Бахва Гогебашвілі
Latest posts by Бахва Гогебашвілі (see all)
Законопроект № 2351 розробили харківська зооаферистка Марина Суркова, яка є віце-президентом Асоціації зоозахисних організацій України та Наталія Коваленко – колишня депутатка від маргінальної партії «Самопоміч», котра закономірно не пройшла до нового складу нинішнього Парламенту.
Далі Суркова та Коваленко активно просували його за сприяння харківського олігарха Олександра Фельдмана. Він, зокрема нині є депутатом Верховної Ради України (фракція «Опозиційна платформа – За життя»).
Спостерігаючи за тим, як нинішній склад Парламенту приймає закони у «турбо-режимі», ми не можемо лишатися осторонь і мовчки спостерігати за тим, як окремі зрадники свого біологічного виду просувають відверто антилюдські та шкідницькі закони.
Ми вже не раз акцентували вашу увагу на тому, що «собачу» тему та ідеологію розпалювання ненависті навколо поводження з безпритульними тваринами в суспільстві штучно розхитують з Російської Федерації.
У жодній розвиненій європейській країні, а також у Північній Америці та в Австралії немає такої практики вільного перебування на вулицях бездоглядних домашніх тварин. Тим більше, собак, які нападають на людей. Там це не тільки неприпустимо, але і неможливо навіть у фантазіях.
А в РФ таке дикунство не тільки існує, але і закріплено на рівні федерального законодавства, згідно з яким бродячі собаки цінуються вище за людей. Там у 2018 р. було прийнято закон, яким було закріплено повернення бродячих собак на вулиці. Просуванням даного антигуманного закону займалася невелика група так званих «зооактивістів» з числа відвертих збоченців і людиноненависників, іншими словами – абсолютна меншість. Внаслідок його прийняття тепер у сусідній країні люди все частіше гинуть внаслідок нападів бродячих собак, а за їхні смерті практично ніхто не несе відповідальності.
Одночасно ця абсолютна меншість з РФ об’єдналася з українськими зооаферистами, які також зацікавлені в тому, щоб бродячі собаки на вулицях залишалися назавжди, тому що ці особи сподіваються і надалі жити за рахунок розкрадання коштів бюджету, а фактично – наживатися на стражданнях тварин. Не дивно, що російські та українські зооекстремісти легко знайшли порозуміння між собою, адже у них однакові «цінності» та «ідеали».
А тепер вони намагаються перести російську антигуманну практику до України. Вони хочуть, щоб проблема безпритульних тварин не була вирішена ніколи.
Таке копіювання російського досвіду не тільки відкине нашу країну на кілька десятиліть назад, але і дозволить державі-агресору утримувати її під своїм ідеологічним впливом. І це – крім того, що українці будуть так само масово гинути не від ворожих куль і снаріядів, а від зубів бродячих собак та від смертельних інфекцій (зокрема від сказу), які вони поширюють.
Пропозиції ГО «Інститут добробуту тварин і правового захисту природи «П’ять свобод» до законопроекту № 2351
Громадська організація «Інститут добробуту тварин і правового захисту природи «П’ять свобод» відповідно до основних цілей своєї діяльності здійснює реалізацію спільних інтересів громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері захисту тварин від жорстокого поводження, захисту тваринного світу, забезпечення добробуту тварин, охорони навколишнього природного середовища, ствердження у суспільстві прогресивної ідеї цивілізованого співіснування людей і тварин, що ґрунтується на принципах гуманізму, реалізації та поширення природоохоронних стратегій, адвокації природоохоронних реформ і розвитку громадянського суспільства.
30 жовтня 2019 року у Верховній Раді України за номером 2351 зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив ЄС у сфері охорони тваринного та рослинного світу)».
Постановою Верховної Ради України «Про внесення змін до порядку денного другої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання» від 12 листопада 2019 року, зазначений вище законопроект включено до порядку денного.
У розділі 2 пояснювальної записки до законопроекту вказано, що метою прийняття Закону є впровадження європейських гуманних цінностей та стандартів по відношенню до тварин.
Загалом зміни, що пропонуються цим проектом дійсно є позитивними та спрямовані на гармонізацію національного законодавства з міжнародними угодами та директивами ЄС. Разом із тим, аналіз деяких запропонованих змін до чинних Законів України дає підстави для висновку про неузгодженість цих змін із проголошеною у пояснювальній записці метою.
