У колах літераторів, художників і письменників ім’я Анастасії Нових нікому не відомо. Ніхто не знає, як вона виглядає та де живе, оскільки її просто не існує, а під цим псевдонімом видає книги та створює картини колектив авторів.

 

---

 

«Феномен» неіснуючої Анастасії Нових

 

Її книги називають феноменом, її картини шанують, як ікони, проте ніхто з прихильників Анастасії Нових, що так захоплено вихваляють «письменницю й художницю», не можуть сказати нічого про те, якою ж вона є у реальному житті. Хіба, за винятком тих особливо наближених молодих дівчат і хлопців, які бригадним методом писали ці оповідання, попутно бігаючи по бібліотеках, де виписували всякі загадкові подробиці з різних джерел.

 

На самому початку всі члени цього невеликого авторського колективу мали непохитну віру в те, що вони виконують дуже відповідальне завдання. Ігор Михайлович і Галя (Галина Яблочкіна) ставили їм задачі та надиктовували деякі монологи, що потім було включено в оповідання. Власне, так і писалися всі книги від імені Анастасії Нових. А потім деякі письменники почали дорослішати. Вони стали сумніватися і ставити забагато запитань, тому їх виключили з бригади. В МГР «АллатРа» такі довго не затримуються, та їм швидко знаходять заміну.

 

У попередніх темах ми з вами розбирали окремі книги Анастасії Нових, а саме «Перехрестя. Споконвічний Шамбали», що також є складовою серії оповідань, в яких головним героєм є вже відомий вам Сенсей. Історії за його участі дістають свого продовження у виданні «Птахи і камінь», що складається з декількох окремих розповідей. Втім, зараз провідну роль відведено не цим творам, а книзі АллатРа. Вона вважається культовою, хоча так само, як і всі інші книги, формально репрезентована як художня література.

 

 

Художня і окультна література: в чому відмінності?

 

Взагалі будь-який художній твір, як усі ми знаємо зі шкільних уроків літератури, виконує або розважальну, або естетичну роль. Це може бути поезія чи проза в різних жанрах: роман, повість, розповідь, детектив тощо. Художні видання  (вони ж – белетристика, fiction) відрізняються від наукових, науково-популярних, навчальних і релігійних видань тим, що вони описують дійсність за допомогою художніх образів – зазвичай, вигаданих.

 

Окультна або псевдорелігійна література завжди має чітку належність до відповідного віровчення і спрямована на поширення його доктрини. За форматом це можуть бути книги, журнали, брошури чи збірки. В них містяться легенди, міфи, притчі, одкровення, пророцтва, вірші або тексти молитов. Так само, це можуть бути видання, в яких зібрано описи духовник практик і медитацій, астрологічні прогнози, гороскопи, магічні ритуали тощо.

 

А загалом, що стосується текстів окультних книг, то в них поряд із пропагуванням ідеологічних засад віровчення часто застосовуються художні образи і прийоми. І навпаки – в текстах художніх творів, особливо в жанрі фантастики, буде траплятися багато елементів містицизму.

 

Межа між художньою та окультною (езотеричною) літературою нерідко є вельми умовною. Свого часу це довів письменник-фантаст Лафаєт Рональд Хаббард, який з художньої книги «Діанетика» виростив найвпливовішу в світі секту саєнтологів. Його досвід повторили інші – наприклад, засновник секти анастасійців Володимир Мегре, що видав серію книг «Звенящие кедры России».

 

Тут практика показує, що виростити цілий культ можна з будь-якого художнього твору. Для цього навіть не потрібно мати талант письменника та навчатися мистецтва слова. Адже навіть кострубато написані, примітивні та відверто маревні тексти все одно знайдуть свого читача. Книги Анастасії Нових – ще одне тому підтвердження.

 

Що не монолог – то проповідь

 

Псевдорелігійні культові групи (секти) маскують свою культову літературу під художні твори, і на це є певні причини. По-перше, це значно полегшує залучення нових адептів, які спочатку цікавляться книгами чи журналами, а потім отримують нагоду ближче познайомитися з доктриною та культовими практиками тієї чи іншої езотеричної течії. По-друге, коли культова група не зареєстрована як релігійна громада, а використовує як ширму організаційно-правову форму об’єднання громадян, таким чином вона намагається обійти закон, який прямо забороняє громадським організаціям займатися релігійною діяльністю.

 

Отже, якщо написати художнє оповідання і вплести у нього елементи езотеричних віровчень із духовними практиками, то цілком можливо створити потужний інструмент ідеологічної обробки читачів і введення в оману невизначеної кількості осіб. Саме таким шляхом і вирішили піти ідейні натхненники «феномену» Анастасії Нових.

 

Ті з вас, хто вже мали нагоду ознайомитися зі змістом цих, з дозволу сказати, книг, не могли не помітити однієї характерної особливості текстів. Для того, щоб перевести оповідання з однієї теми на іншу, автор застосовує у діалогах звернення, що виходять від персонажів оповідання. На поставлені ними запитання головний герой Сенсей надає розгорнуті й часом надмірно деталізовані відповіді з позицій релігії та окультизму. В деяких сюжетах вони розтягнуті на 20 і більше сторінок.

 

Пояснення Сенсея являють собою компіляцію текстів, запозичених з інших літературних джерел. Це необхідно для того, щоб піднести образ Сенсея в очах його дійсних і майбутніх прихильників. Автори просто зі шкіри лізли, аби показати, що він буцімто є настільки непересічною особистістю, що однаково добре розбирається в усіх науках, тоді як у реальному житті його мова не відрізняється ані літературним багатством, ані розмаїттям.

