Засновник і лідер кривавої секти “Сім’я” Чарльз Менсон показав світові, що за допомогою методів навіювання можна змусити будь-яку людину до насильства і скоєння таких актів жорстокості, на які вона раніше ніколи б не наважилася.

 

---

 

У серпні цього року Пол Річард Поланскі (це ім’я йому дали посмертно) міг би святкувати свій п’ятдесятий день народження… якби тоді, півстоліття тому, він з’явився на світ.

 

Однак йому не дозволити навіть народитися. Йому заборонили жити, як і його матері, котра перебувала на дев’ятому місяці вагітності.

 

Тієї останньої страшної ночі з 8 на 9 серпня 1969 р. молода жінка, стікаючи кров’ю, благала вбивць: «Будь ласка, дозвольте мені жити, дозвольте мені народити мою дитину!». Їй цього не дозволили, як і чотирьом її гостям, що перебували в будинку в день убивства.

 

Фанатики, що відчули смак крові та безкарності, не мали наміру зупинятися.

 

 

Вже наступної ночі місто сколихнуло наступне криваве вбивство ще двох людей, що сталося неподалік від місця скоєння попереднього злочину. Жертвами стали подружжя Ла Бьянка…

 

Відтоді минуло вже п’ятдесят років, аде подробиці подій, що розгорталися у Лос-Анжелесі далекої серпневої ночі, дотепер жахають не тільки Америку, а і весь цивілізований світ.

 

Виконавцями злочинів стали троє молодих дівчат, молодшій з яких ледве виповнилося 17 років, а старшій було всього 20. І в жодної не виникло ані тіні сумніву, ані жалю, ані дрогнула рука, коли вони методично забивали ножами тих, на кого їм вказав їхній лідер.

 

Чому цих людей позбавили життя? Їх просто випадково обрали на роль жертв, які було принесено у ритуальних убивствах.

 

Так вирішив він один – той, хто вважав себе «рятівником людства», одночасним втіленням Ісуса і Сатани. У своїх мріях був неперевершеним музикантом і п’ятим учасником «Бітлз». Він проголосив себе єдиним, хто зможе врятувати людство від загибелі під час майбутнього апокаліпсису у вигляді «всесвітньої расової війни».

 

Організатор цих кривавих розправ відомий не одному поколінню американців і європейців. Страшні згадки про нього ще довго залишатимуться в історії людства як сумний урок на майбутнє. І цей урок нас змусив засвоїти один з найбільш жорстоких фанатиків – засновник і лідер деструктивного псевдорелігійного культу «Сім’я» Чарльз Менсон.

 

Один із самих жорстоких серійних убивць особисто не позбавив життя жодної людини. Проте ім’я Чарльза Менсона в усьому світі стало синонімом абсолютного зла й нелюдської жорстокості. Розслідування його злочинів, які він чинив чужими руками, стало безпрецедентними та першим у своєму роді судовим процесом, у якому навіть найдрібніші деталі й подробиці були настільки моторошними й шокуючими, що подібне складно уявити. Мотиви скоєння масових жорстоких убивств досі не піддаються розумінню.

 

Деякі факти з біографії Чарльза Менсона

 

Як і навіщо Менсон перетворив молодих людей і дівчат на безжальних катів, як привчив до насильства абсолютно мирних «шукачів духовності»?

 

Менсон мав злобу на весь світ і відчував себе нікчемою, а тому все життя намагався довести, на що він здатний. Прагнення до такого самоствердження сягало корінням у його нещасливе дитинство.

 

Чарльз Менсон народився 1934 р. в м. Цинцинатті штату Огайо, США. Він був небажаною дитиною в неповнолітньої крадійки та повії, що втекла із в’язниці.

 

Свого батька він не знав, а юна мати не піклувалася про нього й  часто залишала під опіку чужим людям, поки влаштовувала своє особисте життя або займалася проституцією. Вона всіляко намагалася позбутися дитини й навіть якось намагалася обміняти його на келих пива в генделику. А потім, коли зійшлася з черговим чоловіком, віддала сина у притулок. Загалом він змінив декілька таких закладів, де виховувався все своє дитинство та юнацтво.

 

Тому Чарльз Менсон зростав, розуміючи, що він не потрібен ані рідним, ані суспільству. Тоді, вірогідно, він збагнув, як можна привернути до себе увагу – стати абсолютним злом і завдати оточуючим якомога більше лиха.

 

У 19-річному віці Менсон, що залишив притулок, ніде не працював і не навчався, не вбачаючи в цьому жодної потреби. Для нього було звичним здобувати собі засоби для існування шляхом крадіжок, розбійних нападів або угонів автомобілів. Кілька разів він був засуджений і відбував покарання у місцях позбавлення волі, де провів половину свого життя.

 

Після виходу на волю

 

Основні події, про які йтиметься в цій історії, розпочалися від 1967 р., коли Менсон звільнився після завершення терміну чергового ув’язнення.

 

Реальність, з якою зіткнувся майбутній лідер одного з найбільш небезпечних культів світу, тоді лякала його й відторгала.

 

Його «стихією» залишався кримінальний світ. Там, за ґратами, Менсон міг легко порозумітися й налагодити дружбу з іншими засудженими й навіть навчився домовлятися з представниками адміністрації. Проте він не звик і не вмів жити в соціумі, а тим більше – співіснувати з людьми на волі.

