Діна Інатаєва
Latest posts by Діна Інатаєва (see all)
Біля ворожого блокпосту в районі Василівки окупанти заблокували понад 6000 авто і не пропускають до Запоріжжя людей, котрі намагаються евакуюватися. З неділі, 9 жовтня, колона не просунулася ані на метр.
Отримання дозволу на виїзд
29 вересня в колоні вже нараховувалося близько 300 авто, з яких окупанти пропустили 100. Я виїхала напередодні, в колоні залишилися мої друзі, і я стала чекати на них у Запоріжжі. Зв’язок там просто ніякий, тому вони повідомляють мені новини лише тоді, коли вдається зловити сигнал мобільної мережі.
Прощаючись, ми домовилися прямувати далі разом до моїх родичів, які вже підготували для нас житло
Однак наступного дня, 30 вересня, пішла інформація про появу візового режиму з початку жовтня. Орки випустили тільки 10 авто.
З 1 жовтня окупанти запровадили реєстрацію і почали вигадувати різні умови, які самі потім постійно змінювали та порушували.
Зараз на дорозі ситуація така: по декілька днів люди стоять у черзі на реєстрацію, після якої потім ще близько тижня треба чекати дозволу на виїзд.
Реєстрація відбувається таким чином: формують групу з 10 осіб і ведуть їх у супроводі озброєного автоматом окупанта до так званої «комендатури». При собі слід мати паспорт, ідентифікаційний код і документи на авто. У «комендатурі» сидить тупорила баба (жінкою я назвати цю істоту не можу) за комп’ютером, котра одним пальцем набирає інформацію. Там же переглядають мобільні телефони та ставлять різні дурні запитання, на які треба дати правильні відповіді. Наприклад на запитання «де ви зараз перебуваєте?» слід відповідати: «на звільненій території», а на запитання «куди ви прямуєте?» слід казати: «на окуповану територію».
Після реєстрації дані про особу надсилаються до Мелітополя, а звідти надходить дозвіл у вигляді списку прізвищ. Якщо твоє прізвище є в цьому списку, то тебе, можливо, пропустять, а якщо немає, то ні. Донедавна орки реєстрували на день до 10 автівок. Пропускали з Василівки до Запоріжжя за списками на виїзд не більше 20.
Колапс і безнадія
Тепер колона розбивається на дві групи. Перша група – на реєстрацію. Зареєструватися можна у «комендатурах» за місцем проживання. Наприклад, в Енергодарі зараз у черзі на реєстрацію понад 300 осіб. Уявіть, як виросте ця черга за тиждень.
Друга частина колони – це ті, хто подали документи і очікують дозволу. Вже назбиралося приблизно 100-150 авто, котрі вже зареєстровані, вони стоять поряд і очікують на виїзд. Кількість осіб, які вже зареєстровані, постійно збільшується. Їх також не пропускають, незважаючи на те, що вони отримали дозволи і включені до списків.
Трапляються непоодинокі випадки, коли орки гублять інформацію про людину та змушують реєструватися повторно. Були випадки, коли в авто їде родина з трьох осіб – двоє дорослих і дитина. Батькам дають дозвіл, а дитині – ні, бо «не знаходять даних» на неї. Тоді доводиться лишатися всій сім’ї та просити шукати дані.
Нещодавно з маршрутки висадили жінку, на яку не знайшли інформацію, хоча вона реєструвалася разом з усіма. Двадцятеро пасажирів поїхали, а її залишили на дорозі, і вона гірко плакала.
Орки на блокпосту «працюють» лише тоді, коли їм заманеться. Не хочуть – не працюють, не реєструють нікого і не випускають. Мої друзі стоять зараз у середині черги. Вони розповідають і про приїзд представників МАГАТЕ, які заїжджали не через Василівку, а через Орлянське, тому не бачили колону людей біля блокпосту. Разом із тим, під час візиту МАГАТЕ окупанти відчули певний кіпіш і зупинили роботу на три години.
Після того, як представники МАГАТЕ поїхали назад, пішла інформація про обстріли Енергодара. Одночасно зникла електроенергія по Запорізькій області. Мої сусіди з Енергодара не змогли проїхати до себе додому, а через обстріли тоді змушені були їхати ночувати у село Скельки.
Мої друзі виходили на зв’язок, але гарних новин не мають. Пішли дощі та відчутно похолодало. Багато хто починає втрачати надію виїхати. В години роботи блокпосту вони залишаються на дорозі, а ночують у Скельках. І так триває вже тринадцять днів. Дуже багато грошей уходить на продукти, на бензин і на оплату ночівлі. Якщо до кінця тижня орки й надалі не будуть реєструвати, то більшість українців змушені будуть залишитися на окупованих територіях. Люди не залізні, щоб тижнями сидіти на дорозі.
