На фронті у московинів нічого не виходить, тому вони не припиняють намагань відновити свою агентурну мережу в тилу, аби за допомогою інформаційно-психологічних спецоперацій (ІПСО) продовжувати сіяти розбрат, розколювати українське суспільство зсередини.

 

---

 

Єдиний правоохоронний орган з функціями контррозвідки

 

Зараз нездорова увага ворожих агентів впливу зосереджується навколо Служби безпеки України, адже вона відіграє провідну роль у системі державних органів контррозвідки. По суті, це єдиний державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

 

 

Мета російського військово-політичного керівництва – поступове знищення головного контррозвідувального органу нашої країни шляхом максимальної демотивації співробітників та підриву довіри до Служби з боку суспільства. Над досягненням цієї мети б’ються зараз на всіх поверхах Луб’янки.

 

На жаль, інколи московинам вдається досягти певних результатів. Незважаючи на те, що впродовж останніх років СБУ значно активізувала роботу з виявлення зрадників і колаборантів, багато з яких вже отримали справедливі покарання, а всередині Служби триває очищення від пособників ворога, московини досі винаходять можливості запускати ІПСО для маніпулювання громадською думкою.

 

Після демонтажу російської агентурної мережі в Україні зараз ми спостерігаємо відчайдушні спроби її відновлення. На місце скомпрометованих спікерів набрали нових «лідерів думок», блогерів і представників медіа. А ті, озброївшись новими інструментами для поширення дезінформації, взялися за «роботу», адже гроші, як відомо, мотивують якнайкраще.

 

Подати дезінформацію під виглядом новин, «сенсацій» чи «інсайдів», облити брудом військовослужбовців і співробітників СБУ – такими є типові методи інформаційної війни. Незважаючи на запроваджені санкції та міжнародну ізоляцію, країна-терорист – російська федерація, має ще достатньо грошей. Москолота «вливає» їх усюди, щоб тільки залучити на свій бік українських медійників, які свідомо чи несвідомо будуть поширювати наративи антидержавницької пропаганди.

 

ІПСО під виглядом чергової «зради»

 

Ось лише декілька прикладів подібних ІПСО. Приклад перший – доволі дивний матеріал з назвою «Зрада і зрадники в СБУ: куди і чому тікали підлеглі Баканова» вийшов на «Громадському» 29 серпня 2023 р. Якщо коротко, його зміст можна переказати так:

 

– Добридень. Ми хочемо отримати доступ до вашого таємного листування.

 

– А ви хто?

 

– Ми – журналісти-розслідувачі «Громадського».

 

– Добре, ось, будь ласка.

 

 

Особливо повеселили саморобні відеоанімації нібито «листування» у закритих чатах працівників СБУ та застосунок, що так і називається – «месенджер». Не підкажете, де такий завантажити? Теж хочу собі.

 

Подані у тенденційній, пафосній манері твердження журналістів «Громадського» про те, що співробітники СБУ нібито в перший день широкомасштабного російського вторгнення «масово тікали» з Києва до Львова та Вінниці, не відповідає дійсності. Основна маса співробітників, за винятком тих підрозділів, які були відряджені до найгарячіших точок фронту, залишалася і продовжує залишатися у столиці, де так само виконує свої завдання. У посиленому режимі, 24/7, без перепочинку, з досягненням ефективних результатів. Та про це «журналісти» чомусь не кажуть, як не згадують вони і про тих спецслужбовців, які віддали свої життя, боронячи Україну.

 

Приклад другий, в якому неприємно здивувало «Телебачення Торонто», що зненацька почало розганяти «зраду», поширюючи вищезгаданий матеріал «Громадського».

 

 

Суїцидальний випадок як тема для маніпуляцій

 

Та, нарешті, третій і найбільш показовий приклад ІПСО, що демонструє відсутність будь-яких моральних запобіжників у московинів, готових танцювати на кістках і знущатися над померлим офіцером, знаючи, що той нічого не може їм заперечити. Серед перших вітчизняних медіа, що почали поширювати дезінформацію навколо самогубства співробітника СБУ Дмитра Бакаєва, що сталося 25.08.2023 р., були [недо-] «страна», «обозрєватєль», «орд» тощо.