 

Аби зайняти якесь своє, лиш одному йому відоме місце в новій реальності, Менсон вирішив не пристосовуватися, а створити свою власну реальність на перевагу тій, що не влаштовувала його.

 

Для цього йому потрібно було і власне суспільство – не те, що утворює наш сучасний соціум, а інше, над яким він володарюватиме сам. Там, у власному – «досконалому» суспільстві обраних йому, Чарльзу Менсону, більше не треба буде ні під кого підлаштовуватися і комусь підкорятися. Навпаки, він сам буде господарем дійсності.

 

Оскільки після звільнення з в’язниці Менсону все одно нікуди було йти і на нього ніхто не чекав, він подався подорожувати Сполученими Штатами.

 

Перші проповіді в комунах хіпі

 

В той час набував популярності рух хіпі, і Менсона зацікавили їхні комуни. Там він проводив час, вживаючи разом із ними наркотики та віддаючись «вільному коханню» в компанії їхніх жінок. А ще Менсон, який любив музику та навіть сам намагався писати й виконувати пісні під гітару швидко зблизився з представниками цієї субкультури.

 

Спілкуючись із хіпі, він уважно спостерігав за їх поведінкою, вивчав їхні настрої, бажання, прагнення, духовні пошуки та страхи, а також особливу схильність до навіювань. Це було вельми сприятливе середовище для апробації тих методів впливу на людей, котрі потім Менсон застосовуватиме відносно членів власної комуни.

 

Саме в колах хіпі він почав проповідувати свої маревні ідеї під виглядом псевдорелігійних віровчень. У проповідях Менсона були ідеї, запозичені із саєнтології та східних віровчень. Також він пропагував веганство й відмову від благ сучасної цивілізації. А хіпі його захоплено слухали.

 

Для посилення ефекту від своїх проповідей самопроголошений «гуру» давав їм наркотики, найчастіше – ЛСД, що також було звичним явищем у житті хіпі. ЛСД являє собою сильнодіючий наркотичний засіб синтетичного походження, що справляє галюциногенний ефект і викликає змінений стан свідомості. Цей наркотик справляє руйнівний вплив на головний мозок і центральну нервову систему. Він швидко викликає залежність, а перевищення дози стає причиною летальних випадків.

 

Прикро, але якби американська поліція тоді більше уваги приділяла б протидії незаконному обігу наркотичних речовин, то Менсона було б затримано набагато раніше, і він не пролив би стільки крові.

 

Невдовзі, оцінивши настрої хіпі та відкривши секрети доступу до їхньої свідомості, Менсон запропонував невеликій групі своїх перших послідовників утворити «нове досконале суспільство», на що вони радо погодилися.

 

«Сім’я» як «єдина особистість»

 

Так він вирішив будувати власну комуну, котра дістала назву «Сім’я». Це означає, що більше не було окремих людей, а був єдиний живий організм, який разом утворювали члени «Сім’ї».  Кожен хотів злитися з Менсоном як із найвищою особистістю – стати ним, і завдяки цьому піднятися на більш високий рівень духовного самовдосконалення.

 

Методами досягнення такого злиття були наркотики, секс, життя в ізоляції та безумовне підкорення голові «Сім’ї».

 

Спочатку невелика група нараховувала близько 20 членів, серед яких більшість складали молоді дівчата. Втім, і декілька чоловіків теж були членами комуни й відіграли в цій «Сім’ї» свою роль, але про це трохи згодом.

 

Сектанти знайшли покинуті знімальні майданчики серед пустинної місцевості неподалік від Лос-Анджелеса. Там були старі будівлі, що забезпечували тільки дах над головою, але попри відсутність інших благ цивілізації вони стали там жити.

 

Оскільки група жила ізольовано та члени «Сім’ї» не мали ані телебачення, ані газет, єдиним джерелом інформації для них був Менсон, і замість новин вони слухали виключно його проповіді. А ще він часто співав для них власні пісні та грав на гітарі.

 

Ті, хто перебували поряд із ним, особливо молоді дівчата, були просто зачаровані його словами і закохані в його образ. Здавалося, він єдиний бачить минуле, теперішнє та майбутнє, а ще є наймудрішим і знає відповіді на всі питання Всесвіту.

 

Секрет такої привабливості Менсона був доволі простим: він умів швидко знаходити слабкості й підлаштовуватися під кого завгодно. В його навичках «прощупувати» людину не останню роль відіграло його попереднє тривале перебування за ґратами. Таким чином, йому вдавалося стати для кожного тим, кого той шукав усе життя. Комусь – батьком, комусь – коханим, наставником, покровителем, учителем, другом…

 

І кожен з послідовників Менсона був переконаний у тому, що саме до нього наставник найбільше виявляє свою приязнь і увагу, і що саме він є «улюбленцем». А точніше, улюбленицею, адже абсолютну більшість членів комуни складали молоді жінки.

 

Всі дівчата постійно конкурували одна з одною за можливість відчути себе обраною, «улюбленою» дружиною самого Чарлі. Чарлі, своєю чергою, використовував їх усіх як засоби для досягнення своїх божевільних цілей. Він встановлював повний контроль над волею і поведінкою людей задля маніпулювання ними у своїх інтересах. А дівчата щиро вірили, що він їх кохає, оскільки він всіляко демонстрував свою показну любов і вмів переконати кожну в тому, що все життя шукав саме її.

 

Послідовників Черльза Менсона об’єднувало те, що в минулому всі вони, незважаючи на свій юний вік, жили доволі складним життям. Менсон від перших хвилин спілкування безпомилково виявляв проблеми чи страхи людини і знав, як само заповнити порожнечу в її душі.

