Помста корупціонерів за викриття: проти блогера Ігоря Михайлюка сфабриковано кримінальне провадження після виходу його публікацій, у яких він викривав схеми розкрадання бюджетних коштів.

 

– Тоді, коли за мною прийшли сюди, я не сподівався, що все вийде на такий рівень, – розповідає Ігор Михайлюк, у минулому – начальник філії «Заставнівський райавтодор».

 

Від 2012 р. Ігор Васильович мешкає та працює у Німеччині. Одного дня до нього прийшли працівники поліції з постановою на затримання та екстрадицію до України.

 

При цьому кримінальне провадження відносно Ігоря Михайлюка, як ми вже розповідали, було порушено за рік після того, як він залишив попереднє місце роботи й виїхав з України.

 

На підставі недійсного дозволу на затримання, термін дії якого сплинув три роки тому, з порушенням термінів притягнення до відповідальності, чоловіка було свавільно оголошено у міжнародний розшук.

 

І.М.: Я чотири місяці просидів тут у СІЗО. Тепер для мене це справа принципу, справа життя – довести свою невинуватість. А головне – домогтися притягнення до відповідальності тих, хто все це розпочав.   

 

Від порушення сфабрикованого кримінального провадження та оголошення у розшук (спочатку – в Україні, потім – по лінії Інтерполу) людини, що навіть не підозрювала про висунуті проти неї звинувачення, минуло шість років.

 

Впродовж цього часу сталося чимало подій, про які сьогодні розкаже їх безпосередній учасник – Ігор Михайлюк.

 

 

Місто Заставна, Чернівецька область: з чого все розпочиналося

 

І.М.: Перш за все, чому я поїхав до Німеччини? Тоді, після обрання Януковича на пост президента, я гадав, що Віктор Федорович – це надовго.

 

І з тими хлопцями, які в Чернівецькій області були при владі, я так зрозумів, що маю лише два шляхи – або до в’язниці, або в еміграцію.

 

З ними в мене були суто ідеологічні несумісності: так красти, так брати мені було страшно! А там ставили конкретні завдання: «ми тобі даємо 100 тисяч, 60 маєш повернути – роби, що хочеш».

 

І я просто розвернувся і поїхав до іншої країни.

 

Але мені потрібен був час на оформлення документів. І я тут рік чи півтора сидів – працювати українцям без документів не можна. Поки я тут займався оформленням реєстрації, решту часу не гаяв. Талант був до писанини: я згадував усе, що я знав, і писав.

 

До речі, про дороги я практично не писав, тому що мені шкода цю галузь і я розумію її проблеми.

 

Я писав про інші речі – про регіоналів, прокурорів, суддів та інших.

 

І я думаю, моя писанина і привела до порушення відносно мене кримінальної справи та до всіх цих наслідків, про які наша сьогоднішня розмова…

 

Блог Ігоря Михайлюка на Букінфо

 

За посиланням ви зможете перейти на блог автора. БукІнфо – Чернівецька незалежна інформаційна агенція.

 

Ігор Михайлюк веде свій блог від дві тисячі дванадцятого року.

 

Кримінальне провадження відносно нього було зареєстровано 15.04.2013 р.

 

Тому давайте звернемо увагу на матеріали, опубліковані напередодні появи цієї справи:

 

Заставна-2012. Операція «Пам’ятник»

Заставнівський бюджет – бережись автомобіля!

Хто стріляє «в натурі»? Приготування до Нового року по-заставнівськи

«Спортивний інтерес заставнівського комбінатора»

Анатомія марнотратства або загальні питання «розвитку» м. Заставна

Бізнес заставнівської «сім’ї » або як украсти мільйон  

 

Оскільки викладені в цих та інших публікаціях факти настільки налякали самих «героїв» цих дописів, ті стали шукати можливість усунути джерело небезпеки для себе.

 

Буковинський клан

 

І.М.: Справа в тому, що раніше я був депутатом місцевої ради. Звісно, теж від «Партії регіонів», як і основний склад ради. Я не писав ніколи про Януковича, тому що не виходив на рівень вище міського.

 

Кожен може казати, що президент поганий, але це неефективно. Адже президент далеко.

 

Ти повинен звернути увагу на тих, хто є у твоєму найближчому оточенні і, якщо вони роблять щось неправильно, то мусиш показати і довести це.

 

Якщо це буде робити кожен з нас – наводити лад у своєму оточенні, а не одразу розпочинати з президента, тоді буде результат. А у нас усі починають з президента. Всім зручно: «ми за деревами не бачимо лісу», а бачимо тільки президента. Така позиція не є правильною.

 

Я почав з малого – з нашого міського голови, з якими був особисто знайомий. В його роботі були дуже серйозні порушення.

