Ірина Кременовська
Latest posts by Ірина Кременовська (see all)
- Клірик УПЦ (МП) Микола Данилевич виправдовував російську агресію та розпалював релігійну ненависть -
- «Back to black» – серія робіт «Старі та діти» Тамари Качаленко -
- Краєвиди інакшого Донецька -
- Obuvbrand (ФОП Гусєва Катерина Олександрівна) залишить вас без грошей і взуття -
- Про знахідки на обшуках у секті «АллатРа» і соціальну (без)відповідальність медійників -
Лео Райан, непримиримий борець із деструктивними культами й тоталітарними організаціями: історія життя і події, що сколихнули весь світ. Трагічно загинув 18 листопада 1978 року під час виконання службових обов’язків – його було вбито сектантами з «Храму народів» Джима Джонса.
Лео Джозеф Райан (5 травня 1925 р., Лінкольн, Небраска – 18 листопада 1978 р., Гайана) пройшов шлях від учителя, згодом – шкільного адміністратора, члена міської ради, після чого став конгресменом, а тому відомий, передусім, як політик. І загинув він саме під час виконання своїх службових обов’язків.
Лео Райан був членом Палати представників США за 11-м округом, а також входив до складу Асамблеї штату Каліфорнія за 27-м округом. Його виборцями були переважно люди із заможних верств суспільства та представники білої раси, однак це не було визначальним у політичній і громадській роботі Лео Райана, котрий усе своє життя присвятив турботі про людей і боротьбі за справедливість у відношенні до найбідніших і найменш захищених своїх співгромадян.
Це був чоловік з доволі рідкісними, як для політика, якостями – чесний, завзятий, рішучий і вольовий. Він був одним із тих справжніх борців за правду, чиї імена назавжди закарбовуються в історії та у пам’яті народу.
Лео Райан не шкодував ані сил, ані здоров’я, коли брався допомогти простим людям і розібратися у тій чи іншій конфліктній ситуації. Так, 1965 року він проводив власне розслідування причин масових заворушень і загалом умов життя у гетто для темношкірих Уотто, що у м. Лос-Анжеліс, та для цього під вигаданим ім’ям улаштувався до школи, де попрацював учителем. У 1970 році, коли він за посадою (голова комітету Асамблеї з питань тюремної реформи) опікувався питаннями виконання покарань у вигляді позбавлення волі, то особисто взявся за проблему порушення прав ув’язнених у тюрмах Каліфорнії. Для цього він під легендою та під вигаданим ім’ям десять днів провів у Тюрмі Фолсома – у ролі звичайного ув’язненого, в кайданах.
Тому його стиль роботи колеги описували як «засноване на практиці створення законів», адже ті проекти, у розробці яких він брав участь, дозволили провести низку ефективних реформ у різних сферах суспільно-політичного життя в США і пройшли перевірку часом. Три терміни поспіль він обирався представником до Конгресу США, і нагороджений Золотою медаллю Конгресу посмертно у 1983 році.
Однак Лео Райан на той час був найбільш відомий саме як непримиримий борець із деструктивними культами й тоталітарними організаціями. Йому були небайдужі ці питання, і він не міг лишатися осторонь, адже деякі його родичі теж перебували у лавах таких псевдорелігійних організацій. Лео Райан у своїх публічних виступах піддав жорсткій критиці ідеологію та діяльність саєнтологів і «вчення» Лафаєта Рональда Хаббарда, ретельно дослідив діяльність «Церкви Об’єднання» Мун Сон Мьона. У зв’язку із цим він, з одного боку, дістав широкої позитивної підтримки з боку суспільства, а з іншого – нажив собі чимало ворогів.
За рік до загибелі – у листопаді 1977 р. на засіданні Конгресу США він виступив з доповіддю, на якій оголосив Протокол про результати дослідження негативного впливу деструктивних неокультів (сект) на здоров’я і психіку людей. Ця доповідь стала по-справжньому революційною, адже до цього практично ніхто не наважувався відкрито говорити на таку тему, що могла викликати значний резонанс у суспільстві.