 

Так, у кожної дівчини були проблеми у відносинах із батьками: когось вигнали з дому, когось занадто опікали, комусь уже доводилося мати проблеми із законом. Саме таких було зручно підбирати для комуни, адже цим людям більше нікуди йти, немає до кого звернутися по захист, нікому за них заступитися.

 

А в комуні Менсон давав їм усім ілюзію повної свободи та безмежного щастя, а також будь-які заборонені батьками задоволення на їхній смак, включаючи наркотики. Тут усі були переконані, що тепер Чарлі їх усіх опікає та захищає, що саме він відкрив для них справжнє життя та кохання.

 

В обмін на це Менсон отримував повну покірність і готовність виконати будь-які дії на його наказом. Іншими словами, він з легкістю ставив людей у повну залежність від себе і володарював над розумом своїх адепток.

 

Секс, наркотики й абсолютна свобода

 

До речі, серед коханих «дружин» Менсона в його в комуні «Сім’я» було й чимало неповнолітніх дівчат, яких він теж розбещував і вступав із ними у статеві зносини, а ще пригощав марихуаною та галюциногенами. Загалом, марихуана там була елементом буденності, її без обмежень могли вживати в будь-який час і щодня.

 

Вживання наркотичних і одурманюючих речовин у секті Менсона було частиною свого роду «культової практики». Наркотики часто вживали разом: уся група збиралася для спільного вживання ЛСД, що проходило у вигляді щотижневого сакрального «ритуалу»: дівчата сідали колом, у центрі якого був Менсон, який клав «марку» ЛСД кожній на язик.

 

Зазвичай групове вживання наркотиків перетворювалося на групову сексуальну оргію. Якщо Менсон хотів цього, він давав «знак», починаючи знімати одяг з жінки, що сиділа поряд. А та, своєю чергою, починала роздягати сусідку, і так – по колу, поки всі не будуть готові.

 

Матеріальне та фінансове забезпечення «Сім’ї»

 

Кримінальні «пригоди» комуни не обмежувалися злочинами, пов’язаними з наркотиками та статевим розбещенням неповнолітніх. Подорожуючи Каліфорнією та іншими штатами, члени секти на чолі з Менсоном жили на покинутих фермах чи зупинялися в комунах у хіппі, яких на той час було багато в цій місцині.

 

В обмін на можливість скористатися чиєюсь гостинністю Менсон нерідко пропонував у вигляді оплати когось зі своїх дівчат. Ті повинні були займатися сексом з господарем та з усіма охочими, себто влаштовуючи оргії, віддячувати своїм благодійникам.

 

Певну частину коштів на їжу та речі першої необхідності вони мали за рахунок пожертв грошей або майна самих адептів. Нерідко сектанти виїздили до міста, де у сміттєвих контейнерах біля супермаркетів збирали продукти, термін придатності яких завершився.

 

До речі, м’ясо і м’ясні продукти вони при цьому ніколи не брали – члени «Сім’ї» були веганами. Менсон проповідував, що неприпустимо заради їжі умертвляти живих істот або заподіювати їм іншу шкоду. Власне, риторику Менсона та подібних йому серійних маньяків зараз практично слово-в-слово повторюють українські «зоозахисники», що так полюбляють ототожнювати людей і тварин: «Ми повинні усвідомити, що ми нічим не кращі за тварин», – ці слова теж належали Чарльзу Менсону.

 

Нерідко засоби для існування вони здобували шляхом шахрайства та скоєння крадіжок і пограбувань. Оскільки серед «дружин» Менсона були неповнолітні дівчата, він забезпечував для них виготовлення підроблених документів. У фальшивих документах було вказано інший вік, а нерідко – й інше ім’я (на випадок, якщо дівчину розшукують як зниклу без вісті).

 

Життя на ранчо

 

Протягом усього часу цих нескінченних «подорожей» Менсон не полишав ідею облаштувати для своєї «Сім’ї» постійне помешкання та підшукував для нього місце. Так, «Сім’я» оселилася на старому ранчо неподалік від Лос-Анжелесу.

 

Маєток належав старенькому, майже повністю сліпому місцевому мешканцю – Джорджу Спану, котрому на той час було 80 років. Платою за проживання, згідно досягнутої угоди, були сексуальні послуги, що зобов’язалися надавати Спану дівчата Менсона.

 

Після того, як «Сім’я» Менсона облаштувалася на ранчо, до них стало долучатися ще більше нових послідовників. Спочатку там проживало близько тридцяти адептів, у тому числі діти. Потім їх стало значно більше.

 

Зректися рідних батьків: антисоціальні настанови в секті Менсона

 

Ще однією характерною особливістю ідеології Менсона, що дуже єднає його з іншими харизматичними лідерами сект, були методи навіювання адептам настроїв зневаги та навіть ненависті до рідних, особливо до батьків.

 

Серед членів комуни були підлітки й молоді люди з різних сімей, але переважно з благополучних і таких, що представляли середній клас. Менсон постійно повторював, що батьки нібито «покалічили життя» своїм «неправильним» вихованням, а тільки він здатний врятувати таку замордовану дитину, зробити щасливою і дати їй найкраще.

