Газета «Високий замок»: від стигматизації колишніх членів культів – до наклепу на адресу Президента і представників Ради національної безпеки і оборони України.

 

---

 

Газету «Високий замок» я знав давно, бо вона видається на моїй рідній Львівщині. Раніше навіть її читав. Щоправда, це було ще за часів президентства Віктора Ющенка. Потім я змінив спочатку місто, а згодом – і країну проживання. Тут, у Польщі, звісно, «Високий замок» не видається.

 

Відтоді минуло багато часу, впродовж якого відбувалася поступова деградація цього видання.

 

Джерело контенту – дописи у соцмережах

 

Про те, що сталося з газетою тепер, дізнався сьогодні, коли натрапив на одну статтю. Називається вона «У команді Сивохо – колишня сектантка з пропутінської “АллатРа”».

 

 

Вся стаття побудована на фейсбучному дописі, автором якого є Ольга Лень, що називає себе журналісткою.

 

 

Стаття розпочинається зі слів «Марина Хацаюк разом з чоловіком «відповідала за комунікаційні технології» у дуже сумнівній секті…».

 

З цього само собою напрошується питання: невже секти бувають несумнівними? А якими вони бувають ще? Переконливими?

 

І далі – «Про це написала на своїй сторінці у Facebook журналістка Ольга Лень».

 

 

Загалом стандарти журналістики передбачають, що інформація має подаватися повно, об’єктивно і всебічно. Автор повинен утримуватися від емоційних і суб’єктивних оцінок.

 

Якщо ж видання використовує як джерело інформації дописи у соцмережах, і при цьому наведена інформація є лише дослівним відтворенням, то це означає, що перед нами – звичайний сміттєзбірник.

 

Але зараз ітиметься про дещо інше.

 

Стигматизація колишніх адептів культів (сект), які намагаються повернутися до життя

 

«Колишня сектантка», – так поза очі називає незнайому людину автор публікації. Та далі пише: «…і от цих сектантів зібрав навколо себе Сергій Сивохо…».

 

Тут ідеться навіть не про одну Марину Хацаюк, а взагалі про тих людей, які у минулому були адептами певних культових груп (сект), а потім вийшли з них.

 

Чи знайома Олена Лень з Мариною Хацаюк особисто? Вірогідно, ні, бо інакше вона не стала б такого писати.

 

Я теж наразі не знайомий з нею. Тому будемо виходити з того, що Марина Хацаюк дійсно колись перебувала у лавах цієї сумнозвісної організації, а зараз вийшла з неї.

 

Якщо так, то будь-яке звинувачення людини в тому, що вона колись раніше була адептом того чи іншого культу є грубою формою таврування. Коли це робиться з використанням ЗМІ, то це вже пропаганда ненависті та відторгнення по відношенню до певної групи ні в чому не винних людей з метою їх публічного приниження. Одночасно при цьому відбувається схвалення їх соціальної ізоляції, що взагалі перебуває за межею розуміння.

 

Серед постійних авторів нашого видання четверо журналістів, включаючи мене (я – колишній саєнтолог) мають сумний досвід перебування у деструктивних культах і, водночас – безцінний досвід виходу з них.

 

Ми щиро ділимося цим досвідом і своїми порадами з читачами, аби підтримати інших людей, допомогти їм звільнитися від культової залежності й повернутися до нормального життя.

 

З приводу статті в газеті «Високий замок» слід навести коментар директора Центру економіко-правових досліджень, к.ю.н., с.н.с. Ірини Кременовської, яка вже не перший рік працює з такими людьми та їхніми родичами, а три роки тому допомогла особисто мені вийти із секти:

 

«Людина, що залишає деструктивний культ (секту), переживає надскладний період у своєму житті.  Вона розгублена, часто – залякана, а тому є особливо вразливою до будь-якого агресивного впливу.

 

Вона намагається відновити свої соціальні зв’язки, аж тут стикається з ненавистю з боку оточуючих, коли її починають переслідувати лише за те, що вона наважилася повернутися у соціум.

 

Страх перед таким цькуванням і відторгненням утримує від того, щоб здійснити рішучий крок назустріч своїй свободі. Кожен ставить собі запитання: як до мене будуть ставитися оточуючі? А раптом зі мною ніхто не захоче спілкуватися, і поза сектою я ніколи не зможу знайти порозуміння?  

 

Тоді ніхто ще не здогадується, що його страхи є абсолютно безпідставними. На самоті зі своєю проблемою ніхто не залишиться, бо колишні адепти дуже дружні між собою.

