Практично щодня, з вікопомної дати 24 лютого 2022 року, терористи з російської федерації нищать і руйнують об’єкти на території України, обстрілюючи не тільки мирне цивільне населення в житлових будинках, вокзалах і торгівельних центрах, але і цілячись в об’єкти інфраструктури – теплоелектростанції та теплоелектроцентралі, газопроводи, водоканали, трансформаторні підстанції, лінії електропередач, заводи та майстерні.

 

---

 

Для кого було запроваджено правила інформаційної тиші?

 

Переважна більшість обстрілів координується та направляється технічними фахівцями у відповідних галузях. Україна, як відомо, отримала всі інфраструктурні об’єкти у спадщину з часів СРСР. Більшість об’єктів проектувалися, будувалися, обслуговувалися, ремонтувалися із залученням значної кількості зовнішніх фахівців. Ті з фахівців, які згодом «осіли» у російській федерації, пам’ятають архітектуру та структуру більшості об’єктів, знають нюанси їх роботи.

 

Навіть на тих об’єктах, про які у ворога відсутні достеменні відомості щодо їх місцезнаходження, способу роботи, технологічних зав’язків – знаючи про загальну конфігурацію та технічне (технологічне) призначення того чи іншого об’єкта та його механіку не є проблемою «вирахувати» слабкі місця, по яким завдати відчутного удару. Так, приміром, автомеханік, навіть вперше подивившись на новий, щойно розроблений та спроектований автомобіль – навіть без креслень, у силу свого досвіду на основі аналізу подібних об’єктів достеменно знає, який патрубок чи провід чи пристрій достатньо злегка пошкодити, аби чудо інженерної техніки стало шматком дорогого та нікчемного металобрухту.

 

Невипадково з початку широкомасштабного російського вторгнення Урядом було розроблено та запроваджено правила інформаційної гігієни. Було встановлено заборону фіксувати військові та інфраструктурні об’єкти та поширювати інформацію щодо них. Також неможна поширювати інформацію про «прильоти» ворожих ракет, снарядів і наслідки таких прильотів (незалежно від наявності або відсутності руйнувань, постраждалих і жертв).

 

Для підступного та досвідченого ворога навіть фрагменти інформації є корисними. Шляхом поширення описаних відомостей здійснюється банальне корегування вогню, виконується розвідка. І не треба створювати резидентсько-шпигунську мережу, коли словоблудливі та необачні мешканці, навіть керуючись добрими намірами, все зроблять не гірше за шпигунів.

 

Інформаційна тиша, безпека та гігієна – запорука Перемоги. Ворог має бути сліпим і глухим (а відтак – і безпомічним), не отримуючи жодного зворотного сигналу про успішність або провал його терористичних атак.

 

І ворог не повинен знати навіть номінальної інформації про об’єкти на території України, при чому будь-які. Адже іноді невеличка та незначна, на перший погляд, підстанція, водозабір або лінія електропередач можуть мати «ключове» значення та системний характер.

 

Проект Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період»

 

Те ж саме стосується й відомостей про взаємозв’язки між суб’єктами господарювання: хто з ким взаємодіє, в яких межах, за якими напрямами, що придбаває чи постачає, в яких обсягах, звідки отримує тощо. Маючи детальну мапу взаємозв’язків і стосунків, ворог може вирахувати всю картину подій та структуру певного циклу виробництва. Ворог може завдати «точкового» удару по найслабкішій ланці в схемі, а за наслідками це буде так само, як вихід з ладу копійчаного запобіжника зупиняє здоровезний агрегат чи цілий завод або залишає без світла величезне місто.

 

Однак, попри ясність і очевидність цих простих і достеменних правил виявляється, що вони є «незрозумілими» (принаймні на словах) не тільки для базарних торговок або завсідників генделиків, але і для вищих посадових осіб держави, народних депутатів і урядовців.

 

Ми не випадково виділили термін «незрозумілими». «Нерозумність» і «незрозумілість» має просто таки вражаючий характер та в силу своєї відвертості, безглуздості та явної шкідливості скидається на симуляцію слабоумства, яка має на меті приховати ознаки прямої диверсії проти національних інтересів, при чому диверсії системної, на рівні механізмів держави, з ознаками легалізації схеми руйнування держави та зради національних інтересів.

 

Це робиться просто та відкрито. І простота організації такої зради вражає.

 

Так, на розгляді Верховної Ради України перебуває проект Закону України (реєстраційний номер 6013) «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період».