 

Те ж саме він казав і стосовно освіти і працевлаштування. Після таких настанов молоді люди та дівчата обривали всі контакти і зв’язки з рідними. Деякі з них навіть відкрито зрікалися своєї сім’ї. Вони спеціально телефонували додому з агресивними звинуваченнями на адресу батьків і  проголошували, що більше ніколи не повернуться, а рідних не бажають ані бачити, ані знати.

 

Тим самим, Менсон дедалі більше ізолював свою комуну від суспільства.

 

«Не думати – діяти!»: доктрина «Сім’ї» та паралелі з іншими культами

 

«Звільнитися від думок – значить здобути свободу, – вчив Менсон, – ніхто не стане вільним, допоки не перестане думати». Це означало, що треба взагалі перестати обмірковувати те, що відбувається, а лише діяти так, як каже Менсон.

 

«Не думати – діяти!», – а це практично слово-в слово аналогічні тези, тільки належать вони не американцю Менсону, котрий вже помер, а українському видатному вченому Олегу Мальцеву, котрий теж на своїх тренінгах навчає бути вільним і досягати досконалості.

 

Менсон мав певні проблеми із психікою, відрізнявся нестриманістю й часто бив своїх дівчат – за щонайменшу провину або взагалі без будь-якої провини, коли йому просто щось здалося не так.

 

І в цьому також простежуються паралелі з поведінкою та садистськими схильностями іншого «гуру», котрий теж до ув’язнення мав гарем із жінок – Костянтин Руднєв («Ашрам Шамбали»). Він також із нелюдською жорстокістю бив своїх «дружин», морив їх голодом і ґвалтував так, що інколи вони взагалі ходили повністю покриті синцями від побоїв.

 

Тому складно навіть уявити, як далі Руднєв знущатиметься над своїми адептами, коли у 2021 р. завершиться його термін покарання і він знову вийде на волю.

 

Основами віровчення Менсона були пропагування «вільної любові» та протидія владі. Що стосується «вільної любові», то, крім практикування групових сексуальних оргій, Менсон навчав «звільнятися від забобонів», що нібито нав’язало суспільство, і «повністю розкривати себе».

 

«Helter Skelter» і «Бітлз» як «передвісники расової війни»

 

Згодом хворобливі марення Менсона стали проявлятися у вигляді ідей неминучого кінця світу, що відбуватиметься внаслідок скорого розв’язання «расової війни». Про це він став дедалі частіше згадувати у своїх проповідях.

 

Знаки наближення «расової війни» Менсон вбачав у певних «закодованих посланнях», що нібито містилися у піснях гурту «Бітлз», зокрема у темі «Helter Skelter» з популярного тоді «Білого альбому».

 

Назва пісні дослівно перекладається як «спіральна гірка», тож так само хлопці з «Бітлз» могли співати про гойдалки чи, скажімо, оглядове колесо – неважливо, але ж такий неадекватний фанатик, як Менсон, і в цьому знайшов би «закодовані послання».

 

Сама пісня взагалі являє собою ліричну композицію, в якій ідеться про катання на атракціонах у парку розваг – то злітаючи уверх, то стрімко падаючи вниз, мчаться гіркою веселі відпочивальники. Однак, на переконання Менсона, слова «Helter Skelter» означають ні що інше, як заклик до розв’язування кривавої війни між темношкірим і білим населенням в усьому світі.

 

Розпочати цю війну належить особисто йому – Чарльзу Менсону: буцімто, переможе в ній темношкіре населення, але воно понесе великі втрати, й після перемогти виявиться нездатним керувати світовим устроєм. Тому на цю роль нібито має буде призначено Менсона.

 

Врятувати людство можна тільки одним способом: перечекати війну в підземних катакомбах, де будуть переховуватися члени «Сім’ї», котрі там будуть жити разом і народжувати нових дітей. А після завершення війни всі вийдуть назовні та візьмуться за розбудову планети, котра належатиме тільки їм.

 

Від початку і впродовж літа 1969 р. ідеологічно оброблені послідовники Менсона вже активно готувалися до «расової війни». Вони заготовляли певні запаси продуктів і накопичували гроші, здобуваючи їх звичним шляхом крадіжок і пограбувань, та збиралися перебратися до пустелі, аби облаштувати там підземне укриття.

 

А в перших числах серпня 1969 р. Менсон оголосив їм, що «свята расова війна» вже нібито розпочалася. Тепер уся група повинна була залишити ранчо та перебратися до Долини Смерті. Там було ще одне ранчо, на якому вони збиралися жити.

 

Перше ритуальне вбивство

 

Першою ритуальною жертвою «Сім’ї» став один з послідовників – молодий чоловік, музикант на ім’я Гарі Хінман. Напередодні своєї загибелі він отримав спадщину, а Менсон дуже розраховував на нові грошові надходження, вважаючи, що все має майно повинне належати виключно комуні.

 

Спочатку Менсон відправив до Хінмана кількох своїх людей, щоб вони забрали гроші і привезли на ранчо. Коли виявилося, що Хінман не успадкував грошей, до нього попрямував особисто Менсон.

 

Вдома у Хінмана вони продовжували разом тиснути на приреченого спадкоємця. Прив’язавши його до стільця, вони продовжували вимагати кошти. Тоді Менсон взяв меч і вдарив молодого чоловіка, відрубавши йому половину вуха і завдавши глибоку рублену рану на обличчі.

 

Хінман тоді був ще живий. Після цього Менсон наказав іншим робити все, що вони вважають за потрібне. У скоєнні злочину також брали участь двоє дівчат.

