Тематика, пов’язана з дослідженням неорелігійних, езотеричних і окультних течій несумісна з аматорством. Коли про секти починають писати журналісти, які до цього займалися геть іншою тематикою, вони завдають більше шкоди, ніж користі.

 

---

 

«Де попоїсти», або Годівничка для всеїдних

 

Будь-яка, навіть сама цікава і суспільно значуща тема перетворюється на профанацію, коли до неї підходять лише з перспектив підвищити свою популярність, заробити грошей або відпрацювати отриманий грант.

 

Загалом у цивілізованих країнах так прийнято, що журналістика призначена для неупередженого інформування громадськості про події та факти, ознайомлення людей з аналітикою, думками експертів і прогнозами. Авторитетні джерела і журналісти працюють на засадах дотримання норм професійної етики. Вони усвідомлюють персональну відповідальність за те, що вони несуть народові, про що у нас постійно забувають.

 

Значна кількість (не всі, але чимало) українських медіаресурсів обслуговують виключно інтереси своїх власників і певних політичних сил, без підтримки яких вони вже давно припинили б своє існування. Для того, щоб утриматися «на плаву», вони змушені постійно вибирати серед усіх тем такі, що вбачаються їм хайповими, непересічними та дістануть живий відгук з боку певних категорій суспільства. Є гучна тема – є заробіток. А не вдалося роздмухати резонанс – значить, завтра їм нічого буде попоїсти.

 

І ось одного разу вони натрапляють на абсолютно нову для них тему – про секти. Їх не бентежить те, що ця тема є багатогранною і потребує ґрунтовних досліджень. Їм треба писати швидко, інакше можуть випередити конкуренти.

 

Для цього вже є напрацьовані методи подання інформації: факти підміняють емоції, замість доказів у хід ідуть плітки, а для набору обсягу тексту використовується компіляція з усього того, чого нахваталися по верхівках з Інтернету.

 

Не можеш допомогти – не заважай

 

Як наслідок, у багатьох медіа спостерігається ситуація, коли, розповідаючи про секти, автори, умовно кажучи, починають порівнювати глибину Чорного моря із запахом жоржин. На цьому підґрунті вони висновують, що жоржини гірші за рибу, що водиться у Чорному морі. Такий «підхід» вважається в їхніх колах цілком прийнятним. Адже за це ще й платять гроші за рахунок грантів, а мережеві «хом’ячки», тим більше, проковтнуть.

 

Існуюча цільова аудиторія, для якої це все призначено, споживає таку інформацію без жодних застережень. Все лихо в тому, що коли аудиторія довіряє джерелу і автору, вбити людям у голову можна будь-що. А вони потім будуть це все поширювати й тиражувати.

 

 

Тому доводиться вкотре нагадувати про необхідність поважати свою аудиторію та постійно працювати над собою. В Україні вкрай мало авторів, які здатні якісно і неупереджено, без політичної заангажованості висвітлювати проблеми, що супроводжують активізацію псевдорелігійних течій і громадських рухів сумнівної спрямованості.

 

А от коли про секти беруться зненацька писати деякі журналісти… Краще б вони не писали, а знайшли собі іншу роботу. Бо їхня риторика нічим не відрізняється від тієї, що панує в тоталітарних організаціях.

 

Нещодавно ми з вами докладно розбирали випадок, коли горе-«журналістка» з «Високого замку» накинулася на дівчину з команди Сергія Сивоха. Обізвавши її колишньою сектанткою, вона заявила, що сектантом є і Сивохо, і приплела сюди ж Президента України Володимира Зеленського, якого теж оголосила сектантом. І все це – з максимальним нагнітанням емоцій, без жодних доказів. Мета у неї була тільки в тому, щоб відволікти увагу від протиправних дій радикально налаштованих осіб, виправдати заподіяння ними фізичної шкоди раднику Голову РНБО України та зайвий раз вислужитися перед своїми господарями, висловлюючи безпідставні звинувачення й образи на адресу законно обраного Президента.

 

Що означає досліджувати секту

 

Кожна псевдорелігійна або громадська організація деструктивного спрямування – це багатогранне явище, яке потребує ґрунтовного дослідження.

 

Що це означає: передусім, така робота потребує застосування загальнонаукових методів пізнання та відповідних підходів. Доведеться пригадати про те, що таке аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняльний аналіз та інші методи, котрі ми всі вчилися використовувати у вишах, коли готували реферати, курсові та дипломні роботи.

