентських виборах на Україні в кінці 2004 року російська влада підтримували Віктора Януковича – кандидата від Партії регіонів України, яка виступала за економічне співробітництво з Росією в рамках Єдиного економічного простору (ЄЕП) і надання російській мові статусу другої державної. Як стверджував пізніше Андрій Ілларіонов, який займав в 2000-2005 роках посаду радника Володимира Путіна, перемога «помаранчевої коаліції» «серйозно шокувала» і жорстоко розчарувала російського президента
16	«Обсуждение волнующих вопросов закончилось далеко за полночь. Перед закрытием заседания все присутствующие единогласно утвердили кандидатуру Номо и были приглашены на заключительный этап его посвящения, который наметили на седьмое февраля, в день святых Григория и Владимира, как и было указано в записке старца. Само посвящение Номо, несмотря на такое громкое название, по существу не было каким-то ритуалом или культом. Под этим словом подразумевались два этапа: первый – самостоятельное изучение Номо особо секретных документов из архивов тайного союза. А второй этап, который, собственно говоря, и привлёк такое пристальное внимание даже славян, проживающих в странах дальнего зарубежья, – «прикосновение» Номо к фрагменту «Чинтомания», что является достаточно редким событием в истории» (с. 50 – 51).	Чінтоманія являє собою елемент епосу, що описує міфічний образ каменю, котрий нібито був «доставлений на Землю із сузір’я Оріону». Жодних історичних відомостей і доказів його існування немає. За легендою, камінь Чінтоманія становить «скарб Шамбали». З іншої книги Анастасії Нових – «Птицы и камень»: «…Второе дыхание» на эти книги открылось после того, как в Интернете случайно попал на страницу инаугурации Владимира Путина. Когда я собственными глазами увидел, под каким знаком он стоял, меня точно током прошибло. Ведь про эти события и древний знак упоминалось в книгах Анастасии Новых» (с. 258)
17	«Если Судьба распорядится так, что ты займёшь президентское кресло, помни, что вся эта власть – только проверка на духовность твоей личности. Испытание властью – самое тяжёлое испытание для Человека. Поэтому, достигнув этой вершины, всегда помни, что эта ступень – всего лишь твоя внутренняя проверка на прочность. Трижды подумай, прежде чем принимать какое-то решение. Президентство – это контракт, контракт на четыре года, максимум на восемь» (с. 62)	Від 2000 р. Путін В.В. став президентом РФ, переобирався на другий термін. Оскільки законодавство РФ дозволяє переобиратися на пост президента лише двічі, у 2008 р. Путін В.В. за домовленістю уступив це місце наступнику. Після цього протягом терміну повноважень свого наступника Мєдвєдєва Д.А. (один термін) займав пост прем’єр-міністра РФ. На наступних виборах знову став президентом. Загалом переобирався чотири рази, востаннє – 2018 р.

 

Сенсей, Агапіт Печерський і Рігден Джаппо з «пророцтвами Шамбали»

 

В епізоді про погодження кандидатури Путіна В.В. (Номо) згадується про Сенсея, який, згідно «пророцтва Шамбали», постає в образі Рігдена Джапо:

 

«…Но есть ещё одно важное сообщение из того послания. Там упоминается, что в это время на территории славян будет находиться сам Ригден Джаппо.

– Владыка Шамбалы? – с удивлением переспросил кто-то из новичков.

– Да, причём в качестве Судьи» (с. 43).

 

Згаданий вище головний герой на ім’я Сенсей (про те, хто такий Сенсей, я розповім вам у наступних публікаціях), крім того, що постає «реінкарнацією» Агапіта Печерського (книга «Птицы и камень. Исконный Шамбалы», с. 222 – 229; 233 – 234), також вважається земним втіленням Рігдена Джапо.

 

Таким чином, наведене показує, що твердження автора про те, що всі персонажі оповідання є вигаданими, а збіг їх з реальними особами є випадковим, не відповідає дійсності.

 

Крім того, названі друковані твори містять елементи, зміст яких пропагує вчинення дій, які полягають в експансії проросійської ідеології на всі гілки державної влади задля досягнення панування його адептів над країнами та урядами, а тому вони можуть бути розцінені як такі, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу та захоплення державної влади.

 

У книзі «Перекрестье» неодноразово згадується Україна, що розглядається як складова частина території РФ та ідеалізованої єдиної країни майбутнього – «єдиної слов’янської держави» під керівництвом президента держави-агресора Путіна В.В., в якій будуть відсутні державні кордони, роль уряду виконуватиме єдине наддержавне і надрелігійне утворення – «таємний орден слов’ян».

 

Зрештою, «Перекрестье» та подібні твори слугують засобом активної пропаганди комуністичного тоталітарного режиму в Україні, а їх зміст спрямований на ліквідацію незалежності України, зміну меж території або державних кордонів України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що виражено у публічних закликах до вчинення таких дій.

 

Далі буде.