 

Один з адептів – Боббі Боссолі взяв ножа і став наносити Хінману колоті рани, від яких той помер на місці. Далі Менсон написав на стіні кров’ю вбитого слова «політична свиня». Поряд він намалював типові знаки угруповання «Чорна пантера», аби штучно надати злочинові політичні мотиви й перевести підозри у розправі на темношкірих американців.

 

Менсон розраховував на те, що винними у вбивстві вважатимуть угруповання темношкірих радикалів «Чорна Пантера», після чого неодмінно розпочнеться «расова війна».

 

Всупереч очікуванням Менсона, після вбивства Гарі Хінмана «расова війна» не розпочалася. Тоді він вирішив, що для цього потрібні наступні ритуальні жертви.

 

Помста Тері Мелчеру та випадкові жертви

 

За два тижні Менсон вже здійснив наступні кроки у напрямі наближення початку «Helter Skelter», обравши для цього нових жертв.

 

Він організував групу з найбільш відданих своїх адептів, до складу якої ввійшли один молодий чоловік – Текс Уотсон і троє дівчат: Патрісія Кренвінкль, Сьюзен Аткінз і Лінда Кассабіан.

 

Їх він привіз до маєтку за адресою, де мешкав продюсер на ім’я Террі Мелчер, до якого Менсон мав власні рахунки. Оскільки Менсон вважав себе неперевершеним музикантом, писав пісні, грав на гітарі та мріяв про шалену популярність, він раніше зустрічався з продюсером Тері Мелчером і дуже сподівався, що той допоможе йому записати перший альбом. Однак цього не сталося.

 

Менсон звинувачував продюсера в тому, що той навмисно перешкоджав його музичній кар’єрі, за що вирішив жорстоко його покарати. Проте Менсон не знав того, що Террі Мелчер переїхав до іншого місця, а в маєтку проживали інші люди – подружжя Роман Поланськи та його дружина Шерон Тейт.

 

Голівудський режисер і відома акторка чекали на появу свого первістка. Шерон перебувала на останньому місяці вагітності і днями повинна була народити.

 

Вбивство п’ятьох людей у будинку Шерон Тейт

 

Роман Поланськи в той день був у від’їзді, Шерон чекала на нього вдома та дуже переймалася майбутніми пологами. Через спеку вона погано почувалася, тому підтримати її прийшли друзі.

 

Того вечора фанатики Менсона – Уотсон, який мав при собі револьвер, а також Кренвінкль, Аткінз і Кассабіан таємно проникли на територію маєтку та сховалися на подвір’ї.

 

Невдовзі вони побачили, як із двору виїжджало якесь авто. В ньому був 18-річний хлопець на ім’я Стивен Перент. Цей молодий чоловік взагалі приїздив до садовника, що жив у невеличкій будівлі в саду.

 

 

За нещасливого збігу обставин він просто опинився не в тому місце і не в той час. Він навіть не знав, що за люди живуть в особняку.

 

Але Уотсону це було байдуже: він підійшов до авто, підняв револьвер і застрелив молодого чоловіка чотирма пострілами. Це вбивство наче додало Уотсону та його спільницям ще більше маніакальної, нелюдської жаги нової крові. Вони попрямували до особняка, щоб там знайти жертв і дати вихід своєму непереборному бажанню вбивати.

 

Шерон Тейт у той час вже спала. В будинку залишилися на ніч її друзі – стиліст Джей Сібрінг, спадкоємиця кавової імперії Ебігейл Фолджер і сценарист Войцех Фріковськи, котрий спав на дивані у вітальні.

 

Войцеха Фріковськи першого розбудив Уотсон, що підійшов до нього зі словами: «я – диявол, я прийшов робити свою справу!».

 

Тим часом убивці жіночої статі знайшли в інших кімнатах Шерон Тейт, Ебігейл Фолджер і Джея Сібрінга та привели їх до вітальні, наказавши всім сісти на підлогу. Джея Сібрінга було вбито практично одразу – за те, що той зауважив, що Шерон Тейт вагітна, Уотсон спочатку завдав йому удару по голові, після чого застрелив.

 

 

Ебігейл Фолджер зробила спробу вирватися і втекти. Їй навіть вдалося вибігти з будинку, однак на подвір’ї фанатики Менсона наздогнали її та стали бити ножем. Молодій дівчині було завдано 28 ножових поранень.

 

 

Войцех Фріковськи теж вибіг у двір, але йому не дали втекти. Він отримав 51 ножове поранення.

 

 

Після цього злочині повернулися до будинку, де залишалася вагітна Шерон Тейт. У відповідь на її благання пощадити Сьюзен Аткінз заявила, що їй плювати на її ненароджену дитину та стала наносити їй удари ножем у різні частини тіла.

 

Вона намагалася розпороти живіт вагітної, аби подивитися на дитину й витягти її, однак від удару лезо ножа застрягло у лобковій кістці та пройшло поряд, тому ненароджений хлопчик жив ще декілька хвилин.

 

До Сьюзен приєднався Уотсон, який також несамовито бив стікаючу кров’ю жінку ножем. Але і цього йому здалося замало: він взяв мотузку, один кінець якої затягнув навколо шиї Тейт, а другий перекинув за балку на стелі та став душити Шерон.

 

Як згодом було встановлено за результатами судово-медичної експертизи, причиною смерті Шерон Тейт стала асфіксія.

 

 

На двері будинку злочинці також залишили напис кров’ю – «свиня», аби знову навести поліцію на хибну версію про те, що вбивство було скоєно з мотивів расової ненависті.

