В кінці Х століття Київ – нове «місто Володимира», переживав економічний розквіт. Зростала кількість населення і збільшувалася його територія, хоча Київ залишався розділеним на дві частини: Верхнє місто – Дитинець, розташований на Старокиївській горі та Нижнє місто, де знаходиться зараз Поділ.

 

---

 

Чому Поділ дістав назву Нижнє місто

 

У районі Контрактової площі під час проведення земляних робіт на трасі другої черги метрополітену було виявлено культурний шар ІХ – Х століття. Археологи знайшли там залишки дерев’яних споруд, мостову, а також домашнє начиння.

 

 

За доби Ярослава Мудрого Київ став одним з найбільших міст Європи, великим культурним і адміністративним центром. Його територія порівняно з «містом Володимира» збільшилася в понад 10 разів і складала 400 га. З них 60 займало Верхнє місто, 100 – Поділ з Копирівим кінцем і 240 га – Печерськ.

 

Вихід на Поділ був розташований у районі сучасного розташування фунікулера. Тут знаходилася Лядська кам’яна брама – вихід з міста на Хрещату долину, Печерськ і Видубичі.

 

До кінця ХІ століття територія Києва збільшилася майже у 20 разів порівняно з площею, яку місто займало у другій половині Х століття. На початку ХІІ століття Київ складався з трьох частин. На півдні він вийшов за міську стіну і зайняв частину Перевесища. На заході він вийшов на береги річки Либідь і струмка Глибочиця. Розширився й торговельно-ремісний центр – Поділ (Нижнє місто).

 

Під стінами Нижнього міста з’явилися позаміські селища, «передмістя», котрі згодом увійшли до складу міста. У віддалених місцях (кінцях Подолу) будували свої оселі та майстерні гончари, кожум’яки, дігтярі. Звідки й назви вулиць міста: Гончарна, Кожум’яцька, Дегтярна та ін.

 

Особливості київської забудови ІХ – Х століття

 

Більшість будівель на Подолі були дерев’яними, але в літописі згадуються й кам’яні споруди: церква Іллі, Турова божниця і подільська церква Богородиці Пирогощі (Успенська), збудована у 1132 – 1136 рр.

 

 

Поділ з’єднався з Верхнім містом Боричевим узвозом, який проходив приблизно на тому місці, де зараз курсує фунікулер. Верхнє місто, оточене стіною та земляними валами, займало значну територію, на ній розміщувалися хороми феодальної шляхти, господарські споруди й будівлі для челяді. У верхньому місті на майдані збиралося населення Києва на народне віче й торжища. За стінами огорожі (за захід і північ) знаходилися сади й городи, на півдні та південному заході – піски й лісові хащі. У місто вели три брами, а зі східного боку – відкритий в’їзд по мосту. Від нього ліворуч ішла ярами дорога на Поділ.

 

 

Економічне і політичне відмежування окремих князівств, міжусобні війни та народні повстання 1068, 1113, 1146 – 1147 рр., викликані посиленням феодалізму, призвели до розпаду могутньої давньоруської держави. У другій половині ХІІ століття Київ утратив значення великого політичного центру Київської Русі. Запустінню міста сприяли також і пожежі 1111, 1124, 1145, 1180 рр.

 

 

У 1240 р. майже повністю спалили і зруйнували Київ монголо-татарські загарбники. Восени 1240 р. вони з’явилися під Києвом на чолі з ханом Батиєм, перейшли на правий берег Дніпра і взяли місто в облогу. Населення відчайдушно захищало місто, відбиваючи атаки ворога. Однак 6 грудня 1240 р. монголо-татари захопили Київ. Перебуваючи протягом наступних 80 років під гнітом монголо-татар, Київ у ХІІІ столітті являв собою майже нежиле згарище.

 

У зв’язку з частими ворожими набігами основна увага у XIV – XV століттях приділялася будівництву в місті потужних оборонних споруд.

 

 

Значному пожвавленню економічного і політичного життя Києва в ХV і ХVІ століттях сприяло запровадження Магдебурзького права. Тієї доби у місті вже існувало багато ремісницьких цехів, об’єднань теслярів, ковалів, столярів, слюсарів, чоботарів, шевців, гончарів. Усі вони селилися в районі Подолу на вулицях Кожум’яцькій, Дегтярній та ін.

 

Захоплення Києва польською шляхтою

 

Після укладення в 1569 р. Люблінської унії між Польщею та Литовським князівством Київ знову було захоплено польськими феодалами, що негативно вплинуло на розвиток міста. Польські магнати й купці взяли у свою руки торгівлю та всі важливі ремесла.

