Різдво Христове і народження інших богів давніх народів

Поділитися:
The following two tabs change content below.

7 січня православна церква відзначає Різдво Христово – одне з великих свят християнської релігії, та 19 січня – Хрещення Господнє.  

 


 

Коли народився Ісус Христос?

 

Різдво Христове відзначається 25 грудня у католиків, 7 січня (25 грудня – за старим стилем) у православних віруючих. Але якщо спитати в будь-кого зі служителів християнської релігії, коли ж народився Христос, то він не зможе вам відповісти. Духівництво не знає ані року, ані місяця, ані дня народження Ісуса Христа. Та і як воно може це знати, якщо насправді ніякого народження Христа ніколи не було!

 

Та звідки ж тоді походить свято Різдво Христове? Це свято має свою історію та бере початок від релігії давніх народів, які жили задовго до виникнення християнства.

 

Розглянемо уважно євангельську легенду про народження Христа, і ми побачимо, що вона є переказом давніх оповідок про народження язичницьких богів. Служителі християнської релігії переконують віруючих у тому, що лише їхній бог, Ісус Христос, народився надприродним способом – внаслідок непорочного зачаття діви Марії. Проте, як виявляється, аналогічним способом народжувалися й інші боги.

 

Подібні легенди про чудесне народження богів існували в багатьох давніх народів, коли християнства ще не було. Індійці, наприклад, вірили в те, що таким само надприродним способом народився їхній бог Агні. Давні єгиптяни були переконані, що їхня богиня Ісіда непорочно зачала бога Гора. За фрігійськими оповіданнями, так само народився бог Аттіс.

 

В євангельських описах народження Ісуса Христа дуже багато спільного з давніми міфами про народження богів.

 

Різдво Христове

В Євангелії, наприклад, міститься розповідь про те, що Христос народився у хліві

 

У міфах східних народів боги Будда, Крішна, Адоніс, Авгі народжуються в печерах або підземеллях.

 

Євангельські легенди і дохристиянські міфи

 

Євангельські легенди оповідають про те, що у момент народження Ісуса Христа на небі з’явилася світла хмарина, а над Віфлеємом зупинилася яскрава зірка. А в переказах про народження грецького бога Аполона та персидського бога Мітри йдеться про те, що їхнє народження супроводжувалося небесним сяйвом.

 

Янголи зійшли з небес

Янголи вітають народження Ісуса Христа

 

Варто лише порівняти християнську легенду із древніми міфами, й ми матимемо змогу переконатися, що вони багато в чому схожі. Й це не випадково, бо служителі християнства, складаючи земну біографію Христа, черпали матеріал зі старовинних переказів дохристинських релігій.

 

Волхви несуть дари

Волхви несуть дари

 

Були в давніх народів і свої свята на вшанування богів. Деякі з них відзначалися під час грудневого сонцестояння. 25 грудня святкувався день народження Адоніса, Таммуза, Мітри. 6 січня у Давній Греції урочисто відзначали свято народження бога Діоніса, а в Єгипті – день народження бога Осіріса. Це був початок весни, коли на полях з’являється перша зелень, вбираються у весняний квіт дерева. Це був період початку весняних сільськогосподарських робіт.

 

Християнство запозичило ці давні свята, пов’язавши їх з іменем Ісуса Христа. Ранні християни 6 січня відзначали потрійне свято на честь Ісуса: різдво, хрещення і богоявлення. Тільки в 354 році Різдво Христове було виділено в самостійне свято. Відзначати його стали 25 грудня. Це теж було невипадково. Справа в тому, що раннім християнам котрі наполегливо впроваджували свою релігію у свідомість народу, довелося вести боротьбу з дохристиянськими релігіями. У Римській імперії дістав широкого поширення культ бога сонця Мітри, народження якого святкувалося 25 грудня. Бог Мітра був дуже шанованим.

 

На зорі християнської релігії чимало християн продовжували вшановувати Мітру і брали участь в урочистостях, присвячених цьому богу. Це і стало основною причиною того, що Різдво Христове стали святкувати 25 грудня. Таким шляхом християнське духівництво розраховувало остаточно витіснити свято Мітри. Один з ранніх християнських богословів відверто писав:

 

«Саме 25 грудня язичники відзначали свято різдва сонця та на його честь запалювали вогні. В цьому святі та його веселощах брали участь і християни. І отже, коли вчителі церкви помітили, що християни спокушаються цим язичницьким святом, то вони вжили заходів щодо перенесення на цей день, 25 грудня, свята справжнього різдва, а за 6 січня вони залишили богоявлення».   

 

Давньослов’янські свята у дні зимового сонцестояння

 

В Україні Різдво стали відзначати з Х століття, коли християнство проникло на давньоруську землю. Тут Різдво злилося з давнім святом наших пращурів – колядою, що вони святкували у дні зимового сонцестояння. Це був час, коли завершувалися зимові роботи й розпочиналася підготовка до весни. В ці дні, за віруваннями давніх українців, треба було вберегтися від нечистої сили, що буцімто могла заподіяти людям усілякі негаразди. Перед святками люди ретельно прибирали свої хатини, окропляли водою худобу. А коли приходило свято, вони збиралися родинами за столом. Наші давні предки вірили, що достаток на святковому столі забезпечить для них безбідне існування протягом усього року.

 

Багато різних обрядів було в українців у святкові дні. Широкого поширення дістали колядування, вертепи, співи святкових пісень – щедрівок, які нібито приносили благополуччя тим, кому вони адресовані.

 

Коляда на Різдво

Колядники

 

Ще одним святковим звичаєм було ходіння ряджених у шкурах тварин: люди вірили, що завдяки цьому вони стануть невидимими для нечистої сили та зможуть уникнути її шкідливого впливу. Під час святок влаштовувалися різноманітні ворожіння, за допомогою яких люди намагалися дізнатися свою майбутню долю. Всі ці обряди продовжували зберігатися у слов’янських народів і тоді, коли християнство укріпилося на території Київської Русі. Пережитки цих обрядів і залишилися у святкуванні Різдва Христового до наших днів.

 

Так, запозичивши у давніх народів деякі свята, служителі християнської релігії пов’язали їх з іменем Ісуса Христа, надавши святу Різдва Христова свого змісту. Різдво Христове завжди використовувалося духівництвом для того, щоб навіяти віруючим ідеї терпіння й покірності в очікуванні небесної благодаті. У проповідях церковників під час різдвяних богослужінь наполегливо провадиться думка про необхідність земних страждань заради здобуття райського блаженства у потойбічному світі. Такі проповіді уводять людей від справжнього, земного щастя, сіють серед них примарні ілюзії, що не мають нічого спільного з реальністю.