 

Колективна Анастасія Нових бачить у читачах ідіотів

 

Особливо смішно було читати про те, як Сенсей відвідав бібліотеку Шамбали й там розшифрував древні клинописні таблички. Або про те, як він гнув ложки на заняттях зі східних єдиноборств і розповідав, що все це він робить за допомогою Цигун. Цей старий фокус із ложками може виконати навіть дитина – всю методику його виконання друкують на пачках із кукурудзяними пластівцями. В кожній частині цієї книжкової серії вдосталь подібних моментів.

 

Проте авторський колектив не зважав на несуразність того, як було закручено деякі епізоди. Бригада під іменем Анастасії Нових продовжувала свою місію з генерування макулатурної маси. Що не теза – то вигадливо вплетена в сюжетну лінію складова доктрини псевдорелігійного культу. Що не монолог головного героя – то справжня проповідь.

 

Аналогічним способом побудовано й розмірковування або монологи інших дієвих осіб. У них суть тієї чи іншої думки подається з позицій окультизму та пояснюється виключно з позицій псевдорелігійних віровчень. При цьому всім подіям і явищам навколишньої дійсності приписується надприродне походження і вплив потойбічних сил.

 

Медитації та духовні практики

 

В усіх частинах книжкової серії під авторством Анастасії Нових значне місце відведено опису духовних практик і медитацій, які виконують персонажі. Головний герой – Сенсей, навчає їх «працювати з енергіями», виходити в астрал і виконувати інші дії за допомогою «сили думки», котра наділяється матеріальними властивостями всупереч позиції академічної науки.

 

Зокрема це такі духовні практики:

 

1. Медитація на концентрацію уваги;
2. Духовна практика «пізнай себе»;
3. Духовна практика «Квітка лотосу»: любов і вдячність, зосередження на позитивному;
4. Медитація «Глечик» (рос. – «Кувшин») на «очищення думок від негативного»;
5. Медитація «Ка», котра нібито «корисна для здоров’я»;
6. Комплекс древніх технік;
7. Техніка контролю навколишнього простору, що заявлена як «спеціалізована техніка»;
8. Техніка на переміщення центру ваги, котра нібито сприяє «збільшенню швидкості руху».

 

Зібрання зазначених духовних практик є компіляцією відповідних уривків (епізодів) із попередніх творів. Їх репрезентовано в окремому виданні «Духовные практики и медитации» (Новых А. Духовные практики и медитации. – К.: Лотос, 2009. – 96 с.).

 

Псевдорелігійний зміст переважає над художньою складовою всіх книг Анастасії Нових. Водночас решта сцен і епізодів слугує лише додатковим авторським прийомом, за допомогою якого окультна література подається як художня. Тим самим відбувається введення в оману читацької аудиторії, оскільки в анотаціях до книг зазначено, що вони являють собою пригодницькі або детективні оповідання.

 

Художні книги як форма проповідування окультного віровчення

 

Окультизм в інтерпретації Сенсея та його прибічників претендує на роль самостійної псевдорелігійної ідеології. Вона являє собою синкретичне окультне віровчення на основі окремих ідей, запозичених з доктрини християнства, буддизму, юдаїзму, ісламу, а також новітніх культів Сходу.

 

У загальному вигляді нова «доктрина» ґрунтується на твердженні про «єдине зерно», що присутнє у кожній релігії. У книзі «Перехрестя», зокрема відповідні тези викладено на с. 360 – 361, де також вказано, що «Аллат» є «фізичним проявом божественної енергії».

 

Ідеї, викладені стосовно даного твердження у книгах, дістають подальшого розвитку в основних напрямах діяльності МГР «АллатРа», а саме в її проекті «Єдине зерно», якому присвячено цикл аудіовізуальних творів, опублікованих на сайтах МГР «АллатРа», в тому числі на однойменному веб-ресурсі, де цей напрям подано як «дослідницький проект» і «унікальне, й таке, що не має аналогів у світі, соціальне дослідження».

 

Крім того, у 2018 р. було видано книгу «Единое зерно» (Единое зерно. Фундаментальный социальный исследовательский проект Международного общественного движения «АллатРа» – К.: ООО «АллатРа», 2018. – 240 с.). Видання являє собою повне текстове відтворення змісту вказаних вище аудіовізуальних творів у вигляді бесід Ігоря Данілова з учасниками проекту.

 

Плагіат у сектантському середовищі

 

Щодо художньої цінності книг Анастасії Нових, то кожен дійде висновків самостійно. А я маю додати деякі цікаві подробиці. Прочитавши всі культові книги МГР «АллатРа», я помітила в них дуже багато спільного з книгами секти Костянтина Руднєва «Ашрам Шамбали», котрі також замасковано під художні твори.

 

Хто і в кого вкрав ідеї – від зовнішнього оформлення до окремих сюжетів? Із цими запитаннями я звернулася до колишніх адептів «Ашраму Шамбали». І вони пояснили, що в їхній секті членів «АллатРи» вважали конкурентами, але при цьому уважно вивчали і книги Анастасії Нових – вони були цікаві як взірець завуальованого викладу доктринальних засад окультного віровчення. Тому садхаки (учні) Руднєва, котрі так само бригадним методом писали «Рассвет Инлиранги», «Книгу Мертвых» та інші культові книги секти, запозичили в послідовників Данілова все, що тільки можна було взяти. Через це література двох абсолютно різних культових груп є однаковою за стилем викладу, форматом і застосовуваними художніми прийомами. Отже, від плагіату не захищає ніщо, навіть меч Геліара.