Церковний сепаратизм на Закарпатті

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; головний редактор загальнодержавного бюлетеня "ГОВОРИ!", e-mail: govory.red@gmail.com

Органи влади Угорщини, спільно з проугорські налаштованими представниками духівництва, що діють на Закарпатті, застосовують релігійно-пропагандистські методи ідейної боротьби проти України.

 


 

Церковні виховні та навчальні заклади з угорською мовою

 

Угорська сторона часто висловлює безпідставні звинувачення на адресу органів державної влади України, які не надають матеріальної підтримки для церковних виховних і дошкільних навчальних закладів. Дане твердження – ніщо інше, як прийом дешевого маніпулювання громадською думкою. Адже згідно з абз. 3 ст. 35 Конституції України, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Звісно, держава не зобов’язана утримувати за рахунок бюджетних коштів релігійні організації. Цим і скористалася суміжна країна – Угорщина, яка взяла на себе їх матеріальне забезпечення.

 

Церковний сепаратизм на Закарпатті

Дерев’яний храм, Закарпатська область України

 

Як приклад, у регіоні Верхня Тиса, за допомогою Римо-католицької єпархії Закарпаття було створено чотири римо-католицьких дитячих садочки з угорською мовою: у Солотвині, Великому Бичкові, Кобилецькій Поляні та Буштино. При цьому Державний секретаріат з питань національної політики Угорщини щороку забезпечує необхідну підтримку роботи чотирьох дитячих садків.

 

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» надає релігійним організаціям широкі права у створенні освітніх, виховних та інших закладів, які необхідні для їх діяльності, однак виключно за рахунок власних коштів релігійних організацій або коштів, отриманих у вигляді добровільних пожертв від громадянами (ч.ч. 3, 4 ст. 18). Україна не має зобов’язань з фінансової підтримки релігійних організацій та створюваних ними закладів. Але на Закарпатті сьогодні українські релігійні організації отримують стабільне фінансування від іноземної держави – Угорщини, яка в такий спосіб «захищає права етнічних угорців», про що буде сказано далі.

 

Активізація сепаратистських проявів під прикриттям «духовності»

 

Держава Україна не надавала угорській стороні повноважень на захист прав етнічних угорців, які перебувають у громадянстві України і проживають на її території. З огляду на відсутність правових підстав для цього, така діяльність не може вважатися законною, оскільки вона суперечить міжнародно-правовим принципам невтручання.

 

Водночас, у Стратегії національної політики Угорщини (далі – Стратегія) визначено, що участь у її реалізації беруть, поряд із державними структурами, також громадські об’єднання і релігійні організації:

 

«У випадку недержавних організацій важливо, щоб вони відігравали контрольну роль з точки зору правового захисту, проявляли ініціативу та сприяли забезпеченню прав угорських громад. Ми неодмінно повинні підтримати цю діяльність.

 

Потрібно досягти рівноваги між традиційними та професійними недержавними організаціями з профілем «мегаполісу». Важливо, щоб міська інтелектуальна еліта також могла проявити силу, необхідну для самоорганізації, і посилити свій вплив в духовному житті» (п. 3.2.11 Стратегії національної політики Угорщини)

 

Проугорські релігійні організації в Україні

 

Серед основних напрямів реалізації Стратегії окремо виділено духовну сферу. А щодо виконання запланованих заходів конкретизовано роль окремих церков:

 

«Церкви відіграють важливу роль в угорській національній політиці, при цьому автономія церков залишається недоторканною у максимально можливій мірі. Угорщина не має наміру брати участь у питаннях, пов’язаних з  вірою та організацією церкви. Натомість роль церков (як угорських, так і тих, що знаходяться за кордоном) є дуже важливою у зміцненні національної ідентичності. З точки зору стратегії національної політики, церкви є інститутами національного відтворення та національного збереження. У віддалених поселеннях церковні установи часто є останніми бастіонами угорської самобутності» (п. 3.2.12 Стратегії).

 

Серед релігійних організацій та їх керівних органів, які діють на території України, участь у реалізації державної стратегії Угорщини стосовно Закарпаття беруть:

 

  • Закарпатська реформатська єпархія;
  • Мукачівська римо-католицька єпархія;
  • Берегівський деканат Мукачівської Греко-католицької Єпархії.

 

Інтенсивність і масштабність проугорської пропаганди на території Закарпатської області свідчить про те, що роль релігійних організацій у реалізації Стратегії національної політики Угорщини розрахована на тривалу перспективу.

 

Що криється за гаслами про зміцнення «угорської самобутності»?

 

Ворожа антиукраїнська пропаганда, що ведеться проугорськими релігійними організаціями, спрямована на заперечення суверенітету України та поширення недостовірних відомостей про нібито «утискання прав етнічних угорців». Вона розрахована на віруючих осіб з числа етнічних угорців – громадян України, що проживають на Закарпатті. Церкви тут виконують роль ретрансляторів проугорської агітації та пропаганди. На жаль, введені в оману віруючі сприймають нав’язані їм сепаратиські настрої як духовні настанови щодо поводження у повсякденному житті. Та далі ці люди переносять відновідні настрої на відносини з українськими органами державної влади та місцевого самоврядування.

 

Проголошена мета зміцнення «угорської самобутності» поєднується з поширенням релігійно забарвленої ідеології, заснованої на протиставлені етнічних угорців – громадян України та прихожан відповідних проугорських єпархій, етнічним українцям. При цьому останніх безпідставно звинувачують у нібито порушенні мовних та інших прав етнічних угорців.

 

Виконання вищезазначеними релігійними організаціями заходів щодо  відстоювання «угорської національної ідентичності» здійснюється шляхом доведення до високого ступеня та граничного посилення серед груп етнічних угорців – громадян України, настроїв неприязні, ненависті до представників українських етнічних груп та інших конфесій. Це свідчить про наявність елементів розпалювання національної та релігійної ворожнечі. А такі діяння вже утворюють склад злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 110 Кримінального кодексу України.