Євген Бадін
Latest posts by Євген Бадін (see all)
Сьогоднішня російсько-українська війна – це не війна за території, це війна за саме право існування українців як етносу. Інший варіант – асиміляція або розчинення в російському люді. Тобто це війна екзистенційна. Це війна за своє споконвічне «я», за свободу свого розвитку серед інших етносів світу.
Це війна за своє буття чи небуття
Разом із тим, це війна нерівних сил у матеріальному вимірі. За чисельністю населення (140 млн проти 40 млн), мобілізаційного ресурсу (17 млн проти 3 млн), кількості зброї (ракети, літаки, танки, гармати, РСЗО, кораблі, субмарини) рф переважає Україну в десятки, а по деяких позиціях – у сотні разів. Найголовніше: рф має ядерну зброю, а ми – ні. Воювати з такою потугою, як рф – це, здавалося б, ситуація стовідсоткового самогубства.
Та не все в цьому світі, на щастя, вирішують матеріальні чинники. Ситуація була надзвичайно тяжкою, коли рф здійснила свій брутальний напад 24 лютого 2022 року. Завдяки масовому героїзму громадян, високій майстерності військового керівництва й безпрецедентним помилкам ворога, була відбита ворожа навала на столицю, Чернігівську та Сумську області. Героїчна оборона Харкова і Миколаєва перекрила шляхи просування ворогові вглиб країни. Та все ж йому вдалося захопити за допомогою п’ятої колони великі території, які частково в ході подальшої війни вдалося звільнити.
Наразі тривають запеклі бої за звільнення південних територій – частин Запорізької та Херсонської областей.
Слід віддати належне демократичним країнам Заходу, які у важкий час активно підтримали країну сучасною зброєю й надали величезну фінансову підтримку. Якби не ця допомога, то, вірогідно, більшість наших героїв вже б загибли за Батьківщину. Також країни Заходу прийняли більше 4 мільйонів українських біженців, здебільшого жінок з дітьми. Вся Європа – від Словаччини до Португалії надала притулок нашим біженцям. Далекі США, Канада також прийняли наших громадян. А деякі західні громадяни покинули мирне й забезпечене життя, стали до лав ЗСУ, і пліч-о-пліч, наражаючись на смертельну небезпеку, воюють разом з українцями за нашу свободу.
Мурал у Києві, що наочно ілюструє характер російсько-української війни
Чванькуватий ворог, отримавши гідну відсіч, перейшов до сторіччями перевіреної тактики: перемогти за допомогою дикунської жорстокості й величезної маси своїх солдатів. Таким робом рф за попередні сторіччя підкорила десятки етносів, що входять сьогодні до її складу.
За що воюють рашистські солдати?
За матеріальні блага. В них немає духовних стимулів. Їхні стимули – це висока зарплатня у війську та можливість пограбувати українців. Здавалося б, людство пережило дві світові війни, в яких загинули десятки мільйонів землян. Здавалося б, мільйон разів сказано, що мир на планеті – це найвища суспільна цінність… Але ж ні! Людство знову шмагає себе по лобі воєнними граблями.
Імпотентна в запобіганні війни була Ліга Націй, імпотентна й сучасна ООН. Ми що, навмисно створюємо подібних імпотентів? Ми, люди, такі дурні, що неспроможні створити дієві запобіжники війни? Створити раз і назавжди. В космос далеко літаємо, в атомі колупаємося, розшифрували геном людини, створюємо дивовижні технології… Невже нам бракує інтелекту покінчити з війною? Чому сили зла раз у раз доводять свою потугу? Справа не в інтелекті, а в природі людини.
Видатний психолог, один з найбільш глибоких дослідників природи фашизму Еріх Фромм писав: «…Сучасна людина ще й досі… піддається спокусі віддати власну свободу всіляким диктаторам – або втратити її, перетворившись на маленький гвинтик машини, добре нагодований і гарно вдягнений, та все ж «гвинтик», невільний автомат». Західний світ не зміг передбачити появу брутального диктатора в рф, хоча всі ознаки були очевидними. Скільки можна помилятися з упирями-соціопатами? Де та межа, коли цивілізоване суспільство мусить бити в усі дзвони: з’явився ворог прогресивного людства, треба його терміново знищити. Надто гуманні й ліберальні національні й міжнародні організації. Якби не вийшов боком цей гуманізм в епоху зброї масового знищення. Адже ця зброя в руках не тільки демократичних країн.