 

У кожного дослідження завжди є об’єкт, предмет і мета. Припустимо, у нас об’єктом дослідження є умовна ГО «Союз духовного єднання». Нам, передусім, необхідно з’ясувати загальні відомості про це утворення – організаційно-правову форму, наявність реєстрації, зібрати відомості про лідерів і багато іншого.

 

Своєю чергою, предметом дослідження може бути, наприклад, її доктринальна складова і напрями діяльності. І, зрештою, мета – довести, що наша ГО «Союз духовного єднання» – псевдорелігійна організація (деструктивний культ, секта), і що вона має, на додачу, антидержавну (проросійську) спрямованість.

 

Останнє твердження – це висунута гіпотеза, що також є невід’ємною складовою будь-якого дослідження. Гіпотезу належить довести або спростувати.

 

У межах мети формуються завдання дослідження. Наприклад:

 

• охарактеризувати доктрину та ідеологію організації;
• визначити основні напрями діяльності;
• проаналізувати особливості культових практик;
• показати псевдорелігійний характер діяльності;
• встановити наявність елементів розпалювання міжконфесійної, расової або національної ворожнечі;
• довести наявність елементів пропаганди повалення конституційного ладу і захоплення державної влади тощо.

 

Процес дослідження і збирання доказів

 

Пропонований перелік завдань, звісно, є варіативним. Він буде змінюватися залежно від об’єкту дослідження – буде це ГО «Союз духовного єднання» або якась релігійна громада «Церква першого дощу». Якщо стосовно «Союзу духовного єднання» ми доводили антидержавну спрямованість, то стосовно «Церкви першого дощу» метою може бути встановлення наявності елементів шахрайства чи махінацій з нерухомістю і т.п.

 

Для досягнення мети дослідження необхідно виконати всі поставлені завдання. Доведеться перечитати всю культову літературу, ознайомитися з іншими матеріалами (сайти, сторінки у соцмережах, наочна агітація, відеоконтент та ін.), а за необхідності – особисто провести спостереження (відвідати заходи, подивитися, послухати) та застосувати метод опитування (поспілкуватися з дійсними та колишніми членами організації).

 

У деяких випадках не обійтися без  подання інформаційних запитів до тих чи інших органів, а також – і звернення до експертів з тих чи інших питань (психологів, релігієзнавців, юристів, медиків тощо). Потім на нас чекає додатковий аналіз і опрацювання отриманих офіційних відомостей.

 

Слід розуміти, що зібрані відомості можуть виходити за межі нашої мети. Скажімо, ми шукали докази антидержавної спрямованості, а крім цього, виявили елементи пропаганди вживання наркотиків. Або схиляння осіб до скоєння суїцидів. Або докази скоєння лідерами досліджуваних культів злочинів, які посягають на статеву свободу й недоторканність адептів. До всього цього необхідно ставитися з великою відповідальністю й невідкладно повідомляти про дані факти правоохоронні органи.

 

Помилки будуть використані проти вас

 

Дослідження деструктивного культу потребує, крім фахового наукового підходу, й уміння мислити стратегічно – на кілька кроків наперед. Треба чітко прогнозувати, які наслідки може викликати розголошення тих чи інших відомостей. Як це може позначитися на житті конкретної сім’ї, до яких дій може спонукати керівну верхівку секти, чи не ставитиме під загрозу особисту безпеку тієї людини, що поділилася інформацією? Та, зрештою, чи не стане причиною масових заворушень або дестабілізації в суспільстві?

 

Кожне слово, кожен висновок повинні підтверджуватися доказами й фактами. За можливості – документами.

 

Практика показує, що навіть нечисленні культові групи намагаються всіма силами протистояти будь-яким нападкам на свої «ідеали» та будуть відчайдушно захищатися. Вони всі вміють з легкістю перетворювати будь-які нападки ззовні на свої «заслуги». Вони не пропускають нагоди затіяти тяганину в судах, аби потім розмахувати цим, як переможним прапором.

 

Ще важливо розуміти, що будь-які «накати» на культову групу тільки ще більше об’єднують адептів. А вони – це чиїсь діти, дружини, чоловіки, матері… Для них навколишній світ поза межами культової групи сприйматиметься як ворожий і такий, де вони нікому не потрібні та до них будуть ставитися з презирством. Тому люди продовжують залишатися там, і моя практика показує, що так відбувається у всіх сектах. Зломлені морально й фізично люди бояться подальших переслідувань, бояться негативного ставлення з боку оточуючих. Тому вважають за краще залишатися в секті.