Персонально до Ірини Верещук
У своїх публічних виступах Віцепрем’єр-міністр – Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук закликає громадян евакуюватися з тимчасово окупованих районів, але вона нічого не каже про ситуацію на блокпосту біля Василівки. Там немає гуманітарних коридорів, звідти неможливо зателефонувати ні на яку «гарячу лінію», тому що не працюють мобільні оператори. Інтернету немає.
У колоні зараз переважна більшість людей – це херсонці. Пам’ятаєте, як на початку широкомасштабного вторгнення вони виходили без зброї та зупиняли танки? Так само, як і мешканці Енергодара і багатьох інших міст. У новинах усе виглядало так красиво, патріотично. А коли ці самі героїчні люди тепер намагаються виїхати, то вони, виявляється, двісті літ нікому не потрібні, а просто кинуті напризволяще. Тут вже понад десятеро чоловіків і жінок померли в черзі на дорозі, так і не дочекавшись дозволу на виїзд.
Про те, що відбувається навколо Василівки, не говорять у новинах, туди не можуть дістатися ані волонтери, ані журналісти. Тому немає ані фото, ані відео, пересилати щось неможливо через відсутність зв’язку. Але там знаходяться наші люди! На дорозі з Мелітополя до Запоріжжя зараз стоїть нова колона автівок, у якій понад 6000 людей.
Чи знає про це Верещук? Чи ця любителька шизотерики, що підтримувала ганебну секту аллатранців, здатна тільки молоти язиком?
Люди з колони, що очікує черги на реєстрацію, підходили до блокпосту і просили пояснити, чому припинено процес прийняття документів. На це отримали відповідь: «чекаємо команди зверху». Ось так. А ми чекаємо від них виконання ними своїх же умов…
Тут не той випадок, коли можна сподіватися на диво. Його не станеться. Якщо так буде тривати і надалі, то ніхто не зможе евакуюватися. Людям вкрай потрібно забезпечити «зелений коридор» і гарантії, що в колону не прилетить ракета чи щось іще дорогою до Запоріжжя. Та чомусь це питання не зрушується з мертвої точки.
Люди тут, наче в капкані
Протягом минулих вихідних, 8-9 жовтня, на блокпосту було проведено ротацію. Пригнали молодь. Усі – строковики. Крім того, на дорозі Дніпрорудне – Василівка активізувалося переміщення вантажівок з піхотою орків. Частіше стало чутно постріли.
А з 10 жовтня і до сьогодні окупанти знову відмовляються випускати тих, хто вже зареєстровані. Переміщення колони зупинене. Евакуацію вони унеможливили.
Терористи не тримають своїх слів та в будь-який момент можуть змінити вимоги та умови для виїзду. Змусити їх випустити людей здатна лише жорстка сила.
Блокпост припинив реєструвати колону тих, хто має намір виїхати, і перейшов до колони вже зареєстрованих. Але, як вже було сказано, їх теж не випускають.
Ми намагалися підбадьорювати одне одного, як могли. Серед братів і сестер по нещастю, що стоять у колоні, вже складають анекдоти. Наприклад, такий: от нарешті доходимо ми до блокпоста, а там порожньо. Орки повтікали, речі розкидані, двері відчинені. Ми кажемо: «так ви нарешті будете нас реєструвати чи ні?».
Або ще один: ми дійшли до блокпоста на реєстрацію, а назустріч нам – колона із Запоріжжя. Кажуть нам: «вертайтеся назад, перемога!». А ми у відповідь: «а хто ж нас зареєструє?».
Напевне, коли люди ще складають анекдоти, значить, вони не зовсім упали духом. А щодо мене, то я жодного разу не посміхнулася з того дня, як вирвалася звідти. На дорозі стоять зараз мої друзі, з якими ми ділили хліб і тепло, надію та сльози. Я не знаю, чи побачимося ми знову. Не полишає відчуття провини за те, що я встигла виїхати, а вони досі залишаються там і переживають нелюдські знущання.
Рашистська сволота не вважає нас за людей. Так само вона ставиться і до всіх інших мирних українців, по яких б’ють ракетами, артилерією і дронами. В терористів, які тримають блокпост біля Василівки, мета одна – будь-якими способами не допустити виїзд. Їм начхати на те, скільки людей на дорозі, нехай сидять хоч до зими або до самої смерті…