Однак Райана це не могло зупинити: виступаючи зі своєю промовою перед Конгресом, він прямо зазначив про те, що «особливе занепокоєння викликає проблема впливу деструктивних культів на дітей і молодь, які потрапили до лав цих організацій, а також стосовно батьків, які через секти втратили своїх дітей». Він говорив про зруйновані сім’ї, без прикрас наводив приклади й факти, з якими йому довелося стикатися під час дослідження цієї проблеми. Райан розповів, як до нього звернувся батько одного молодого чоловіка, що потрапив до лав «Церкви Саєнтології» – хлопця було вбито, коли він оголосив про свої наміри залишити організацію. За участі та сприяння Райана було знайдено важливих свідків і зібрано чимало важливих доказів для викриття і притягнення до відповідальності винних у цьому злочині. Лео Райан не надто намагався підбирати м’які слова та щодо саєнтологів зазначив просто: «Ми докладемо всіх зусиль і знайдемо спосіб напасти на цих шакалів, які живляться нашими дітьми та молодими людьми – найбільш вразливими для впливу членами нашого суспільства, що в силу свого віку наразі не навчилися розпізнавати брехню і приймати зважені рішення».
Про нього казали, що він має загострене почуття справедливості. І це було правдою.
У 1978 році стали з’являтися численні повідомлення про злочини та порушення прав людини, що мали місце на території Гайани, у поселенні під назвою Джонстаун, де проживала громада членів організації «Храму Народів» на чолі зі своїм лідером Джимом Джонсом. Але ці повідомлення потребували проведення попередньої перевірки, за яку мало хто з політиків і державних діячів наважувалися взятися.
Надходили звернення і до Лео Райана, на допомогу якого особливо сподівалися родичі тих людей, що на той час перебували у Джонстауні. Група представників організації «Стурбовані родичі» надали Лео Райану незаперечні свідчення і докази того, що у Джонстауні практикується жорстока експлуатація людей, знущання й тортури під виглядом «покарань» навіть за дріб’язкові провини, випадки зґвалтування і сексуальної експлуатації жінок, незаконний обіг наркотиків і зброї, а також зберігання отруйних і токсичних речовин.
1 листопада 1978 року Райан оголосив про свої наміри відвідати Джонстаун, перевірити факти, що містилися у зверненнях і з’ясувати всі обставини на місці. Він розпочав підготовку та підбір команди, до складу якої мали увійти представники органів влади, родичі членів громади, журналісти. Після цього на його адресу посипалися листи: в одних були застереження і вмовляння не їхати, «не чіпати», «не заважати», а в інших вимоги були більш категоричними – «не лізь не у свою справу», а також погрози аж до фізичної розправи. Але це не зупинило рішучого політика: навпаки, для Райана стало остаточно зрозуміло – він шукає у правильному напрямі, і така реакція сектантів свідчить лише про те, що вони бояться розголошення правди і намагаються у будь-який спосіб завадити її дізнатися.
Звісно ж, і сам Джонс, і його послідовники чудово розуміли, що коли за їхню організацію взявся сам Лео Райан, то скоро їхньому «Храму Народів» настане кінець.
Неодноразово рідні Лео Райана чули, як у телефонних дзвінках на домашній номер йому погрожували невідомі особи. Востаннє така розмова відбулася за день до його від’їзду: як згадує донька Райана, батько спокійно відреагував на чергові погрози та відповів невідомому абонентові на іншому кінці дроту: «ви переступили межу і за свої дії будете нести відповідальність».
17 листопада 1978 року Лео Райан у складі групи, до якої увійшли його колеги, журналісти і представники організації «Стурбовані родичі» двома літаками вилетіли до джунглів Гайани, де було розташовано Джонстаун.
Одразу після прибуття, в перший день у Джонстауні їх зустріли так само радо, як інших гостей: тамтешні мешканці вже були навчені влаштовувати показушні шоу. Так було і цього разу – атмосфера свята, веселощі, щасливі обличчя навколо, і кожен з мешканців запевняв, що «тут найкраще місце на землі» і «ми живемо просто чудово».
Ці люди знали, що за будь-який натяк на дійсний стан справ настане жорстока розправа. Вони були залякані, адже у Джонстауні існувала потворна система доносів, за якої навіть члени родини – батьки і діти, подружжя могли доносити Джиму Джонсу про щонайменші підозри у «підготовці заколоту» або спробу втечі. Така підозрілість Джонса була обумовлена його прогресуючою психічною хворобою (він мав діагноз психопатія), тривалою залежністю від наркотиків і загалом особливостями характеру.