Зокрема, законопроектом пропонується змінити передбачений Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» метод регулювання чисельності безпритульних тварин «вилов – притулок – господар», який повністю відповідає європейським стандартам, на метод, який передбачає після стерилізації повернення тварин в місця вилову, тобто «вилов – стерилізація – повернення».
Ми також цілком поділяємо позицію ГО «Інститут добробуту тварин і правового захисту природи «П’ять свобод» і вважаємо, що такий підхід суб’єктів законодавчої ініціативи є хибним, суперечить нормам міжнародного та національного законодавства, а також не узгоджується з підходом європейських країн до вирішення вказаних вище питань.
ГО «Інститут добробуту тварин і правового захисту природи «П’ять свобод» було розроблено та подано на розгляд Президента України та Верховної Ради України пропозиції і зауваження до законопроекту № 2351, повний текст яких ми наводимо нижче.
1. Щодо невідповідності пропонованих змін міжнародному та національному законодавству
З аналізу чинного національного та міжнародного законодавства слідує однозначний висновок про те, що метод поводження з безпритульними тваринами, який передбачає можливість випуску тварин до ареалу перебування (в місця вилову) суперечить задекларованому принципу гуманності та грубо порушує заборону жорстокого поводження з тваринами.
Зокрема, частиною другою статті 3 Європейської конвенції щодо захисту домашніх тварин №125 від 01.05.1992 (ратифікована Законом України № 578-VII від 18.09.2013, надалі – Конвенція) як основоположний принцип добробуту домашніх тварин закріплено положення, відповідно до якого «ніхто не повинен залишати домашньої тварини».
Відповідно до частини першої статті 1 Конвенції, під домашньою твариною мається на увазі будь-яка тварина, яку утримує чи збирається утримувати людина, зокрема у своїй оселі для власного задоволення й товариства.
Більш детально поняття домашньої тварини розкривається в національному законодавстві, зокрема відповідно до статті 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (надалі – Закон), домашні тварини це собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.
У частині п’ятій статті 1 Конвенції, під безпритульною твариною мається на увазі домашня тварина, яка або не має притулку, або знаходиться за межами оселі свого власника чи хазяїна й не перебуває під контролем чи безпосереднім наглядом будь-якого власника чи хазяїна.
Так само, положеннями статті 1 Закону передбачено, що безпритульні тварини це домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини.
Зважаючи на викладені легальні визначення поняття «безпритульні тварини» слід зробити висновок, що під ними маються на увазі саме домашні тварини, які в силу різних причин залишилися без догляду своїх господарів та продовжують існувати у природньому середовищі.
За таких умов, основоположний принцип заборони залишати домашню тварину, який визначений частиною другою статті 3 Конвенції, у повному обсязі розповсюджується також і на поводження з безпритульними тваринами, як на особливу категорію домашніх тварин.
У цьому аспекті слід зазначити, що конвенційний принцип заборони залишати домашню (безпритульну) тварину дістав повного відображення і на національному рівні, зокрема в Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» та інших галузевих підзаконних актах.
Так, відповідно до пункту 4 Порядку проведення заходів, необхідних для скорочення чисельності тварин, які становлять небезпеку, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 425 від 28.09.2010, регулюванню чисельності підлягають безпритульні тварини, які:
- заподіюють шкоду компонентам природного середовища, життю, здоров’ю та майну громадян, майну юридичних осіб;
- заподіюють шкоду сільському, лісовому, мисливському і (або) рибному господарству;
- завдають клопоту мешканцям населених пунктів;
- створюють загрозу чи перешкоджають транспортному руху, функціонуванню ліній електромережі, промислових і військових об’єктів;
- народилися з відхиленнями у фізичному розвитку, хворі або є носіями збудників хвороб, небезпечних для життя і здоров’я інших тварин чи людей;
- чисельність яких загрожує санітарно-епідеміологічному благополуччю населення;
- створюють загрозу виникнення епізоотій.
Пунктом 6 цього ж Порядку встановлено, що безпритульні тварини підлягають вилову. Подальше обстеження виловлених безпритульних тварин, проведення процедур з ними і вирішення питання власності на них здійснюються відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
Відповідно до частини першої статті 24 Закону, собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.
Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», поводження з тваринами ґрунтується на таких принципах:
- жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині;
- забезпечення умов життя тварин, які відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям;
- право власності та інші речові права на тварин у разі жорстокого поводження з ними можуть бути припинені відповідно до цього Закону;
- заборона жорстоких методів умертвіння тварин;
- відповідальність за жорстоке поводження з тваринами;
- утримання і поводження з домашніми тваринами без мети заподіяння шкоди як оточуючим, так і самій тварині.
Вказані законодавчі принципи втілені у загальних правилах поводження з тваринами, що закріплені у статті 7 Закону.
Цією статтею зокрема передбачено, що умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби.
Кількість тварин, що утримуються, обмежується можливістю забезпечення їм умов утримання відповідно до вимог цього Закону.
Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем.
Зважаючи на викладене вище очевидно, що тварини, яких людина утримує чи збирається утримувати для власного задоволення та товариства (тобто домашні тварини), за своєю природою є такими, що повністю залежать від догляду та опіки людини. Вони не здатні самостійно забезпечити свої життєві потреби та потреби свого потомства відповідно до тих умов, які визначені Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
Саме тому у випадку, коли домашні тварини, які внаслідок різноманітних причин втрачають господаря (тобто стають безпритульними), вони потрапляють у незвичне для них середовище, яке далеке від тих необхідних для них умов, які визначені статтею 7 Закону.
Зокрема, домашня тварина починає страждати від спраги, голоду, перепадів температурного режиму, опадів, різних інфекційних захворювань та техногенних факторів.
За таких обставин, метод регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає повернення останніх в місця вилову, суперечить принципу заборони залишати домашню (безпритульну) тварину, так як тварини, які опинилися в незвичному та чужому для них середовищі, змушені знову до цього середовища повертатися.
Очевидно, що фізичні та юридичні особи (у тому числі суб’єкти господарювання), які здійснили вилов безпритульних тварин, стають їх утримувачами, а отже при поводженні з ними зобов’язані дотримуватися положень Конвенції та Закону, тобто не мають права залишити цих тварин, а також зобов’язуються дотримуватися тих умов які виключають жорстоке поводження (тобто, зобов’язані дотримуватись положень статті 4 та статті 7 Закону).
У протилежному випадку, тобто у разі повернення тварин до ареалу перебування (в місця вилову), такі дії фізичних та юридичних осіб порушують зазначені вище норми та утворюють об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 89 КУпАП (Жорстоке поводження з тваринами), оскільки тварина залишається покинутою на призволяще, в чужому та незвичному для себе середовищі (вказане зокрема підтверджується Науково – правовим висновком Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 03.04.2018 № 126-01-492.)
Слід також враховувати, що повернення безпритульних тварин до ареалу перебування (в місця вилову) суперечить частині другій статті 23 Закону, якою передбачено, що вилов безпритульних (загублених, покинутих, залишених без опіки і бродячих) тварин, в першу чергу проводиться з метою повернення їх володільцям.
Із цього випливає, що фізичні та юридичні особи (у тому числі суб’єкти господарювання), які повертають безпритульних тварин до місць їх вилову, порушують зазначену норму законодавства, оскільки не забезпечують повернення загублених тварин їх володільцям, тим самим порушуючи законодавчо встановлену мету вилову безпритульних тварин.
Повернення тварин до місць їх вилову після короткострокового утримання для здійснення ветеринарних процедур, позбавляє можливості володільцям тварин заявити свої права на них та забрати їх собі назад, оскільки такі тварини опиняються в небезпечному для них середовищі, поза контролем та опікою людей, де скоріше за все гинуть.
У цьому контексті просимо звернути увагу, що законопроектом передбачена нова редакція частини другої статті 23 Закону, якою визначено, що «Вилов безпритульних (загублених, покинутих, залишених без опіки і бродячих) тварин проводиться з метою: повернення їх володільцям або іншим особам під опіку».
Тобто, в законопроекті мова йде про випускання тварин «під опіку», тим самим фактично впроваджується новий термін, який при цьому зовсім не розкривається в Законі, що призведе до невизначеності у правовідносинах при застосуванні цієї норми законодавства.