 

Взагалі це – унікальний феномен справжньої єдності людей, взаємодопомоги та підтримки. Зрозуміти його цінність зможуть лише ті, хто самі пережили подібний досвід. Але на етапі, допоки адепт культу лише підходить до рішення піти, йому найбільше заважає страх перед невідомістю.

 

Тому люди, які перебувають у культах, коли вони вже розуміють, у яку халепу потрапили й хочуть покинути це все, починають вагатися. Вони бояться такої ворожої реакції та несприйняття суспільством».

 

Суспільство засуджує секти, але водночас не готове сприймати людей, що залишають секти

 

Мій друг і колега-журналіст Руслан Богдан з м. Чернігова, який провів у секті 30 років свого життя і зміг вийти самостійно й відновитися після цього, зараз пише книгу «Птах Фенікс. Як вийти із секти».

 

Зокрема, в одній з глав Руслан порушує одне вельми гостре питання, про яке наразі ніхто не наважувався говорити – це відношення суспільства до колишніх сектантів.

 

«Суспільство засуджує секти, але водночас недосконалість суспільства породжує секти, і суспільство здійснює тиск на людей, що вийшли із сект.

 

І що ж виходить? Якщо людина все таки наважується на сильний і відчайдушний крок – вийти із секти, то вона наражається на непорозуміння і пресинг з боку суспільства», – справедливо зауважує Руслан Богдан.

 

Тому слід поставити питання «журналістці» Ользі Лень: а що, на її думку, слід робити з тими людьми, котрих вона охрестила «колишніми сектантами»?

 

Ізолювати їх довічно? Спалювати на вогнищах? Або вчиняти так, як це робили лікарі у Львові, коли блокували поліклініку і проводили молебень зі священником ПЦУ, щоб туди не привезли на карантин абсолютно здорових громадян України, яких було евакуйовано з м. Ухань Китайської Народної Республіки?

 

Чи, може, просто закидати їх камінням, як це робили у Нових Санжарах, погрожуючи спалити лікарню, де було розміщено евакуйованих з Китаю українців?

 

Чи наша невтомна фейсбучниця не звикла думати головою перед тим, як писати публічно подібні речі й ліпити тавра людям?

 

Чи редакція газети «Високий замок» вважає прийнятним цькування людей, які є колишніми адептами тих чи інших культів, а тому не вважає за потрібне хоч трохи осмислювати ту інформацію, що вона розміщує на своїх шпальтах?

 

Стисло про те, що таке «АллатРа»

 

З тексту статті Ольги Лень очевидно, що вона дуже поспішала й нашвидкоруч «назбирала по верхівках». Вона не має гадки про те, що являє собою «АллатРа» та навіть не намагалася аналізувати цю тему самостійно. Адже для цього треба спілкуватися і працювати з людьми, котрі постраждали внаслідок перебування у лавах цієї організації. Це складна й напружена праця, коли часто доводиться бачити сльози їхніх рідних і проявляти неабияку витримку, вслухаючись у моторошні подробиці внутрішнього життя культу…

 

Та й навіщо їй було це робити, коли вона мала геть іншу мету? Лень сама чудово розуміє, що тут згодяться найпримітивніші прийоми аргументації для розумово обмежених, тому що видання «Високий замок» не поважає своїх читачів.

 

Якби вони принаймні зробили спробу розібратися в ідеології «АллатРи», то зараз не виглядали б так жалюгідно.

 

Ми, зокрема, провели таку роботу і продовжуємо її дотепер. Зокрема ми з’ясували, що Ігор Данілов не є ані академіком, ані професором, показали, в чому полягає небезпека від так званих «експериментів» та інших антинаукових заходів «АллатРи», чому даний культ є деструктивним, і публікаціям за даною темою присвячено відповідний розділ.

 

Про ефективність нашої виховно-просвітницької роботи красномовно свідчить той факт, що верхівка культу стала сильно нервувати й почала лякати нас судами. Втім, у них нічого не вийшло, і юристи «Аллатри» були поставлені на місце.

 

Про нікчемність того, що пише «Високий замок» свідчить те, що над ними просто сміються зараз.

 

А ми, незважаючи на залякування, пішли ще далі, й першими зробили повний розбір культової літератури – книг Анастасії Нових, у тому числі про Номо і Путіна, про «єдину слов’янську державу» та інші цікаві речі. Для цього було прочитано і проаналізовано всі видання «АллатРи». Тому кожен свій висновок ми ґрунтуємо на конкретних фактах.

 

«АллатРа» має осередки практично в усіх областях України, та Львів не є виключенням. Але яка до цього справа Ользі Лень, якщо можна сидіти у затишному фейсбучику?