 

Але тут зауважу, що Чернівецька область – найменша область в Україні. Там усі одне одного знають.

 

Ця область має свій, так би мовити, «Буковинський клан» – у Києві, наприклад. Багато з нових політичних діячів – наприклад, Яценюк, Матіос, Петренко родом з Чернівців. Можливо, не всіх назвав, та все одне на рівні керівництва справами нашої країни є інші вихідці з Чернівців. І всі вони один з одним тісно пов’язані.

 

Навіть якщо вони належать до різних партій, то все одно утворюють одне кубло. Не знаю, як це кубло можна розірвати.

 

Раніше боровся з корупцією, тепер – змушений боротися за свої права

 

І.М.: Якщо ми говоримо про італійську мафію, що має власну структуру, правила та ієрархію, та при цьому вони протиставляють себе державі, то у нас мафія – це прокуратура, суд і поліція. Така собі потужна консолідована структура, що взяла під свій контроль усе.

 

Саме в такій послідовності побудовано її ієрархію: прокуратура – суд – поліція. І щоб ви там, «унизу», не робили, як би ви не старалися, це буде елементарно заглушено, придавлено цією структурою. Тому що вони за рахунок усього цього живуть, більше – ніхто. А ці структури, котрі написали під себе закони, створили під себе правила, і ти можеш як завгодно доказувати, що ти правий, вони тобі перекрутять інакше, і ти будеш винний.

 

Це і є наша головна проблема. Реформували поліцію, реформували решту, а залишилося те саме…

 

Я не знаю, як буде далі – чув, що прокуратуру будуть реформувати. Знову… Вкотре будуть реформувати цю багатостраждальну установу.

 

Але там не реформувати треба, а кардинально змінювати її роль або запровадити виборність прокурорів. У мене немає «рецептів» для прокуратури – я борюся за свої права.

 

Так склалося: я хотів боротися проти корупції, але тепер мене змусили боротися за свої права. І я в цьому «болоті» – по шию. Тобто я не маю, коли боротися з корупцією, скажімо так.

 

Хоча це і гучна заява – боротьба з корупцією на містечковому рівні… Проте для маленького міста з населенням 10 тисяч людей забагато, коли мер щороку міг красти мільйон з тих чи інших джерел.

 

Корупція – це система. Коли ти починаєш когось із цієї системи висмикувати, система його тримає, система його захищає. Система б’є тебе по руках.

 

І на рівні Чернівецької області, де всі одне з одним пов’язані, всі одне одного знають – складно, дуже складно.

 

І я думаю, що «ноги» моєї кримінальної справи «виросли» саме з моєї писанини.

 

Відносно колишнього слідчого Гончарюка В.В. порушено кримінальне провадження

 

І.М.: Воно все настільки довго тягнеться – вже нема тих прокурорів і слідчих, які порушували проти мене провадження. А справа не завершується – не знаю, чому: всі бачать, що нема перспектив, проте це все досі триває.

 

І.К.: Слідчий Василь Гончарюк вже не працює?

 

І.М.: Він вже пенсіонер. Після того, як було розформовано лінійний відділ, він перевівся до школи міліції, де викладав. Після школи міліції Гончарюк повернувся до Слідчого управління, але зараз, наскільки я знаю, він звільнився та вже не працює.

 

 

Відносно нього було порушено кримінальне провадження, що розслідує Управління СБ України у Чернівецькій області. Як розслідують – то інше питання. Звісно, це не їхній показник і не зовсім їхня справа, але на час порушення провадження ДБР тоді ще не було.

 

Зараз вони б і хотіли передати справу до ДБР, але прокуратура не відпускає. Чому? УСБУ та прокуратура розташовані поряд – між ними всього метрів двісті… Вони ходять одне до одного в гості на чаювання…

 

Вони не можуть і закрити справу, тому що слідчі судді – до речі, на сьогоднішній день вони єдині, хто почав хоч якось виявляти самостійність в ухваленні рішень, – судді, якщо вони навіть і беруть гроші, то лише великі суми та лише від дуже надійних і перевірених людей.

 

Тому вони не хочуть втрачати свої мантії через якісь дурниці. Коли до суддів хтось намагається звертатися з такими відвертими дурницями, то вони кажуть: ні, ви там як хочете, вирішуйте, а ми все будемо робити по закону.

 

Це, напевне, єдиний позитивний момент – те, що судді або через боязнь втратити посади з великою зарплатою, або через те, що їхніх колег почали затримувати, згадують про дух закону. Цей дух закону поступово проникає до суддівських кабінетів…

 

«Особа, що переховується від органів влади»: новий вид таврування громадян

 

І.К.: Оголошення розшуку підозрюваного, як це передбачено Кримінальним процесуальним кодексом, лише призупиняє провадження, а термін досудового слідства відновлюється з моменту затримання.