 

Законопроект вже навіть схвалений у першому читанні 12 січня 2023 року. Думаємо, що не випадково, з розрахунку на те, що затуманені наслідками святкування розумові здібності більшості депутатів не будуть достатньо критичними аби оцінити всю глибину прірви, в яку ведуть Україну автори законопроекту – зрадники та провокатори.

 

Стаття 5

 

Про новації законопроекту можна загалом розповідати довго. Ми лишень процитуємо ст. 5 законопроекту. А вона того заслуговує, хоча може, на перший погляд, видатися нудною для неюристів.

 

Зазначена стаття сформульована таким чином:

 

«1. Підприємства зобов’язані мати власний веб-сайт, на якому в порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до цього Закону.

 

Державні та комунальні підприємства також оприлюднюють інформацію, визначену цим Законом, на офіційному сайті Фонду державного майна України та на офіційних веб-сайтах суб’єктів, що виконують функції власника підприємства.

 

2. Підприємства зобов’язані оприлюднювати:

 

• статут підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли протягом останніх п’яти років;
• положення про органи управління підприємств та договори (контракти) з посадовими особами підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли протягом останніх п’яти років;
• всі рішення наглядової ради та власника (суб’єкта, що виконує функції власника підприємства) щодо підприємства за останні п’ять років;
• річну фінансову звітність за останні три роки;
• документи звітності, що подаються відповідним державним органам;
• річні звіти наглядової ради та керівника підприємства;
• перелік афілійованих осіб.

 

3. Державні та комунальні підприємства, крім інформації, що визначена у частині другій цієї статті, також оприлюднюють таку інформацію:

 

• цілі діяльності підприємства та стан їх досягнення;
• квартальну та річну фінансову звітність підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей та джерела їх фінансування;
• аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності підприємства за останні три роки;
• біографічну довідку (включаючи професійну характеристику) керівника підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
• біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших юридичних осіб, а також інформацію про те, хто із членів наглядової ради підприємства є незалежним;
• структуру, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради підприємства та інших посадових осіб підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням (термін «додаткове благо» вживається у значенні, визначеному в Податковому кодексі України);
• опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками;
• відомості про договори, учасником яких є підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів»;
• інформація про операції та зобов’язання підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.

 

4. Річна фінансова звітність державного та комунального підприємства підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором».

 

Розкриття інформації про всі операції та зобов’язання підприємства

 

Сподіваємося, що вже за фактом цитування цих розумецьких і карколомних новацій кожному читачу стає зрозуміло, що вимога опублікувати (оприлюднити) практично всі відомості щодо нюансів господарської діяльності будь-якого підприємства є прямим злочином та «зливом» інформації ворогу.

 

А для державних підприємств – тим більше, позаяк існує вимога (ще раз заслуговує на цитування) оприлюднити інформацію «…про операції та зобов’язання підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства».

 

Хто ще не зрозумів, змоделюємо ситуацію. Державне підприємство (якийсь там умовний нехай «оборонпром» або військовий завод, майстерня з ремонту літаків чи пошиття одягу тощо) розкриває свої зобов’язання та звітність про стосунки з бюджетами всіх рівнів та контрагентами.

 

Все відкрите. Якщо це оплата оборонного замовлення – то в якій сумі, за які обсяги та якого саме товару (виробів, обладнання) за який період, кому… Контрагент такого «оборонпрому», аналогічно подає ті ж самі відомості: хто кому скільки і чого винен, за який період і за що саме…

 

І так далі, за ланцюжком. Ось, приміром, згідно поширеної звітності згаданий нами «оборонпром» винен мільйон гривень якомусь «заводу номер сім» за сімдесят вісім примірників якогось «синхрофазотрону», які були в січні поточного року скомплектовані з електродвигунів, отриманих від приватного підприємства «Технобуд» та втулок категорії 123-м з казенного заводу «Шарикопідшипник» та постачалися з Кіровоградської області до міста Лохвиця на «збирально-ремонтний завод номер 34», котрий, своєю чергою, має стосунки з якимось «Укрлітакбуд» (усі назви випадкові та видумані задля образності пояснень).

 

Проаналізувавши описані відомості та показники, навіть ледачий випускник економічного факультету ветеринарного технікуму (який дивом уник відрахування за неуспішність) за декілька годин вибудує всю схему взаємозв’язків таких підприємств і виявить усі слабкі місця: хто що робить, в яких обсягах, в які строки та куди все возить.