 

Яка до цього справа редакції газети «Високий замок», якщо можна просто генерувати контент? Якість неважлива, й навіть тема не відіграє жодної ролі. Головне, як видно з їхньої редакційної політики – якомога більше бруду на адресу Глави держави.

 

У Вінниці, наприклад, небайдужі хлопці зібралися та прийшли на заходи «АллатРи», й там популярно пояснили організаторам, що проводити телеміст з державою-агресором не слід. Пояснили без насильства – не так, як у випадку із Сергієм Сивохо, якого повалили на підлогу…

 

А у Львові сидять «журналісти», які «сміливі» лише у соцмережах, і коли можна підтягнути бодай щось, аби зайвий раз принизити Президента України та всіх його виборців. І це при тому, що у Львові просто розгул інших сект, особливо саєнтологів і Свідків Єгови…

 

Від неповаги до чужого приватного життя – до наклепу на адресу Президента України

 

Ольга Лень, що корчить із себе «видатного сектознавця», не будучи навіть авторитетною журналісткою, починає ліпити тавра й намагається таким примітивним способом здобути для себе дешеву популярність.

 

Починаючи від тези про «колишню сектантку», вона намагається за допомогою компіляції уривків тексту зі старих, «бородатих» публікацій про «АллатРу» пов’язати це із Сергієм Сивохо, а далі – з Володимиром Зеленським. Це їй вдається вкрай погано.

 

Однак «журналістка» не здається, й на цьому підґрунті доходить висновку: «І якщо Сивохо все це робить за «дорученням Зеленського», то може сектант Аллатри сам Володимир Зеленський?».

 

Як відомо, коли в опонента закінчуються аргументи чи він просто нездатний обґрунтувати свою позицію, він переходить на особистості та вдається до образ, наклепу й поширення вигадок, які межують з маревними ідеями.

 

Якщо Ольга Лень з міркувань «прикритися» застосовує припущення «може», то, я гадаю, вона не надто сильно образиться, якщо я скажу, що вона може мати великі проблеми із законом за розміщення наклепу на адресу вищих посадових осіб держави?

 

Як бачимо, у статті жодним словом не згадується про те, як було зірвано заходи, що проводив радник Секретаря РНБОУ Сергій Сивохо, як «активісти» вдалися до фізичного насильства, як штовхали його і повалили на підлогу. І, головне, що декількох з нападників було затримано. Більше того, їм було оголошено підозри та навіть обрано запобіжні заходи.

 

Але «Високий замок» навмисно замовчує факти, й натомість розміщує лише ті матеріали, що схвалюють і виправдовують дії злочинців. А в даному випадку про особливий цинізм у діях безпосередніх виконавців свідчить те, що вони напали на представника державного координаційного органу з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

 

Як народжуються фейки

 

Для того, щоб відвернути увагу читачів від цього факту, Лень вдається до відвертого фейкотворення, подаючи свою вигадку як «сенсацію». І відтак, за допомогою самих брудних і примітивних методів започатковується ще один новий фейк – Володимира Зеленського було названо «сектантом».

 

Існують (і непогано почувають себе завдяки грантам і спонсорам) такі видання, в яких стигматизація, наклепництво та цькування людей є основою їхньої редакційної політики. Перекручення фактів і маніпулювання суспільно значущою інформацією там є загальноприйнятими принципами «журналістики».

 

Газета «Високий замок» збирає та публікує лише ті матеріали, що дискредитують Президента України. Його ініціативи щодо припинення війни, звільнення окупованих територій та об’єднання українців навмисно подаються авторами у спотвореному вигляді. І на цьому фоні стає цілком очевидним те, чиї інтереси обслуговує «Високий замок».

 

 

Крім того, що газета «Високий замок» перетворилася на сміттєзбірник, вона використовується як інструмент для стигматизації і таврування людей за ознаками їх належності у минулому до тих чи інших культів. Те ж саме стосується й виборців Володимира Зеленського.

 

Але найцікавіше те, що ось такі «видання» і є кращими друзями сектантів. Посудіть самі: наявність власної антисоціальної ідеології, що ґрунтується на пропаганді війни та розпалюванні ненависті в суспільстві, культ особистості «гуру», в ролі якого постає екс-президент Петро Порошенко, абсолютна нетерпимість до плюралізму думок та інші чинники – все вказує на те, що перед нами – справжнісінька тоталітарна секта.

 

Рівень «журналістики» газети «Високий замок» сьогодні нічим не кращий за одеський «Общєствєнний прібой», себто дно. Можна було б поговорити про інші їхні публікації, але там нема, чого обговорювати. Жодне сміттєзвалище не варте того, щоб розмірковувати про смак і запах відходів…