 

На московії про це вийшли публікації на «раша тудей», «царьград», «спутник» і на багатьох інших, причому всі «рупори» роспропаганди посилалися на вищезгадані «страну», «обозреватель» та «орд». Ці та інші медіа публікували фото рапорта, що залишив покійний, та змагалися між собою у вигадуванні версій – одна безглуздіша за іншу. У вільному доступі досі можна знайти ці зображення – як у незміненому вигляді, так і з замальованими прізвищами співробітників. На «орд», до речі, опублікований матеріал невдовзі видалили.

 

Та дотепер неправдиву інформацію продовжують цілеспрямовано «вкидати» в тематичні спільноти у соцмережах. Її поширюють анонімні Телеграм-канали. Її отримують як «інсайди» редакції інформаційних веб-ресурсів.

 

Що ж сталося насправді? Співробітник скоїв суїцид, застрелившись із табельного пістолета у службовому кабінеті. Перш за все, слід сказати, що це трагічна подія та велика втрата для рідних, друзів і колег покійного. Наразі органами Національної поліції України та співробітниками підрозділу внутрішньої безпеки СБУ провадиться розслідування всіх обставин події. Тому зарано робити висновки та одразу «оголошувати» винними інших співробітників Служби.

 

Сумно, але закінчені самогубства та невдалі спроби вкоротити собі віку час від часу трапляються серед людей різного соціального статусу та роду занять. Не всі такі випадки стають надбанням громадськості. Адже немає сенсу роздмухувати штучний «резонанс», якщо з цього не вийде «якісна» ІПСО.

 

Що не так із передсмертним «рапортом»?

 

Конкретно щодо самогубства Д. Бакаєва, викликає сумніви його рапорт, який він залишив як передсмертну записку. У рапорті він, прямо звинувативши у своїй смерті безпосереднього керівника, зазначив, що той упереджено до нього ставився, критикував за роботу, ставив складні задачі та загалом «перетворив управління на концтабір».

 

По-перше, нескладно здогадатися, що зазвичай роблять офіцери-службовці, коли вони стикаються з робочими проблемами. Тут є вдосталь варіантів. На випадки незаконних наказів, нестатутних відносин, зловживання службовим становищем і подібних речей є ДВБ та вище керівництво. У випадку порушення окремих прав службовців вони можуть звертатися до профспілки, до суду, користуватися послугами адвокатів тощо. У разі, коли в колективі взагалі неможливо працювати, людина може просто звільнитися і знайти собі іншу роботу. У нас примусова праця заборонена. Кріпосне право в Україні давно скасовано. Силоміць в СБУ нікого не тримають.

 

По-друге, чи можна в сучасних умовах перетворити якийсь підрозділ державного органу на «концтабір»? Даруйте, але ж ми живемо не за доби середньовіччя і не в умовах тоталітарного режиму. Це явне перебільшення, алегорія, і до проведення всіх експертиз ці слова не слід сприймати буквально.

 

По-третє, на «складність поставлених завдань» можуть однаково дорікати співробітник СБУ та інженер енергетичного підприємства. Або викладач, який змушений працювати онлайн, проводити лекції та перевіряти безліч контрольних робіт у стислі терміни. Або сапер, який прокладає шлях крізь мінні поля. Або студент, який намагається здобувати знання, навчаючись дистанційно, сидить десь під обстрілами та голодує. Або, зрештою, президент нашої країни – йому і поготів складніше за всіх нас.

 

По-четверте, серед тих людей, котрі, на жаль, намагаються накласти на себе руки, трапляються й ті, хто наостанок прагне помститися комусь і пишуть: «у моїй смерті прошу винити…». І геть не завжди ці звинувачення є обґрунтованими.

 

В даному випадку варто дочекатися офіційних висновків розслідування (включно з експертним дослідженням рапорту і його походження). От і все.

 

Замовлення на дискредитацію окремих високопосадовців СБУ

 

Разом із тим, на теперішній час триває ІПСО, спрямована на дискредитацію окремих керівників різного рівня у Службі безпеки України. Їхні імена називати не буду з етичних міркувань. Організатори ІПСО за посередництва громадян України виходять на різні медіа та пропонують за гроші підготувати матеріали, в яких керівництво Служби звинувачують у доведенні співробітника до самогубства. Звісно, все дається бездоказово, в емоційно забарвленій формі та з посиланням на анонімні джерела.