 

Ще однією фатальною помилкою журналістів є брехня про секти. Її навмисне вигадування, тиражування, навіть несвідоме спотворення фактів, усі неточності й помилки – все буде спростовано і використано для покращення іміджу лідерів культів.

 

Чужі долі. Люди. Ті, про кого варто думати в першу чергу

 

Взагалі підходити до висвітлення нашої теми слід з великою обережністю, щоб не нашкодити людям. Рано чи пізно, вони залишать організацію. Всі колись вийдуть, але у них не повинно залишатися клейма на все життя.

 

З цих міркувань неприпустимо називати тих, хто наважилися вийти – «колишніми сектантами». Ми, суспільство, повинні намагатися допомогти таким людям повернутися до життя, а не ліпити тавра, відштовхуючи руку, простягнуту по допомогу.

 

Що стосується роботи з людьми, то варто пам’ятати головне правило: все, що людина довірила вам, свідчить про найвищий ступінь довіри.

 

Від тих, хто побували в сектах або втратили там своїх рідних, мені практично щоразу доводиться дізнаватися подробиці делікатного характеру, що шокують. Особливо коли йдеться про застосування фізичного насильства, побої, зґвалтування, а також доведення до самогубства й навіть умисні вбивства.

 

Ці питання належать виключно до компетенції правоохоронних органів. Все, що довірила й розповіла вам людина, не призначене для того, щоб у ЗМІ потім смакували подробиці чужого життя, а в коментарях мережеві моралізатори ще й насміхалися над жертвами.

 

На чужих трагедіях заробляють собі популярність медійні сміттєзвалища, котрі існують за кошти іноземних фондів або вітчизняних олігархів, з них годуються окремі нечистоплотні журналісти, «самозайняті» диванні експерти, які отримують за це гроші, пишучи поверхнево і бездумно. Ситуація зміниться лише за умови, коли вони будуть змушені нести відповідальність за пропаганду невігластва, стигматизацію людей і маніпулювання громадською думкою.

 

Для чого насправді необхідно досліджувати секти

 

Проблему втягування людей до деструктивних культів, рухів і течій належить вивчати всебічно і сумлінно. Це необхідно для того, щоб допомогти їм звільнитися від впливу сект – від рабства, насильства, знущань і експлуатації, що відбуваються всередині.

 

Головна мета дослідження деструктивних культів полягає у виробленні фахових підходів, які допоможуть убезпечити від поширення їх руйнівного впливу на суспільство, світогляд і свідомість людей, на політичні процеси та різні сфери суспільного життя (медицину, освіту, законотворчий процес), а також запобігти їх втручанню в діяльність державних структур.

 

Іншими словами, працювати треба для людей, а не дестабілізувати й без того напружену обстановку в суспільстві. У країні триває війна, у країні відбуваються масштабні стихійні лиха, у країні пандемія COVID-19, а тут ще журналісти-невігласи починають спекулювати на емоціях, нагнітаючи панічні настрої.

 

Своїми «гучними» і скандальними заявами вони розділяють народ, спричиняючи конфлікти в суспільстві на темах церкви та політики. Одні роблять це несвідомо, інші ж – цілком помірковано та з матеріальною вигодою для себе.

 

Штучно роздмуханий мережевий ажіотаж має здатність вщухати так само стрімко, як і створюватися. А проблема так і залишиться нерозв’язаною. Хайпожери невдовзі забудуть про неї, переключившись на іншу тему.

 

Тим часом, чиїсь батьки продовжуватимуть чекати й роками розшукувати своїх дітей. Чиїсь діти зростатимуть без матері, яка покинула сім’ю, аби цілковито присвятити себе ролі «жриці» в якогось «гуру». Десь плачуть бідні бабусі, що на старості років залишилися зовсім самотніми при живих дітях…

 

Коментар для Тетяни Заровної

 

Сьогодні до мене звернулася журналіст Тетяна Заровна – моя землячка з Донецька, з якою я знайома особисто. Тетяна попросила дати коментар щодо МГР «АллатРа». Вона також анонсувала, що зараз досліджує окультну секту.

 

 

Звісно, я не залишу без відповіді її звернення та дам коментар.

 

Наш масажист не зовсім з «ДНР». Він перебрався до Києва ще до окупації.