Повернемося до подій російсько-української війни. Загинуло й покалічено вже сотні тисяч бійців з обох країн. В рф ніколи не рахувалися з втратами, якщо вдавалося досягти своїх цілей. Солдатів, які будуть тупо воювати за гроші, там завжди вистачало. Й вистачатиме. В Україні за ідею свободи гинуть пасіонарії. А пасіонаріїв в суспільстві завжди небагато. Що робити, якщо ми загубимо на війні найкращих людей, а лишаться ті, кому однаково, яка буде влада, чи буде в них свобода, їм аби в них матеріальних статків прибувало. Для них свобода – токсикогенна. І не треба проголошувати красивих фраз типу «нація супергероїв».
Є реальне життя, і є реальний складний, а не мультяшний етнос
Є формула миру, оголошена Президентом України. І є реальні щоденні жорстокі бої. Ми не знаємо достеменно, в якій пропорції гинуть ворожі воїни й наші, хто говорить 6:1, хто 4:1, хто 3:1. Можемо ми заставити ворога капітулювати в нинішніх умовах? Ні. Мобільний резерв у них набагато більший. Як не береже наше командування бійців, але війна є війна… Що може заставити ворога капітулювати, тобто віддати назад всі наші захоплені території?
Є сподівання в багатьох людей на зміни в рф у зв’язку з хворобою й майбутньою близькою смертю рашистського диктатора. Непоганий варіант. Та в суспільстві, де тисячі людей незаконно нажили величезні статки, ніхто з них не збирається їх втрачати. Ці люди вже прорахували всі можливі ризики і, будьте певні, знайдуть консенсусне рішення, що дозволить їм зберегти всі свої багатства. Тобто людожерський режим зі смертю диктатора не зміниться, а трансформується, мімікрує в більш привабливий для зовнішнього світу. Українські терени він не віддасть і буде продовжувати війну.
Є інші сподівання на внутрішній демократичний переворот в рф. Абсолютно марні мрії. В країні, яка ніколи не знала демократії, сподіватися на таку подію – утопія. Суспільство, яке століттями жило спокійно без свободи і не потребує свободи, буде жити без неї й надалі.
Економічна скрута в рф, спричинена міжнародними санкціями, змусить режим змінити курс й припинити війну? Теж рожеві мрії. Іран десятиліттями знаходиться під санкціями й ніяк не збирається змінювати свій зовнішньополітичний курс. А в рф матеріальних ресурсів набагато більше, ніж у Ірану. А погіршення життя влада рф знайде, як розтовкмачити своєму зашуганому народу.
Можливо, НАТО нас захистить? НАТО дуже боїться третьої світової війни, тому допоки в нас триває війна, ніхто в НАТО нас не прийме. Може США візьмуть під свою парасольку? Але наймогутніша держава світу ретельно враховує всі ризики й серйозні наслідки такого рішення, яке призведе до прямої конфронтації двох найбільших ядерних держав світу. А американці завжди намагалися уникнути апокаліптичного розвитку подій.
І що нам робити в такій ситуації?
Берегти бійців. Тут нашому командуванню можна тільки співати дифірамби. Та на війні без жертв не буває. Тому поповнення буде потрібне постійно. Ухилянтів багато, і з них вояки погані. На передовій вони себе не покажуть. Тож нехай працюють на армію в допоміжних підрозділах.
Але найголовніше, що нас може призвести до перемоги – це зброя, яка масово нищитиме ворога. Така зброя, щоби рашистські вояки гинули б тисячами в день. Щоби їхні військові заводи здійнялися в повітря. Щоби їхні літаки згоріли на аеродромах. Щоби їхні ракети розверталися й падали на їхній території. Щоби їхні кораблі й субмарини були втоплені в Чорному морі. У нас дещо є. Своє та імпортне. Це дозволяє добре нищити ворога. Але для знищення великої маси ворога треба ще більше і ще потужнішу зброю.
Кажуть, якби НАТО втрутилося, то війна скінчилася б в за кілька днів. НАТО не вступить в війну на нашому боці. Але зброї для перемоги могло б надати якнайбільше.. Та й нашій державі треба кинути всі сили на виготовлення надсучасної зброї. Це мусить бути пріоритет №1. Без масового щоденного нищення рашистів ця війна затягнеться надовго. Тільки величезні втрати в мільйони людей змусять рашистське керівництво прийняти мирні ініціативи України. Тільки, коли особисте життя керівництва рф буде під смертельною загрозою, тільки тоді вони приймуть наші умови.
На сьогодні ми не маємо таких можливостей, тож війна буде продовжуватися.