 

Тому будьте пильними, якщо до вас звертаються з проханням опублікувати «резонансний» матеріал на цю тему. Тим більше, якщо при цьому вас намагаються «мотивувати» обіцянками щедрої грошової винагороди чи просто маніпулюють «прагненням до правди і справедливості», якщо закликають «бути небайдужими» та «не мовчати».

 

Підбиваючи підсумки, нагадуємо вам, що у умовах нинішньої гібридної війни російської федерації проти України ми всі мусимо розважливо ставитися до інформації, яку отримуємо з різних джерел. Довіряти можна винятково офіційним повідомленням від державних структур, тому що чимало медіа вже скомпроментували себе поширенням ворожих наративів.

 

Особиста думка

 

Якщо розглядати описану ситуацію абстраговано, без імен, то я бачу її так. Припустимо, умовний офіцер спецслужби – нехай це буде особа з чистою «дисциплінаркою», полковник, який обіймає не рядову посаду, зненацька вирішив звести рахунки з життям. Що може підштовхнути його до фатального кроку? Непорозуміння з керівництвом, складність виконуваних обов’язків, упереджене ставлення? Жодна із цих обставин сама по собі та навіть усі вони в сукупності не можуть бути причиною для суїциду. Якби це було так, то в нас би не вистачило цвинтарів для працівників, які тяжко гарують зранку до ночі.

 

Ні. Причина тут геть в іншому.

 

Самогубець нібито залишає передсмертну записку, в якій викладає парадоксальні, безглузді звинувачення на адресу своїх колег, заявляючи, що вони довели його до смерті. Якби колеги дійсно були в чомусь винними, то він зазначив би прямо: наприклад, такий-то позбавив мене житла, зруйнував мою родину, розлучив із коханою дружиною, підвів під кримінальну відповідальність тощо. Але натомість за крок до смерті він пише про «критику роботи».

 

А тепер давайте поглянемо на цю історію під іншим кутом зору. Що, коли покійний спецслужбовець скоїв дуже серйозне правопорушення? Ні, він не брав хабарі та не займався службовими підробленнями. Припустимо, що він працював на ворога. Довго та успішно. А його колеги змогли якимось чином його «вирахувати». У певний момент він зрозумів, що це провал. Фініш, викриття. Далі – довічна ганьба, суд, ґрати, втрата всього і тавро для його рідних. За його розмірковуваннями, тут меншим горем для всіх буде його добровільний ухід із життя. І тоді у передсмертній записці горе-спецслужбовець вказує імена своїх викривачів, приписуючи їм огульні звинувачення в «упередженому ставленні».

 

Розкриття «консерви» (суб’єктивна версія)

 

Дізнавшись про самогубство «своєї людини» у лавах нашої спецслужби, російські куратори (прямо або через посередників) підключають свою агентурну мережу. На цьому етапі якийсь агент-«консерва» отримує термінове завдання – створити «медійний розголос» і обставити все так, начебто спецслужбовця навмисно довели до самогубства конкретні особи з числа керівників СБУ. Агент може навіть не підозрювати, що це ІПСО. В нього є чітка вказівка, з конкретними прізвищами. Самогубця треба героїзувати так, нібито він «віддав своє життя заради наведення ладу в СБУ». А на трьох інших – покласти всю провину за доведення до самогубства, «нарити» на них «компромат», вигадати ще якісь нісенітниці, тобто максимально змішати з брудом.

 

Після отримання завдання агент, використовуючи свої зв’язки, звертається до медійників. При цьому, як би він не намагався «залишатися в тіні» та перекладати всю відповідальність на журналістів, він усе одно неминуче «світиться».

 

Тобто російські куратори розуміють, що тим самим вони ризикують розкрити свою «консерву». А в яких випадках вони можуть пожертвувати агентурою? Лише в тих, коли ситуація надто серйозна.

 

Висновків кожен дійде самостійно.