Тільки одиниці людей наважилися попросити Райана про допомогу. Спочатку (це було у перший вечір, точніше – вночі, коли веселощі досі тривали) один з мешканців Джонстауна написав і намагався передати Райанові коротеньке послання. Цей чоловік дуже ризикував, адже навколо були присутні охоронці сектантського поселення – «янголи», як називав їх Джонс, і вони пильно стежили за всіма. Тому свою записку він непомітно підклав під лікоть Райана, коли той сидів за столом. Однак він її не помітив, складений у кілька разів маленький аркушик впав на землю і здавалося, все пропало – якщо зараз її помітить і підніме хтось із охоронців-«янголів», то на автора чекатиме смерть. Але тут клаптик паперу помітив і підняв один з журналістів, він розгорнув її, прочитав і передав Райанові. Так Райан одержав перше за той вечір послання: «Не вірте тому, що зараз бачите, насправді тут відбуваються жахливі речі. Будь ласка, допоможіть мені вибратися звідси». Протягом ночі Райан одержав ще кілька таких звернень, у яких люди відчайдушно благали про допомогу.
Зранку Райан із цими записками направився до Джонса і попросив пояснити, що тут відбувається. Під час розмови були присутні особливо наближені до Джонса члени громади, один з них накинувся на Райана та почалася бійка. У нападника був ніж, але Райан відбувся тільки незначними ушкодженнями. Після цього він повідомив своїй групі про негайні збори та виліт, адже після цього випадку Джонстауном повинні були зайнятися силові структури та правоохоронці. Коли Райан звернувся до мешканців Джонстауну і спитав, хто бажає залишити секту і повернутися разом із ним додому, то бажаючих виявилося настільки багато, що навіть у двох літаках на всіх не вистачило б місця. Тоді домовилися так: декілька сімей вилітають сьогодні, за рештою він присилає транспорт наступного дня.
Невдовзі вони вже прямували до аеропорту Порт-Кайтум, що розташовувася на відстані у кілька кілометрів від Джонстауну – там на них чекали літаки. Тим часом Джим Джонс віддав вказівку своїм «янголам»: не дати літакам піднятися, ліквідувати всіх. І ті, озброєні автоматами, кинулися навздогін Райанові та його групі.
В аеропорту послідовники Джонса відкрили вогонь по людях, обстріляли літаки. Лео Райан дістав тринадцять кульових поранень і загинув на місці. Ще кілька людей було застрелено або поранено.
Не пощадили вони й жінок: Джеки Спеір, помічниці Лео Райана, дісталося п’ять куль. Але пілоту, якому пощастило вижити, все ж вдалося підняти літак. До речі, Джеки Спеір напередодні відвідування Джонстауну склала заповіт, адже вона знала куди їде і чим це може закінчитися. Але незважаючи на тяжкі поранення, вона вижила. Протягом двадцяти двох годин їй, стікаючій кров’ю, довелося чекати на прибуття медичної допомоги, адже до того місця, де вони опинилися, не так просто було дістатися.
Після одужання вона не тільки повернулася до роботи, але і продовжила справу, розпочату Райаном. Вона просто не могла вдіяти інакше, а тому згуртувала людей, які постраждали від впливу сект і взялася за розроблення дієвих механізмів протидії таким організаціям.
З іменем цієї сильної жінки – Джеки Спеїр (14 травня 1950 р.н.), пов’язано зародження антисектантського руху в Сполучених Штатах Америки.
Після масового самогубства в Джонстауні, коли понад 900 людей за командою Джонса прийняли смертельну отруту, а тих, хто намагалися чинити опір, було вбито, влада США переглянула своє ставлення до тих організацій, що позиціонують себе як релігійні або громадські, та після цього випадку стала приділяти їм особливу увагу та тримати під контролем.
Трагедія у Джонстауні сколихнула весь світ. Вона стала одним з тих повчальних уроків історії, що доводять: за привабливою ширмою може бути прихована небезпечна організація, що руйнує психіку та загрожує життям багатьох людей. Тому всім нам варто пам’ятати про це і розуміти, що подібне більш ніколи не має повторитися.