До того ж варто вказати, що раніше уже пропонувалось впровадити у законодавства такий термін як «опіка над тваринами», що отримало негативну оцінку від Головного науково – експертного управління Апарату Верховної Ради України (копія висновку додається).
Зважаючи на викладені вище обставини слід зробити висновок, що метод регулювання чисельності безпритульних тварин, який пропонується законопроектом № 2351 суперечить міжнародному та національному законодавству та є небезпечним для життя та здоров’я безпритульних тварин, оскільки передбачає їх повернення до того середовища, яке для них є чужим та передбачає складні та в більшості випадків неможливі умови пристосування та виживання. Очевидно, що у таких умовах виникає реальна небезпека здоров’ю та життю тварин, які в силу своєї «домашньої» природи не пристосовані до життя в таких умовах, а отже називати такий метод регулювання чисельності гуманним не має жодних підстав.
Окрім цього, варто також звернути увагу, що відповідно до положень абзацу 3 пункту 2.2 Інструкції про заходи щодо боротьби зі сказом тварин, затвердженої наказом Головного управління ветеринарної медицини з Держветінспекцією Мінсільгосппроду України № 5 від 15.03.1994 (надалі – Інструкція), всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають обов’язковому щепленню проти сказу, як правило, на протязі липня – вересня кожного року.
Разом з тим, законопроектом № 2351 пропонується частину першу статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» доповнити словами «крім кліпсованих безпритульних тварин», та викласти у такій редакції: «Собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову, крім кліпсованих безпритульних тварин».
Тобто, пропоновані зміни на практиці призведуть до того, що безпритульні тварини, які кліпсовані та повернені до ареалу перебування (в місця вилову), залишатимуться без щеплення від сказу кожного наступного року після їх вилову.
За таких умов, ураховуючи кількість щорічних зафіксованих покусів (відомості про що будуть наведені нижче), зростає небезпека для людей зазнати нападу від безпритульних тварин, яким не було здійснено чергового щеплення від сказу.
У цьому контексті прошу звернути увагу, що законопроект № 2351 не містить жодних пропозицій як мінімізувати загрозу для людей від зараження на сказ, зазнавши нападу безпритульної тварини, якій не здійснено обов’язкового щорічного щеплення проти сказу.
Щодо кількості зафіксованих покусів на території України варто зазначити таке.
Так, місті Одеса з 2005 року, а в місті Львів з 2016 року впроваджується метод регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає їх повернення до ареалу перебування (в місця вилову). Однак, у цих містах спостерігається зростання покусів людей безпритульними собаками на 20 % за останні 5 років (копії листів уповноваженого органу щодо кількості покусів у цих містах додаються).
Також, згідно листа Маріупольської міської філії державної установи «Донецький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України» № 641/4.2 від 31.07.2019 (копія додається), кількість покусів на території міста Маріуполь кожного року лише зростає. Лише у 2018 році зафіксовано 236 покусів, а за перше півріччя 2019 їх кількість уже сягнула 121.
Схожа ситуація спостерігається і в інших містах України, які на місцевому рівні застосовують вказаний вище метод регулювання чисельності безпритульних тварин, зокрема у містах Луцьк, Тернопіль (копії листів уповноваженого органу щодо кількості покусів у цих містах додаються).
Крім того, слід відзначити, що наприклад Хмельницька міська рада у листі № 12-2988-02-07 від 21.07.017 прямо вказала на неефективність методу регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає їх повернення до ареалу перебування (в місця вилову), зокрема у пункті 3 листа зазначено: «Регулювання чисельності безпритульних тварин методом стерилізації за період його проведення починаючи з 2011 року, на жаль, не дає очікуваних результатів по зменшенню чисельності безпритульних тварин на території міста» (копія листа додається).
Схожа ситуація спостерігається і в Миколаєві (лист Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 7910/020201-17/14/17 від 26.07.2017 додається) та в Херсоні (лист Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 8-8176-18/12 від 27.07.2017 додається).
Вказані листи надані Громадській організації на інформаційний запит до Комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» (місто Харків).
Не може викликати заперечень той факт, що зазначена вище статистика покусів свідчить про існування значної загрози життю та здоров’ю населенню нашої країни.