 

Поляки облаштувалися у північній частині Подолу, створивши там у 1604 р. Біскупщину – окреме містечко католицького єпископа (біскупа). Біля нинішнього Житнього ринку побудували біскупський палац, до воріт якого вела нова вулиця – Біскупська (з 1838 р. – вулиця Ярославська).

 

Багатьох мешканців вони витіснили за межі Подолу, на північні ділянки, де вони змушені були будувати примітивні житла-курені, тому всі місцина дістала назву Куренівка. Територію за нею назвали Пріоркою: там розташувалося католицьке духівництво – пріори.

 

До початку ХVІІ століття Київ складався з тих само трьох окремо укріплених частин: Верхнього міста, Подолу і Печерська. Найбільш заселеною його частиною залишався Поділ. На його території між горою та Дніпром розташовувався адміністративний центр. Верхнє місто сполучалося з Подолом спуском Боричів узвіз і дорогою, що вела від Батиєвих, або Софійських, воріт до нинішнього Андріївського узвозу та далі вниз на Поділ. Міські будівлі того часу були дерев’яними.

 

 

Навколо Подолу височіла ціла система оборонних дерев’яних укріплень з баштами і ровом перед стінами, заповненим водою.

 

Литовські загарбники і нав’язаний «протекторат» Москви 

 

У 1648 – 1654 рр., у період національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти, роль Києва в історії України ще більше зросла. Велика кількість боєздатного населення міста влилася до козацького війська, взявши активну участь у військових походах. Піднявши повстання 11 грудня 1648 р., кияни захопили замок з гарматами і боєприпасами, вигнавши звідти польських шляхтичів, які ховалися у ньому під захистом гарнізону воєводи після розгрому під Жовтими водами й Корсунем у травні того ж року. Київ був повністю звільнений від польських загарбників. 23 грудня 1648 р. Богдан Хмельницький крізь Золоті ворота в’їхав у Київ у супроводі свого війська.

 

Але Київ не довго залишався вільним. 25 липня 1651 р. литовські війська Януша Радзивілла знову захопили місто. Більша частина населення перейшла на Лівобережжя. Литовські війська розграбували будівлі, перетворили Поділ на згарище. Та вже у вересні 1651 р. розбиті військами Богдана Хмельницького литовські загарбники втекли з Києва.

 

 

За Переяславською угодою, укладеною 1 грудня 1653 р., Україна прийняла «протекцію» московського царя для боротьби проти спільного ворога – Польщі. Впродовж наступних років Москва постійно порушувала умови Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Після смерті Богдана Хмельницького в 1659 р. Москва вирішує повністю винищити Україну. Не підозрюючи про її підступні плани, українці продовжували відбудовувати Київ.

 

Відбудова Подолу після визволення Києва

 

Продовжував розвиватися Поділ – торговельно-ремісна частина Києва, забудовувалася дорога до Кирилівського монастиря, що поклала початок нинішній вулиці Кирилівській. В перші роки після звільнення Києві від польських загарбників розширювалися слободи в районі нинішніх вулиць Рейтарської, Стрілецької та окремі частині міста.

 

У 1690 – 1693 рр. було побудовано церкву Братського монастиря, а в 1703 р. було побудовано одноповерхову будівлю для студентів «Академії для наук вільних».

 

 

Пізніше, в 1732 – 1740 рр., під час реконструкції будівлі надбудували другий поверх, після чого вона набула своєрідної художньої та конструктивної архітектоніки. Сьогодні в цій будівлі розташований Староакадемічний корпус Братського монастиря, що належить до Національного університету «Києво-Могилянська академія».

 

 

Під час пожежі 1811 р. будівля зазнала суттєвих руйнувань і була відновлена лише в 1824 р. під керівництвом архітектора Андрія Меленського.

 

 

Після перебудови різко виділилася центральна частина будівлі з церковним куполом. У такому вигляді будівля зберіглася до наших днів (ріг вулиць Григорія Сковороди і Контрактової площі). Як архітектурна пам’ятка будівля охороняється державою.

 

Зародження рис класицизму в українській архітектурі

 

Фонтан «Самсон», або «Фонтан лева» належить до робіт видатного київського архітектора Івана Григоровича-Барського (1713 р. – 10 вересня 1785 р.) – останнього з представників стилю пізнього козацького бароко. Він також проектував Покровську і Набережно-Микільську церкви, будівлю бурси на розі вул. Набережно-Хрещатицької та інші будівлі.

 

 

Творчість Івана Григоровича-Барського справила значний вплив на розвиток українського бароко другої половини XVIII століття, коли зароджувалися риси класицизму.