 

 

Потім, повернувшись на ранчо, вбивці із захопленням розповідали іншим членам «Сім’ї», як вони розправилися зі своїми жертвами, при цьому вони сміялися і дуже пишалися тим, що скоїли.

 

Менсон обрав двох наступних жертв. Вбивство подружжя Ла Бьянка

 

На цьому криваві ритуали секти не завершилися. Наступної ж ночі після вбивства п’ятьох людей у маєтку Шерон Тейт, Менсон призначив  новими жертвами подружжя Лено і Розмарі Ла Бьянка, що мешкали в тому ж районі.

 

 

Туди він повів Текса Уотсона і двох своїх дівчат – Патрісію Кренвінкль і Леслі Вангаутен (18 років).

 

Подружжя Ла Бьянка теж були випадковими жертвами. Менсон відчайдушно прагнув розпочати расову війну, аде після перших двох спроб йому це наразі не вдавалося.

 

Менсон, маючи при собі зброю, першим зайшов до будинку Ла Бьянка. Він став погрожувати їм і казав, що це просто пограбування. Потім зв’язав Лено та Розмарі руки й ноги мотузками, після чого вийшов сам і покликав до будинку виконавців свого моторошного задуму.

 

Менсон наказав їм розправитися з подружжям так само холоднокровно і без жалю, як вони вже робили минулої ночі. І фанатики без коливань стали виконувати його вказівки.

 

Вони жорстоко били зв’язаних людей, а потім натягнули їм на голови наволочки та закололи подружжя Ла Бьянка ножами.

 

 

При цьому удари наносив кожен з учасників ритуального вбивства – Менсон вважав, що це об’єднує. На місці злочину також було залишено напис «свині».

 

 

Після кривавих розправ

 

Поліція, що взялася за розслідування убивств семи людей, одразу сформулювала декілька можливих версій стосовно того, що стало причиною розправ. Однак у жодній з версій не вказувалося на те, що вони мають ритуальний характер.

 

Тоді лише було зрозуміло, що обидва злочини скоєно однаковим способом, що їх мотиви є нетиповими і що вони пов’язані між собою.

 

Впродовж трьох місяців поліцейські відпрацьовували всі можливі варіанти, але вийти на слід злочинців їм наразі не вдавалося.

 

Після чергового вбивства злочинці знову повернулися на ранчо та вкотре відчували себе «героями», розповідаючи моторошні подробиці із жартами та сміхом.

 

Тоді вони всі переховувалися на ранчо в Долині Смерті, та всі непохитно вірили, що «расова війна» таки розпочинається.

 

Там «Сім’я» Менсона була практично повністю ізольована від оточуючого світу, а сам лідер, розуміючи, що жоден закон його більше ні в чому не обмежує, став ще більше знущатися над своїми послідовниками. Тепер він не тільки бив їх, а й погрожував позбавити життя.

 

Менсон був переконаний у неминучій загибелі всього людства, а тому навчав свою комуну виживати в умовах «кінця світу».

 

Підпал автомобіля допоміг вийти на слід злочинців

 

Про місцезнаходження комуни практично ніхто не знав, адже навколо неї не було інших сусідів, але завдяки випадку поліція вийшла на Менсона.

 

Так, одного дня Менсон побачив в околицях якийсь автомобіль, який просто стояв на дорозі. В ньому нікого не було. Поява чужого авто була несподіваною для цієї локації, куди сторонні люди не приїздили.

 

Менсон вирішив, що це якийсь знак, і просто підпалив авто. Після підпалу авто його власник звернувся до правоохоронців, і ті стали шукати зловмисника.

 

04 жовтня 1969 р. на ранчо, де мешкала «Сім’я» Менсона, прибули співробітники поліції. Вони мали намір опитати можливих свідків у справі про підпал автомобіля. Побачивши, що на ранчо проживає ціла комуна хіпі, поліцейські стали шукати її лідера.

 

Вони одразу заарештували всіх осіб жіночої статі й розпочали обшук у всіх будівлях і приміщеннях. Чарльз Менсон, в якого був невеликий зріст (1,58 м) і худорлява статура, в той час намагався сховатися в кухні у невеличкій шафі під раковиною, де його і було знайдено й затримано.

 

Проте Менсона та інших було затримано не за вбивства, а за навмисне пошкодження чужого майна (підпал автомобіля). Усіх, окрім Сьюзен Аткінз, було доправлено до найближчої в’язниці. Аткінз, як виявилося, розшукували й за звинуваченням у скоєнні іншого злочину – крадіжки, тому її було доправлено до окружної жіночої тюрми Лос-Анжелеса.

 

Похизувалася вбивствами перед сокамерницями

 

Саме завдяки схильності Аткінз до хизування своїми злочинами перед сокамерницями поліції вдалося вийти на слід кримінального культу Менсона.

 

У в’язниці Аткінз поділилася історією про свою участь у резонансних вбивствах з двома іншими ув’язненими жінками, а ті доповіли правоохоронцям.

 

Далі Аткінз було пред’явлено звинувачення у скоєнні вбивств і, оскільки вона стала все заперечувати й відмовилася давати свідчення, поліція взалася за допит самого Менсона та інших членів комуни.

 

Розслідування тривало два місяці, після чого справу було передано на розгляд великого журі присяжних.