При цьому, звертаємо увагу на те, що загроза життю та здоров’ю існує не гіпотетично, а є цілком реальною, зокрема, засоби масової інформації дедалі частіше повідомляють про випадки нападу на людей безпритульних собак, які закінчуються не тільки шкодою для здоров’я, а й навіть заподіянням смерті.
Такий випадок мав місце наприклад у місті Полтава, пов’язаний із нападом на молоду дівчину зграї безпритульних собак, в результаті чого остання зазнала непоправних ушкоджень, від яких померла в лікарні. Про це повідомлялося в ЗМІ.
Також варто зазначити про ситуацію, що склалася у місті Миколаїв, де станом на сьогоднішній день на вулицях перебувають близько 17 тис. безпритульних собак, від яких жителі цього міста зазнають постійних нападів. При цьому, така ситуація дуже невигідна державі Україна, оскільки постраждалі від покусів люди звертаються до суду та вимагають відшкодування матеріальної та моральної шкоди у значних розмірах (суми вимог сягають близько 500 000, 00 грн.).
З репортажем з міста Миколаїв можливо ознайомитися за посиланням.
Очевидно, що подібних ситуацій можливо уникнути, якщо застосовувати метод регулювання чисельності «вилов – притулок – господар», який передбачає повернення тварин господарям/новим господарям або залишення у притулках. Це не тільки збереже життя та здоров’я людей, а й буде запобіжником нераціональних витрат із бюджетів для покриття матеріальної та моральної шкоди постраждалим від покусів.
Крім того, держава Україна, як відомо, ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод згідно Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997, за якою зобов’язалась гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені цією Конвенцією (стаття 1).
Одним із фундаментальних прав людини цим документом визначено право на життя (стаття 2), позбавити якого можливо лише у встановлених частиною другою цієї статті вичерпних випадках.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.06.2016 № 2-рп/2016, держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) – повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією» (перше речення пункту 3 мотивувальної частини).
За таких умов Верховна Рада України, визначаючи механізм правового регулювання чисельності безпритульних тварин у нашій країні, повинна зважати на позитивний обов’язок держави вжити всіх належних заходів для забезпечення можливості реалізації кожною особою права на життя.
У іншому випадку, а саме за умови законодавчого впровадження методу «вилов – стерилізація – повернення», держава порушить вказаний вище обов’язок, оскільки створить умови, за яких право кожного на життя буде порушуватись від неконтрольованого нападу безпритульних тварин.
2. Щодо економічних наслідків прийняття запропонованих змін
Запровадження методу регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає їх повернення в місця вилову, не тільки порушує основоположні принципи у поводженні з тваринами, а й призводить до неефективного та нераціонального використання бюджетних коштів.
Принцип ефективності та результативності, відповідно до положень статті 7 Бюджетного кодексу України, є основоположним принципом бюджетної системи України.
Сутність цього принципу, згідно цієї ж статті, полягає у тому, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Пунктом 49 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що управління бюджетними коштами це сукупність дій учасника бюджетного процесу відповідно до його повноважень, пов’язаних з формуванням та використанням бюджетних коштів, здійсненням контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.
Тобто, розпорядник бюджетних коштів, якими є органи місцевого самоврядування під час здійснення своїх повноважень (до яких звичайно ж належить регулювання чисельності безпритульних тварин у відповідному населеному пункті), зобов’язані здійснювати управління бюджетними коштами таким чином, щоб забезпечити їх ефективне та результативне використання.
Разом з тим, запровадження на законодавчому рівні методу регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає їх повернення в місця вилову, спричинить неефективне та нераціональне витрачання бюджетних коштів, оскільки повернення викликатиме необхідність їх повторного вилову, а отже органам місцевого самоврядування доведеться закуповувати послуги з вилову в такому ж обсязі на наступний рік.
І що саме головне – при впровадженні методу «вилов-стерилізація-повернення» неможливо перевірити використання бюджетних коштів, оскільки доволі складно встановити скільки разів тварина була виловлена та чи здійснювались щодо неї будь-які ветеринарні процедури. Адже в документах можливо відобразити, що це різні тварини, а фактично може буде одна й та ж тварина.