 

Києво-Печерська лавра його не «прихистила». У Києво-Печерській лаврі є прес-служба, та у вільному доступі є всі контакти Української православної церкви. Там вам повторять те саме, що пояснили мені: клініка розташована не у спорудах храмового комплексу, а являє собою окрему будівлю. До того, як там розмістилася клініка, в цьому приміщенні була облаштована медична установа по імунології, і до Києво-Печерської лаври вона не належала. Ця будівля розташована за вхідною аркою, от і все.

 

На фото нижче місце її розташування виділено червоним.

 

 

На зображенні нижче – фасад клініки. Нова вивіска фіолетового кольору з іншою назвою з’явилася наприкінці січня 2020 р. з оголошенням про те, що клініка почне працювати з 1 лютого цього року. А до того стару вивіску прибрали – її зняли ще у травні минулого року.

 

 

Тому керівництво Києво-Печерської лаври не може впливати на власників і орендарів приміщень, які не належать до її майнового комплексу.

 

Стосовно пропаганди «руського миру». Такого там точно немає. Те, що дійсно є, я б не назвала прямо «руським миром», тому що для цього є більш конкретні терміни й визначення. Всі відео, сайти і книги є у вільному доступі. Ніхто не заважає вивчити все самостійно та обґрунтувати власні висновки. Все, що з’ясувала я, зібрано у відповідному розділі. Будь ласка, користуйтеся, але пам’ятаючи про дотримання авторських прав. У разі запозичення матеріалів зазначення авторства і посилання на джерело є обов’язковим.

 

А про методику дослідження сект я все детально описала вище.

 

Наведений мною раніше випадок з Іриною Верещук показує лише те, що під вплив тієї чи іншої окультної ідеології може потрапити будь-яка людина, незалежно від рівня освіти, соціального статусу або навіть посади народного депутата. Буде зайвим приплітати сюди належність до тієї чи іншої політичної сили. Якби на її місці був інший депутат, умовно кажучи, Сидір Отченашенко з «Партії любителів кавунів», моя позиція з цього питання залишається незмінною: окультизму не місце в державній політиці.

 

Законотворці повинні займатися тією роботою, яку їм довірили виборці і яка оплачується за кошти платників податків – розробляти та ухвалювати закони, а не пропагувати астрологію з духовними практиками. Так само, всі інші повинні виконувати лише свої завдання.

 

Є факти – є правоохоронні органи

 

Кожен, хто береться досліджувати цю проблематику, під час роботи повинен спиратися на конкретні факти. Якщо зібрано докази, документальні та інші підтвердження протизаконних дій, то із цим, будь ласка, до правоохоронців, а не збирати плітки, аби роздмухувати багаття.

 

У нас бажаючих подискутувати багато. Хоч про секти, хоч про щеплення, хоч про геополітику. Коли ж діло доходить до конкретних кроків – подати звернення, інформаційний запит, подати заяву про конкретні правопорушення, то виявляється, що «я – не я, і хата не моя».

 

Є конкретні факти – значить, про них мають бути невідкладно повідомлені правоохоронні органи. Якщо немає фактів, не треба розкидатися плітками. Можливо, у цей саме час хтось працює, ведеться розслідування, а вони своїм балабольством тільки шкодять.

 

Дописи у соцмережах із заголовками на кшталт «вмощуйтеся зручніше, зараз буде…» не викликають нічого, крім огиди і презирства. Мережеві моралізатори вбачають у чужих долях лише корито, з якого можна попоїсти. Для них чужа трагедія – лише годівничка і джерело генерування інформаційних фекалій.

 

У нас усюди вдосталь «експертів», з будь-яких проблем. Про вакцини і щеплення на телеканалах дискутують юристи, співаки, актори, екстрасенси – хто завгодно, але не медики. Про релігію та церкви розповідає поміщений під домашній арешт обвинувачений у скоєнні умисного вбивства та низки інших злочинів Сергій Стерненко. Про секти тепер намагаються писати доморощені «знавці», що крім фейсбучика нічого не звикли читати.

 

За такого підходу, коли будувати щасливу сім’ю вчать розведені бездітні жінки, досягати успішного успіху – безробітні шахраї, то результат буде однаковим.

 

Тому я не довіряю журналістам. І вас, друзі, прошу вибірково підходити до питань співпраці з ними чи надання якоїсь інформації. Особливо такої, що стосується приватного життя.