 

Цей розгляд передбачав допит усіх можливих свідків, а участь адвокатів у ньому не передбачалася. Це означало, що будь-яка відмова від надання свідчень може розглядатися як прояв неповаги до суду, що тягне за собою відповідальність.

 

Всіх затриманих членів комуни викликали по одній з камери та допитували по черзі.

 

Свідок Даян Лейк

 

Одна з послідовниць Менсона – 16-річна Даян Лейк, яка не брала участі в убивствах, але знала про причетність до їх скоєння інших членів «Сім’ї», вирішила розповісти поліції та суду все, що їй відомо, в обмін на звільнення від кримінальної відповідальності.

 

За допомогою свідка Даян Лейк стало можливим пред’явити обвинувачення Чарльзу Менсону та його спільникам.

 

Суд у справі про вбивства в будинках Шарон Тейт і подружжя Ла Бьянка розпочався влітку 1970 р., коли було завершено основний етап розслідування.

 

Сектантські перефоманси перед судом

 

Тим часом інші члени «Сім’ї», що залишалися на волі, підтримували зв’язки із Менсоном і продовжували отримувати від нього вказівки. За його настановами, вони намагалися чинити тиск на суд, і для цього влаштовували хуліганські акції перед судовими засіданнями.

 

Наприклад, вони повзли вулицею до суду навколішки, чим привертали до себе неабияку увагу не тільки перехожих, але і журналістів. Тим самим послідовники Менсона показували свою солідарність.

 

Практично кожного дня вони влаштовували нову «акцію», вимагаючи звільнити свого «невинно ув’язненого» лідера.

 

Затримані дівчата – Аткінз, Вангаутен і Кренвінкль у судових засіданнях співали та вигукували гасла на підтримку Менсона.

 

Потім Менсон розрізав собі бритвою шкіру на чолі у вигляді косого хреста, і вони всі троє одразу повторили його приклад, і кожна теж вирізала гострим предметом такий само хрест. Тим самим вони демонстрували, що нібито «постраждали за свою віру» і тепер викреслені з життя.

 

 

Далі дівчата за наказом Менсона повністю поголили голови. І подібних перфомансів було ще чимало.

 

Ключовий свідок обвинувачення – Барбара Хойт

 

Державне обвинувачення проти Менсона та його спільників у суді підтримував заступник окружного прокурора Вінсенто Буглеозі.

 

Саме йому довелося виконувати надскладне завдання. Свідчень Аткінз було все одно недостатнього для того, щоб довести вину Менсона, який особисто не вбив жодної людини та навіть не був присутній на місці скоєння злочинів.

 

Необхідно було зібрати неспростовні докази причетності Менсона до скоєння цих убивств і довести його роль організатора.

 

Одним з ключових свідків обвинувачення Менсона була одна з колишніх його послідовниць – Барбара Хойт, котра потрапила до його культу в 17-річному віці.

 

Дівчина була очевидицею подій літа 1969 р., коли на наказом Менсона вся група терміново переселилася до іншого ранчо в Долину Смерті. Спочатку вона не зовсім розуміла дійсну причину такого рішення, але бачила, якою напруженою і нервовою стала атмосфера всередині «Сім’ї».

 

Одного дня «сестри» несподівано наказали всім увімкнути радіо та прослухати трансляцію випуску новин. У випуску йшлося про резонансне вбивство голівудської акторки Шерон Тейт і ще декількох людей. Вони сміялися над цією шокуючою подією.

 

Втеча із «Сім’ї» та піший шлях у 40 кілометрів пустелею

 

Згодом після того сумнозвісного випуску новин Барбара Хойт почула розмову інших членів «Сім’ї», в якій вони обговорювали подробиці скоєння вбивств.

 

Коли дівчина зрозуміла, що перебуває серед убивць, вона вирішила тікати звідти світ за очі. А образ «досконалого» Менсона вже розсипався, і він більше не мав такої влади над нею.

 

Барбара Хойт пішки здолала шлях понад 40 кілометрів пустелею, і їй вдалося вирватися. А невдовзі організатор і виконавці були затримані поліцією.

 

Тиск на свідків, погрози та спроба вбивства

 

Водночас Менсон, перебуваючи під вартою, продовжував керувати «Сім’єю» та віддавати вказівки щод впливу на свідків. З Барбарою він наказав покінчити жорстко і радикально.

 

Вона неодноразово отримувала погрози від колишніх «сестер» і «братів», а також їй наказували прямувати на Гаваї та назавжди забути про цю справу.

 

Незважаючи на тиск і переслідування, Барбара всіма силами сприяла поліції, хоча й побоювалася відкрито виступати в суді, оскільки не була впевнена, що влада зможе її захистити від сектантів.

 

Вона не стала переїжджати на Гаваї, оскільки їй страшно було залишити своїх рідних.

 

Тим часом, слідство добігало завершення, і скоро вона повинна була давати свідчення проти Менсона перед судом. Тоді одна з інших «сестер» із «Сім’ї» – дівчина на ім’я Рутен Морхауз, вдаючи особливу турботу, вивезла Барбару з міста.

 

Морхауз обманом намагалася переконати Барбару в тому, що хоче врятувати її, адже погрози на адресу свідка та її батьків надходили постійно. Сектанти прямим текстом обіцяли, що вся її родина буде вбита. Барбара не сумнівалася в реальності цих погроз після того, як вони вже розправилися з попередніми своїми жертвами.