 

І.М.: Розшук мав геть іншу мету. Мене оголосили у розшук тільки для того, щоб затримати на кордоні. От і все.

 

Тобто мене оголошують у розшук, і я вже маю «тавро» особи, що переховується від органів влади. Хоча я взагалі не знав ані про порушене відносно мене кримінальне провадження, ані про те, що було оголошено мій розшук…

 

Я сам дізнався лише про те, що там щось готується – розпитував знайомих, але мені ніхто з правоохоронців питань не ставив і не намагався зі мною зв’язатися.

 

Якщо тебе оголошено у розшук в Україні, і ти повертаєшся із-за кордону, на тебе одразу вдягають кайданки і доправляють до суду. Оскільки ти «переховувався» раніше, то в суді тобі обирають запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. І – бувай здоровий!

 

Далі ти будеш «дозрівати». При цьому буде створено всі умови для того, щоб ти пішов на угоду зі слідством і був ладен зізнатися в чому завгодно, навіть якщо ти нічого не скоїв. Ось таким способом створюються «показники».

 

Це немає нічого спільного ані з правоохоронною діяльністю та розкриттям справжніх злочинів, ані з дотриманням норм процесуального права, ані з матеріальним правом. Це і є методи роботи прокуратури.

 

У цій сфері на майбутнє і в адвокатів, і у прокурорів ще багато роботи. Всі мають усвідомити, що процес – це таки важливо! В Європі дотримання процесуального закону важливо, в США – важливо, а у нас?..

 

У нас – байдуже, набув ти статусу підозрюваного чи не набув, немає різниці. Ми тобі підозру написали? Написали! І що з того, що ти її не читав? Ми її тобі потім прочитаємо, не переймайся.

 

Право захисту? Даруйте, ви про що?..

 

«Ти приїдь, ми поговоримо та все вирішимо»

 

І.К.: Дорожнє господарство – це сфера, в якій крутяться величезні кошти. Однак ваша історія розпочалася з того, що у кримінальному провадженні фігурує сума збитку в розмірі 19 тисяч 22 гривні 70 копійок. Дивно, що так мало, адже це – не сто тисяч і не мільйони, які крадуть там щодня. А вас звинуватили за збитки, розмір яких не більше двох місячних зарплат.

 

І.М.: Просто не знайшли нічого більше. Не було нічого іншого, а треба було знайти бодай щось. Як бачимо, «знайшли».

 

Завдання було конкретне: знайти на людину компромат і «притиснути», щоб «можна було поговорити».

 

А про що поговорити? Я весь цей час, коли спілкувався зі слідчими та прокурорами, то неодноразово чув від них: «ти приїдь, ми поговоримо та все вирішимо».

 

Гадки не маю, про що вони хочуть зі мною поговорити. Але тут точно ідеться не про ці нещасні 19 тис. грн.

 

Саме цікаве те, що коли цю справу було «порушено» та навіть розпочато «розслідування», районною прокуратурою було паралельно подано позов до мене про відшкодування збитків у розмірі 5 тис. грн., котрі я сплатив у вигляді штрафу до Пенсійного фонду за рахунок коштів підприємства.

 

Мене, звісно, в Україні тоді вже не було, я і не знав про цю справу. Аж потім, коли спілкувався з виконавцем, то дізнався, що судом було ухвалено заочне рішення про стягнення з мене коштів у розмірі 5 тис. грн. У мене теж у виконавчій службі працює багато знайомих, тому я сказав тоді: що ж, хлопці, я не хочу, щоб у вас це «висіло». І одразу заплатив ці гроші, як «помилково перераховані» мені.

 

Себто, тепер сума збитків, які я нібито завдав, становить уже не 19, а 14 тис. грн.

 

Дорожня мафія і стан українських доріг

 

Всі ми бачимо, що практично в кожній області України є такі ділянки, де яма на ямі або доріг просто нема. Величезні кошти щороку списуються на ремонти, місцями дорожнє покриття міняють, але робиться це настільки неякісно, що такий «ремонт» не здатний навіть пережити одну зиму.

 

І якби всюди прокуратура ось так жваво бралася наводити лад у цій галузі (а там для прокуратури багато роботи) та боролася з розкраданням коштів, то стан наших доріг був би зовсім іншим. На жаль, їх сьогодні цікавить геть не якість доріг і не те, щоб державні кошти і кошти місцевих бюджетів використовувалися за призначенням…

 

По суті, ми бачимо класичну, хрестоматійну ситуацію: для того, щоб «натиснути на людину», застосовується цей апарат, зокрема в особі працівників прокуратури.

 

І.К.: Пане Ігорю, як би ви прокоментували причини бездіяльності правоохоронних органів у напрямі протидії розкраданню коштів у сфері дорожнього господарства?