 

І достатньо завдати ракетного удару по одному з учасників схеми стосунків – дрібному, здавалось би та нікому не відомому підприємству десь у Чернівцях, аби його продукція, яка є ключовою для певного об’єкта (приміром, якась там умовна система наведення чи зв’язку чи оптики тощо для якогось танку чи літака) не потрапила в готовий виріб (пристрій), і він виявився непотребом саме без якоїсь дрібної деталі.

 

Припинення дії Господарського кодексу України

 

Це не одна новація згаданого безглуздого закону. Серед інших «нововведень» депутатів, які чомусь вирішили експериментувати з економічною безпекою в розпал війни з непояснюваним прагненням до «відкритості» (особливо для ворога) відомостей про діяльність оборонних та інфраструктурних підприємств – приміром, передбачено руйнування галузі господарського законодавства України через визнання таким, що втратив чинність (фактично – через відміну, скасування) Господарського кодексу України, який за своєю структурою та значенням є «господарською конституцією» України та кодифікує (об’єднує в одному акті, що є методологічно правильним) всі норми, які регулюють господарські стосунки в Україні. В умовах війни це, мабуть, найважливіші з точки зору специфіки предмету регулювання та значення для економіки.

 

Можна, звісно, намагатися пояснити, що законопроектом будуть введені нові норми, які замінять норми «старого» та «непотрібного» Господарського кодексу України. Однак законопроект має приблизно 40 сторінок, проти «скасовуваних» 90 сторінок Господарського кодексу України, що виглядає вкрай дивним (м’яко кажучи).

 

При цьому законопроект, про який ідеться, вносить зміни до значної кількості законів України. Це, можна сказати, «добре» та теоретично можна пояснити, коли зміни вносяться до Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про Фонд енергоефективності» та інших, безумовно, важливих актів вищої юридичної сили, нагальних зараз.

 

До чого тут театри та музеї?

 

Але ж законопроект передбачає та регламентує зміни (це не смішно) до таких законів України як… «Про музеї та музейну справу», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», «Про бібліотеку і бібліотечну справу», «Про театри і театральну справу», «Про забезпечення функціонування української мови як державної», «Про Український культурний фонд».

 

Аж хочеться процитувати найбільш відомий вислів російського міністра закордонних справ лаврова… Але яке, даруйте, може бути питання музейних фондів, бібліотек, театрів і функціонування державної мови зараз, у часи війни?

 

Можливо, питання вищої освіти та національних академій наук разом з бібліотеками та культурними фондами і важливі. Та вони явно не на часі. Ці питання мають розглядатися не гамузом сумісно з пропозиціями щодо ліквідації цілої галузі законодавства (Господарського кодексу України) і не «під шумок» легалізації та зобов’язання всім підприємствам (особливо оборонного комплексу та критичної інфраструктури, які належать до державного сектора економіки) викласти всю інформацію про свою діяльність у публічний доступ.

 

Ми впевнені та прямо звинувачуємо, що подібні крутійства під виглядом юридичних новацій – це не глупство окремих депутатів з нормотворчим свербінням, а пряма диверсія та безумство, зрада та прихований терористичний акт з невдалим симулюванням слабоумства.

 

Більше того, пропонуючи зміни до «культурних, бібліотечних і музейних» законів народні обранці (точніше, зрадники та запроданці) використовують давню та доволі успішно апробовану технологію «включати дурника». Варто лишень приховати за безглуздими беззмістовними словосполученнями та багатослівними новаціями у сфері музеїв і театрів (що традиційно ніхто не читає та не вникає навіть у мирні часи) дійсні свої наміри (дивно, що в цей законопроект не було включено традиційно «модну фішку» про «зростання духовності», релігію або ж про «права» безпритульних собак чи ще якусь подібну маячню, яку можна при обговоренні навіть «уступити» та зняти з розгляду задля створення видимості суспільної, наукової та законодавчої дискусії та пошуку компромісу.

 

Замість епілогу

 

Прикро та огидно, що Україна, благодатна земля, полита кров’ю та потом поколінь, яка зараз страждає від навали дикої орди скажених терористів – на додачу до всього виявляється полігоном для діяльності ницих людців. Вони називають себе народними депутатами, являючись зрадниками, покидьками та манкуртами-запроданцями, які відверто нахабно та відкрито пхають свого наскрізь гнилого «троянського коня» у фортецю української незалежності, волі та свободи.

 

 

Ми впевнені, що подібна безглузда маячня буде зупинена в її ухваленні та подальшому просуванні, а правоохоронні та слідчі органи згадають вірність присязі народу України та реалізують свої повноваження з нейтралізації зрадників і негідників.