Крім того, в документи можна вносити неправдиві відомості щодо кількості витрачених медикаментів та медичних матеріалів, однак перевірити факт проведення операції неможливо, оскільки сліди від хірургічного втручання у тварини зникають приблизно за пів року. До того ж контролюючи органи не мають засобів та навичок до вилову безпритульних тварин з метою проведення перевірки.
3. Щодо світового та європейського досвіду у регулюванні чисельності безпритульних тварин
Серед прихильників методу регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає їх повернення в місця вилову досить поширеним є твердження про те, що нібито такий метод практикується у більшості цивілізованих європейських країнах.
Разом з тим, аналіз законодавства європейських країн дає всі підстави стверджувати про зовсім протилежний висновок, а саме те, що більшість цивілізованих європейських країн застосовують метод вилову безпритульних тварин, який не передбачає їх повернення до ареалу перебування (в місця вилову), натомість акцентує увагу на тимчасовому утриманні тварин до їх передачі власнику чи у благодійні притулки або застосуванні умертвіння.
Більше того, у цих країнах, так же само, як і в Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (ч. 1 ст. 24), передбачено обов’язковий вилов собак, які знаходяться на вулиці без господарів.
Зважаючи на те, що Верховна Рада України від імені Українського народу в преамбулі Конституції проголосила незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, враховувати та орієнтуватися на досвід вказаних країн є необхідним для успішної гармонізації національного та європейського законодавства.
Навіть більше того, механізм правового регулювання чисельності безпритульних тварин, який закріплено чинним Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження», є тотожним досвіду перелічених вище європейських країн.
Зокрема, із системного тлумачення положень цього Закону виходить, що органи місцевого самоврядування, з метою регулювання чисельності безпритульних тварин, лише зобов’язані здійснювати їх вилов, забезпечувати тимчасове утримання на карантинному майданчику та повернути власнику/новому власнику чи передати у притулок (стаття 24), а у випадку неможливості здійснити умертвіння (стаття 16, 17).
Саме такий метод застосовується у більшості європейських країн, і саме такий досвід дійсно можна назвати європейським.
Як приклад дієвості такого методу на території України, можна привести досвід регулювання чисельності безпритульних тварин у місті Харкові. На території цього міста, діяла «Програма поводження з домашніми тваринами та регулювання їх чисельності у м. Харкові на 2013-2017 pp», затверджена Рішенням Харківської міської ради від 24.10.2012 № 919/12. На сьогодні затверджена та діє «Програма поводження з домашніми тваринами та регулювання їхньої чисельності у м. Харкові на 2018-2022 рр.», що затверджена Рішенням Харківської міської ради від 20.12.2017 № 931/17.
Шляхом реалізації зазначених програм, на території міста Харків вдалося досягнути зменшення на 80% покусів безпритульними собаками. Майже зникла візуальна присутність собак на вулицях та відбулося зменшення до повної відсутності забруднення ґрунту яйцями геогельмінтів. Починаючи з реалізації в Харкові вказаних вище програм, у ЗМІ зникли повідомлення про отруєння безпритульних собак.
Більш детально про ефективність програм поводження з безпритульними тваринами у місті Харкові у порівнянні з іншими містами України можна ознайомитися на нашому сайті.
Окремо варто відзначити досвід Сполучених Штатів Америки в питанні регулювання чисельності безпритульних тварин. Зокрема, у цій країні, у більше ніж тридцяти штатах прийняті та діють закони, які передбачають обов’язковий період утримання виловлених тварин, після закінчення якого, тварина передається власнику чи підлягає умертвінню (евтаназії). Більше того, в Сполучених Штатах Америки, так же само, як і в Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (ч. 1 ст. 24), передбачено обов’язковий вилов собак, які знаходяться на вулиці без господарів.
З переліком та основними положеннями законодавства, яке сформовано по штатам відповідно, можна ознайомитися за посиланням.
4. Щодо необхідності розробки та затвердження ветеринарно – санітарних норм та правил утримання та розведення домашніх тварин у домашніх умовах
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», кількість тварин, що утримуються, обмежується можливістю забезпечення їм умов утримання відповідно до вимог цього Закону.
Положення статті 9 цього ж Закону визначають, що особа, яка утримує домашню тварину, зобов’язана:
- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання) відповідно до вимог цього Закону;
- забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям.