 

І.М.: Саме так і є. І, можливо, я повторюся, але так триватиме ще довго – допоки існують ці корупційні зв’язки, та в цій системи вони утримують одне одного.

 

Допоки у нас доріг не буде, чи вони залишатимуться в такому жахливому стані, як зараз, допоки можна буде «списувати» скільки завгодно грошей на неіснуючі ремонти, буде складно довести, що ці кошти були вкрадені.

 

Тому дійсно, на дорогах, якби прокуратура цього хотіла, можна порушувати кримінальні провадження регулярно та успішно.

 

Треба просто розуміти «фізику» цього процесу – назвемо його так, – розуміти зсередини. І потрібно, щоб хтось із прокуратури хоча б рік або два попрацював дорожником. Тоді він мав би уявлення про цю сферу. Але скоріш за все, його б там одразу «купили», щоб він обслуговував інтереси дорожньої мафії…

 

«Ви до нас приїдете, і ми поговоримо»

 

І.М.: Коли це все розпочалося, я зателефонував до процесуального прокурора – був такий Іванюк О.О. Зараз він вже адвокат. Прокурори у нас усі мають можливість стати адвокатами. Не знаю, наскільки вони здатні до правозахисної роботи, але суть не в тому.

 

Так от, я йому кажу: «ви ж самі розумієте, що то все, що ви інкримінуєте мені, не має жодної перспективи».

 

На це Іванюк відповів: «є одна перспектива – ви приїдете, і ми з вами поговоримо».

 

«Я не маю причин і бажання до вас їхати», – пояснив я.

 

«Тоді ми вас привеземо в кайданках», – сказав прокурор.

 

Я, чесно кажучи, не вірив ніколи в таку можливість. Проте відповів: «Знаєте, у кайданках – це теж не без романтики. Пробуйте!».

 

І вони таку спробу зробили. Вони через таку маленьку суму коштів, які я нібито привласнив (19 тисяч 22 гривні 70 копійок), закрутили екстрадицію, що коштувала Україні великих грошей. Мені теж це спричинило значні витрати. Але чомусь на це ніхто не звертає уваги.

 

Це все колись закінчиться, в будь-якому випадку. Як просто бачив, як розвиваються подібні «кримінальні справи», – це закінчиться великим фіаско і, насамперед, великими витратами бюджетних коштів.

 

Оплата праці моїх адвокатів тут, у Німеччині, обійшлася мені дорого. І в Україні – так само, тому що я ініціював низку цивільних і адміністративних позовів. Зрештою, мені б хотілося, щоб ці кошти компенсували прокурори – ті особи, котрі все ініціювали, але наразі не відомо, чи буде таке можливим.

 

З матеріалів кримінального провадження: «Досудовим розслідуванням встановлено, що Михайлюк Ігор Васильович, працюючи з червня 2009 р. до квітня 2012 р. на посаді начальника філії «Заставнівський райавтодор» ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», будучи службовою особою, повинен був згідно Положення філії «Заставнівський райавтодор» ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» виконувати покладені на нього обов’язки з організації оперативно-господарської діяльності відповідно до завдань підприємства та забезпечення додержання законності, а також нести персональну відповідальність за результати господарської діяльності, збереження та раціональне використання матеріальних цінностей, наслідки прийнятих ним рішень».

 

Дорожня галузь як вона є

 

І.М.: Я хочу для початку описати ту структуру, в якій я працював. Це такий собі «бідний родич» галузі, що виконував найбільш брудну, низькооплачувану та невдячну роботу. Причому, на державному рівні.

 

Коли траплялися якісь перспективні та прибуткові проекти чи роботи, то їх завжди отримували приватні структури.

 

Дорожня галузь – це, напевне, найбільш корумпована структура з усіх, які існують з часів незалежності України. Зараз, хіба, конкуренцію для неї становить лише оборонна сфера.

 

А дороги, крім того, що вони мають властивість руйнуватися – це одне, а друге – є різні форми ремонтів (аварійний ремонт, поточний тощо), на які можна списати будь-яку суму. За рік вже ніхто не питатиме за ці кошти. Причина в тому, що терміни дії цих ремонтів не перевищують одного року.

 

Крім того, всі наші громадяни, котрі «не в темі», валять усі «шишки» на людей, котрих вони бачать на дорозі з лопатами. Ті бідолахи теж стоять собі – виконують роботу, гортають щось, кладуть асфальт… Але вони – лише виконавці.

 

Фактично дорожня галузь розподілена на дві структури: є той, хто тримає гроші – служба автомобільних доріг, вона ж фінансує всі роботи. Іншими словами, це «казначейство» доріг, або «фінансове управління» доріг.

 

І є структура, в якій я працював – Укравтодор, який розподілений на обласні автодори, а нижче йдуть вже районні автодори.

