Віталій Романюк
Latest posts by Віталій Романюк (see all)
- Переваги військової кар’єри, або Не бійтеся отримати повістку -
- Меморіал працівникам органів внутрішніх справ, загиблим під час виконання службових обов’язків -
- Довбичка: від стародавніх часів до сьогодення -
- Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу -
- Київський крематорій, Байкове кладовище -
Дачний масив Русанівські сади, що на лівому березі Дніпра, був створений тільки 70 років тому – в 1950 рр. Раніше ця земля стояла порожньою – пустирі залишалися далекою околицею столиці в оточенні лісів.
Свою назву – Русанівські сади, масив отримав від назви Русанівської протоки, біля якої розташований. Поряд протікає річка Десенка (Чорторий) і є декілька мальовничих озер. Історія розбудови на цьому місці дачного селища розпочалася у 1957 р., коли Київським міськвиконкомом було прийнято рішення про виділення земельних ділянок робітникам і службовцям для ведення садового господарства.
Щоправда, тоді щасливчикам, які першими отримали садові ділянки, доводилося дуже довго добиратися до них – таких транспортних розв’язок, як сьогодні, ще не було. Наприклад, від того місця, де розташована сучасна станція метро Лівобережна, треба було йти декілька кілометрів по піску однією єдиною дорогою.
Власні шість соток землі – для когось ціле життя
Втім, і в самій подорожі на дачу – хоч пішки, хоч чи на велосипеді, була своя романтика.
Біля озера я розговорився з місцевими мешканцями, які пам’ятають ті часи, коли були ще дітьми і разом із батьками тільки розпочинали будувати дачний будиночок і облаштовувати свій сад.
З року в рік робота тривала, сади розросталися, а відчуття радості від перших врожаїв на все життя залишилися у господарів.
А зараз вони відпочивають тут із власними онуками.
– У нас на початку замість будинку був старий хлібний кіоск, – мій співрозмовник Сергій Іванович був школярем, коли батьки отримали садову ділянку, та вже тоді сам садив яблуні та кущі смородини. – Перші роки ми ходили на дачу по вихідних лише теплої пори року. Більше за все мені подобалося готувати їжу на кострі та обідати на подвір’ї. Ми розводили багаття, ставили металевий треножник, і в казанку варили картоплю чи суп. Помидори, огірки, зелень – усе зривали прямо з грядки.
Потім побудували невеличку цегляну хатинку, в якій була одна кімната. Коли з’явилася електрика, привезли невелику електроплиту – таку металеву, на чотирьох ніжках, зі спіраллю. Тоді тільки такі й були. Зібрали старенькі меблі, обставили. Та на дачі стало можна ночувати. Згодом зробили на ділянці душ, поставили наверх великий бак. Ми, напевне, були першими серед сусідів, хто поставили душ і туалет, адже не в кам’яному столітті живемо, й на дачі теж мають бути всі зручності. Добудували веранду, ще одну кімнату і сарайчик для садового інвентарю – все поступово, наскільки дозволяли сили й кошти.
Піч виклали десь на початку 80-х, щоб можна було протопити хату після зими. Ось так – мої батьки розпочинали, ми з дружиною облаштовували далі, тепер наші діти продовжують. Тому, я вам скажу, ніде не буває так затишно, як у будиночку на дачі.
Взагалі родина пана Сергія не одна така, бо Русанівські сади – це селище, котре будували декілька поколінь киян.
Горбачиха
Поряд із дачами знаходиться урочище Горбачиха. Це ландшафтний заказник місцевого значення, що простягається на 99 га. Статус ландшафтного заказника урочище отримало у 1994 р. згідно з рішенням Київської міської ради.
На сьогодні у столиці Горбачиха залишається єдиним місцем, де збереглися всі типи заплавних ландшафтів із характерними для них ґрунтово-рослинними покровами. Це урочище входить до складу Дніпровського екологічного коридору, що є основним шляхом сезонної міграції птахів Північної Європи, а тому охороняється Бернською і Боннською міжнародними конвенціями.
В урочищі Горбачиха зустрічаються рідкісні види флори й фауни. Тут ростуть реліктова папороть, вужачка, козелець український, глечик жовтий, латаття сніжно-біле, водяний горіх і сальвінія плаваюча.
А ще Горбачиха є ареалом мешкання таких представників фауни, як бобри й видри. На території зустрічається американська норка, чорний тхір, білочеревний їжак, сіра та біла чапель і рідкісні види кажанів.
Подільсько-Воскресенський мостовий перехід
Якщо пройти дачне селище далі, виходимо до недобудованого Подільсько-Воскресенського мосту.
У зв’язку з будівництвом цього об’єкту виникла необхідність знести ті дачні ділянки, що опинилися у зоні розташування мосту. Варіант зробити міст в обхід обговорювався свого часу, але київська міська влада визнала його безперспективним. У 2011 р. було прийнято рішення про відселення власників земельних ділянок в обмін на компенсацію іншими ділянками чи квартирами. Перемови із місцевими мешканцями затягнулися на багато років і тривають дотепер. Всього необхідно знести 259 земельних ділянок: одні власники добровільно погодилися на компенсацію, інші категорично відмовляються.
На цей час багато людей, чиї дачі опинилися в зоні відселення, перебувають у відчаї. Все життя Русанівські сади були для них острівцем затишку й чистого повітря серед шумного мегаполісу.
Свої шість соток вони отримували офіційно, заробивши їх чесною працею. А тепер їхні будинки та земельні ділянки «законсервовані» до вирішення всіх питань, пов’язаних із будівництвом Подільсько-Воскресенського мосту.
Чимало земельних ділянок із житловими будинками та спорудами приватизовані, вони включені до реєстрів нерухомого майна. А самі власники, що мешкають тут постійно, зареєстровані за адресами на Русанівських садах. Ці люди свого часу отримували офіційні дозволи на зведення будинків і мають усі документи.
Коли господарі все життя вкладали душу в ці дачі, думаючи про дітей та онуків, вони й гадки не мали, що колись уся їхня праця, хати, квіти і плодові дерева можуть бути просто знесені бульдозерами.
Як розпочинати все наново, навіть якщо буде отримано компенсацію? Та й чи буде та компенсація справедливою?..