Разом з тим, ні в чинному Законі, ні в Методичних рекомендаціях з розроблення правил утримання домашніх тварин у населених пунктах, затверджених наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 264 від 02.06.2009, не передбачено, які саме вимоги необхідно забезпечувати при утриманні домашніх тварин у домашніх умовах, насамперед собак та котів.
На теперішній час законодавством України норми або рекомендації з утримання та розведення домашніх тварин в домашніх умовах згідно біологічним, видовим та індивідуальним особливостям не визначено. На відміну від цього, для сільськогосподарських та диких тварин відповідні норми давно встановлені.
Приблизно, кожна 4-та родина, яка проживає у багатоквартирному будинку та, майже кожна родина, яка проживає у власному будинку має домашню тварину (саме кішку та/або собаку). Для людини є природним утримання поруч із собою цих тварин. Але, відсутність в законодавстві України затверджених ветеринарно-санітарних норм з утримання та розведення цих тварин в домашніх умовах, призводить до постійного збільшення кількості безпритульних тварин та до безкарного утримання тварин в жахливих умовах в житлових приміщеннях, що тягне за собою страждання, як цих тварин, так і людей, що живуть поруч з такими житловими приміщеннями.
Таким чином, пропонуємо заповнити наявну прогалину у законодавчому регулюванні шляхом встановлення обов’язку Кабінету Міністрів України, як вищого органу виконавчої влади щодо розробки та затвердження ветеринарно-санітарних норм та правил утримання та розведення домашніх тварин в домашніх умовах.
5. Висновки та пропозиції за результатами аналізу пропонованих змін
Ознайомившись із положеннями проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив ЄС у сфері охорони тваринного та рослинного світу)», зареєстрованого за номером 2351 від 30.10.2019, слід зробити такі висновки:
- запропоновані суб’єктами законодавчої ініціативи зміни до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», які передбачають запровадження у правову систему України методу регулювання чисельності безпритульних тварин, шляхом їх повернення до ареалу перебування (в місця вилову) для вільного проживання, суперечать Європейській конвенції щодо захисту домашніх тварин № 125 від 01.05.1992 (ратифікована Законом України № 578-VII від 18.09.2013), а саме частині другій статті 3, у якій закріплено основоположний принцип поводження з тваринами, відповідно до якого «ніхто не повинен залишати домашньої тварини»;
- метод регулювання чисельності безпритульних тварин шляхом їх повернення в місця вилову суперечить частині другій статті 23 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», якою передбачено, що вилов безпритульних (загублених, покинутих, залишених без опіки і бродячих) тварин, в першу чергу проводиться з метою повернення їх володільцям;
- метод регулювання чисельності безпритульних тварин шляхом їх повернення в місця вилову суперечить основоположним принципам утримання тварин, що виключають жорстокість та принципам утримання домашніх тварин, які закріплені статтями 7, 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»;
- метод регулювання чисельності безпритульних тварин шляхом їх повернення в місця вилову суперечить абзацу 3 пункту 2.2 Інструкції про заходи щодо боротьби зі сказом тварин, затвердженої наказом Головного управління ветеринарної медицини з Держветінспекцією Мінсільгосппроду України № 5 від 15.03.1994, яким встановлено обов’язкове щорічне щеплення тварин проти сказу;
- аналіз законодавства європейських країн та законодавства Сполучених Штатів Америки свідчить про те, що цими державами не застосовується метод регулювання чисельності безпритульних тварин, який передбачає їх повернення в місця вилову;
- чинним законодавством не врегулювано питання щодо ветеринарно-санітарних норм та правил утримання та розведення домашніх тварин у домашніх умовах.
Закликаємо народних депутатів детально розібратися у запропонованих законопроектом № 2351 від 30.10.2019 змінах до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», оскільки поверхневе дослідження методів регулювання чисельності безпритульних тварин не тільки призведе до непоправної шкоди життю та здоров’ю людей, а й спричинить нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів.
Фото – м. Миколаїв
Читайте також:
Лобі на крові (законопроект 6598)
Депутаты Верховной Рады не позволили узаконить «круговорот собак (денег) в природе»
Відловлені собаки-вбивці випущені знову на вулиці Полтави
Люди важливіші за собак: миколаївці – за безпечне місто
Разоблачение фейков «зоозащитников»