 

Централізована структура для «відмивання» грошей 

 

Як механізм «відмивання» грошей, як механізм отримання грошей – ця структура дуже потужна. В ній усе централізовано: Укравтодор закуповує бензин на всю Україну.

 

Навпроти філії, де я працював, була автозаправка, де бензин тоді коштував по 3 грн. за 1 літр, а мені з Києва такий само бензин вже приходив за ціною 5 грн. Мені треба було тільки підписати документи. І вся Україна такі документи підписувала.

 

Так само, щебінь: я міг би закупити за ціною 20 грн. за 1 кг, а мені привозять по 200 грн…

 

Ось така структура, в якій я працював.

 

З матеріалів кримінального провадження: «…Однак, будучи службовою особою філії «Заставнівський райавтодор» ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», Михайлюк І.В., здійснюючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, всупереч інтересам служби, неодноразово вчиняв незаконне та безоплатне обернення Філії в свою користь та в користь третіх осіб».

 

Ігор Михайлюк звинувачений у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинене повторно.

.

Три «злочинні» епізоди  

 

І.М.: Те, що мені інкримінують, звісно, пов’язане з моєю роботою. У провадженні відносно мене є три епізоди.

 

Перший – те, що я поїхав у відрядження до Німеччини у своїх приватних справах нібито за кошти підприємства.

 

Другий – я оплатив штраф до Пенсійного фонду за кошти підприємства.

 

Третій – я нібито привласнив або вкрав 2 тони дизельного палива.

 

Якби це були гроші, а не паливо, то гроші можна було б покласти до кишені та піти. Але ж тут – дизельне паливо, ще й дві тони. Як його можна винести?

 

Гаразд, якщо для цього є механізм – чи виносять паливо каністрами, чи заганяють бензовоз, тоді це буде нескладно. Тоді можна і 20 тон вкрасти. Але без наявності механізму зробити те, в чому мене звинуватили, неможливо.

 

Дві тони – це багато. Таку кількість палива неможна просто викрасти й заховати десь. Механізм крадіжки в такому випадку – це завжди певне коло людей, які беруть участь у його реалізації.

 

Будь-які подібні злочинні діяння неодмінно залишають сліди, що стають доказами. У моєму випадку лише зазначено, що я «привласнив», але не пояснюють, яким саме способом.

 

Відрядження до Німеччини

 

І.М.: Але я повертаюся до свого відрядження. Я вже на той час бував у Німеччині часто. У мене тут багато друзів, я вже відпрацьовував контакти, адже й німці готові були допомагати.

 

Впродовж 2010 – 2011 рр. я відвідував Німеччину 20 разів. Разом із тим, мені інкримінують лише той єдиний раз.

 

Просто в мене вже не було відпусток, відгулів і вихідних, але я поїхав. Я завжди їздив за свій кошт. І того разу поїхав за власні гроші. Я ж не їхав за кошти підприємства… У наказі про моє відрядження так і було вказано – за власні кошти.

 

Як це можна зробити інакше? Ти їдеш у відрядження, за тобою зберігається заробітна плата. Чи можна собі уявити, що керівник філії поїхав на кілька тижнів за кордон, і ніхто про це не знає?

 

В ту поїздку, що була в лютому, я постійно був на зв’язку, постійно спілкувався по телефону з робочих питань.

 

Керівництво знало про це та не мало до мене жодних претензій. У мене навіть догани не було, мене ніхто не звільняв.

 

За три роки після цього мені оголосили: «ти там був, тобі зарплату нарахували, і ти її фактично вкрав». Цікаво, якщо справа таки дійде до суду – як це будуть доводити?

 

Штраф до Пенсійного фонду

 

І.М.: Стосовно Пенсійного фонду – так само. Я працював на державному підприємстві, що виконує державні замовлення. Ми виконали замовлення, склали акти прийому-виконання робіт, людям було нараховано заробітну плату, залишилося чекати, коли нам служба автомобільних доріг виплатить ці кошти.

 

А вони не платять – місяць, другий, третій, півроку… Пенсійний фонд не чекає: приходять його представники, адже в нас була заборгованість на рівні 50-60 тис. грн. щомісяця, та їх не цікавить, чи має підприємство кошти. Нарахували – значить, маєте виплатити. Про це складають протокол, як це зазвичай робиться.

 

Така ситуація була в усіх. Як із неї виходили? По-різному… На деяких підприємствах керівництво організовувало збирання коштів від працівників на оплату штрафу. Я такого не робив.

 

Загалом ми домовилися з вищим керівництвом про те, що проти накладення штрафу не будемо заперечувати, а заплатимо ці гроші з рахунку.

 

Крав або докладав свої гроші?