 

 

На початку ХVІІІ століття проводилися роботи з прокладення нових вулиць. У 1715 р. проклали дорогу з Печерська на Поділ. У 1843 – 1849 рр. її розширили та перетворили на Олександрівський (нині – Володимирський) узвіз.

 

До кінця ХVІІІ століття населення Києва становило близько 30 тис. людей. Місто територіально значно розрослося. У 1797 р. в ньому було споруд і будинків (без урахування Києво-Печерської лаври):

 

• кам’яних церков – 26;
• дерев’яних – 20;
• монастирів і церковних кам’яних споруд – 12;
• дерев’яних житлових будинків – 3672;
• з них на Подолі – 2068;
• у Старому місті – 506;
• на Печерську – 1098.

 

Нова забудова і об’єднання районів Києва

 

Внаслідок своєрідного історичного розвитку Київ не являв собою територіальної єдності аж до ХІХ століття. Він, як і раніше, складався з трьох відокремлених районів – Старокиївського, Печерського і Подільського. У 1784 – 1786 рр. і в 1787 р. були спроби розробити генеральний план забудови Києва, однак тоді вони не були реалізовані.

 

 

Значну роль у становленні Києва як одного з великих торговельних центрів України стало переведення у 1798 р. хрещенського ярмарку з містечка Дубно до Києва, на Поділ. На ярмарок з’їжджалося багато гостей, місто ставало галасливим і велелюдним.

 

 

У 30-ті рр. ХІХ століття площа Києва становила вже 169,3 км². Територія поділялася на чотири адміністративні частини: Печерськ (нагірна частина з Києво-Печерською лаврою і старою фортецею), Старий Київ, Поділ і Пласка слобода. В ці роки розпочинається поступове об’єднання відокремлених районів, будуються нові квартали. До міста приєдналися колишні передмістя – Куренівка та Пріорка, урочище Сирець тощо.

 

 

Для того, щоб зв’язати Поділ і Деміївку, проклали Велику Васильківську вулицю. До цього часу Хрещатик вже став головною вулицею міста.

 

Поділ тоді був найбільш заселеним, тут жили переважно міщани й купці, а в прибережній смузі – робітники й ремісники (гончари, дігтярі, кожум’яки та ін.). Поділ, як і все місто, складався з хат лозового плетіння, обмазаних глиною.

 

 

Однією з найбільших кам’яних споруд того часу на Подолі був двоповерховий кам’яний дім магістрату (нині – Контрактовий дім) у районі сучасної Контрактової площі.

 

Відбудова Подолу після пожежі 1811 року

 

До початку ХІХ століття Київ значно розбудувався, однак пожежа, що виникла 9 липня 1811 р., завдала місту величезних збитків, знищивши найбільш заселену його частину – Поділ. Згоріло 2 тис. хат, монастирі Братський, Петропавлівський і Фролівський, 3 дерев’яних і 8 кам’яних церков.

 

Після пожежі до основи перепланування і забудову Подолу було покладено проект, складений архітектором шотландського походження Вільямом (Василем) Гесте. Замість кривих і вузьких вулиць у проекті було передбачено прямі й широкі, а в центральній частині міста – велика Контрактова площа. Виконання проекту розпочалося у травні 1812 р.

 

Територія міста розширювалася, забудовувалися його околиці, в тому числі Лук’янівка, село Дорогожичі, крізь яке була прокладена Дорогожицька вулиця. В ці райони переселялися кияни, які постраждали від катастрофічного паводку 1845 р., коли води Дніпра піднялися більш ніж на 7 метрів і затопили весь прибережний Поділ. Вода зруйнувала 77 будинків і сильно пошкодила ще 451.

 

У 1870 р. Київ складався з 6 адміністративних ділянок – Старокиївського, Дворцового, Печерського, Подільського, Либідського, Плаского, Печерського і трьох окремих кварталів – Звіринця, Лук’янівки й Куренівки. Адміністративний і торговельний центр став переміщувалися з Подолу на Хрещатик.

 

У 1900 р. у Києві розпочали прокладати перші підземні електричні кабелі, а на Поділ і Печерськ запустили трамвайну лінію.

 

 

Це лише деякі сторінки зі славетної історії нашої столиці та історичної частини міста. У другій половині ХХ і на початку ХІХ століття Поділ збагатився не лише еклектикою і стилем модерн, але й новими тенденціями у зодчестві. Видатні архітектори намагалися відобразити у рисах Києва кращі риси української архітектури ХVІІ – ХVІІІ століть. Їхні сміливі, прогресивні напрацювання у нових типах будівель дістали подальшого розвитку в розбудові Києва.