 

Їй не раз казали, що і в її оселі буде влаштовано те саме, що і в будинку Шерон Тейт або подружжя Ла Бьянка, якщо вона не відмовиться свідчити в суді. Тому Барбара погодилася поїхати з Рутен Морхауз на Гаваї, аби там її не змогли дістати.

 

Дорогою Морхауз запропонувала Барбарі гамбургер, у якому містилася смертельна доза отруйної речовини.

 

Коли Барбара відчула слабкість і їй стало зле, Моргауз глузливо заявила, що в гамбургері було 10 марок ЛСД, і Барбару вже ніщо не врятує.

 

Однак Барбара змогла звернутися по медичну допомогу, і в лікарні одразу попросила повідомити про те, що сталося, прокурору Вінсенту Буглеозі.

 

Медики врятували їй життя. Після цього в Барбари остаточно зник страх, і вона стала давати свідчення.

 

Вердикт суду і вирок

 

Незважаючи на те, що Менсон переконував своїх спільниць взяти більшу провину на себе, це не допомогло йому уникнути покарання. Втім, після винесення вироку він заявив, що він його не лякає, адже він повернувся до своєї «стихії» – у тюремне середовище.

 

Після завершення тривалого судового розгляду справи в січні 1971 р. Чарльза Менсона, Текса Уотсона, Леслі Вангаутен, Сьюзен Аткінз і Патрісію Кренвінкль було визнано винними у вбивстві Шарон Тейт, її гостей, а також подружжя Ла Бьянка.

 

Боббі Боссолей і Брюс Девіс були визнані винними у вбивстві Гарі Хінмана.

 

 

У квітні 1971 р. їх усіх було засуджено до найвищої міри покарання – смертної кари у вигляді страти в газовій камері. Однак за рік, через відміну смертної кари, їхнє покарання було замінено на довічне ув’язнення. Жоден з кривавих сектантів не зміг домогтися дострокового звільнення.

 

Після вироку

 

Після винесення обвинувальних вироків події навколо культу стали розгортатися непередбачувано: попри великий суспільний резонанс і однозначне засудження жахливих дій Менсона коло його послідовників стало стрімко збільшуватися.

 

До ранчо, де залишилися жити решта членів «Сім’ї», стали прибувати все нові прихильники. Для них Менсон став втіленням того, хто прагнув врятувати світ, але «несправедливо постраждав за віру». Ці люди, що бачили маньяка лише по телебаченню, чомусь пройнялись до нього глибоким захопленням.

 

Вони не тільки чекали на його повернення і розраховували на виправдання, але і планували скоєння терористичного акту у вигляді угону літака для штурму в’язниці та звільнення Менсона. Однак цим планам завадили правоохоронці. Для втілення свого наміру сектанти зробили спробу пограбувати магазин зброї, але їх було вчасно затримано. Поліція зреагувала жорстко і застосувала зброю. Кілька фанатиків було поранено, і після цього вони більше не повторювали подібних спроб.

 

83-річний Менсон помер у в’язниці в листопаді 2017 р.

 

Менсон показав, що за допомогою методів маніпулювання та навіювання можна змусити будь-яку людину до насильства і скоєння таких актів жорстокості, на які вона раніше ніколи б не наважилася.

 

І, мабуть, наостанок все ж доведеться висновувати те, що мало хто наважується визнати. Однак саме в цьому і полягає основна загроза від культу особистості будь-якого харизматичного лідера, подібного до засновника «Сім’ї»: мета Менсона – здобути славу шляхом насильства та спричинення страждань якомога більшій кількості людей була ним досягнута.

 

Він став втіленням не лише абсолютного зла, але і протесту проти влади, засад суспільства, закону та державного ладу. А це, наче магніт, притягувало до нього нових прихильників із самого «дна». Всі асоціальні елементи прагнули до ідеалу Менсона, який просто очолив і уособив усе нелюдське й потворне, що тільки може існувати у природі.

 

Ікона абсолютного зла

 

На жаль, ще одним наслідком «популярності» Менсона стало те, що у майбутньому інші серійні вбивці та маньяки намагалися повторити його жорстокість та скоювали схожі злочини, в тому числі вбивства двох і більше осіб і вагітних жінок з особливою жорстокістю.

 

Протягом відбування довічного терміну ув’язнення і до самої смерті Менсон усе одно залишався джерелом натхнення для таких само психопатів, які відкидали все людське та прагнули насаджувати свою владу ціною крові задля володарювання над душами та розумом людей.

 

За кілька років після викриття кривавих злодіянь Менсона світ сколихнула ще одна трагедія, що теж була пов’язана з масовими вбивствами в культах – у 1978 р. у джунглях Гайани «Храм народів» Джима Джонса в один день жорстоко позбавив життя понад 900 людей.

 

Невинно загублені вже нічого не зможуть розповісти нам. Але їхні імена та історії для всіх живих назавжди залишаться сумним нагадуванням про те, яку небезпеку становлять ізольовані соціальні групи на чолі з харизматичними лідерами такого ґатунку.

 

Тому всі культові групи, незалежно від того, чи зареєстровані вони як релігійні або громадські організації від початку їх створення та на всіх етапах діяльності мають перебувати під пильним контролем правоохоронних органів. Коли справа стосується безпеки громадян і держави загалом, то всі гасла про «релігійну свободу» не мають жодного сенсу.

 

Історичний досвід України та інших країн вже не раз доводив, що керовані божевільним лідером групи ідеологічно оброблених фанатиків можуть використовуватися для скоєння тяжких і особливо тяжких злочинів.