 

І.М.: Маю додати, що це підприємство я часто фінансував з власної кишені. Не те, щоб я щось утримував від працівників – ні.

 

Скажімо, є потреба терміново заправити техніку, коли на рахунку нема грошей – я побіг додому, взяв свої гроші, заплатив. Або, наприклад, наприкінці місяця вимкнули телефони через несвоєчасну оплату – я взяв свої гроші та заплатив за телефонний зв’язок.

 

У мене для таких потреб підприємства на роботі постійно були приблизно 30 тис. грн. моїх грошей. І ті 5 тис. грн. штрафу я заплатив з рахунку підприємства, хоча міг би знову заплати свої гроші. Цього я не зробив.

 

Під час мого звільнення мені взагалі нічого не хотіли виплачувати. Я подав до суду та зміг повернути ці гроші.

 

Можливо, це теж було «відлуння» того кримінального провадження, що було порушено потім.

 

Куди зникло дизпаливо?

 

І.М.: Ще стосовно дизпалива. Дизпаливо надходило до нас для цілей відновлення об’єктів комунальної власності, що зазнали наслідків стихійного лиха.

 

Згадане стихійне лихо мало місце 22 – 29 червня 2010 р. в адміністративних межах Заставнівського району Чернівецької області.

 

Коли в нас ідуть дощі, то одразу це класифікується як повінь, і починається великий дерібан. Такі кошти списують, переважно, органи МНС.

 

А взагалі там було приблизно 100 тон пального. І його все списали на викачування криниць і підвалів, яких взагалі не існує. Себто це пальне розійшлося миттєво.

 

У мене не було такої можливості списувати пальне, тому ми це пальне не освоювали. Проте навіть те пальне, що ми освоїли, очевидно, було оформлене з порушеннями, на підставі чого слідчий і зазначив, що ми його нібито привласнили. Хоча власник пального – райдержадміністрація.

 

От уявіть собі: вам виділяють сьогодні пальне. Ви ж не можете за нього не відзвітувати? А тут ідеться про документи суворої звітності, тому що все виділяється централізовано. Тому ви повинні вказати у звіті, куди його було використано. Ми так і зробили.

 

Гаразд, але минає два роки, і тут виникають питання про те, де це пальне. Водночас документи на нього були, я не знаю, як їх так шукали, що не змогли знайти.

 

«Завдав збитків» без… збитків

 

У постанові слідчого про оголошення розшуку Ігоря Михайлюка вказано, що він нібито завдав збитків (19 тисяч 22 гривні 70 копійок) філії «Заставнівський райавтодор».

 

І.М.: Філія «Заставнівський райавтодор» надала офіційну відповідь, в якій вказано, що жодної копійчини збитків їй не було завдано. Я не знаю, як це збираються спростовувати. Нема у філії збитків! Нема й інших причин –  недостачі майна чи якихось підстав вважати, що я вкрав зарплату.

 

Водночас, як вважає слідчий, я нібито скоїв цей злочин шляхом підроблення шляхових листів, і в такий спосіб заволодів дизельним пальним.

 

На теперішній час мною було ініційовано другу цивільну справу. Я нарешті зміг добитися того, що суд прийняв рішення витребувати шляхові листи, котрі я буцімто підробив. На це є відповідна ухвала суду про витребування доказів.

 

Втім, ніхто не може знайти ці шляхові листи, котрі я нібито підробив. Ніде немає тих міфічних підроблених листів, на підставі яких нібито «зникло пальне», бо ніхто їх в очі не бачив. Таких листів просто не існує у природі.

 

Прикро, що коли такі вигадки покладають до основи обвинувачення та подають до суду, то судді в це вірять.

 

Так само було й тоді, коли відносно мене обирали запобіжний захід. Про це було винесено заочне рішення суду в Заставні – за місцем моєї реєстрації. Теж, як виявилося, судді ні на що не звертають уваги.

 

Оголошення у міжнародний розшук

 

І.М.: Далі все повторилося під час оголошення мене у міжнародний розшук.

 

Інтерпол у Києві «тупо» бере ухвалу про надання дозволу на моє затримання трирічної (!) давнини, всовує її до міжнародної розсилки Інтерполу. І все – у мене вже «червона картка».

 

В Ліоні ніхто не читає наші українські закони. Там лише отримують документи і запускають у роботу.

 

А для того, щоб в Інтерполі ці документи отримали, потрібен той, хто їх туди вноситиме і хто знає, як і на підставі яких алгоритмів працюють міжнародні розшукові бази.

 

Ці особи, що вносять свідомо недостовірні дані до Інтерполу, теж відомі: Максим Рибачук – працівник Укрбюро Інтерполу.

 

Я з ним теж мав розмову – ми говорили по телефону. Він мені каже: «Я знаю, де ви мешкаєте у Німеччині, знаю все».

 

Я спитав: «Який сенс тоді мене оголошувати у розшук? Я не від кого не ховаюся, відкрито живу, зареєстрований, займаюся підприємництвом. Навіщо мене шукати? Ви маєте мою адресу, я вам даю свій телефон».

 

«Нам треба», – така була його відповідь.

 

Що ж, треба – значить треба. Звісно, це дуже зручно – шукати тих, хто не переховується, чи не так? Це дає показники роботи.

 

Складнощі перекладу

 

І.М.: Причому перекладають документи теж вибірково. До Німеччини надходить переклад того сумнозвісного дозволу на затримання трирічної давнини. А в ньому та частина, що міститься в ухвалі суду українською – «ухвала дійсна протягом шести місяців…» взагалі відсутня. Цю частину просто «викинули» з тексту, складеного німецькою.

 

Я на той час перебував у СІЗО, і там отримував ці документи. Читаю текст дозволу на моє затримання українською та читаю його переклад німецькою, і тут бачу, що цей абзац взагалі не перекладали та прибрали з тексту.

 

Звісно, німці документ українською читати не будуть, тому «фокус» пройшов.

 

Це ще добре, що я можу прочитати і українською, і німецькою. А я було б у разі, якби на моєму місці опинилася інша людина, що не змогла б помітити цю фальсифікацію?..

 

І добре, що натрапили на мене – я буду боротися до кінця. Я маю можливості та буду доводити свою невинуватість. Вас знаю, адвоката Олексія Святогора знаю, буду робити все, що у моїх силах…

 

Не заохочуйте нечесних правоохоронців – не давайте їм грошей! 

 

Але є люди, які просто не розуміють, що від них хочуть і чого добиваються. Вони приходять, а їм кажуть: «давайте 20 тис. євро, і все буде нормально». І вони дають. Вони не хочуть до в’язниці.

 

На жаль, саме на таких людей і розраховують нечесні правоохоронці. І багато хто в подібних ситуаціях відчувають таку розгубленість і страх, що вони ладні заплатити будь-які кошти, аби їх залишили у спокої.

 

Нерідко на них (свідомо чи ні) тиснуть рідні та члени сім’ї, коли кажуть, що простіше заплатити гроші, аби уникнути подальших неприємностей. І люди платять.

 

А даючи гроші, вони не розуміють, що тим самим заохочують подальше вимагання відносно наступних жертв, яких буде «призначено» на роль злочинців у майбутньому.

 

Для чого це все було?..

 

І.М.: Часто думаю: чи можна було б запитати кожного, хто брав участь у фабрикації цієї ганебної справи?

 

Спитати б того ж Рибачука, котрий у Києві щодня ходить на роботу: Максиме, от скажи чесно, для чого ти це зробив? Ти ж бачив недійсне рішення суду. Ти його відправив до Інтерполу, ти оголосив людину у міжнародний розшук. Людину кинули за ґрати.

 

Для чого тобі це? Який для тебе в цьому сенс? Ти носиш форму, охороняєш закон, маєш працювати для людей. Люди працюють, виробляють певні блага та платять податки для того, щоб ти міг отримувати свою зарплату. І ти не охороняєш цих людей. Ти охороняєш який інший, чийсь приватний інтерес.

 

Поясни, для чого? Я просто хочу зрозуміти.

 

Цього Рибачука я ніколи в житті не бачив і, мабуть, ми з ним ніколи не зустрінемося. У нас шляхи по цій справі не перетинаються.

 

Він, Рибачук, виконав, скоріш за все, чиєсь прохання. Але я все одно хочу зрозуміти – для чого? Він ані підвищення не отримає за це, ані премії.

 

Не можу збагнути, заради чого він тоді пішов на таку відверту фальсифікацію.

 

СІЗО у Німеччині

 

І.М.: Від 26 липня до 4 грудня 2016 р. я перебував у німецькому СІЗО, куди мене доправили на підставі тих фальсифікацій, котрі здійснив Максим Рибачук для оголошення мене у міжнародний розшук.

 

Коли з України до Німеччини надійшли документи про мою екстрадицію, а це було ще у березні 2016 р., мені вже повідомили друзі: мовляв, дивися, тебе внесли до якихось реєстрів і готується екстрадиція.

 

Я тоді надіслав кілька запитів до правоохоронних органів, у яких зазначив відомості про себе та пояснив, що не переховуюся. Я просив роз’яснити, на якій підставі мене було оголошено у міжнародний розшук, якщо я не переховуюся та не маю такого наміру.

 

Місцевий прокурор федеральної землі Берлін виніс рішення про затримання мене. Тут, загалом, прокурор виніс це рішення відповідно до його повноважень.

 

Потім до мене прийшли троє хлопців: «Доброго дня, ми з поліції – за вами». Я спитав, у чому справа. Вони мені пояснили, що є дозвіл на моє затримання. Все відбувалося дуже спокійно, поліцейські були ввічливі, вони бачили, що нікуди не збираюся тікати, тому навіть кайданки на мене не вдягали.

 

Спочатку мене доставили до районного суду.

 

Ініціатори моєї екстрадиції розраховували на те, що як тільки мене затримають, то того ж дня доправлять до України.

 

Екстрадиція, що не відбулася

 

І.М.: У районному суді, коли суддя почав запитувати мене, а я все став розповідати (я давно був готовий до цього), то суддя, послухавши, каже: «Ні, я таке на себе не беру, проте і відпустити вас не маю права. Це питання має вирішувати Верховний Суд».

 

Мене затримали та доставили до СІЗО. Суттєва відмінність німецького СІЗО від Чернівецького в тому, що тут усі камери одиночні.

 

Далі вже Верховний Суд почав розглядати справу про екстрадицію мене до України.

 

У мене тут був адвокат, котрий запропонував мені найпростіший, на його думку, варіант: «Ми тебе віддаємо Україні, а відбувати покарання будеш у нас». Я не міг погодитися з такою пропозицією, не розуміючи, за що я маю відбувати покарання.

 

Судді тут, навіть у Верховному Суді, досліджують лише формальну частину, – так приписує їм закон. Тому позиція суддів така: якщо всі документи зібрано, то вони їх навіть не читають. Судді перевіряють перелік обов’язкових документів, і якщо він відповідає вимогам договору між Німеччиною та Україною про видачу злочинців, то особу затримують і здійснюють її екстрадицію.

 

Але тоді я і мій адвокат стали вказувати на ті помилки, що було допущено під час оформлення документів, у тому числі порушення норм процесуального законодавства працівниками Укрбюро Інтерполу.

 

З Німеччини до України було направлено додаткові запити.

 

Несвобода слова. Офіційна відповідь посольства Німеччини в Україні

 

Коли в Україні одержали ці запити, то дуже розгубилися. Адже коли прокурори пишуть щось самі, то їм начебто все зрозуміло, а от коли треба давати відповіді на конкретні запитання, то вони впадають у прострацію.

 

Був такий момент, який мене дуже розчарував: Верховний Суд направляє клопотання до посольства Німеччини в Україні, та просить роз’яснити, чи може бути так, що проти блогера, який писав про проблему корупції, сфабрикували кримінальну справу. Питання було поставлено так: чи можливо подібне в умовах правової системи України – фабрикація кримінально справи проти журналіста?

 

На це посольство дало відповідь, з якої йшлося про те, як «…Україна рухається шляхом боротьби проти корупції та заохочує журналістів для такої роботи, тому переслідування взагалі неможливо…».

 

Коли я прочитав цю відповідь посольства, то був шокований. Посольство розташовано у Києві, його члени там живуть, вони все бачать і розуміють українські реалії…

 

Звільнення із СІЗО

 

І.М.: Минуло чотири місяці мого перебування у СІЗО, коли Верховний Суд ухвалив рішення, в якому вказав на відсутність підстав тримання мене під вартою. На думку німців, це взагалі смішна сума – 500 євро (за курсом: 19 тисяч 22 гривні 70 копійок). Хоча вони змушені виконувати умову договору між країнами про видачу злочинців навіть у випадках, коли розмір заподіяної шкоди становить 1 євро, проте за чотири місяці мене випустили.

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні, що було винесено 21 червня 2019 р., визнав протиправними дії працівників Департаменту міжнародного співробітництва Національної поліції України щодо розсилання 14 січня 2016 р. повідомлення про розшук Михайлюка Ігоря Васильовича.

 

 

І.М.: Я буду добиватися притягнення до відповідальності посадових осіб, які здійснили цю фальсифікацію, в тому числі Максима Рибачука. Тут фактично має місце внесення свідомо неправдивих відомостей до розсилки з використанням свого службового становища, і це було встановлено судом.

 

Я хочу, щоб це все було відкрито – так само, як усе роблять вони. У них мета – натиснути на людину, залякати, зробити це показово та змусити виконувати їхні умови, в тому числі платити їм гроші.

 

Не всі здатні витримати цю боротьбу за свої права. Нерідко трапляється так, що людина вже настільки залякана, вже стільки їм заплатила, що вона вже нездатна якось намагатися відновити справедливість. Людину зламано – мету досягнуто: всі, хто повинні боятися, вже залякані, а ті, хто повинні мовчати – вже мовчать.

 

Так само, і я хочу досягти своєї мети, щоб усі, хто займається фабрикацією кримінальних справ, понесли покарання.

 

Це має надихати людей, я хочу переконати всіх: боротися – варто й потрібно!